Рішення № 14431853, 31.01.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          31.01.11                                                                                 Справа № 2/200

Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. при секретарі Волошин О.Я., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного підприємства “Кремнафтогруп”, м. Кременчук до Товариства з обмеженою відповідальністю “Львівське шляхово-будівельне управління №40”, м. Львів про стягнення 45748 грн. 60 коп.

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство “Кремнафтогруп”, м. Кременчук звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Львівське шляхово-будівельне управління №40”, м. Львів про стягнення 52748 грн. 60 коп.

Господарський суд Полтавської області ухвалою від 13.12.2010р. передав позовну заяву з доданими до неї документами за підсудністю до господарського суду Львівської області.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 20.12.2010р. призначив розгляд справи на 13.01.2011р. Ухвалою суду розгляд справи відкладався на 31.01.2011р.

В судовому засіданні 13.01.2011р. представник позивача позов підтримав, просив задоволити з врахуванням поданої заяви про зменшення позовних вимог. З приводу заявленого позову пояснив, що між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу, на виконання умов якого відповідачу було передано у власність товар. Однак відповідач свої зобов’язання щодо оплати за отриманий товар виконав частково, на дату звернення до суду заборгованість за товар становить 40000 грн. 00 коп. У зв’язку з порушенням строків оплати товару відповідачу нараховано пеню в сумі 2998 грн. 60 коп., інфляційні втрати в сумі 2750 грн. 00 коп. Таким чином, просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 45748 грн. 60 коп., а також витрати на юридичну допомогу в розмірі 2000 грн. 00 коп.

Представнику сторони роз’яснено права та обов’язки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

Відповідач в судові засідання явку представника не забезпечив, проти позову не заперечив, доказів погашення заборгованості не надав, вимог ухвали суду від 10.01.2011р. не виконав, повідомлення про дату, час та місце розгляду справи надсилалися на адресу, вказану в позовній заяві та по місцезнаходженню відповідача, внесеному в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, тому у відповідності до ст. 75 ГПК України суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

16 червня 2010р. між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу №16/06/1.

За цим договором продавець (позивач) зобов’язується передати у власність, а покупець (відповідач) оплатити наступний товар: бітум дорожній рідкий, вартість товару згідно рахунку з урахуванням ПДВ і транспортних витрат.

На виконання умов вищевказаного договору, позивач 16.06.2010р. поставив відповідачу по видатковій накладній №29 від 16.06.2010р. та товарно-транспортній накладній №28 від 16.06.2010р. (оригінали накладних оглянуті в судовому засіданні, завірені копії долучені до матеріалів справи) товар на загальну суму 128184 грн. 31 коп.

Пунктом 2 договору купівлі-продажу №16/06/1 від 16.06.2010р. передбачено, що розрахунок за товар здійснюється по факту поставки.

Як вбачається з матеріалів справи, пояснень представника позивача, відповідач свої зобов’язання перед позивачем щодо оплати за отриманий товар виконав частково, на дату розгляду справи в суді заборгованість відповідача перед позивачем становить 40000 грн. 00 коп.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов’язань, є зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов’язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (ч.ч. 1, 2 ст. 547 ЦК України).

Як вбачається з договору купівлі-продажу №16/06/1 від 16.06.2010р., у ньому відсутня умова про забезпечення виконання зобов’язання у вигляді неустойки (пені). Позивачем також не представлено інших правочинів, з яких би вбачалося, що сторони узгодили умову про забезпечення виконання зобов’язання у вигляді неустойки (пені). Таким чином, вимога про стягнення з відповідача пені в розмірі 2998 грн. 60 коп. є безпідставною та до задоволення не підлягає.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З врахуванням цих положень, позивачем правомірно нараховано інфляційні втрати в розмірі 2750 грн. 00 коп.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення частково, складає 40000 грн. 00 коп. основного боргу, 2750 грн. 00 коп. втрат від інфляції. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Оскільки спір виник з вини відповідача, то судові витрати (державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу) по розгляду справи необхідно покласти на відповідача пропорційно до задоволених вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

Стосовно стягнення з відповідача витрат на юридичну допомогу в розмірі 2000 грн. 00 коп., то така вимога до задоволення не підлягає, оскільки, відповідно до ст. 44 ГПК України, до складу судових витрат можна віднести витрати на юридичну допомогу, надану лише адвокатом. Позивачем не подано письмових доказів, що юридична допомога надавалася особою, яка має статус адвоката.

Не можна віднести такі витрати і до збитків, так як віднесення таких витрат на збитки суперечить ст.ст. 224, 225 ГК України, ст. 22 ЦК України. З аналізу вказаних норм випливає, що притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе лише при наявності певних, визначених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який і є підставою цивільно-правової відповідальності. Одним з елементів складу цивільного правопорушення, який вимагається законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, є об’єктивна сторона, яку утворюють: наявність збитків; протиправні дії, які виражені у невиконанні або неналежному виконанні боржником взятого на себе зобов’язання; причинний зв’язок між протиправними діями боржника та збитками. Витрати на юридичний супровід не мають обов’язкового характеру і факт їх наявності та розмір не знаходяться у необхідному зв’язку з фактом неналежного виконання відповідачем своїх зобов’язань за іншим договором.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 530, 599, 612, 625, 626 ЦК України, ст. 193, 230, 231 ГК України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задоволити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Львівське шляхово-будівельне управління №40”, м. Львів, вул. Авіаційна, 7А (ідентифікаційний код 32408720) на користь Приватного підприємства “Кремнафтогруп”, м. Кременчук, пр. Г.Бреста, буд. 99, кв. 24, Полтавська область (ідентифікаційний код 36410314) 40000 грн. 00 коп. основного боргу, 2750 грн. 00 коп. втрат від інфляції, 427 грн. 48 коп. державного мита, 191 грн. 25 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.          Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

          Суддя