Рішення № 14523444, 24.03.2011, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

24 березня 2011 року справа № 5020-130/2011 За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю „Лондон-Крим”,

ідентифікаційний код 34541468

(99028, м. Севастополь, пр. Ген. Острякова, 62, кв. 49)

доФізичної особи-підприємця ОСОБА_1,

ідентифікаційний номер НОМЕР_1

(99028, АДРЕСА_2)

про стягнення 2634,32 грн,

Суддя Головко В.О.,

Представники сторін:

позивач (ТОВ „Лондон-Крим”) Валов Д.Г., представник, довіреність б/н від 14.12.2010;

відповідач (Фізична особа-підприємець ОСОБА_1) не зявилась, явку уповноваженого представника не забезпечила.

Обставини справи:

31.01.2011 Товариство з обмеженою відповідальністю „Лондон-Крим” (далі позивач) звернулося до господарського суду міста Севастополя з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі відповідач) про стягнення 2399,70 грн вартості неякісного товару, 88,79 грн інфляційних збитків, 25,84 грн 3% річних та 119,99 грн плати за зберігання товару та вантажно-розвантажувальні роботи.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобовязань за договором поставки №72 від 01.09.2010. Так, за твердженням позивача, частина поставленого відповідачем товару (шия свиняча морожена) виявилась неналежної якості, у звязку з чим була повернута відповідачеві. Проте, в порушення вимог частини пятої статті 268 Господарського кодексу України відповідач не повернула позивачу кошти в сумі 2399,70 грн, що були сплачені ним за цей товар.

Розгляд справи неодноразово відкладався через неявку в судові засідання відповідача та невиконання нею ухвал суду.

У чергове засідання суду 24.03.2011 відповідач знову не зявилась, явку уповноваженого представника не забезпечила, про причини неявки суду не сповістила, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлена своєчасно та належним чином рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення /арк. с. 61-64, 69-72/ за адресою, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців /арк. с. 38-39/.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки відповідач належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини сторін, підстави для відкладення розгляду справи відсутні. Враховуючи зазначене, суд визнав можливим розглянути справу за відсутності відповідача.

Відповідач не скористалась своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 59 Господарського процесуального кодексу України: письмовий відзив на позов та документи в обґрунтування заперечень проти позовних вимог не надала, у звязку з чим суд вирішив розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

01.09.2010 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Лондон-Крим” (Покупець) укладено договір поставки №72 (далі Договір), відповідно до пункту 1.1 якого Постачальник передає покупцю, а Покупець приймає та здійснює оплату товару в асортименті, кількості та за цінами, узгодженими у специфікаціях-додатках, які після їх підписання є невідємними частинами Договору /арк. с. 8-10/.

За накладною №08 від 09.09.2010 відповідач поставила позивачеві товар (шия свиняча морожена) кількістю 127,4 кг за ціною 38,00 грн/кг загальною вартістю 4841,20 грн, в т.ч. ПДВ 806,86 грн /арк. с. 11/.

14.09.2010 позивач оплатив поставлений товар у повному обсязі в розмірі 4841,20 грн, що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача /арк. с. 13/.

Відповідно до пунктів 2.1-2.3 Договору Постачальник гарантує Покупцеві відповідність якості поставленого товару всім необхідним стандартам ГОСТ, ТУ для даної категорії товарів, а також легальність його походження. Товар має бути упакований та маркірований відповідним чином, упаковка повинна забезпечувати схоронність вантажу при звичайних умовах зберігання, іншого використання та транспортування. В разі виникнення у покупця претензій щодо якості товару, Покупець протягом трьох робочих днів з моменту підписання акта приймання-передачі звертається в експертну установу за проведенням експертизи якості товару. Експертна установа обирається покупцем без погодження з постачальником. Покупець зобовязаний повідомити постачальника протягом двох робочих днів з моменту поставки товару про проведення експертизи якості товару. Витрати на експертизу товару в подальшому покладаються на сторону, чия думка про якість товару буде визнана помилковою.

Товар вважається прийнятим за якістю, якщо висновок незалежної експертної установи про якість товару не отримано постачальником протягом двох робочих днів з дня передачі товару до незалежної експертної установи (пункт 2.4 Договору).

