Постанова № 14565242, 17.03.2011, Луганський окружний адміністративний суд

Дата ухвалення
17.03.2011
Номер справи
2а-1381/11/1270
Номер документу
14565242
Форма судочинства
Адміністративне
Компанії, зазначені в тексті судового документа
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

Категорія №8.2.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 березня 2011 року Справа № 2а-1381/11/1270 Луганський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Твердохліба Р.С.,

при секретарі Чукіній А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Електроспецмонтаж» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську про скасування податкових вимог,-

ВСТАНОВИВ:

14 лютого 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «Електроспецмонтаж» звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську в якому просило скасувати повністю першу податкову вимогу від 28 вересня 2010 року №1/2178 та другу податкову вимогу від 25 листопада 2010 року №2/261157865/24-504, прийнятих Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у м. Луганську щодо податкового боргу й застосування штрафних (фінансових) санкцій до товариства з обмеженою відповідальністю «Електроспецмонтаж».

В обґрунтування заявленого позову позивач зазначив, що при винисенні оскаржуваних податкових вимог відповідач керувався, зокрема, приписами Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», а саме абз. 16 п. 9.8 ст. 9, відповідно до якого платник податку, в обліку якого на день анулювання реєстрації знаходяться товарні залишки або основні фонди, стосовно яких був нарахований податковий кредит у минулих або поточному податкових періодах, зобовязаний визнати умовний продаж таких товарів за звичайними цінами та відповідно збільшити суму своїх податкових зобовязань за наслідками податкового періоду, протягом якого відбувається таке анулювання.

У разі анулювання реєстрації платник податку позбавляється права на нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування, але у строки, визначені законом, повинен погасити суму податкових зобовязань або податкового боргу з цього податку, що виникли до такого анулювання, за їх наявності, незалежно від того, чи буде така особа залишатися зареєстрованою як платник цього податку на дату сплати такої суми податку, чи ні.

Проте, при анулюванні реєстрації платника податку на додану вартість умовний продаж визнається лише по тих товарних залишках чи основних фондах, по яких податковий кредит був сформований у минулих податкових періодах.

При заснуванні ТОВ «Електроспецмонтаж» 31 серпня 2004 року, було створено статутний капітал шляхом внесення засновником підприємства відповідного майна, яке було віднесено до основних фондів та амортизувалося.

Згідно п. 3.2 ст. З Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» діючого на час заснування ТОВ «Електроспецмонтаж» не є обєктом оподаткування операції з передачі основних фондів, як внеску до статутного фонду юридичної особи для формування її цілісного майнового комплексу в обмін на емітовані нею корпоративні права, у тому числі при ввезенні основних фондів на митну територію України (крім підакцизних товарів) або їх вивезенні за межі митної території України; поставки за компенсацію сукупних валових активів платника податку (з урахуванням вартості гудвілу) іншому платнику податку. Під цілісним майновим комплексом слід розуміти активи, сукупність яких забезпечує ведення окремої підприємницької діяльності на постійній і регулярній основі і термін використання яких перевищує дванадцять календарних місяців.

17 червня 2008 року - на момент прийняття учасником рішення про ліквідацію ТОВ «Електроспецмонтаж», яке подане 17.06.2008 державному реєстратору для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення щодо припинення юридичної особи, залишилось майно - внесок до статутного капіталу, відносно якого, на дату заснування ТОВ «Електроспецмонтаж» не було нараховано податковий кредит.

Таким чином, позивач зазначив, що у разі, якщо товари чи основні фонди платник податку на додану вартість придбав без нарахування податкового кредиту (з метою використання в операціях, звільнених від ПДВ), то й визнавати їх умовний продаж згідно абз. 16 п. 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» за ним не потрібно.

Тобто, при анулюванні реєстрації платника податку на додану вартість умовний продаж визнається лише по тих товарних залишках чи основних фондах, по яких податковий кредит був ним сформований у минулих податкових періодах, а при заснуванні ТОВ «Електроспецмонтаж» на визначені відповідачем основні фонди податковий кредит нараховано не було, тому що це був внесок до статутного фонду, про що свідчить Статут підприємства.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові та просив задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги на визнав, надав письмові заперечення проти позову та зазначив, що Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у м. Луганську було проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Єлектроспецмонтаж» (код за ЄДРПОУ 33112444) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за квітень 2010 року, про що складено акт перевірки від 30.06.10 № 1247/16-616/33112444 та на підставі акту перевірки було винесено податкове повідомлення-рішення від 09.08.10 № 0030341600/0 на загальну суму 1470,00 грн., яке було направлено позивачу поштою 09.08.10 з повідомленням про вручення. Поштовий конверт повернувся до Ленінськї міжрайонної державної податкової інспекцієї у м. Луганську з поміткою «за закінченням терміну зберігання» та 10.09.10 було складено акт № 281 про неможливість вручення податкового повідомлення-рішення.

