Рішення № 14426482, 03.03.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 31/303.03.11

За позовом          Дочірнього підприємства «Київський облавтодор»Відкритого

          акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні

          дороги України», м. Київ

до          1. Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління»ВАТ

          «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», м. Київ

          2. Товариства з обмеженою відповідальністю «ПТК «Сварог», м. Київ

про          присудження до виконання обов’язку в натурі

Суддя Качан Н.І.

Представники:

Від позивача          Комісаренко А.В. - пред. по довір., Баляба О.В. - директор

Від відповідача 1.          не з’явились

Від відповідача 2.          Ляхов Д.П. –директор

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до суду з позовом про зобов’язання відповідачів виконати обов’язок за Договором зберігання № 1/10 від 01.02.2007р. в натурі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2010р. порушено провадження у справі та призначено судове засідання на 12.01.2011р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.01.2011р. розгляд справи було відкладено на 03.02.2011р.та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача –ТОВ «ПТК «Сварог».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2011р. розгляд справи було відкладено на 02.03.2011р., продовжено строк вирішення спору, відповідно до ст. 69 ГПК України та залучено до участі у справі в якості іншого відповідача –ТОВ «ПТК «Сварог».

В судовому засіданні 02.03.2011р. було оголошено перерву до 03.03.2011р., відповідно до ст. 77 ГПК України.

Заявлені позовні вимоги позивач мотивував тим, що у 2007-2008 рр. між ним та відповідачем-1 було укладено договір зберігання та додаткову угоду до нього, за якими відповідач-1 прийняв на зберігання товарно-матеріальні цінності на загальну суму 205 778, 87 грн. Умовами договору було визначено зобов’язання відповідача-1 повернути майно, яке знаходилося на його відповідальному зберіганні, на вимогу позивача.

У 2010 р. позивач відповідним листом повідомив відповідача-1 про необхідність повернення йому майна, що перебувало на відповідальному зберіганні відповідача-1. Проте, відповідачем-1 зазначений лист було залишено без задоволення, майно позивачу повернуто не було.

З огляду на це, позивач просив суд зобов‘язати відповідача-1 виконати обов’язок в натурі за договором зберігання, а саме: повернути позивачу майно, що перебувало на відповідальному зберіганні відповідача-1.

У подальшому позивач змінив предмет своїх позовних вимог шляхом подання до суду відповідної заяви, у зв‘язку з тим, що за наслідками проведення вибіркової ревізії фінансово-господарської діяльності відповідача-1 було встановлено недостачу майна (товарно-матеріальних цінностей), які належали позивачу та знаходилися на відповідальному зберіганні відповідача-1. Тим самим позивачу було заподіяно майнової шкоди (матеріальних збитків) на суму 1 372 236, 55 грн. Тому, позивач просив суд стягнути з відповідача-1 збитки у сумі 1 372 236, 55 грн.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги з урахуванням заяви про зміну предмету позову підтримав та просив суд позов задовольнити.

Відповідач-1 проти заявлених позовних вимог заперечував та у відповідності до ст. 59 Господарського процесуального кодексу України надав до суду відзив на позовну заяву. У своєму відзиві відповідач-1 стверджував про те, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та незаконними, виходячи з наступного.

У 2009 р. позивачем, який на той час перебував у стадії ліквідації, та від імені якого діяла комісія з ліквідації позивача, відповідачем-1 у особі філії «Броварське районне дорожнє управління»та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПТК «Сварог»було утворено комісію, яка здійснила передачу матеріально-технічних цінностей, що належали позивачу та знаходилися на відповідальному зберіганні відповідача-1, від відповідача-1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПТК «Сварог»на підставі укладеного між позивачем та останнім договору про виконання послуг. Згідно з умовами цього договору станом на жовтень 2010 р. ТОВ «ПТК «Сварог»було здійснено вивіз матеріально-технічних цінностей на загальну суму 1 372 236, 56 грн.

З огляду на це, відповідач-1 стверджував, що вимога позивача стосовно зобов’язання відповідача-1 повернути зазначені матеріально-технічні цінності, так само, як і вимога про відшкодування завданих збитків є безпідставною та не підлягає задоволенню. Тому, відповідач-1 просив суд у позові відмовити.

Крім того, відповідачем-1 було подано до суду заяву про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 –ТОВ «ПТК «Сварог», яке було судом задоволено.