Пунктом 2.6 Договору передбачено, що при виявленні в строки, зазначені в пункті 2.3 Договору, невідповідності якості товару, Покупець має право вимагати від Постачальника змінення вартості неякісного товару чи заміни його на товар відповідної якості. У випадку відмови Постачальника, Покупець вправі відмовитись від часткової та/або повної оплати.

Таким чином, сторонами у Договорі було узгоджено певний порядок приймання-передачі товару. При цьому, сторонами також було досягнуто згоди щодо дій сторін в разі виявлення факту невідповідності якості поставленого товару.

22.09.2010 позивач повернув відповідачеві, а відповідач прийняв відповідно до витратної накладної (повернення) №Л000005843 товар кількістю 63,150 кг за ціною 38,00грн/кг, загальною вартістю 2399,70 грн з ПДВ /арк. с. 12/.

20.12.2010 Позивач надіслав на адресу відповідача лист за вих. №67/01 з вимогою про повернення коштів за повернутий товар у розмірі 2399,70 грн /арк. с. 42-44/, проте ані відповіді, ані грошей не отримав, що і стало причиною звернення позивача до суду із даним позовом.

Згідно з пунктом 3.1 Договору, ціна товару, строки та порядок розрахунків за кожну окрему партію товару зазначаються у специфікаціях.

Відповідно до пунктів 4.1-4.2 Договору, датою поставки вважається дата надходження товару на склад у повному обсязі і підписання акту приймання-передачі. Товар вважається прийнятим Покупцем після здійснення розвантаження та оформлення відповідних товарних накладних, актів прийомки.

Пунктом 4.4 Договору передбачено, що приймання товару здійснюється Покупцем відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів Союзу РСР від 15.06.1965 №П-6, та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів Союзу РСР від 25.04.1966 №П-7, в частині, що не суперечить чинному законодавству України.

За умовами пункту 5.2 Договору, при поверненні товару, після здійснення факту розвантаження та оформлення відповідних товарних накладних, актів прийомки, Покупець утримує з Постачальника пять відсотків від вартості поставленого товару в рахунок фактичного зберігання, навантажувальних і розвантажувальних робіт.

Згідно з пунктом 5.4 Договору, в разі невиконання чи неналежного виконання обовязків, передбачених цим Договором, сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Правовідносини сторін виникли з приводу виконання господарського договору, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до статті 264 Господарського кодексу України матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших субєктів господарювання, здійснюються субєктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу. Законодавством можуть бути передбачені особливості поставки окремих видів продукції виробничо-технічного призначення або виробів народного споживання, а також особливий порядок здійснення поставки продукції для державних потреб. Основні вимоги щодо укладення та виконання договорів поставки встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Частина перша статті 265 Господарського кодексу України, частина перша статті 712 Цивільного кодексу України встановлюють, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки, згідно з частиною другою статті 712 Цивільного кодексу України, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на поставку відповідачем товару неналежної якості.

Згідно з частинами пятою, шостою, восьмою статті 268 Господарського кодексу України, у разі поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном), покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені покупцем, вимагати повернення сплаченої суми. У разі якщо недоліки поставлених товарів можуть бути усунені без повернення їх постачальнику, покупець має право вимагати від постачальника усунення недоліків у місцезнаходженні товарів або усунути їх своїми засобами за рахунок постачальника. У разі якщо покупець (одержувач) відмовився від прийняття товарів, які не відповідають за якістю стандартам, технічним умовам, зразкам (еталонам) або умовам договору, постачальник (виробник) зобовязаний розпорядитися товарами у десятиденний строк, а щодо товарів, які швидко псуються, протягом 24 годин з моменту одержання повідомлення покупця (одержувача) про відмову від товарів. Якщо постачальник (виробник) у зазначений строк не розпорядиться товарами, покупець (одержувач) має право реалізувати їх на місці або повернути виробникові. Товари, що швидко псуються, підлягають в усіх випадках реалізації на місці.

Отже, необхідною умовою для задоволення позовних вимог, що випливають з поставки товарів неналежної якості є, серед іншого, виявлення цих недоліків у встановленому порядку (аналогічний висновок міститься в постанові Вищого господарського суду України від 08.02.2006 у справі №37/237-05).

