Постанова № 14526136, 15.03.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2-а-5229/09/0270 Головуючий у 1-й інстанції: Чернюк А.Ю. Суддя-доповідач: Шостак О.О.

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" березня 2011 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Шостака О.О.,

суддів: Горяйнова А.М., Желтобрюх Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксування технічними засобами, в порядку ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Тростянецької обєднаної державної податкової інспекції у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 05.02.2010 року у справі за позовом приватного підприємства «Екатерина»до Тростянецької обєднаної державної податкової інспекції у Вінницькій області, Головного управління Державного казначейства України у Вінницькій області, Прокуратури Вінницької області про стягнення бюджетної заборгованості, -

в с т а н о в и л а :

позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Тростянецької обєднаної державної податкової інспекції у Вінницькій області, Головного управління Державного казначейства України у Вінницькій області, Прокуратури Вінницької області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000522355/0, № 0000532355/0 від 20.11.2009 року, № 0000542355/0 від 14.12.2009 року та стягнути з державного бюджету України 1925046,00 грн.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 05.02.2010 року позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з вищезазначеною відповідач, відповідач Тростянецька ОДПІ подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, що і призвело до винесення незаконної, на його думку, постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Тростянецькою ОДПІ були проведені позапланові виїзні перевірки позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість,, за результатами якої складені акти № 386/23-20090761 від 20.11.2009 року, № 403/23-20090761 від 11.12.2009 року та встановлено завищення позивачем заявленої в декларації суми бюджетного відшкодування в розмірі 1653200,00 грн., що є порушенням пп. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Крім того, відбулося заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 62621,00 грн., що є порушенням пп. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі вищезазначеного акту перевірки Тростянецькою ОДПІ були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000522355/0, № 0000532355/0 від 20.11.2009 року та № 0000522355/0 від 20.11.2009 року.

Не погоджуючись з податковими повідомленнями рішеннями позивач звернувся до суду за захистом своїх прав, порушених, на його думку, неправомірними діями відповідача.

При винесенні оскаржуваної постанови суд першої інстанції прийшов до висновку про необхідність задоволення позову, посилаючись при цьому на ті обставини, що Тростянецькою ОДПІ був зроблений помилковий висновок щодо необхідності застосування п. 1.20.5 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого у разі, коли ціни на товари підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання.

Судова колегія не погоджується з такими висновками Вінницького окружного адміністративного суду з огляду на наступне.

В своїй апеляційній скарзі апелянт зазначає, що позивачем допущено заниження задекларованих показників, які оподатковуються за ставкою 20%, чим порушено вимоги п. 4.3 ст. 4 Закону, яким визначено, що для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації.

Апелянт вважає, що ПП «Екатерина»при визначенні бази оподаткування податком на додану вартість операцій з поставки автотранспортних засобів на митній території України, бувших у використанні використало продажну вартість автотранспортних засобів, встановлених на основі договорів з покупцем, не врахувавши при цьому зміни до п. 4.1 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування».

Апеляційна інстанція погоджується з позицією апелянта з огляду на наступне.

Закон України «Про податок на додану вартість»(далі - Закон) визначає платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітності та внесення податку до бюджету.

Обєктом оподаткування є операції платників податку, з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в т.ч. операції з передачі права власності на вказані товари (роботи, послуги) (п. 3.1 ст. 3 Закону).

База оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обовязкових платежів). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в звязку з компенсацією вартості товарів (послуг) (п. 4.1 ст. 4 Закону).

При поставці на митну територію України товарів, які попередньо імпортовані платником податку на митну територію України, база оподаткування повинна визначатися з договірної (контрактної) вартості товару, але не менше їх митної вартості (п. 4.3 ст. 4 Закону).

Судова колегія погоджується з висновками апелянта, що господарською може бути визнана правомірна діяльність платника податку, вчинена саме з метою одержання прибутку, а не з метою умисного зниження (приховування) податкових зобовязань.

Відповідно до ст. 259 Митного кодексу України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

За таких підстав, оскільки ціна імпортованого товару з метою обчислення податку на додану вартість регулюється нормами Закону та митним законодавством і встановлюється у розмірі договірної (контрактної) вартості такого товару, але не менше митної вартості, з урахуванням зазначених вище витрат, податків, зборів (обовязкових платежів), обчислених відповідно до вимог податкового і митного законодавства, включається до складу податкового кредиту платника податків.