Згідно витягу зі зворотнього біку облікової картки платника станом на 31.12.10 вищезазначене податкове повідомлення рішення відображено в податковому обліку, як узгоджена сума податкового зобовязання з 20.09.10.

Тобто протягом 10 календарних днів від 10 вересня 2010 року до 20 вересня 2010 року податкове зобовязання ТОВ «Електроспецмонтаж» не було сплачено платником податків та протягом цих самих 10 календарних днів платник податків не оскаржував це зобовязання до суду (та не здійснював апеляційне оскарження).

Заборгованість позивача з вказаного податку утворилась внаслідок несплати суми узгодженого податкового зобовязання - податкового повідомлення-рішення №0030341600/0 від 09.08.2010 на суму 1 470 грн.

Ленінською МДПІ у м. Луганську з метою погашення податкового боргу платника податків здійснювались заходи, передбачені Законом №2181, а саме: згідно п. 6.2 ст. 6 Закону №2181 на адресу відповідача направлено першу податкову вимогу №1/2178 від 28.09.2010 (отримано платником податків 26.10.2010 поштовим відправленням).

У звязку з невиконанням першої податкової вимоги, платнику податків направлено другу податкову вимогу №2/2611 від 25.11.2010 (отримано платником податків 20.12.2010 поштовим відправленням).

Податкова вимога вважається надісланою (врученою) юридичній особі, якщо її передано посадовій особі такої юридичної особи під розписки або надіслано листом з повідомленням про вручення ( п.п. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону №2181).

Відповідно до ст. 10 Закону №2181 відповідачем прийняте рішення № 310 від 31.12.2010 про стягнення коштів та продаж інших активів платника податків в рахунок погашення його податкового боргу. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 69-72 КАС України, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог з таких підстав.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Під актом державного чи іншого органу розуміють юридичну форму рішень цих органів, тобто офіційний документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обовязковий характер для субєктів цих відносин.

Акти ненормативного характеру (індивідуальні акти) породжують права і обовязки у того субєкта, якому вони адресовані.

Підставою для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обовязковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у звязку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації.

Відповідно до пункту 1.10 статті 1 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податковою вимогою є письмова вимога податкового органу до платника податків сплатити суму податкового боргу.

Згідно із підпунктом 6.2.3 пункту 6.2 статті 6 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкова вимога містить повідомлення про факт узгодження податкового зобовязання та виникнення права податкової застави на активи платника податків, обовязок погасити суму податкового боргу та можливі наслідки непогашення його у строк.

Таким чином, виходячи зі змісту понять «акт індивідуальної дії» та «податкова вимога», на думку суду, остання за своєю юридичною природою є актом індивідуальної дії, позаяк вона адресована субєкту господарювання, зачіпає його матеріальні інтереси і носить обовязковий характер для виконання. Крім того, податкова вимога є офіційним письмовим документом, який обовязково має містити реквізити, визначені підпунктами 6.2.2 та 6.2.3 пункту 6.2 статті 6 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Отже, податкова вимога як акт індивідуальної дії може бути оскаржена в судовому порядку.

В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що товариство з обмеженою відповідальністю «Електроспецмонтаж» зареєстровано виконачим комітетом Луганської міської ради 31 серпня 2004 року за номером 13821070007000491 (а.с.10).

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобовязаний сплачувати податки і збори, в порядку і розмірах, встановлених законом.

Пунктами 1, 2, 3 частини 1 статті 9 Закону України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування» (який був чинним на дату виникнення спірних правовідносин) передбачені обовязки платників податків і зборів (обовязкових платежів), а саме: вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, встановлені законами, подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, повязані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обовязкових платежів); сплачувати належні суми податків і зборів (обовязкових платежів) у встановлені законами терміни.

Порядок, строки та умови надання декларацій та фінансової звітності встановлені спеціальним податковим законодавством.

До набрання чинності Податковим кодексом України спеціальним законом з питань оподаткування, який установлював порядок погашення зобовязань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обовязкових платежів), включаючи збір на обовязкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообовязкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначав процедуру оскарження дій органів стягнення, був Закон України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

У відповідності із підпунктом «в» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» контролюючий орган зобовязаний самостійно визначити суму податкового зобовязання платника податків у разі якщо контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобовязання.

Згідно із підпунктом 17.1.4 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобовязання платника податків за підставами, визначеними у підпункті «в» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобовязаний (крім випадків, коли податкова декларація не приймається всупереч нормам цього Закону) сплатити штраф у розмірі пяти відсотків суми донарахованого податкового зобовязання, але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у м. Луганську була проведена невиїзна документальна (камеральна) перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «Електроспецмонтаж» з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість за квітень 2010 року, за результатами якої було складено акт від 30 червня 2010 року №1247/16/33112444, відповідно до висновків якого було встановлено порушення абз.16 та 17 п.9.8 ст.9 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» в результаті чого донараховано суму податкових зобовязань рядку 1 декларації з податку на додану вартість за квітень 2010 року в сумі 1400,00 грн. (а.с.50-51).

