Рішення № 14431490, 11.03.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 55/43911.03.11 Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І.,

при секретарі Шаповалові А.М., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг», м.Київ

до Відповідача: Публічного акціонерного товариства «Мостобуд», м.Київ

про: стягнення 283 852,63 грн.

за участю:

представника Позивача –Просалова О.Є. (за довіреністю №б/н від 11.10.2010р.);

представника Відповідача – Нікорак І.П. (за довіреністю №235-юр від 20.07.2010р.)

                                        СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг», м.Київ (далі –Позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Мостобуд», м.Київ (Відкрите акціонерне товариство «Мостобуд» перейменоване у Публічне акціонерне товариство «Мостобуд», що підтверджено Витягом з ЄДРПОУ від 27.12.2010р.) (далі –Відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 283 852,63 грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем зобов’язань за Договором фінансового лізингу №171-LD від 13.07.2007р.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав: Договір фінансового лізингу № 171-LD від 13.07.2007р., Додаток № 1 до Договору фінансового лізингу № 171-LD від 13.07.2007р., Додаток № 2 до Договору фінансового лізингу № 171-LD від 13.07.2007р., Додаток № 3 до Договору фінансового лізингу № 171-LD від 13.07.2007р., Додаток № 4 до Договору фінансового лізингу № 171-LD від 13.07.2007р., Додаткову угоду № 1 до Договору фінансового лізингу № 171-LD від 13.07.2007р.,

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ч.1 ст.1 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 193, 174 Господарського кодексу України, ст.ст. 509, 526, 625 Цивільного кодексу України.

21.01.2011р. від Відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та визнання належним Відповідачем по справі – Приватне акціонерне товариство «Мостобуд».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2011р. розгляд справи було відкладено на 10.02.2011р.

04.02.2011р. від Позивача надійшла заява про задоволення позовних вимог та залучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме: копію Витягу з ЄДРПОУ станом на 27.12.2010р. щодо статусу та місцезнаходження Відповідача та копії банківських виписок.

10.02.2011р. від Відповідача надійшло клопотання про розгляд справи у колегіальному складі суду.

В судовому засіданні 10.02.2011р. представники сторін надали клопотання про продовження строку розгляду справи на 15 днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2011р. задоволено клопотання сторін про продовження процесуального розгляду справи на 15 днів на підставі ст..69 Господарського процесуального кодексу України та відмовлено у задоволенні клопотання Відповідача про колегіальний розгляд справи у зв’язку з його необґрунтованістю. Цією ж ухвалою розгляд справи було відкладено на 25.02.2011р.

24.02.2011р. від Позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої Позивач просив стягнути з Відповідача основний борг у розмірі –344507,32 грн., неустойку у розмірі –5431,17 грн., 3% річних у розмірі –1051,19 грн. та інфляційні нарахування у розмірі –1090,58 грн. Крім того, Позивач надав для залучення до матеріалів справи додаткові докази, а саме: оригінал платіжного доручення № 7229 від 23.12.2011р. про доплату державного мита та докази направлення заяви про збільшення позовних вимог Відповідачу.

Позовні вимоги розглядаються з урахуванням їх збільшення на підставі ст..22 Господарського процесуального кодексу України.

25.02.2011р. від представників сторін надійшло клопотання про продовження строку розгляду справи на 15 днів.

У зв’язку з перебуванням судді Ягічевої Н.І. на лікарняному, розпорядженням голови Господарського суду міста Києва від 24.02.2011р. було передано судді Джарти В.В. для вирішення питання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2011р. продовжено строк розгляду справи на 15 днів та відкладено розгляд на 11.03.2011р.

В судовому засіданні 11.03.2011р. від Відповідача надійшла заява про зупинення провадження у справі на підставі ст.79 Господарського процесуального кодексу України та копія ухвали Господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі № 50/131 від 22.02.2011р. та копія позовної заяви № 73-юр від 16.02.2011р.

В судовому засіданні 11.03.2011р. від Позивача надійшли заперечення на заяву Відповідача про зупинення провадження у справі, якими зазначив, що відповідно до п.3.2. Роз’яснення Вищого арбітражного суду від 12.03.1999р. №02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними»за загальним правилом угода, визнана недійсною, вважається такою з моменту її укладання. Виняток з цього правила становлять угоди, зі змісту яких випливає, що вони можуть бути припинені лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ними, наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму, зберігання за договором схову тощо. У такому випадку одночасно з визнанням угоди недійсною господарський суд повинен зазначити у рішенні, що вона припиняється на майбутнє. Якщо угода визнається недійсною лише на майбутнє господарським судам слід виходити з того, що у відповідних випадках порушені (оспорюванні) права і охоронювані законом інтереси сторони за угодою, які виникли до визнання її недійсною, підлягають судовому захистові на загальних підставах. Тому підстави для зупинення провадження у справі відсутні.

Позивач підтримав позовні вимоги з урахуванням їх збільшення та просив задовольнити їх у повному обсязі.