У свою чергу у процесі розгляду справи позивач звернувся до суду з заявою про залучення до участі у справі ТОВ «ПТК «Сварог»у якості відповідача-2 та просив суд солідарно стягнути з відповідача-1 та відповідача-2 заподіяні збитки у сумі 1 372 236, 55 грн.

У судовому засіданні відповідач-2 проти заявлених позовних вимог заперечив, вважаючи їх необґрунтованими та безпідставними. У своїх поясненнях суду представник відповідача-2 стверджував, що вивіз майна позивача з території відповідача-1 здійснювався відповідачем-2 на виконання укладеного між позивачем та відповідачем-2 договору про надання послуг та вказівок голови ліквідаційної комісії позивача. Тому, будь-які підстави для стягнення будь-яких збитків на користь позивача відсутні. З огляду на це, відповідач-2 просив суд у позові відмовити.

В судовому засіданні 03.03.2011р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Судом, у відповідності до вимог ст. 81-1 ГПК України, складалися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників учасників процесу, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем в особі голови комісії з ліквідації та відповідачем-1 в особі філії «Броварське районне дорожнє господарство»було укладено Договір зберігання №1/10 від 01.02.2007 р. (надалі –«Договір зберігання», копія якого є у матеріалах справи).

Відповідно до п.п. 1.1.-1.5. Договору зберігання позивач передав, а відповідач-1 прийняв на відповідальне зберігання матеріальні цінності згідно акту передачі майна на загальну суму 2 536 814, 67 грн. (надалі – «майно»або «товарно-матеріальні-цінності») Термін зберігання майна встановлювався з дати підписання Договору зберігання і до 31.12.2007 р. Майно за згодою Сторін знаходилося на балансі позивача, і відповідач-1 не набував права власності на майно, яке передане на зберігання за Договором зберігання. Майно не підлягало без письмової згоди позивача використанню у господарському обороті відповідача-1 або переданню відповідачем-1 третім особам.

01.02.2007 р. між позивачем в особі голови ліквідаційної комісії та відповідачем-1 в особі філії «Броварське районне дорожнє господарство»було складено на підписано Акт приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей на зберігання від позивача до філії «Броварське районне дорожнє господарство»відповідача-1, за яким позивачем було передано на відповідальне зберігання відповідача-1 в особі філії «Броварське районне дорожнє господарство»товарно-матеріальні цінності на загальну суму 2 536 814, 67 грн. Копія акту залучена до матеріалів справи та відповідно визнається судом належним доказом, що посвідчує зазначений факт прийому-передачі майна.

01.11.2008 р. позивачем в особі голови комісії з ліквідації та відповідачем-1 філії «Броварське районне дорожнє господарство»було укладено Додаткову угоду №1 до Договору зберігання (надалі –«Додаткова угода №1», копія якої є у матеріалах справи), п. 1 якої було змінено п.п. 1.1.-1.2. та п. 8.1. Договору зберігання та встановлено, що позивач передає, а відповідач-1 приймає на зберігання матеріальні цінності згідно акту приймання-передачі на суму 2 057 758, 87 грн. Термін зберігання майна за згодою Сторін починався з 01.11.2008 р. та закінчувався поверненням майна на користь позивача (безстроковий договір). Термін дії Договору зберігання було встановлено сторонами з моменту його підписання і до повернення відповідачем-1 на користь позивача майна.

11.11.2009 р. між позивачем та відповідачем-2 було укладено Договір про надання послуг (надалі –«Договір про надання послуг», копія якого є у матеріалах справи), за яким відповідач-2 зобов’язався за завданням позивача надати послуги з підготовки до продажу об‘єктів нерухомості, а саме: залізнично-дорожньої колії до асфальтобетонного заводу, сховища, які обліковуються на балансі позивача та знаходяться у Миронівському райавтодорі за адресою: вулиця Стрілецька, 1 у порядку та на умовах, визначених Договором про надання послуг.

Відповідно до п. 2.1. Договору про надання послуг відповідач-2 зобов‘язувався надати позивачу послуги з інвентаризації об‘єктів підготовки (пп. 2.1.1), визначення технічного стану об’єктів підготовки (пп. 2.1.2.), проведення заходів з очистки території та будівель, відкачування води та здійснення заходів щодо утилізації залишків сировини у гудроносховищах, у тому числі, проведення лабораторних досліджень на можливість використання залишків сировини як об‘єктів продажу (пп. 2.1.3.), охорону об‘єктів підготовки (пп. 2.1.4.).