На підставі акту перевірки від 30 червня 2010 року №1247/16/33112444 було винесено податкове повідомлення-рішення від 09 серпня 2010 року № 0030341600/0 на загальну суму 1470,00 грн. з яких за основним платежем 1400,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 70,00 грн. (а.с.54).

На адресу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську повернулось поштове відправлення з поміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 54 зворотній бік).

З метою забезпечення впровадження Закону України «Про державну податкову службу в Україні», статті 6 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», законів з питань зовнішньоекономічної діяльності та інших законодавчих актів, відповідно до яких органам державної податкової служби України надано право застосовувати штрафні (фінансові санкції), наказом Державної податкової адміністрації України від 21 червня 2001 року № 253 (у редакції наказу Державної податкової адміністрації України від 27 травня 2003 року № 247), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11 червня 2003 року за № 467/7788 (який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин), затверджений Порядок направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до вимог пункту 4.6 розділу 4 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21 червня 2001 року № 253 (у редакції наказу Державної податкової адміністрації України від 27 травня 2003 року № 247) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 червня 2003 року за № 467/7788 (який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин), податкове повідомлення-рішення Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську від 09 серпня 2010 року № 0030341600/0 направлено відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення, але повернуто поштовою службою без вручення адресату за закінченням терміну зберігання (а.с. 54 зворотній бік).

Пунктом 4.9 розділу 4 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21 червня 2001 року № 253 (у редакції наказу Державної податкової адміністрації України від 27 травня 2003 року № 247) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 червня 2003 року за № 467/7788 (який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин), регламентовано, що якщо податковий орган або пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення у звязку з незнаходженням посадових осіб, їх відмовою прийняти податкове повідомлення, незнаходженням фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків, то працівник структурного підрозділу, у якому складено таке податкове повідомлення, на підставі інформації від структурного підрозділу, до функцій якого входить реєстрація вхідної та вихідної кореспонденції, або відповідальна особа, визначена керівником податкового органу для виконання таких функцій, у день надходження до податкового органу такої інформації оформляє відповідний акт, у якому вказує причину, яка призвела до неможливості вручення податкового повідомлення. Зазначений акт долучається до справи платника податків. У той самий день структурний підрозділ, до функцій якого входить реєстрація вхідної та вихідної кореспонденції, або відповідальна особа, визначена керівником податкового органу для виконання таких функцій, розміщує податкове повідомлення на дошці податкових оголошень (повідомлень), установленій на вільному для огляду місці біля входу до приміщення податкового органу. При цьому день розміщення такого податкового повідомлення на дошці податкових оголошень (повідомлень), зафіксований в акті про неможливість його вручення платнику податків, вважається днем його вручення.

На виконання вимог пункту 4.9 розділу 4 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21 червня 2001 року № 253 (у редакції наказу Державної податкової адміністрації України від 27 травня 2003 року № 247) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 червня 2003 року за № 467/7788 (який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин), у звязку із поверненням поштовою службою без вручення відповідачу податкового повідомлення-рішення від 09 серпня 2010 року № 0030341600/0 Леніською міжрайонною державною податковою інспекцією у м. Луганську був складений акт від 10 вересня 2010 року №281 про неможливість вручення податкового повідомлення-рішення та його розміщення на дошці податкових оголошень відповідно від 10 вересня 2010 року (а.с. 55).

З огляду на вимоги пункту 4.9 розділу 4 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21 червня 2001 року № 253 (у редакції наказу Державної податкової адміністрації України від 27 травня 2003 року № 247) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 червня 2003 року за № 467/7788 (який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин), податкове повідомлення-рішення від 09 серпня 2010 року № 0030341600/0 вважається врученими товариству з обмеженою відповідальністю «Електроспецмонтаж» у день його розміщення на дошці податкових оголошень, а саме 10 вересня 2010 року.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкове зобовязання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту.

Згідно із підпунктом 5.2.2 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган невірно визначив суму податкового зобовязання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, такий платник податків має право звернутися до контролюючого органу із скаргою про перегляд цього рішення, яка подається у письмовій формі та може супроводжуватися документами, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати.

Абзацом 6 підпункту 5.2.4 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» регламентовано, що день закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження податкового зобовязання платника податків. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобовязання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення.

