Рішення № 14431008, 11.03.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 61/8511.03.11 За позовом Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі

Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експлуатаційна

компанія»

про стягнення 359 448 грн. 92 коп.

Суддя Івченко А.М.

Представники Позивача:Півень Д.О. - дов. № Д07/2011/02/01-1 від 01.02.2011 Відповідача:Семененко Є.М. –дов. № 1701-01 від 17.01.2011

У судовому засіданні 11.03.2011 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Експлуатаційна компанія” 359 448 грн. 92 коп., із них: 303 358 грн. 04 коп. –сума основного боргу, 40 892 грн. 65 коп. –встановлений індекс інфляції, 12 598 грн. 08 коп. - 3 % річних, 2 600 грн. 15 коп. - пеня.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2011 порушено провадження у справі № 61/85, розгляд справи призначено на 11.03.2011 о 10:30.

У судове засідання 11.03.2011 представник позивача подав заяву про уточнення позовних вимог. Відповідно до поданої заяви просить суд стягнути з відповідача 221 959 грн. 33 коп. - сума основного боргу за спожиту теплову енергію, 49 493 грн. 01 коп. –встановлений індекс інфляції, 13 936 грн. 56 коп. - 3 % річних. Суд розцінює дану заяву позивача про уточнення позовних вимог, як заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до ст. 22 ГПК України. Крім того, позивач просить суд стягнути також з відповідача суму пені в розмірі 2600 грн. 15 коп.

У судовому засіданні 11.03.2011 представник відповідача в усних пояснення проти позову заперечував.

Судом, у відповідності з вимогами ст. 81-1 ГПК України, складено протокол судового засідання, який долучено до матеріалів справи.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд –

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.02.2004 між Акціонерною енергопостачальною компанією “Київенерго” (надалі –«Енергопостачальна організація») та Товариством з обмеженою відповідальністю “Експлуатаційна компанія” (надалі –«Абонент») було укладено Договір № 240069 на постачання теплової енергії у гарячій воді (надалі –Договір).

Частина 1 ст. 275 Господарського кодексу України визначає, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Відповідно до п. п. 2.2.1 позивач зобов’язувався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію –в період опалювального сезону; гарячого водопостачання –протягом року; в кількості та в обсягах згідно з Додатком № 1 до цього Договору.

В Додатку № 4 до Договору № 240069 сторони обумовили порядок розрахунків на теплову енергію, згідно якого «Абонент»до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує «Енергопостачальній організації»вартість заявленої у договорі теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформляє договір про заставу майна, згідно Закону України “Про заставу”, як засіб гарантії сплати спожитої теплової енергії.

«Абонент»щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у районному відділі теплозбуту № 3 за адресою: вул. Жилянська, буд. № 37/48, розрахункова група, табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки «Абонент»повертає в РВТ). В разі якщо «Абонент»розраховується за показниками приладів обліку: - при перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду, ця кількість перевищення самостійно сплачується «Абонентом»не пізніше 28 числа поточного місяця. У випадку, якщо фактичне використання теплової енергії нижче від заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду, сальдо розрахунків визначається за фактичними показниками приладів обліку.

Відповідач, в порушення умов Договору за спожиту теплову енергію в гарячій воді за період з січня 2009 по грудень 2010 повністю не розрахувався, що підтверджується обліковими картками за спірний період, належним чином завірені копії яких долучені до матеріалів справи та розрахунком позивача.

У відповідності до ст. 36 Господарського процесуального кодексу України, письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як визначено частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно ст. 20 Закону України "Про теплопостачання", тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд приходить до висновку, що позов в частині стягнення основного боргу в розмірі 221 959 грн. 33 коп. (враховуючи заяву позивача про уточнення позовних вимог) нормативно та документально доведений, а тому підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить суд на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України стягнути з відповідача на свою користь 49 493 грн. 01 коп. –встановлений індекс інфляції та 13 936 грн. 56 коп. - 3 % річних.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Таким чином, вимоги в частині стягнення з відповідача 49 493 грн. 01 коп. –встановлений індекс інфляції та 13 936 грн. 56 коп. - 3 % річних визнаються судом обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 2 600 грн. 15 коп.

В обґрунтування своїх вимог, позивач посилається на п. 7 Додатку № 4 до Договору, відповідно до якого встановлено, що «Абоненту»на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) «Енергопостачальною організацією»нараховується пеня в розмірі 0, 5 % за кожний день до моменту його повного погашення, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Одним із правових наслідків порушення зобов'язання, згідно ст. 611 Цивільного кодексу України є сплата боржником неустойки.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши розрахунок пені та враховуючи положення ч. 6 статті 232 Господарського кодексу України, суд приходить до висновку про задоволення вимог в частині стягнення пені в сумі 2 600 грн. 15 коп.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статей 627, 629 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» вимоги документально підтверджені, а отже такі, що підлягають частковому задоволенню.

Витрати по оплаті державного мита та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

          На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, –

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Експлуатаційна компанія»(04205, м. Київ, вул. Тимошенка, 29-б; код ЄДРПОУ 32380022) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) 221 959 (двісті двадцять одна тисяча дев’ятсот п’ятдесят дев’ять) грн. 33 коп. - сума основного боргу за спожиту теплову енергію, 49 493 (сорок дев’ять тисяч чотириста дев’яносто три) грн. 01 коп. –встановлений індекс інфляції, 13 936 (тринадцять тисяч дев’ятсот тридцять шість) грн. 56 коп. - 3 % річних, 2 600 (дві тисячі шістсот) грн. 15 коп. –пені, 2879 (дві тисячі вісімсот сімдесят дев’ять) грн. 89 коп. –державного мита та 189 (сто вісімдесят дев’ять) грн. 08 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя А.М. Івченко Дата підписання рішення 16.03.2011