Рішення № 14431846, 02.12.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          02.12.10                                                                                 Справа № 2/153

Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. при секретарі Залицайло М.С. за участю представника позивача Юрків М.Й., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства “Кредобанк”, м. Львів до відповідача-1 Малого приватного підприємства “МІОС”, м. Дрогобич, відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю українсько-польське спільне підприємство “МІОПЛАС”, м. Дрогобич про стягнення 1071079 грн. 88 коп.

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство “Кредобанк”, м. Львів звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до відповідача-1 Малого приватного підприємства “МІОС”, м. Дрогобич, відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю українсько-польське спільне підприємство “МІОПЛАС”, м. Дрогобич про стягнення 1071079 грн. 88 коп.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 08.10.2010р. призначив розгляд справи на 25.10.2010р. Ухвалами суду розгляд справи відкладався на 11.11.2010р., 02.12.2010р.

В судових засіданнях представник позивача позов підтримав, просив задоволити. З приводу заявленого позову пояснив, що між позивачем та відповідачем-1 було укладено кредитний договір, на виконання умов якого відповідачу-1 надано кошти в сумі 89000 доларів США. Відповідач-1 зобов’язувався протягом дії договору сплачувати проценти за користування коштами та повернути суму кредиту у визначений в договорі строк, а в разі неналежного виконання обов’язків по договору –на вимогу позивача повернути суму кредиту достроково. У зв’язку з неналежним виконанням відповідачем зобов’язань по кредитному договору, позивач звернувся з вимогою про дострокове повернення суми кредиту та нарахованих процентів. Однак, відповідач свої зобов’язання щодо сплати процентів та повернення суми кредиту виконав частково, на дату подання позову до суду заборгованість становить 86800 доларів США (по курсу НБУ 686588 грн. 00 коп.) по кредиту, 27952,99 доларів США (221108 грн. 15 коп.) по сплаті процентів, 1350 грн. 00 коп. комісії за управління кредитом, 8053,84 доларів США (63705 грн. 90 коп.) пені несвоєчасну сплату сум, 13386 грн. 62 коп. 3% річних, 10738,46 доларів США (84941 грн. 21 коп.) упущеної вигоди. Крім цього, між позивачем, відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено договір поруки, у відповідності до якого відповідач-2 відповідає перед позивачем за невиконання відповідачем-1 зобов’язань за кредитним договором в повному обсязі. У зв’язку з цим, просив стягнути з відповідачів солідарно суму заборгованості, яка становить 1071079 грн. 88 коп., в тому числі 686588 грн. 00 коп. по кредиту, 221108 грн. 15 коп. по сплаті процентів, 1350 грн. 00 коп. комісії за управління кредитом, 63705 грн. 90 коп. пені несвоєчасну сплату сум, 13386 грн. 62 коп. 3% річних, 84941 грн. 21 коп. упущеної вигоди. Представником позивача подано також заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача.

11.11.2010р. через канцелярію суду позивачем подано заяву, в якій він просив стягнути з відповідача 686588 грн. 00 коп. по кредиту, 221108 грн. 15 коп. по сплаті процентів, 1350 грн. 00 коп. комісії за управління кредитом, 63705 грн. 90 коп. пені несвоєчасну сплату сум, 13386 грн. 62 коп. 3% річних, 84941 грн. 21 коп. упущеної вигоди.

Відповідачі в судові засідання явку представників не забезпечили, проти позову не заперечили, доказів погашення заборгованості не надали, вимог ухвали суду від 08.10.2010р. не виконали, повідомлення про дату, час та місце розгляду справи надсилалися на адресу, вказану в позовній заяві та по місцезнаходженню відповідачів, внесеному в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, тому у відповідності до ст. 75 ГПК України суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

Представнику роз’яснено права та обов’язки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

В судовому засіданні 02.12.2010р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повний текст рішення складено та підписано 07.12.2010р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

8 лютого 2008р. між позивачем та відповідачем-1 було укладено кредитний договір №03/08.

За цим договором банк (позивач) зобов’язувався надати у власність позичальникові (відповідачу-1) грошові кошти у розмірі та на умовах, обумовлених цим договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит і сплатити проценти за користування ними та комісії.

Кредит надається на наступних умовах: розмір кредиту –89000 доларів США, процентна ставка –13,5% річних, в разі порушення вимог п. 9.3.6. договору –15,5% річних, дата остаточного повернення кредиту –07.02.2018р.

На виконання умов вищевказаного договору, позивач надав відповідачу-1 обумовлену суму грошових коштів, що підтверджується меморіальними ордерами.

