Постанова № 14434195, 21.03.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 березня 2011 р. справа № 2а/0570/1793/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 17-35

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючогосудді Смагар С.В.

при секретаріЗакутько О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронне агентство «Комплексна гарантія безпеки», м. Донецьк

до 1) державного податкового інспектора Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Челах Олександри Олександрівни та 2) Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька

про визнання нечинним та скасування акту від 26 жовтня 2010 року № 100/15-3/35318923

за участю представників:

від позивача: Прозоря О.Л. за дов. від 02.12.2010р.

від першого відповідача: Челах О.О. - особисто

від другого відповідача: Петрова А.Г. за дов. від 28.01.2011р.

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «Охоронне агентство «Комплексна гарантія безпеки» заявлено позов до державного податкового інспектора Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Челах Олександри Олександрівни та Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька (залученої ухвалою суду від 17 березня 2011 року у якості другого відповідача) про визнання нечинним та скасування акту від 26 жовтня 2010 року № 100/15-3/35318923, складеного за результатами документальної невиїзної (камеральної) перевірки декларації з податку на додану вартість.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що спірний акт перевірки складений безпідставно та зазначає про наявність підстав для включення до складу податкового кредиту податку на додану вартість, сплаченого за господарськими операціями із контрагентом фізичною особою підприємцем ОСОБА_4, який надав позивачу нотаріально засвічену копію свідоцтва про його реєстрацію платником податку на додану вартість.

Відповідачі проти позовних вимог заперечують, вважають, що акт документальної невиїзної перевірки складений правомірно, висновки акту обґрунтовані та відповідають вимогам діючого законодавства, оскільки контрагенту позивача ОСОБА_4 було анульовано свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість 31 січня 2005 року, внаслідок чого позивачем був сформований податковий кредит за господарськими операціями із контрагентом, який не був платником податку на додану вартість на час вчинення операцій.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Розгляд публічно-правових спорів із суб'єктами владних повноважень, якими є відповідачі у даній адміністративній справі, регулюється Кодексом адміністративного судочинства України. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом. Відповідно до частини 4 статті 8 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Відповідно до частини 2 статті 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Стаття 17 КАС України визначає компетенцію адміністративних судів, яка відповідно до пункту 1 частини 1, зокрема, поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Суд зазначає, що акти державного чи іншого органу це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обовязків характер для субєктів цих відносин. У спірних відносинах саме податкове повідомлення-рішення є офіційним письмовим документом, який породжує певні правові наслідки для платника податків. Акт перевірки, в якому зафіксовані факти наявності певних порушень, виявлених першим відповідачем, не мають обовязкового характеру в сфері публічно-правових відносин.

В межах даної адміністративної справи позивач оскаржує саме акт документальної невиїзної перевірки. Враховуючи, що ніхто не позбавлений права на судовий розгляд його справи, а також те, що відсутні підстави для застосування норм статей 109 та 157 КАС України, дана адміністративна справа розглядається судом в межах заявлених позовних вимог відповідно до статей 6, 11 КАС України по суті. Суд не вбачає необхідності виходити за межі позовних вимог у спірних правовідносинах з огляду на те, що позивач може самостійно захистити свої порушені права та інтереси шляхом обрання правильного способу їх захисту в судовому порядку, а саме шляхом оскарження податкового повідомлення-рішення, прийнятого за наслідками перевірки.

Судом встановлено, що 26 жовтня 2010 року першим відповідачем був складений акт про результати документальної невиїзної перевірки декларацій з податку на додану вартість № 100/15/3/35318923, на підставі якого 8 листопада 2010 року було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0031641542/0 про визначення позивачу податкового зобов'язання у загальній сумі 219968 грн. 51 коп., у тому числі за основним платежем 146645 грн. 67 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями 73322 грн. 84 коп. За висновком акту перевірки, позивачем в порушення норм підпункту 7.2.4 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, було завищено податковий кредит у липні, серпні, вересні, жовтні, листопаді, грудні 2009 року, січні, лютому, березні, червні 2010 року за рахунок безпідставного включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з фізичною особою підприємцем ОСОБА_4, який не є платником податку на додану вартість з 31 січня 2005 року.

Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, в межах заявленого предмету спору, суд повинен встановити чи є порушення прав та інтересів позивача відповідачем як субєктом владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ (в редакції, чинній на час проведення перевірки та складення акту) органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право, зокрема, здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів).

Проаналізувавши вищенаведені норми, суд зазначає, що складаючи акт невиїзної документальної перевірки за наслідками перевірки податкової звітності позивача, перший відповідач діяв в межах повноважень, у спосіб та порядок, встановлений діючим законодавством.

Як вже зазначалося судом, за наслідками прийнятого акту, стосовно позивача прийняте податкове повідомлення-рішення від 8 листопада 2010 року № 0031641542/0. З пояснень представника позивача під час судового розгляду справи судом встановлено, що дана податкове повідомлення-рішення у судовому порядку позивачем не оскаржувалася.

В межах даної справи, предметом спору в якій є правомірність складення першим відповідачем акту документальної невиїзної перевірки, судом не встановлено порушення прав позивача.

Суд також зазначає, що в межах спірних правовідносин до початку судового розгляду у даній адміністративній справі позивач не заявляв позовних вимог щодо незаконності будь-яких дій відповідачів та визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 8 листопада 2010 року, внаслідок чого суд не розглядає в межах даної справи суть встановлених першим відповідачем під час перевірки порушень, допущених позивачем. У будь-якому випадку скасування акту перевірки не вплине на наявність податкового повідомлення-рішення, прийнятого на підставі даного акту, до його можливого визнання недійсним в судовому порядку при оскарженні позивачем податкового повідомлення-рішення та ухвалення судом відповідного судового рішення.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронне агентство «Комплексна гарантія безпеки» до державного податкового інспектора Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Челах Олександри Олександрівни та Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька про визнання нечинним та скасування акту від 26 жовтня 2010 року № 100/15-3/35318923, складеного за результатами документальної невиїзної (камеральної) перевірки декларації з податку на додану вартість, відмовити повністю.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 21 березня 2011 року. Постанова у повному обсязі складена 25 березня 2011 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Смагар С.В.