Постанова № 14567252, 25.03.2011, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2011 р.Справа № 2-а-6492/09/1470 Категорія: 8.1.1Головуючий в 1 інстанції: Устинов І.А.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючогосудді -Жук С.І.

судді - Яковлева Ю.В.

судді - Запорожана Д.В.

при секретаріПилипчук М.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо комерційного підприємства «Кредо»на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2010 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо комерційного підприємства «Кредо» до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення № 0005012360/0 від 07.06.2006 року, -

встановиЛА:

03 листопада 2006 року позивач, звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення № 0005012360/0 від 07.06.2006 року, мотивуючи його тим, що Закон України «Про податок на додану вартість»(далі - Закон «Про ПДВ») не ставить в залежність можливість віднесення покупцем до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених покупцю, від факту сплати продавцем зазначених сум ПДВ до бюджету. Відповідно до положень цього Закону, сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету. Сума бюджетного відшкодування напряму залежить від правильності визначення суми податкових зобов'язань та податкового кредиту. Чинне законодавство України не встановлює обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, посилаючись на те, що підприємством обґрунтовано включено до складу податкового кредиту суми ПДВ на підставі податкових накладних, виписаних продавцями товару. Підприємство не може нести відповідальність за своїх контрагентів, які не сплатили ПДВ до бюджету. Чинним законодавством України, зокрема й Законом України «Про ПДВ»не встановлюється право органу податкової служби зменшувати податковий кредит продавця лише з тієї підстави, що продавець або інша особа не сплатили податок до бюджету.

Представник відповідача позов не визнав посилаючись на те, що при перевірці постачальників металевого брухту по ланцюгу поставок до позивача встановлено, що статутні документи ТОВ «Фінсоюзавто», першого з постачальників у ланцюгу поставок,

визнані недійсними рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 25.11.2004 року у справі № 2-3466/2004. Рішенням встановлено, що вказане підприємство було зареєстровано на осіб, які не мали наміру здійснювати та не здійснювали підприємницьку діяльність через це підприємство; реквізити, печатка, свідоцтво платника податку, видані підприємству, використовувались невстановленими особами під виглядом засновників для здійснення господарських операцій без відтворення фінансових показників в бухгалтерському та податковому обліку з метою ухилення від сплати податків.

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив.

Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо комерційне підприємство «Кредо»не погодившись з постановою суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача задовольнити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо комерційне підприємство «Кредо», посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва була проведена перевірка, за результатами якої складений акт перевірки № 78\23-600\13845029 від 25.05.06 року та зазначено про порушення позивачем п. 1.8 ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», та зменшено позивачу податок на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню, на суму 231551 грн. в тому числі за січень 2005 року, на суму 183333, 00 грн., за березень 2005 року на суму 48218 грн..

За наслідками перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.06.2006 року № 0005012360/0 про зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій.

Розглядаючи справу суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що укладені між сторонами угоди на постачання металобрухту направлені лише на досягнення податкової вигоди, а право на відшкодування виникає лише при фактичному надходженні ПДВ до Державного бюджету України від продавця, а не з самого факту здійснення відповідної операції та сплати покупцем податку в ціні товару.

Судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи із наступного.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Як вбачається з матеріалів справи, на момент здійснення господарських операцій ТОВ «Фінсоюзавто»було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, а також мало свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ. Крім, того рішення про визнання недійсними статутних документів ТОВ «Фінсоюзавто»було винесено Соломянським районним судом 25.11.2005 року, тобто після здійснення цим підприємством поставки ТОВ «Компанія КМК-ЛТД». Відповідачем суду не було надано доказів, які б свідчили про фіктивність укладених угод між ТОВ «Фінсоюзавто»та ТОВ «Компанія КМК-ЛТД». Навпаки суду надано договори купівлі - продажу, акти прийому матеріальних цінностей, накладні, податкові накладні, банківські виписки про рух коштів, що є фактичним підтвердженням виконання господарських операцій.

Зокрема у позивача відсутні правові підстави та можливості для перевірки всіх учасників угод при здійснення господарської діяльності.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»передбачено, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Тому позивач не знав про підстави визнання недійсними статутних документів ТОВ «Фінсоюзавто»і не зобовязаний був знати про ці підстави, адже ТОВ «Фінсоюзавто»було в єдиному державному реєстрі і цього достатньо відповідно до діючого законодавства.

Згідно п.1.3 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку це особа, яка згідно із цим законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України (Закон України «Про податок на додану вартість»). Виходячи із наведеного судова колегія приходить до висновку, що сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару є податковим зобовязанням продавця товару, і саме продавець несе обовязок по сплаті цього податку до бюджету.

Згідно з пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, та не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

З наданих виписок з рахунків позивача, судова колегія приходить до висновку, що ТОВ ВКП «Кредо»сплатило ПП «Експомет» кошти за придбаний товар (а.с217- 238 т.2).

Судова колегія критично ставиться до висновку суду першої інстанції, щодо виникнення права у покупця на відшкодування лише при фактичному надходженні ПДВ до державного бюджету від продавця.

Порядок визначення суми ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, або відшкодуванню з бюджету, встановлені пп.7.7.3 Закону України «Про податок на додану вартість»і визначалася як різниця між сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг), протягом звітного періоду та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Підпункт 7.7.3 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»зазначає, що відшкодуванню платнику підлягає сума, яка при її визначені відповідно до пп.7.7,1 має від'ємне значення. Порушень при визначенні позивачем своїх податкових зобов'язань не встановлено, правильність ж формування податкового кредиту є предметом спору у даній справі в частині дотримання ТОВ ВКП «Кредо»вимог Закону України «Про податок на додану вартість» по операціях з придбання товару у ПП «Експомет».Згідно з п. 1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковим кредитом є сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно вище згаданого закону.Згідно з.ст.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»бюджетним відшкодуванням є сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.Діючим законодавством України не встановлено обов'язок покупця сплачувати ПДВ,

якщо такий податок не буде сплачений продавцем, з врахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Згідно з положеннями Закону України «Про податок на додану вартість»сума ПДВ, включена в ціну товару, є податковим зобов'язанням продавця товару і саме продавець товару несе обов'язок по сплаті даного податку до бюджету та може бути притягнутий до відповідальності у разі його несплати.

Колегія суддів приходить до висновку, що невиконання контрагентом зобовязання по сплаті податку до бюджету, не являється підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість.

Відповідно до ст. 202 КАС України, у випадку неповного зясування судом обставин, що мають значення для справи, встановлення невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи апеляційний суд скасовує постанову суду першої інстанції та ухвалює нове.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 160, 195, 196, 198, 202, 205, 212, 254 КАС України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо комерційного підприємства «Кредо», - задовольнити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2010 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо комерційного підприємства «Кредо» до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення № 0005012360/0 від 07.06.2006 року, - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо комерційного підприємства «Кредо» до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення № 0005012360/0 від 07.06.2006 року, - задовольнити повністю.

Визнати нечинними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Центральному районі м. Миколаєва № 0005012360/0 від 07.06.2006 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного суду законної сили.

ГоловуючийсуддяС.І. Жук

суддяЮ.В. Яковлев

суддяД.В. Запорожан