Відповідач заперечив проти позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні.

Представники сторін клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляли, у зв’язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 ГПК України.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду сторонами докази в порядку ст. 43 ГПК України, суд

                                                            ВСТАНОВИВ:

13.07.2007 р. між ВАТ «Мостобуд»(Лізингоодержувач) та TOB «УніКредит Лізинг»(Лізингодавець) укладено Договір фінансового лізингу № 171-LD (далі - Договір).

Згідно п. 1.1 Договору, TOB «УніКредит Лізинг»(Лізингодавець) бере на себе зобов'язання придбати Предмет Лізингу у власність від Продавця (відповідно до встановлених Лізингоодержувачем специфікацій та умов, передбачених у цьому Догоговорі, зокрема, у Додатку № 1 цього Договору) та передати Предмет Лізингу у користування Лізингоодержувачу на строк та умовах, визначених цим Договором, з урахуванням того, що Продавець був обраний Лізингоодержувачем.

Відповідно до Додатку № 1 до Договору фінансового лізингу № 171- LD від 13.07.2007р. ціна предмету лізингу за Договором фінансового лізингу, DDP ІНКОТЕРМС-2000 Еквівалент Євро, у т.ч. ПДВ складає 401700,00 грн.

Пунктом 7.3. Договору встановлено, що якщо Лізингоодержувач не отримав з будь-яких причин зазначене в цьому пункті повідомлення Лізингоодержувач не звільняється від зобов’язання та відповідальності щодо повноти та своєчасності сплати лізингових платежів.

TOB «УніКредит Лізинг»виконало свої зобов'язання за Договором в повному обсязі, що підтверджується Актом приймання-передачі від 24.07.07 р.

Згідно Договору, за користування Предметом Лізингу Лізингоодержувач сплачує на користь Лізингодавця Лізингові Платежі у гривнях на Дати Платежів, вказані в Додатку № 2 до цього Договору.

Згідно п. 8.2 Договору фінансового лізингу у випадку несплати Лізингоодержувачем в належний термін будь-якої суми, яка має бути сплачена ним за цим Договором, Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю неустойку з простроченої суми за період з дати настання терміну платежу до дати фактичної оплати в розмірі 20 (двадцять) відсотків річних за кожен день прострочення.

Договір набуває чинності на дату його підписання належним чином сторонами, та зберігає силу до повного виконання Лізингоодержувачем всіх своїх зобов’язань за цим Договором. (п.14.8 Договору.)

Однак, Лізингоодержувач не своєчасно сплачував Лізингові Платежі, чим порушував умови Договору.

19.08.2010 р. між TOB «УніКредит Лізинг»та ПАТ «Мостобуд»в особі начальника відокремленого структурного підрозділу (філії) Публічного акціонерного товариства «Мостобуд»Управління механізації укладено Додаткову угоду №1 до Договору фінансового лізингу № 171-LD від 13.07.2007 р., згідно якої сторони дійшли згоди, що прострочена заборгованість Лізингоодержувача по сплаті Лізингових платежів на загальну суму 344 507,32 гривень в тому числі ПДВ 55 563,22 грн., яка виникла за період з 31.12.2009 р. до 31.10.2010 р. має бути сплачена Лізингоодержувачем у наступні строки:

30.09.2010 p. - 86 126,83 грн., ПДВ 13 890,81 грн.

31.10.2010 р. - 86 126,83 грн., ПДВ 13 890,81 грн.

30.11.2010 р. –86126,83 грн., ПДВ 13 890,81 грн.

31.12.2010 р. –86126,83 грн., ПДВ 13 890,81 грн.

Лізингоодержувач повинен сплатити Лізингодавцю Комісію за перегляд Графіка Лізингових Платежів, розмір якої становить гривневий еквівалент 2 260,00 (дві тисячі двісті шістдесят Доларів США) доларів США і розраховується по безготівковому курсу продажу валют, встановленому АКБ «Укрсоцбанк»на день підписання даної Угоди та включає ПДВ. Вказана Комісія за перегляд Графіка Лізингових Платежів сплачується Лізингоодержувачем до 15.09.2010 р.

Станом на 19.08.2010 р. безготівковий курсу продажу доларів США АКБ «Укрсоцбанк»становив 7,92 грн. за 1 долар США, а тому Комісію за перегляд Графіка Лізингових Платежів складає 17 899,20 грн.

Таким чином, загальний розмір заборгованості Відповідача за прострочені платежі по Договору становить 344 507,32 грн.

Оскільки зобов’язання з оплати лізингових платежів Відповідачем у повному обсягу не виконувалися, Позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом.

Дослідивши матеріали справи, керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають задоволенню у повному обсягу, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у примусовому спонуканні до виконання прострочених грошових зобов’язань та стягнення штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов’язань за Договором.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ним, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, Законом України „Про фінансовий лізинг” та умовами укладеного між ними договору.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Як встановлено ч.2 ст.1, п.2 ч. 2 ст. 11 Закону України „Про фінансовий лізинг”, ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України за користування майном на умовах фінансового лізингу лізингоодержувач має сплачувати лізингові платежі.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем договір є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов’язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов’язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов’язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, Відповідач не мав правових підстав ухилятися від сплати лізингових платежів згідно передбачених договором графіків, передбачених умовами Договору.