Згідно п. 4.6. кредитного договору №03/08 від 08.02.2008р. у разі зміни законодавства щодо здійснення кредитування, облікової ставки НБУ, інших економічних умов, що впливають на ціну кредитних коштів, зміна процентної ставки, вказаної у п. 2.1. цього договору, відбувається банком самостійно при умові, що таке збільшення відбувається не більше, ніж на 5% річних, і така зміна відбувається не частіше, ніж 1 раз в півріччя. Таке збільшення розміру процентів вважається зробленим за згодою позичальника і сторони домовились, що додаткової згоди позичальника на це не потрібно. Про таку зміну процентної ставки банк у письмовій формі повідомляє позичальника за 10 днів до її введення в силу.

Листом за вих. №05/1-3568/08 від 06.11.2008р. позивач повідомив відповідача-1 про збільшення відсоткової ставки з 01.12.2008р. до 16% річних.

Відповідно до п. 4.3. кредитного договору №03/08 від 08.02.2008р., позичальник сплачує проценти у валюті кредиту щомісяця, але не пізніше останнього робочого дня місяця, за який нараховані проценти.

Згідно п. 4.1.3. кредитного договору №03/08 від 08.02.2008р. за надання кредиту позичальник сплачує банку комісію за управління кредитом в розмірі 75 грн. 00 коп., яка сплачується щомісячно.

Пунктом 5.1. кредитного договору №03/08 від 08.02.2008р. встановлено, що позичальник зобов’язаний повернути банку кредит у повному обсязі в порядку і терміни, передбачені цим договором та/або додатками до нього. Повернення суми кредиту здійснюється відповідно до графіку повернення кредиту.

Відповідно до п. 5.9. кредитного договору №03/08 від 08.02.2008р., банк у випадках, передбачених п. 2.9. цього договору, вправі вимагати дострокового повернення кредиту, процентів, комісій та інших належних до сплати за цим договором, про що письмово повідомляє позичальника.

Пунктом 2.9. кредитного договору №03/08 від 08.02.2008р. встановлено, що банк вправі відмовити у виплаті позичальнику кредиту або його частини, зокрема в разі несвоєчасної сплати процентів та/або повернення кредиту (частини кредиту).

У зв’язку з порушенням строків повернення суми кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, позивач звернувся до відповідача-1 з претензією за вих. №01/2-636/10 від 01.06.2010р., в якій вимагав негайно повернути суму кредиту, нарахованих відсотків та пені. Відповідачем-1 вказана претензія залишена без розгляду та задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи, пояснень представника позивача, відповідач-1 свої зобов’язання перед позивачем щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитними коштами та комісії за управління кредитом по кредитному договору №03/08 від 08.02.2008р. виконав частково, на дату судового розгляду заборгованість відповідача-1 перед позивачем становить 686588 грн. 00 коп. по кредиту, 221108 грн. 15 коп. заборгованості по сплаті процентів, 1350 грн. 00 коп. заборгованості зі сплати комісії за управління кредитом.

8 лютого 2008р. між позивачем, відповідачем-1 та відповідачем-2 укладено договір поруки.

У відповідності до договору поруки від 08.02.2008р. поручитель (відповідач-2) зобов’язується відповідати перед кредитором (позивачем) за виконання боржником (відповідачем-1) зобов’язань в повному обсязі (повернення кредитів, сплати процентів та комісій за користування кредитами, пень, штрафів, неустойок) за кредитним договором №03/08 від 08.02.2008р., укладеним між боржником та кредитором.

Відповідно до п. 2.3. договору поруки від 08.02.2008р., поручитель зобов’язаний сплатити кредитору заборгованість протягом 7 календарних днів з моменту невиконання боржником зобов’язань за кредитним договором.

Поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором (п. 2.5. договору поруки).

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов’язань, є зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1048 ЦК України передбачено, що розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов’язання частково або у повному обсязі.

Ст. 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов’язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов’язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов’язання боржниками, що в свою чергу є підставою для стягнення з них суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до п. 7.1. кредитного договору №03/08 від 08.02.2008р., за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань (повернення кредиту або його частини, оплати процентів, комісій) позичальник на вимогу банку сплачує йому пеню:

- за зобов’язаннями у гривні - в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період прострочки, за весь час прострочки;

- за зобов’язаннями в іноземній валюті - 0,05% за кожен день прострочки від простроченої/несплаченої суми.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З врахуванням цих положень, позивачем нараховано за період з 01.11.2008р. по 30.09.2010р. 63705 грн. 90 коп. пені за несвоєчасне виконання зобов’язань, а також 13386 грн. 62 коп. 3% річних.

Згідно ч. 1 ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судом перевірено правильність розрахунків суми пені та встановлено, що з врахуванням вимог ч. 1 ст. 231 ГК України та Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” розмір пені повинен становити 61973 грн. 22 коп.

Відповідно до п. 5 ст. 81 ГПК України, господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору. Позивачем на виконання вимог ухвал суду від 25.10.2010р. та 11.11.2010р. не подано деталізованого розрахунку 3% річних, поважності причин неподання такого розрахунку не наведено. Оскільки такий розрахунок є необхідним для всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи та вирішення спору по суті, розгляд справи без цих матеріалів відповідно до ст. 75 ГПК України в цій частині є неможливим. Таким чином, суд залишає позовні вимоги в частині стягнення 13386 грн. 62 коп. 3% річних без розгляду.