Податкове повідомленнярішення Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську від 09 серпня 2010 року № 0030341600/0 позивач ні в адміністративному, ні в судовому порядку не оскаржував, тому визначені ним податкові зобовязання згідно із підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» вважаються узгодженими у день отримання платником податків податкового повідомлення-рішення.

В порушення вимог підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» суми штрафних (фінансових) санкцій протягом десяти календарних днів позивачем не сплачені.

Згідно із підпунктом 6.2.1 пункту 6.2 статті 6 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобовязання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги. Податкові вимоги також надсилаються платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суму податкових зобовязань у встановлені законом строки, без попереднього направлення (вручення) податкового повідомлення.

Відповідно до підпункту 6.2.3 пункту 6.2 статті 6 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкові вимоги надсилаються:

а) перша податкова вимога - не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання. Перша податкова вимога містить повідомлення про факт узгодження податкового зобовязання та виникнення права податкової застави на активи платника податків, обовязок погасити суму податкового боргу та можливі наслідки непогашення його у строк;

б) друга податкова вимога - не раніше тридцятого календарного дня від дня направлення (вручення) першої податкової вимоги, у разі непогашення платником податків суми податкового боргу у встановлені строки. Друга податкова вимога додатково до відомостей, викладених у першій податковій вимозі, може містити повідомлення про дату та час проведення опису активів платника податків, що перебувають у податковій заставі, а також про дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

У відповідності із вимогами підпунктів 6.2.1 та 6.2.3 пункту 6.2 статті 6 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» відповідачем позивачу було направлено першу податкову вимогу від 28 вересня 2010 року № 1/2178, яка отримана позивачем 26 жовтня 2010 року (а.с. 42). Сума податкового боргу позивача, яка зазначена у першій податковій вимозі відповідача, відповідає даним облікової картки позивача з податку на додану вартість (а.с. 46-48).

У звязку з невиконанням першої податкової вимоги, платнику податків направлено другу податкову вимогу від 25 листопада 2010 року №2/2611, яка отримана відповідачем 20 грудня 2010 року (а.с.42 зворотній бік). Сума податкового боргу позивача, яка зазначена у першій податковій вимозі відповідача, відповідає даним облікової картки позивача з податку на додану вартість (а.с. 46-48).

З огляду на викладене, підстав для скасування першої податкової вимоги від 28 вересня 2010 року № 1/2178 та другою податкової вимоги від 25 листопада 2010 року №2/2611 судом не встановлено.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що виникнення податкового боргу є юридичним фактом, який повязаний із несплатою узгодженої суми податкового зобовязання протягом установленого строку. Для випадків апеляційного порядку узгодження сум податкового зобовязання строк сплати визначається пунктом 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» і становить десять днів.

Зазначений строк переривається у разі звернення платника податків до суду із позовом про визнання недійсним рішення контролюючого органу згідно з підпунктом 5.4.2 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». При цьому податкове зобовязання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті.

Однак у разі несвоєчасного звернення платником податку до суду (поза межами строку сплати узгодженого в апеляційному порядку податкового зобовязання, але в межах строків давності, як це передбачено підпунктом 5.2.5 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами») несплачене податкове зобовязання, процедура апеляційного оскарження якого була завершеною, перетворюється на податковий борг платника податків у силу прямого припису підпункту 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

При цьому порядок погашення податкового боргу регулюється нормами статей 6-15 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Ці норми не передбачають зупинення процедур погашення, у тому числі примусового стягнення податкового боргу в разі оскарження платником податків до суду раніше узгодженої суми податкового зобовязання.

Виходячи з наведеного, суд зауважує, що оскарження платником податків до суду суми податкового зобовязання, узгодженого в апеляційному порядку, поза межами строку сплати такого податкового зобовязання не надає відповідному податковому зобовязанню статусу неузгодженого. Відтак, зазначена сума залишається податковим боргом платника податків. Разом із тим, у разі позитивного вирішення справи на користь платника податків відповідні податкові повідомлення та вимоги вважаються відкликаними на підставі пункту «в» підпункту 6.4.1 пункту 6.4 статті 6 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Сплачені (стягнуті) на погашення такого податкового боргу суми можуть за відповідних обставин набути статус надмірно сплачених і підлягають поверненню платникові податків у порядку, визначеному пунктами 15.3, 15.4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

За таких обставин, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог оскільки представником відповідача надані обґрунтовані пояснення та відповідні докази в їх підтвердження щодо спростування вимог позивача, натомість останнім не доведено належними засобами доказування правомірність заявленого позову, у звязку з чим у задоволенні позову слід відмовити.

Судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

На підставі частини 3 статті 160 КАС України у судовому засіданні 17 березня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 22 березня 2011 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 87, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова складена у повному обсязі 22 березня 2011 року.

Суддя Р.С. Твердохліб

Попередній документ : 14565241
Наступний документ : 14565243