Рішення № 14430672, 04.03.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 58/3004.03.11 За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “РІТА-ЕЛІТ

До Товариства з обмеженою відповідальністю “Ветекс”

Провизнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним з моменту укладення            Суддя Блажівська О.Є.

Представники:

Від позивачаЩербаченко С.С.

Від відповідача не з’явився           ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “РІТА-ЕЛІТ” звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Ветекс” про визнання дійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна № 20/11 від 20.11.2009 р., визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю “РІТА-ЕЛІТ” права власності на нежилі приміщення загальною площею 1551,60 кв.м., що складаються з із нежилих приміщень розташованих на 7-му поверсі площею 526,40 кв.м., на 8-му поверсі площею 508,20 кв.м., на 9-му поверсі площею 517,00 кв.м. в будинку за номером 160 літера «А»по вулиці Фрунзе в місті Києві, зобов’язання Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна»зареєструвати за Товариством з обмеженою відповідальністю “РІТА-ЕЛІТ” право власності на зазначені нежитлові приміщення.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.12.2010 р. порушено провадження у справі, призначено розгляд справи на 19.01.2011 р.

У судових засіданнях 19.01.2011 р., 28.01.2011 р., 09.02.2011 р. розгляд справи відкладався.

У судове засідання 04.03.2011 р. з’явився представник позивача, який підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, про час і місце розгляду справи був повідомлений судом належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 р. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року” (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із ст. 93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали Господарського суду міста Києва надсилались на адресу відповідача, яка вказана в позовній заяві та адресу, зазначену в Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

За вказаних обставин відповідач вважається належним чином повідомленим господарським судом про час і місце її розгляду справи.

На підставі ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Судом, у відповідності з вимогами ст. 81-1 ГПК України, складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні 04.03.2011 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення у відповідності до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи і матеріали, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд-

ВСТАНОВИВ

Як вбачається з матеріалів справи, 20.11.2009 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “РІТА-ЕЛІТ” (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Ветекс” (продавець) був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна № 20/11 (далі – договір), відповідно до якого продавець зобов’язався продати у власність, а покупець прийняти та оплатити нерухоме майно на умовах і в порядку визначених цим договором.

Відповідно до п. 1.2 нерухомим майном є нежитлові приміщення в будинку за номером 160 літера «А»по вулиці Фрунзе в місті Києві, а саме нежитлові приміщення розташовані на 7-му поверсі площею 526,40 кв.м., на 8-му поверсі площею 508,20 кв.м., на 9-му поверсі площею 517,00 кв.м. Загальною площею 1551,60 кв.м.

Відповідач підтверджуючи своє право власності на вищевказані приміщення надав позивачу до моменту укладання договору правовстановлюючі документи, а саме: оригінал витягу з реєстраційного посвідчення Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна»у якому посвідчувалося що нежила будівля в місті Києві по вулиці Фрунзе, 160 літера «А»в якій знаходяться вищевказані приміщення площею 1551,60 кв.м., зареєстрована за відповідачем на підставі договору купівлі-продажу від 14.06.2000 р. і про зроблено запис в реєстрову книгу № 4з 141 за реєстровим номером 486з від 05.12.2000 р., договір купівлі-продажу від 14.06.2000 р.

Згідно п. 2.1 договору ціна приміщень складає 873000,00 грн.

Згідно п. 2.2 договору ціну вказану у п. 2.1 договору покупець зобов’язаний сплатити продавцю шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця не пізніше 01.03.2010 р.

На виконання договору позивач перерахував відповідачу 873000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: № 22 від 10.12.2009 р., № 112 від 20.11.2009 р., № 117 від 21.12.2009 р., № 119 від 21.12.2009 р., № 117 від 15.12.2009 р., № 120 від 21.12.2009 р., № 4 від 15.02.2010 р., № 31 від 15.12.2009 р., № 30 від 15.12.2009 р., № 29 від 15.12.2009 р., № 28 від 15.12.2009 р., № 27 від 15.12.2009 р., № 26 від 15.12.2009 р., № 25 від 15.12.2009 р., № 24 від 15.12.2009 р., № 118 від 21.12.2009 р., № 3 від 12.01.2010 р., з огляду на що суд приходить до висновку, що позивач виконав свій обов’язок відповідно до п. 2.2 договору. Належним чином засвідчені копії платіжних доручень долучені до матеріалів справи.

02.07.2010 р. сторони підписали акт прийому-передачі нерухомого майна за договором купівлі-продажу нерухомого майна № 20/11 від 20.11.2009 р.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Враховуючи зміст ст. 655 Цивільного кодексу України, що відображає предмет договору купівлі-продажу, такий договір за своїм правовим змістом є двостороннім правочином.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В договорі купівлі –продажу нерухомого майна від 20.11.2009 р., який укладено між позивачем та відповідачем, досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору купівлі –продажу.

Згідно вимог ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу нерухомого майна підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Як зазначає позивач, відповідач після укладення зазначеного договору купівлі-продажу від 20.11.2009 р. ухиляється від нотаріального посвідчення цього договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідачем не доведено порушення норм законодавства укладенням спірного договору, перешкоди нотаріальному посвідченню договору чиняться самим же відповідачем і ці обставини приймаються судом до уваги.

У той же час, суд погоджується з правомірністю вимог про визнання договору дійсним та визнання права власності, зважаючи на наступне.

