Постанова № 14525897, 16.03.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 березня 2011 року                     № 2а-18232/10/2670

10:17

За позовомВідкритого акціонерного товариства «Українська гірничо-металургійна компанія»

доСпеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків

про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000624010/0 від 22.10.2010 та стягнення 24787,50 грн.

Суддя: Кротюк О.В.

Секретар судового засідання: Шевченко Я.В.

Обставини справи:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000624010/0 від 22.10.2010 та стягнення 24787,50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм Закону України «Про плату за землю», оскільки підприємство позивача не є суб’єктом плати за землю, дак як в базі даних земельного кадастру відсутні відомості, що останній є землекористувачем спірної земельної ділянки.

Відповідач позовні вимоги не визнає, просить відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю, оскільки користування землею в Україні є платним, а позивачеві належить нежитлове приміщення на праві власності у будівлі, що розташована на спірній земельній ділянці.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

встановив:

Спеціалізована державна податкова інспекція у м. Києві по роботі з великими платниками податків здійснила виїзну планову перевірку Відкритого акціонерного товариства «Українська гірничо-металургійна компанія»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 по 31.03.2010.

За результатами перевірки ДПІ у м. Києві складено акт № 534/40-10/25412086 від 11.10.2010 про результати планової виїзної перевірки ВАТ „УГМК" з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 по 31.03.2010 (Далі - Акт), в п. 12 розділу 4 „Висновок" якого зазначено, що перевіркою встановлено порушення ВАТ «УГМК»ст.ст. 2, 5, 7, 14, 17 Закону України від 03.07.1992 № 2535 - XII «Про плату за землю» зі змінами та доповненнями, ст. 21 Закону України від 06.10.1998 № 161-ХІV «Про оренду землі»зі змінами і доповненнями, ст. 196, 206 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768 - III, а саме: неподання по Шевченківському району міста Києва податкових рахунків з земельного податку за 2009-2010 роки, внаслідок чого занижено податкове зобов'язання з земельного податку в перевіряємому періоді з 01.01.2009 по 31.03.2010 на загальну суму 16525,00 гривень.

На підставі вказаного Акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.10.2010 № 0000624010/0, яким визначено податкове зобов'язання ВАТ «УГМК»по земельного податку у сумі 24787,50 грн., в т.ч. основний платіж - 16525,00 грн. та штрафні санкції в сумі 8262,50 грн.

22.10.2010 позивач повністю сплатив визначену суму податкового зобов'язання.

Під час розгляду справи судом досліджено лист Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації № 03-23/26/42 від 07.09.2010, згідно відомостей якого за даними автоматизованої системи ПК «кадастр»земельна ділянка площею 0,72 га на вул. Якіра, 8 на підставі технічного звіту по встановленню зовнішніх меж земельної ділянки в натурі обліковується за військовим містечком № 116 і відсутні жодні зареєстровані документи, що посвідчують право користування позивачем вказаною земельною ділянкою.

Аналізуючи викладені вище обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах рівності усіх суб'єктів права власності перед законом, що регламентовано статтею 13 Конституції України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. При цьому, система оподаткування, податки і збори встановлюються виключно законами України (стаття 92 Конституції України).

Пунктом 8 частини першої статті 14 Закону України від 25.06.1991 № 1251-XII «Про систему оподаткування»передбачено, що плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності) відноситься до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів).

Розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку визначаються Законом України від 03.07.1992 № 2535-ХІІ «Про плату за землю»(Далі –Закон про плату за землю), положення якого діяли на момент прийняття оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 2 Закону про плату за землю використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

Статтею 4 Закону про плату за землю передбачено, що розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів. Ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами, крім цього Закону.

Відповідно до ст. 5 Закону про плату за землю об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (ст. 15 Закону про плату за землю).

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року N 2768-III право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 Земельного кодексу передбачено, що право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Відповідно до статті 13 Закону про плату за землю підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних осіб або громадян, земельний податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні (частина 4 статті 14 Закону про плату за землю).