Як вбачається із матеріалів справи протягом періоду правовідносин за договором фінансового лізингу Відповідачем не сплачувались у повному обсягу лізингові платежі згідно умов договору та додатків до нього.

У розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України невиконання або неналежне виконання зазначених зобов’язань Відповідачем є їх порушенням.

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст.598 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Приймаючи до уваги, що наявність заборгованості перед Позивачем у досліджуваний період підтверджується матеріалами справи, Відповідачем в порядку ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України належними у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростована (наявність)/недоведене припинення зобов’язання будь-яким передбаченим законом способом, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсягу у розмірі 344 507,32 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Як передбачено ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 3 ст. 549 Цивільного кодексу України передбаче6но, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п. 8.2 Договору фінансового лізингу у випадку несплати Лізингоодержувачем в належний термін будь-якої суми, яка має бути сплачена ним за цим Договором, Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю неустойку з простроченої суми за період з дати настання терміну платежу до дати фактичної оплати в розмірі 20 (двадцять) відсотків річних за кожен день прострочення.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" розмір пені, встановлений за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вищевикладених норм законодавства та умов договору, позивачем у зв'язку з простроченням виконання відповідачем зобов'язання зі сплати лізингових платежів нарахована неустойка в розмірі 5 431,17 грн., 3% річних у розмірі 1051,19 грн. та інфляційні втрати у розмірі 1090,58 грн.

Суд перевіривши арифметичних розрахунок пені, згідно ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», вважає за можливе задоволення вимог в частині стягнення пені у розмірі 5431,17грн. за період з 16.09.2010р. по 13.12.2010р.

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань, суд зазначає наступне:

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Суд, перевіривши арифметичних розрахунок в цій частині позовних вимог за допомогою відповідної системи інформаціно-правового забезпечення „Ліга:ЗАКОН” програми „Калькулятори”, встановив:

- що визначена Позивачем інфляційна індексація у сумі 1090,58грн. не перевищує розмір індексації, яка може бути нарахована за період з 16.09.2010р по 13.12.2010р., а отже підлягає стягненню з Відповідача у розмірі –1090,58 грн.;

- що розмір 3% річних, який може бути нарахований протягом періоду з 16.09.2010р по 13.12.2010р, не перевищує відповідного розміру, що може бути нарахований, а отже – підлягає стягненню у сумі 1051,19 грн.

Суд відмовляє у задоволенні клопотання Відповідача про зупинення провадження у справі на підставі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України у зв’язку з тим, що Відповідачем подано позов до суду про визнання Договору фінансового лізингу № 171-LD від 13.07.2007р. недійсним та порушено провадження у справі за №50/131, виходячи з наступного:

Відповідно до п.1 ст.79 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов’язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

У зв`язку із тим, що з наданих матеріалів не вбачається, що рішення господарського суду міста Києва по справі №50/131 може вплинути на збирання та оцінку доказів у справі №55/439 та не можуть бути встановлені самостійно господарським судом у цій справі, та до їх вирішення неможливо розглянути дану справу.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.79 ГПК України, п.3.2. Роз’яснення Вищого арбітражного суду від 12.03.1999р. №02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними»у суду немає підстав для зупинення провадження у справі.

Судові витрати підлягають стягненню з Відповідача, на підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

За подання позовної заяви позивачем, згідно платіжного доручення №7229 від 23.02.2011р. на суму 850,00грн., та платіжного доручення №5792 від 13.12.2010р. на суму 2850,00 грн. оплачене державне мито в сумі 3700,00 грн., що є більшим від встановленого законом розміру.

Відповідно до п.п. а п. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” N 7-93 від 21 січня 1993 року, за подання позовної заяви, позивачем мало бути сплачене державне мито в сумі 3520,80 грн. Надлишкове сплачене державне мито в сумі 179,20 грн., відповідно до п.1 ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” N 7-93 від 21 січня 1993 р. та ст. 47 ГПК України підлягає поверненню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 75, 78, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

                                                             ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг», м.Київ задовольнити.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Мостобуд», м. Київ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг», м.Київ заборгованість у розмірі 344 507,32 грн., пеню у розмірі –5431,17 грн., інфляційні нарахування у розмірі –1090,58 грн. та 3% річних у розмірі 1051,19 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Мостобуд», м. Київ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг», м.Київ відшкодування витрат по сплаті державного мита у сумі 3 520,80 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг», м.Київ (ідентифікаційний код 33942232) надмірно сплачене державне мито у розмірі 179,20 грн.

В судовому засіданні 11.03.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписано 18.03.2011р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду скарги апеляційним господарським судом.

Суддя                                         Н.І. Ягічева