Позивачем також заявлено до стягнення 84941 грн. 21 коп. упущеної вигоди.

Згідно ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов’язання.

Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності.

Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв’язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Важливим елементом доказування наявності упущеної вигоди є встановлення безпосереднього причинного зв’язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.

Позивачем не було надано до суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували причинний зв’язок між протиправною поведінкою відповідача (порушення умов договору щодо неповернення суми кредиту та процентів) і збитками у вигляді упущеної вигоди, заподіяними позивачу. Суд звертає увагу на те, що сам факт порушення умов договору відповідачем не є достатньою підставою для стягнення з відповідача 84941 грн. 21 коп. упущеної вигоди.

Слід також зазначити, що вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди ґрунтуються на припущеннях, що позивач зміг би спрямувати у відповідному періоді грошові кошти на кредитування третіх осіб, якби відповідачем було виконано зобов’язання з повернення кредиту та сплати відсотків, що не дає підстав вважати обґрунтованими доводи позивача про достовірний розмір упущеної вигоди. Грошові кошти, які мали бути повернуті відповідачем, позивач міг використати на виконання своїх зобов’язань перед іншими особами, на виплату заробітної плати своїм працівникам та інше, і за обставин які виникли, не існує доказів, що саме неповернута відповідачем сума коштів була б спрямована в період з 01.11.2008р. по 30.09.2010р. на видачу кредитів іншим позичальникам.

При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум, або інших цінностей, якби зобов’язання було виконано боржником належним чином. Нічим не підтверджені розрахунки кредитора про можливі доходи до уваги братися не повинні.

Розмір упущеної вигоди повинен визначатися з урахуванням часу, протягом якого тривали протиправні дії відповідача, розумних витрат на отримання доходів, які кредитор поніс би, якби не відбулося порушення права. Обґрунтування і доказування розміру збитків здійснюється кредитором.

Крім того, відповідно до п. 4 ст. 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Вищезазначена норма покладає на позивача обов’язок довести, що ці доходи дійсно були б ним отримані у разі належного виконання відповідачем своїх обов’язків. Проте, всупереч вимогам ст. 33 ГПК України позивач таких доказів не надав.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд вважає вимога позивача щодо стягнення з відповідача 84941 грн. 21 коп. упущеної вигоди, є неправомірною та необгрунтованою, не підтвердженою належними та допустимими доказами, а отже такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 686588 грн. 00 коп. заборгованості по кредиту, 221108 грн. 15 коп. заборгованості по сплаті процентів, 1350 грн. 00 коп. комісії за управління кредитом, 61973 грн. 22 коп. пені за несвоєчасне виконання зобов’язання є обґрунтованими поданими доказами та підлягають до задоволення. Позовні вимоги в частині стягнення 13386 грн. 62 коп. 3% річних залишити без розгляду, в задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Суд відмовляє в задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову, оскільки ним не подано належних та допустимих доказів того, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду в майбутньому. Позивачем не наведено обставин, які б обґрунтовували припущення, що майно чи грошові суми, які є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, можуть зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Оскільки спір виник з вини відповідачів, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 49 ГПК України необхідно покласти солідарно на відповідачів пропорційно до задоволених вимог.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 530, 543, 553, 554, 572, 575, 589, 599, 610, 612, 625, 626, 1048, 1054 ЦК України, ст. 193, 230, 231, 232 ГК України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задоволити частково.

2.          Стягнути солідарно з Малого приватного підприємства “МІОС”, м. Дрогобич, вул. Бориславська, 8, Львівська область (ідентифікаційний код 22409221) та Товариства з обмеженою відповідальністю українсько-польське спільне підприємство “МІОПЛАС”, м. Дрогобич, вул. Трускавецька, 71, Львівська область (ідентифікаційний код 32417164) на користь Публічного акціонерного товариства “Кредобанк”, м. Львів, вул. Сахарова, 78 (ідентифікаційний код 09807862) в особі Дрогобицького відділення Центральної філії Публічного акціонерного товариства “Кредобанк”, м. Дрогобич, площа Ринок, 5, Львівська область (ідентифікаційний код 20827581) 686588 грн. 00 коп. заборгованості по кредиту, 221108 грн. 15 коп. заборгованості по сплаті процентів, 1350 грн. 00 коп. комісії за управління кредитом, 61973 грн. 22 коп. пені за несвоєчасне виконання зобов’язання, 9709 грн. 34 коп. державного мита, 213 грн. 34 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Позовні вимоги в частині стягнення 13386 грн. 62 коп. 3% річних залишити без розгляду.

4.          В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5.          Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

          Суддя