Аналізуючи викладені вище обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку про безпідставність винесення податковим органом оскаржуваного рішення та визначення позивачеві податкового зобов’язання по земельному податку з юридичних осіб. Викладений висновок суду обумовлений тим, що даними автоматизованої системи ПК «кадастр»підтверджено, що земельна ділянка площею 0,72 га на вул. Якіра, 8 на підставі технічного звіту по встановленню зовнішніх меж земельної ділянки в натурі обліковується за військовим містечком № 116, при цьому відсутні жодні зареєстровані документи, що посвідчують право користування вказаною земельною ділянкою. Разом з тим, суд погоджується з позивачем, що договір купівлі-продажу нерухомого майна від 21.07.2006 № 1547, укладений з будівельною корпорацією «Укразіабуд», не є документом, що посвідчує право власності або право користування земельною ділянкою саме «УГМК», розташованою за адресою: м. Київ, вул. Якіра, 8, адже предметом договору є купівля-продаж нежитлового приміщення на 10 поверсі загальною площею 1245,90 грн. З огляду на те, що суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, а підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, в той час як відповідачем не надано жодних доказів належності підприємства позивача до категорії суб’єктів плати за землю, що підтверджено даними автоматизованої системи ПК «Кадастр", у податкового органу відсутні підстави для визначення такому підприємству податкового зобов’язання по земельному податку з юридичних осіб. Адже, відсутні зареєстровані документи, що посвідчують право користування спірною земельною ділянкою.

В свою чергу, суд вважає необхідним зауважити на необґрунтованості складення податковим органом розрахунків визначеного спірного зобов’язання та штрафних санкцій, адже в порядку частини четвертої статті 14 Закону про плату за землю за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних осіб або громадян, земельний податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні. В той же час як в розглядаємому випадку податковим органом визначено спірне зобов’язання з розрахунку, що позивачеві належить 1/10 будівлі. При цьому, згідно пояснень представника податкової служби, вказаний висновок зроблений виходячи з того, що в будинку знаходиться 10 поверхів, хоча в акті перевірки такі відомості відсутні. Вказаний алгоритм не заслуговує на увагу, суперечить нормам Закону про плату за землю, оскільки відповідачем не надано доказів, що у власності позивача знаходиться 1/10 площі будівлі по вул. Якіра 8.

Окрім того, податковою службою при прийнятті оскаржуваного рішення не встановлено, яка площа будівлі і в якій частині знаходиться у власності в інших осіб і чи є такі особи. Інакше за умов наявності, наприклад, трьох, чи п'ятьох власників площ будинку, частки яких є різними за своїм розміром (наприклад, один займає 30% загальної площі будинку, інший 20%, третій –10% і т.д.), то розподіл податку за займану будівлею земельного податку буде здійснюватись в тому процентному розмірі, який відповідає частці займаної площі (наприклад: податок за займану земельну ділянку будинком становить 100%, то за наявності кількох власників цього будинку (а їх частки будуть 20, 20, 10, 50 відсотків) податок повинен бути розподілено пропорційно займаним відсоткам площі будинку –20, 20, 10, 50 відсотків від 100 відсоткової суми податку).

З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про скасування податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків № 0000624010/0 від 22.10.2010 підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо вимоги про стягнення 24787,50 грн., сплачених позивачем на підставі оскаржуваного рішення, то за результатом розгляду справи суд дійшов висновку про її безпідставність.

Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону про плату за землю надміру сплачені суми податку підлягають поверненню платнику за його письмовою заявою або за його бажанням зараховуються до сплати податку за наступний рік.

Частиною першою статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина 2 статті 2 КАС України).

З огляду на те, що позивач не звертався до податкового органу із заявою про повернення спірної суми податку, тобто на момент звернення до суду відсутнє порушене право позивача в розрізі заявленої вимоги, у суду відсутні підстави для її задоволення.

В свою чергу суд вважає необхідним зауважити, що право звернення до адміністративного суду із вимогою про стягнення сплаченої суми податку у позивача виникне лише після розгляду податковим органом заяви, поданої на підставі статті 17 Закону про плату за землю, за умови, що вона не буде задоволена. Тим паче факт переплати податку може бути встановлений лише на підставі та наслідком набрання законної сили рішення суду у цій справі.

Частиною 1 статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (частина друга статті 71 КАС України).

Враховуючи такі обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

З огляду на те, що позовні вимоги задоволено частково, судовий збір, сплачений за майнову вимогу не підлягає поверненню, оскільки суд відмовив в її задоволенні.

Керуючись ст. ст. 9, 69-71, 158 –163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків № 0000624010/0 від 22.10.2010.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені статтею 186 та набирає законної сили в порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                                              О.В. Кротюк

Дата складення та підписання постанови в повному обсязі –24.03.2011.