Частиною другою статті 678 Цивільного кодексу України визначено, що у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких повязане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи зявилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару.

Таким чином, за змістом наведеної норми реалізація права покупця (у випадку доведення факту поставки йому неякісного товару) на повернення суми оплати за товар неналежної якості зумовлена поверненням такого товару постачальнику.

Відповідно до частин другої та третьої статті 538 Цивільного кодексу України при зустрічному виконанні зобовязання сторони повинні виконувати свої обовязки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобовязання або звичаїв ділового обороту. У разі невиконання однією із сторін у зобовязанні свого обовязку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обовязку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обовязку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Тобто при отриманні 09.09.2010 товару неналежної якості Позивач мав право не здійснювати його оплату. Натомість, як убачається з матеріалів справи, 14.09.2010 позивач оплатив „неякісний” товар в повному обсязі /арк. с. 13/.

Також матеріалами справи підтверджується, що 22.09.2010 позивач повернув, а відповідач прийняв товар за витратною накладною (повернення), проте позивачем не надано суду доказів повернення товару саме внаслідок поставки товару неналежної якості.

Згідно з пунктом 4.4 Договору приймання продукції за якістю здійснюється відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 №П-7 (далі Інструкція №П-7).

Відповідно до пункту 6 Інструкції №П-7 приймання продукції за якістю та комплектністю здійснюється на складі одержувача при одноміській поставці не пізніше 10 днів, а продукції, що швидко псується, 24 год. після надходження продукції на склад отримувача.

Приймання продукції за якістю на складі постачальника здійснюється у випадках, передбачених у договорі (пункт 7 Інструкції №П-7).

Оскільки договір №72 від 01.09.2010 не містить положень про прийняття продукції на складі постачальника, то її приймання має здійснюватися на складі покупця.

Приймання продукції за якістю здійснюється у точній відповідності до стандартів, технічних умов, інших обовязкових для сторін правил, а також по супровідних документах, що посвідчують якість продукції, що поставляється (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення про якість, рахунок-фактура, специфікація тощо). Відсутність зазначених супровідних документів чи деяких з них не зупиняє приймання продукції. В цьому випадку складається акт про фактичну якість продукції, що надійшла, і в акті зазначається, які документи відсутні (пункт 14 Інструкції №П-7).

Згідно з пунктом 16 Інструкції №П-7, при виявленні невідповідності якості, комплектності, маркування продукції, що поступила, тари або упаковки вимогам стандартів, технічних умов, кресленням, зразкам (еталонам), договору або даним, вказаним в маркуванні і супровідних документах, що засвідчують якість продукції (п. 14 даної Інструкції), одержувач припиняє подальше приймання продукції і складає акт, в якому зазначає кількість оглянутої продукції і характер виявлених при прийманні дефектів. Одержувач зобовязаний забезпечити зберігання продукції неналежної якості або некомплектної продукції в умовах, що запобігають погіршенню її якості і змішенню з іншою однорідною продукцією. Одержувач також зобовязаний викликати для участі в продовженні приймання продукції і складання двостороннього акту представника виробника (відправника) і його явка для участі в перевірці якості і комплектності продукції і складання акту є обовязковими.

При неявці представника виробника (відправника) на виклик отримувача (покупця) у встановлений строк, перевірка якості продукції проводиться представником відповідної галузевої інспекції з якості продукції (пункт 20 Інструкції №П-7).

Отже, факт поставки продукції неналежної якості має підтверджуватись відповідними документами, зазначеними в Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 №П-7, а саме: актом про приймання продукції за якістю.

За таких обставин, а також зважаючи на умови підписаного між сторонами Договору (зокрема, пункти 2.3-2.4), надана позивачем витратна накладна (повернення) №Л000005843 від 22.09.2010 /арк. с. 12/ не може бути прийнята судом в якості належних доказів постачання відповідачем позивачу продукції неналежної якості.

За правилами статті 33 Господарського процесуального кодексу обовязок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи зі змісту статті 32 Господарського процесуального кодексу України, належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, саме позивач, посилаючись на неналежну якість повернутого відповідачеві товару, повинен довести той факт, що цей товар дійсно не відповідав вимогам щодо якості, шляхом подачі належних та допустимих доказів.