23.12.2009 р. позивачем та відповідачем-2 було укладено Доповнення №1 до Договору про надання послуг, відповідно до якого Договір про надання послуг було доповнено п. 1.2. та п. 2.1.5., за якими відповідач-2 зобов’язувався надати послуги з продажу та утилізації залишків ТМЦ по складу Бровари, що належать позивачу та знаходяться за адресою: м. Бровари, вул. Кутузова, 2. Відповідач-2 зобов‘язувався надати послуги по складу Бровари щодо проведення інвентаризації ТМЦ, визначення придатності, технічного стану, можливості подальшого застосування, підготовки до продажу. ТМЦ, які не підлягають продажу з-за їх технічного стану, підлягають здачі на утилізацію.

У той же день наказом Голови комісії з ліквідації позивача «Про проведення інвентаризації матеріально-технічних цінностей та їх передачі»№9 з метою завершення процедури ліквідації підприємства було створено комісію у складі представників позивача, відповідача-1 в особі філії «Броварське районне дорожнє господарство»та відповідача-2 та наказано передати відповідачу-2 матеріально-технічні засоби згідно доповнення від 23.12.2009 р. до Договору про надання послуг. (надалі –«наказ №9», копія якого є у матеріалах справи).

24.12.2009 р. комісією у складі голови ліквідаційної комісії позивача, начальника філії «Броварське районне дорожнє господарство»відповідача-1 та директора відповідача-2 було проведено інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей, що знаходяться на складі м. Бровари, вул. Кутузова, 2, за результатами якої було складено Інвентаризаційний опис №1/24 на 24 грудня 2009 р. (копія акту є у матеріалах справи).

У той же день позивачем в особі голови ліквідаційної комісії та відповідачем-2 було складено та підписано Акт прийому-передачі №1/24 від 24 грудня 2009 р. товарно-матеріальних цінностей, що знаходяться на складі за адресою: м. Бровари, вул. Кутузова, 2, інвентаризацію яких було проведено на підставі розпорядження від 23.12.2009 р., за яким позивачем було передано, а відповідачем-2 прийнято товарно-матеріальні цінності на загальну суму 2 060 363, 29 грн. (копія акту є у матеріалах справи).

19.10.2010 р. позивачем було складено на адресу відповідача-1 вимогу про повернення майна №152/10, якою позивач вимагав від відповідача-1 повернути майно, яке знаходиться на відповідальному зберіганні відповідача-1 відповідно до Договору зберігання за переліком, визначеним у акті приймання-передачі від 01.02.2007 р. на суму 2 057 758, 87 грн. (копія зазначеної вимоги з поштовим фіскальним чеком від 19.10.2010 р. є у матеріалах справи).

19.10.2010 р. позивачем було складено на адресу відповідача-2 повідомлення про односторонню відмову від договору №153/10, яким позивач повідомляв відповідача-2 про відмову від Договору про надання послуг та вимагав у термін до 27.10.2010 р. повернути усе майно, яке передавалося відповідачу-2 в управління для надання послуг (копія повідомлення та поштового фіскального чеку є у матеріалах справи).

30.12.2010 р. на підставі листа начальника Броварського МВ (з обслуговування міста Бровари та Броварського району) ГУ МВС України в Київській області було проведено вибіркову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності філії «Броварське районне дорожнє господарство»відповідача-1, за наслідками якої було складено Акт (копія є у матеріалах справи), у якому зазначено про наявність недостачі на філії «Броварське районне дорожнє господарство»відповідача-1 товарно-матеріальних цінностей, належних позивачу, що знаходилися на відповідальному зберіганні відповідача-1 на загальну суму 1 372 236, 55 грн.

Проаналізувавши матеріали справи, надані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, які брали участь у судовому засіданні, суд дійшов висновку про наступне.