З матеріалів справи вбачаються обставини часткового виконання договору у вигляді проведення позивачем розрахунку на суму 873000,00 грн. за купівлю нежитлових приміщень та передачі цих приміщень позивачеві на підставі акту приймання –передачі від 02.07.2010 року.

Відповідно до п. 2 ст. 220 Цивільного Кодексу України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання умов договору, але одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до статей 334, 657 Цивільного кодексу України, договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

У відповідності до статті 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, які є обов’язковими для договорів купівлі-продажу, відповідно до законодавства України.

До того ж даний договір був частково виконаний сторонами шляхом проведення часткових розрахунків та передачі майна від відповідача позивачу на підставі акту приймання – передачі від 02.07.2010 року, що вказує на його реальність.

Безумовним фактом є порушення вимог чинного законодавства з боку відповідача, який ухиляється від нотаріального посвідчення договору.

Згідно зі ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, яким у даному випадку є договір, укладений між сторонами.

Матеріали справи містять витяг з Єдиного реєстру заборон та відчуження об’єктів нерухомого майна № 30540839 від 04.03.2011 р., відповідно до якого встановлена відсутність заборони відчуження та арешту нежитлових приміщень в будинку за номером 160 літера «А»по вулиці Фрунзе в місті Києві.

Відповідач в судові засідання не з’явився, не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти задоволення позовних вимог.

За таких обставин, позовні вимоги щодо визнання договору дійсним та визнання права власності визнаються судом доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Разом з тим, позовні вимоги щодо зобов’язання Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна»зареєструвати за позивачем право власності на нежитлові приміщення в будинку за номером 160 літера «А»по вулиці Фрунзе в місті Києві, а саме нежитлові приміщення розташовані на 7-му поверсі площею 526,40 кв.м., на 8-му поверсі площею 508,20 кв.м., на 9-му поверсі площею 517,00 кв.м. Загальною площею 1551,60 кв.м. підлягають припиненню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, яке затверджено наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. № 7/5 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 р. за № 157/6445, а також іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць. Державна реєстрація прав власності на нерухоме майно - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно.

Для реєстрації виникнення, існування, припинення прав власності на нерухоме майно та оформлення прав власності на нерухоме майно до БТІ разом із заявою про реєстрацію прав власності подаються правовстановлювальні документи. Відповідальність за достовірність та повноту інформації у документах несе власник (власники) нерухомого майна. Згідно п. 1.6. Тимчасового положення, реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об'єкти.

Відповідно до ст. 19 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” прав проводиться на підставі: договорів, укладених у порядку, встановленому законом; свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; рішень судів, що набрали законної сили; інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Згідно ст. 3 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом. Статтею 4 цього ж Закону визначено, що право власності на нерухоме майно підлягає обов’язковій державній реєстрації.

Відповідно до п. 7, 8 Тимчасового положення про державну реєстрацію об'єктів нерухомого майна та прав власності на них в місті Києві, від 20 червня 2002 року № 74/74 підлягає державній реєстрації право власності на об'єкти нерухомого майна, що розташовані в місті Києві, будівництво або реконструкція яких закінчені, незалежно від форм власності та які прийняті в експлуатацію в установленому порядку при наявності актів прийняття об'єктів в експлуатацію та матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна.

Державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна, які розташовані в місті Києві є обов'язковою для суб'єктів цих прав - фізичних та юридичних осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, держави Україна в особі відповідних органів влади, а також територіальної громади міста Києва, територіальних громад районів у місті Києві в особі органів місцевого самоврядування з одного боку та Бюро з іншого боку.

Відповідно до ст. 17 Кодексу Адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України;

6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Відповідно до п. 1 ст. 3 Кодексу Адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції – переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах.

Виходячи з вищезазначеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо зобов’язання Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна»зареєструвати за позивачем право власності на нежитлові приміщення підлягають припиненню на підставі п. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись п. 1 ст. 80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

           В И Р І Ш И В:

Припинити провадження у справі в частині позовних вимог щодо зобов’язання Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна» зареєструвати за Товариством з обмеженою відповідальністю “РІТА-ЕЛІТ” право власності на нежитлові приміщення в будинку за номером 160 літера «А»по вулиці Фрунзе в місті Києві, а саме нежитлові приміщення розташовані на 7-му поверсі площею 526,40 кв.м., на 8-му поверсі площею 508,20 кв.м., на 9-му поверсі площею 517,00 кв.м. Загальною площею 1551,60 кв.м.

В іншій частині позов задовольнити.

Визнати дійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу нерухомого майна № 20/11 від 20.11.2009 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “РІТА-ЕЛІТ” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Ветекс”.

Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю “РІТА-ЕЛІТ” право власності на нежитлові приміщення в будинку за номером 160 літера «А»по вулиці Фрунзе в місті Києві, а саме нежитлові приміщення розташовані на 7-му поверсі площею 526,40 кв.м., на 8-му поверсі площею 508,20 кв.м., на 9-му поверсі площею 517,00 кв.м. Загальною площею 1551,60 кв.м.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Ветекс” (04073, м. Київ, вул. Фрунзе, 160, код ЄДРПОУ 21668251) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “РІТА-ЕЛІТ” (03186, м. Київ, вул. авіаконструктора Антонова, 5, код ЄДРПОУ 36158434), а у випадку відсутності коштів – з будь якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, 170 грн. (сто сімдесят гривень 00 коп.) державного мита, 157,20 грн. (сто п’ятдесят сім гривень 20 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо останню не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Суддя О.Є. Блажівська

          Повний текст рішення складено: 09.03.2011 р.