Всупереч наведеним нормам позивачем не надані докази визначення якості продукції в порядку, встановленому пунктом 4.4 Договору та Інструкцією №П-7, а інший порядок приймання продукції за якістю ані Договором, ані чинним законодавством не передбачений.

Отже, неналежна якість продукції не підтверджена відповідними доказами, а тому правові підстави для стягнення з відповідача 2399,70 грн вартості неякісного товару відсутні.

За викладених обставин, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 2399,70 грн вартості неякісного товару задоволенню не підлягають.

Суд звертає увагу позивача на те, що, виходячи з фактичних обставин справи, заявлена до стягнення сума 2399,70 грн за своєю правовою природою є не заборгованістю, а безпідставно утримуваними відповідачем коштами, які належать до повернення позивачеві у звязку із поверненням товару.

Правовідносини сторін, які виникають через збереження майна без достатньої правової підстави, регулюються положеннями глави 83 Цивільного кодексу України, якими позивач має обґрунтовувати позовні вимоги.

Таким чином, на думку суду, позивачем невірно обраний спосіб захисту порушеного права, що є підставою для відмови в позові у відповідній частині.

Позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача інфляційних збитків в сумі 88,79 грн та 3% річних в сумі 25,84 грн.

Суд вважає, що ці вимоги також не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право позивача вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнових прав та інтересів, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки судом прийнято рішення про відмову в позові в частині стягнення боргу в сумі 2399,70 грн, позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат і 3% річних, нарахованих на суму основного боргу, задоволенню не підлягають.

Стосовно права покупця на утримання з постачальника 5% від вартості поставленого товару за зберігання та вантажно-розвантажувальні роботи у випадку повернення товару суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Наведеній нормі кореспондує стаття 611 Цивільного кодексу України, згідно з якою, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Як слідує з умов пункту 5.2 Договору, при поверненні товару, після здійснення факту розвантаження відповідно до пункту 4.2 Договору, Покупець утримує з Постачальника пять відсотків від вартості поставленого товару в рахунок фактичного зберігання, навантажувальних і розвантажувальних робіт.

Пунктом 4.2 Договору встановлено, що товар вважається прийнятим покупцем після здійснення розвантаження та оформлення відповідних товарних накладних, актів прийомки.

Відповідно до накладної №08 від 09.09.2010 відповідач поставив позивачу 127,4 кг товару (шия свиняча морожена) за ціною 38,00 грн/кг, загальною вартістю 4841,20 грн.

Тобто, як вбачається з матеріалів справи, позивач повернув, а відповідач прийняв товар за витратною накладною (повернення) після здійснення розвантаження та оформлення відповідних товарних накладних, передбачених положеннями Договору.

За таких обставин, враховуючи умови підписаного між сторонами Договору, надана позивачем витратна накладна (повернення) №Л000005843 від 22.09.2010 /арк. с. 12/ приймається судом в якості належного доказу на підтвердження факту повернення товару відповідачеві.

Зважаючи на викладене, позовні вимоги в частині стягнення 5% від вартості поставленого товару за зберігання та вантажно-розвантажувальні роботи у розмірі 119,99 грн (5% * 2399,70) підлягають задоволенню.

Судові витрати по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу за правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача і підлягають стягненню з нього на користь позивача пропорційно розміру задоволених вимог: 119,99 / 2634,22 * 102,00 = 4,65 грн державне мито, 119,99 / 2634,22 * 236,00 = 10,75 грн витрати та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 75, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (99028, АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_1; п/рНОМЕР_2 в СФ АО Банк „Фінанси та кредит”, МФО 384812, або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Лондон-Крим” (99028, м. Севастополь, пр. Ген. Острякова, 62, кв. 49; ідентифікаційний код 34541468; п/р 260086541 в ПАТ „Ерсте Банк”, МФО 380009) 119,99 грн (сто девятнадцять грн 99 коп.) плати за зберігання товару та вантажно-розвантажувальні роботи, а також державне мито в розмірі 4,65 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 10,75 грн.

3.В частині стягнення основного боргу в розмірі 2399,70 грн, інфляційних втрат в розмірі 88,79 грн та 3% річних в сумі 25,84 грн в позові відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя підпис В.О. Головко

Повне рішення в порядку

статті 84 ГПК України

оформлено і підписано

29.03.2011.