Рішення № 14426596, 10.03.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 3/4310.03.11 За позовом Приватного акціонерного товариства «Ліком» До Товариства з обмеженою відповідальністю «Хортиця-2000»

Про стягнення 25967,00 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача не з‘явились

Від відповідачів не з‘явились

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Приватного акціонерного товариства «Ліком»про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хортиця-2000»25360,10 грн. основного боргу, 494,64 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 3% річних в сумі 112,91 грн. за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов‘язань згідно договору № 119/10 від 02.01.2010.

Позивач в судове засідання не з‘явився, вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 14.02.2011 та ухвалі від 01.03.2011 не виконав.

Відповідач в судове засідання не з‘явився, письмовий відзив на позов не надав, вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 14.02.2011 та ухвалі від 01.03.2011 не виконав.

Позивач і відповідач належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважних представників сторін суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від сторін не надходило.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 10.03.2011, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

02.01.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Хортиця-2000»(покупець) та Приватним підприємством «Ліком»(постачальник) було укладено договір № 119/10 (далі - договір).

Згідно з п. 3 ст. 510 Цивільного кодексу України якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов’язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Відповідно до п. 1.2. договору постачальник зобов‘язався поставити товар, а покупець прийняти його та оплатити вартість товару на протязі 30 календарних днів з дати отримання товару. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, що свідчить момент передачі товару.

Спір виник в зв’язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення взятих на себе зобов‘язань не було у повному обсязі сплачено вартість отриманого товару, в зв’язку з чим відповідач має заборгованість перед позивачем в розмірі 25360,10 грн. та за неналежне виконання зобов‘язань позивачем нараховані збитки від зміни індексу інфляції в розмірі 494,64 грн. та 3% річних в сумі 112,91 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Ціна за товар вказується в накладній (п. 4.1. договору).

За умовами п. 5.2. договору постачальник здійснює поставку товару згідно видаткової накладної встановленого зразка, а покупець приймає від постачальника товар по кількості у відповідності з Інструкцією № п-6, п-7 згідно супровідних документів, виданих постачальником.

З матеріалів справи вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 27547,22 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: № Лк-0162369 від 28.10.2010 на суму 5135,31 грн., № Лк-0162371 від 28.10.2010 на суму 1019,06 грн., № Лк-0162382 від 28.10.201 на суму 6565,27 грн., № Лк-0176502 від 17.11.2010 на суму 5579,42 грн., № Лк-0176503 від 17.11.2010 на суму 1643,18 грн., № Лк-0176513 від 17.11.2010 на суму 7604,98 грн.

Отже, відповідачем 28.10.2010 було отримано на суму 12719,64 грн. строк виконання по сплаті якого за умовами договору встановлено до 28.11.2010 та 17.11.2010 було отримано товар на суму 14827,58 грн. строк оплати за який встановлено до 18.12.2010.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем 08.12.2010 було частково повернуто товар позивачу на загальну суму 2187,12 грн. за наступними накладними про повернення : № ХО-016836 на суму 1210,19 грн., № ХО-016837 на суму 522,05 грн. та № ХО-016838 на суму 454,88 грн.

Статтею 692 цього Кодексу передбачено, що покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування грошовими коштами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов’язання щодо внесення вартості товару у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, яка за розрахунками позивача та неоспореними відповідачем складає 25360,10 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 25360,10 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач у визначені строки плату за отриманий товар не вніс, а отже є таким, що прострочив виконання зобов‘язання.

В зв’язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті товару, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути на свою користь 494,64 грн. інфляційних витрат та 3% річних в розмірі 112,91 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок боргу з урахуванням індексу інфляції має бути здійснений у відповідності до листа Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ»відповідно до яких розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.

Суд не погоджується з розрахунками позивача розміру інфляційних втрат, оскільки вони нараховані на суми у період коли строк виконання зобов‘язання по сплаті цих сум не настав.

За наступним розрахунками суду розмір збитків від зміни індексу інфляції становить

На суму боргу в розмірі 12719,64 грн. у період з 28.11.2010 по 07.12.2010 (08.12.2010 здійснено часткове повернення товару) інфляційне збільшення розміру боргу не відбулось, оскільки середній індекс інфляції за вказаний період склав 1.000.

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Середній індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції

27.11.2010 - 07.12.201012719.641.0000.0012719.64 На суму боргу в розмірі 10532,52 грн. за період з 08.12.2010 по 31.01.2011

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Середній індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції

08.12.2010 - 31.01.201110532.521.018189.5910722.11 На суму боргу в розмірі 14827,58 грн. за період з 18.12.2010 по 31.01.2011

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Середній індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції

17.12.2010 - 31.01.201114827.581.010148.2814975.86 За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 337,87 грн. інфляційних витрат та відповідно в частині їх нарахування позивачем в розмірі 156,77 грн. в позові слід відмовити, оскільки нараховані з порушенням чинного законодавства України.

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 112,91 грн. (за обґрунтованими розрахунками позивача).

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Ліком»є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хортиця-2000»(м. Київ, пр. Возз‘єднання, 1, код ЄДРПОУ 31168778) на користь Приватного акціонерного товариства «Ліком»(м. Київ, пров. Радищева, 3, код ЄДРПОУ 30638249) 25360 (двадцять п‘ять тисяч триста шістдесят) грн. 10 коп. основного боргу, 337 (триста тридцять сім) грн. 87 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 3% річних в сумі 112 (сто дванадцять) грн. 91 коп., 258 (двісті п‘ятдесят вісім) грн. 10 коп. витрат по сплаті державного мита, 234 (двісті тридцять чотири) грн. 57 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

СуддяСівакова В.В. Рішення підписано 15.03.2011.