Укладений між позивачем та відповідачем-1 Договір зберігання за своєю правовою природою є договором зберігання. Правовідносини сторін щодо зберігання регулюються нормами Цивільного кодексу України (надалі –«ЦК України»), зокрема параграфом 1 глави 66 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов‘язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Ст. 938 ЦК України встановлено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право із закінченням звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Згідно з ч. 1 ст. 942 ЦК України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, із Договору зберігання, Додаткової угоди №1 та Акту приймання-передачі від 01.02.2007 р., позивачем було передано на відповідальне зберігання відповідачу-1 товарно-матеріальні цінності за переліком, визначеним у акті приймання-передачі, на загальну суму 2 057 758, 87 грн.

Таким чином, відповідач-1 виконуючи зобов’язання зберігача за Договором зберігання та відповідно до норм чинного законодавства України зобов’язаний був забезпечувати схоронність майна, яке передано йому на відповідальне зберігання позивачем протягом усього терміну дії Договору зберігання до моменту повернення такого майна позивачу на вимогу останнього.

Ст. 949 ЦК України встановлено, що зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. Відповідно до ст. 953 ЦК України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Відповідну письмову вимогу щодо повернення товарно-матеріальних цінностей було направлено позивачем на адресу відповідача-1 19.10.2010 р., що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, поштовим фіскальним чеком, та не заперечується сторонами у справі.

Посилання відповідача-1 на те, що відповідним наказом голови ліквідаційної комісії позивача зазначені товарно-матеріальні цінності було передано у розпорядження відповідача-2 суд до уваги не приймає, оскільки таке посилання є безпідставним та спростовується наявними у справі доказами. Положеннями наказу №9, на який посилається відповідач-1, не було передбачено здійснення передачі майна позивача у власність або у розпорядження відповідача-2, а лише зазначалося, що така передача товарно-матеріальних цінностей здійснюється на підставі доповнення №1 до Договору про надання послуг.

Положеннями Договору про надання послуг (зокрема, пп. 1.1., 1.2., 2.1.5.), доповнення №1 до Договору, а також Актом прийому-передачі №1/24 від 24 грудня 2009 р., підписаним представниками позивача та відповідача-2 також не передбачалося надання відповідачу-2 будь-яких повноважень щодо розпорядження належним позивачу майном. Будь-яких інших доказів, які б свідчили про надання позивачем як власником майна повноважень відповідачу-1 та/або відповідачу-2 щодо розпорядження товарно-матеріальними цінностями, що перебували на відповідальному зберіганні відповідача-1 сторонами до суду не надавалося, і у матеріалах справи такі докази відсутні.

У матеріалах справи також відсутні будь-які належні та допустимі докази того, що відповідачем-2 відповідно до умов укладеного Договору про надання послуг та доповнення №1 до зазначеного Договору було здійснено утилізацію належного саме позивачу майна, яке перебувало на відповідальному зберіганні відповідача-1. Відповідну податкову накладну від 25.10.2010 р., а також довідку без дати та номеру, видані КП «Полігон твердих побутових відходів», суд не приймає до уваги у якості доказів, оскільки зазначеними документами не підтверджується факт здійснення відповідачем-2 утилізації саме товарно-матеріальних цінностей, що належать позивачу та знаходилися на відповідальному зберіганні відповідача-1, а встановлюється лише факт прийняття КП «Полігон твердих побутових відходів» від відповідача-2 у період з січня 2010 р. по червень 2010 р. для захоронення 16, 38 м3 промислового сміття.

Крім того, суд також враховує ту обставину, що умовами укладеного між позивачем та відповідачем-2 Договору про надання послуг не передбачалося здійснення відповідачем-2 захоронень будь-якого промислового сміття, а встановлювалося зобов’язання здійснити утилізацію товарно-матеріальних цінностей, які не підлягають продажу із-за їх технічного стану.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відходи»утилізацією відходів є використання відходів як вторинних матеріальних чи енергетичних ресурсів. Аналогічна норма передбачена і п. 2.7. «Ґрунт, очистка населених місць, побутові та промислові відходи, санітарна охорона ґрунту»Державних санітарних правил і норм 2.2.7.029-99, відповідно до якої утилізовані відходи є промисловими відходами одного виробництва, які є сировиною для іншого виробництва.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відходи»захороненням відходів є остаточне розміщення відходів при їх видаленні у спеціально відведених місцях чи на об'єктах таким чином, щоб довгостроковий шкідливий вплив відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини не перевищував установлених нормативів.

Відповідно до норм діючого законодавства України, захоронення відходів та їх утилізація за своєю суттю є різними процедурами, а тому погоджуватися з твердженням відповідача-2 про те, що здійснюючи передачу для захоронення промислового сміття, останній виконував передбачену Договором про надання послуг утилізацію належних позивачу товарно-матеріальних цінностей у суду підстав немає.

Таким чином, наявними у матеріалах справи належними та допустимими доказами не підтверджується належне виконання відповідачем-2 своїх зобов’язань за Договором про надання послуг.

Згідно з ч. 1 ст. 950 ЦК України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

Згідно з ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Ст. 224 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Ч. 1 ст. 225 ГК до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, віднесено: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Факт відсутності у відповідача-1 товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 1 372 236, 55 грн., переданих йому на відповідальне зберігання позивачем, підтверджується Актом вибіркової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності філії «Броварське районне дорожнє господарство»від 30.12.2010 р., який в установленому порядку не оскаржувався, не скасовувався посадовою особою, що його склала, а також щодо нього відсутні будь-які рішення судів щодо визнання його недійсним (нечинним).

Факт того, що відповідні товарно-матеріальні цінності, які належали позивачу та перебували на відповідальному зберіганні відповідача-1, загальною вартістю 1 372 236, 55 грн., було вивезено відповідачем-2 підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, Актом вибіркової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності філії «Броварське районне дорожнє господарство»від 30.12.2010 р., поясненнями представників відповідача-1 та відповідача-2 у судовому засіданні, а також переліком ТМЦ, вивезених відповідачем-2 від 29.10.2010 р., копія якого є у матеріалах справи.

Згідно з ч. 1 ст. 227 ГК України у разі заподіяння збитків одночасно кількома учасниками господарських відносин кожний з них зобов‘язаний відшкодувати збитки суб’єкту, якому заподіяно збитків, відповідно до вимог ст. 196 ГК України.

Ч. 2 ст. 196 ГК України встановлено, що у разі, якщо це передбачено законодавством або договором, зобов‘язання повинно виконуватися солідарно. При солідарному виконанні господарських зобов‘язань застосовуються відповідні положення ЦК України, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних

боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Згідно з ст. 32 ГПК України господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору на підставі доказів. Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, подаючи до суду відповідні докази.

Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується факт втрати майна, що знаходилося на відповідальному зберіганні відповідача-1, але відповідачем - 2 здійснено протиправний вивіз майна позивача, що, відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 951 ЦК України стало наслідком заподіяння позивачу збитків (матеріальної шкоди).

Статтею 15 ЦК України передбачено право будь-якої особи на захист свого цивільного права у разі його порушення. Способами захисту цивільних прав судом згідно ст. 16 ЦК України може бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Таким чином, оскільки відповідачами не було надано до суду доказів того, що невиконання ними своїх обов’язків за Договором зберігання було наслідком випадку або непереборної сили, то суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є законними, обґрунтованими, а отже підлягають задоволенню, та вирішує, що вартість втраченого майна (товарно-матеріальних цінностей) підлягає стягненню з відповідача-2 як особи , діями якої спричинено на нанесено збитків позивачу.

Судові витрати покладаються на відповідачів порівну (ст. 49 ГПК України).

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст. 15, 16, 22, 526, 530, 543, 936, 938, 942, 949, 950, 951, 953, 1190 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 196, 224, 225, 227 Господарського кодексу України, ст. 1 Закону України «Про відходи», ст.ст. 2, 5, 32, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Договорами сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління»Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»(вул. Народного Ополчення, 11-А, м. Київ, 03151; ідентифікаційний код 33096517) на користь позивача -6903(шість тисяч дев’ятсот три ) грн.50 коп. державного мита та 118 (сто вісімнадцять ) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Стягнути з товариства обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «Сварог»(вул. Василенка, 13А, кв. 76, м. Київ, 03124; ідентифікаційний код 36582108) на користь Дочірнього підприємства «Київський облавтодор»Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»(вул. Народного Ополчення, 11-А, м. Київ, 03151; ідентифікаційний код 03445665) збитки у сумі 1 372 236, 55 (один мільйон трьохсот сімдесят дві тисячі двісті тридцять шість грн. 55 коп.) гривень, 6903 (шість тисяч дев’ятсот три ) грн.50 коп. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.          Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Суддя                                                                                                     Н. І. Качан