Пп. 4.1, 4.3 ст. 4 Закону є спеціальними нормами, які визначають базу оподаткування, якою є договірна (контрактна) вартість товарів, визначена за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням з поставки товарів, але не менше митної вартості.

За таких підстав, при подальшій реалізації імпортованого товару податкові зобовязання визначатимуться у разі, якщо його договірна (контрактна) вартість буде нижче за звичайну ціну (митну вартість), базою оподаткування таких операцій розраховуватиметься виходячи з рівня звичайної ціни, але не нижче митної вартості.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 03.06.2008 року та ухвалі Вищого адміністративного суду України від 18.09.2008 року.

Крім того, судова колегія знаходить занеобхідним зауважити, що в постанові ВСУ зазначено, що продаж платником податку товарів за нижчими цінами з метою збільшення обсягу продажу в майбутньому не створює правового підґрунтя для покриття ним власних збитків від окремих господарських операцій за рахунок відшкодування ПДВ. Намір одержати дохід лише у такий спосіб не можна розглядати як самостійну ділову мету, а отже, встановлення зазначених обставин дає підставу для відмови у відшкодуванні ПДВ.

За таких підстав, сума перевищення позивачем бюджетного відшкодування в розмірі 1653200,00 грн. та сума заниження позивачем бюджетного відшкодування в розмірі 391109,00 грн. підлягають зарахуванню у зменшення податкових зобовязань з податку на додану вартість у наступних податкових періодах.

Стосовно посилань суду першої інстанції щодо того, що податковий орган не має права самостійно визначати ціну товару за особистим переконанням, судова колегія знаходить за необхідним зауважити наступне.

Відповідно до ст. 266 Митного кодексу України, якщо митна вартість не може бути визначена, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтування вибору підстав для визначення митної вартості відповідно до вимог ст. 268, 269 цього Кодексу. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

За митну вартість береться вартість операцій з ідентичними товарами, які продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких зберігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього. Ціна договору щодо ідентичних товарів береться за основу для кількості та на тих же комерційних умовах, що й оцінювані товари. При цьому під ідентичними розуміються товари, однакові за всіма ознаками з оцінюваними товарами у тому числі за такими, як:

-фізичні характеристики;

-якість та репутація на ринку;

-країна походження;

-виробник.

За митну вартість береться вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продаються на експорт в Україну і час експорту яких зберігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього. Під подібними (аналогічними) розуміються товари, які хоч і не є однаковими за всіма ознаками, але мають схожі характеристики і складаються із схожих компонентів, завдяки чому виконують однакові функції порівняно з товарами, що їх оцінюють, та вважаються комерційно взаємозамінними.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися або ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не повязаному з продавцем покупцю.

Оскільки база оподаткування не можу бути більшою ніж митна вартість, згідно поданої звітності чи меншою, згідно вимог чинного законодавства, податковий орган рівняється до неї, як до оптимально прийнятого і цілком законного показника.

За таких підстав, суд першої інстанції помилково дійшов висновку щодо необхідності скасування податкових повідомлень-рішень № 0000522355/0, № 0000532355/0 від 20.11.2009 року, № 0000542355/0 від 14.12.2009 року та стягнути з державного бюджету України на користь ПП «Екатерина»бюджетної заборгованості з податку на додану вартість в сумі 1925046,00 грн.

Згідно зі ст. 198 ч. 1 п. 4 та ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду дійшла до висновку про необхідність скасування постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 05.02.2010 року та винесенням нової, якою відмовити в задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 202, 205 та 207 КАС України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Тростянецької обєднаної державної податкової інспекції у Вінницькій області - задовольнити.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 05.02.2010 року скасувати та постановити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову приватному підприємству «Екатерина»до Тростянецької обєднаної державної податкової інспекції у Вінницькій області, Головного управління Державного казначейства України у Вінницькій області, Прокуратури Вінницької області про стягнення бюджетної заборгованості відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до ч. 5 ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в строки, встановлені ч. 2 ст. 212 КАС України шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді: