Рішення № 14426441, 28.02.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 50/65428.02.11 За позовом військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Головного управління внутрішніх військ МВС України

до спільного українсько-чеського підприємства з іноземними інвестиціями "Інекон-сервіс"

про стягнення 4 302 258,50 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від прокуратури: Лесько Г.Є.

Від позивача: Войтенко Ю.П. (дов. від 17.08.2010 №3/7-98)

Від відповідача: не з"явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Військовий прокурор Київського гарнізону в інтересах держави в особі Головного управління внутрішніх військ МВС України звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості, у зв"язку з неналежним виконанням умов договору про переведення боргу від 30.04.2002 у розмірі 4 302 258, 50 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 14.12.2010 порушено провадження у справі №50/654 та призначено до розгляду на 29.12.2010.

Представник відповідача в судове засідання 29.12.2010 не зявився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

В судове засідання прибули представники прокуратури та позивача і дали пояснення по справі.

Розгляд справи було відкладено на 19.01.2010.

Представник відповідача в судове засідання 19.01.2010 не зявився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

В судове засідання прибули представники прокуратури та позивача і дали пояснення по справі.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку щодо необхідності витребування додаткових доказів.

Розгляд справи було відкладено на 11.02.2011.

У судове засідання 11.02.2011 представник відповідача не з"явився, всіх витребуваних доказів суду не надав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

11.02.2011 у судове засідання з"явилися представники позивача та прокуратури і дали пояснення по справі.

Представник позивача у судовому засіданні подав усне клопотання, у якому заявляв про продовження строку розгляду справи. Суд дане клопотання задовольнив.

У відповідності до частини третьої статті 69 Господарського процесуального кодексу України, у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив, що сторони всіх вимог попередньої ухвали не виконали, у звязку з чим розгляд справи було відкладено на 28.02.2011.

28.02.2011 у судове засідання з"явилися представники позивача та прокуратури і дали пояснення по справі.

Представники прокуратури і позивача в повному обсязі підтримали заявлені позовні вимоги та просили їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 28.02.2011 втретє не зявився і витребувані докази не надав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Особи, які беруть участь у розгляді справи, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (див. Роз'яснення Президії ВАСУ від 18.09.97р. № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Відповідач клопотань про відкладення розгляду справи та наявності у нього поважних причин щодо неявки у судове засідання не повідомив, що дає підстави визначити причини його неявки до суду неповажними.

Позивач та прокурор заявили спільне клопотання, відповідно до ст.75 ГПК України, про розгляд справи у відсутності відповідача, посилаючись на неявку його до суду та ухилення від проведення розрахунків.

Керуючись ст. 75 ГПК України суд визнав клопотання прокурора і позивача обґрунтованим, задовольнив його та вирішив за можливе розглянути справу без участі представників відповідача за наявними у справі доказами та матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників прокуратури та позивача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно із ст. 121 Конституції України прокуратура покликана захищати інтереси держави і шляхом звернення до суду з позовом реалізує ці повноваження.

Відповідно до резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року прокурори вправі звертатись до господарського суду з позовами в інтересах держави в особі органів державної влади.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України" внутрішні війська МВС України входять до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначені для охорони та оборони важливих державних об'єктів, перелік яких установлюється Кабінетом Міністрів України, а також для участі в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю.

Відповідно до статті 6 зазначеного вище Закону України, внутрішні війська підпорядковуються Міністру внутрішніх справ України. Безпосереднє керівництво внутрішніми військами здійснює начальник Головного управління - командувач внутрішніх військ. Внутрішні війська МВС України уповноважені державою здійснювати функції представництва у спірних правовідносинах. Фінансування внутрішніх військ МВС, як визначено у ст. І 2 вказаного закону проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України.

Збитки, які спричиняються внутрішнім військам МВС України - це безпосередня шкода державі.

Начальник Головного управління - командувач внутрішніх військ МВС України підпорядковується Міністру внутрішніх справ України і діє в межах повноважень, які надані йому актами діючого законодавства України та Положенням про Головне управління внутрішніх військ МВС України, затвердженого наказом МВС України від 18.10.2006 № 1022.

28.09.1998 управління розквартирування військ та капітального будівництва Національної гвардії України уклало із закритим акціонерним товариством „ТІМ" договір №55 на придбання житла в порядку пайової участі для військовослужбовців Національної гвардії України (надалі-договір).

Відповідно до Закону України "Про розформування Національної гвардії України" від 11.01.2000 № 1363 - XIV (далі - НГУ), Указів Президента України від 15.12.1999 № 1573 "Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади" від 17.12.1999 № 1586 "Про передачу підрозділів НГУ до інших військових формувань" та постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2000 № 408 правонаступником Головного управління Командувача НГУ є Головне управління внутрішніх військ МВС України.

Таким чином, Головне управління внутрішніх військ МВС України є правонаступником щодо виконання договірних зобов'язань за угодами, укладеними управлінням розквартирування військ та капітального будівництва Національної гвардії України, в тому числі і за договором № 55 від 28.09.1998 на придбання житла в порядку пайової участі для військовослужбовців Національної гвардії України.

30.04.2002 закрите акціонерне товариство „ТТМ"(далі - ЗАТ) та спільне українсько-чешське підприємство товариство з обмеженою відповідальністю „Інекон-Сервіс" (далі - відповідач) та Головне управління внутрішніх військ МВС України (далі позивач) підписали угоду про переказ боргу(копії договору та додаткової угоди про переказ боргу в матеріалах справи).

Відповідно до п.1. угоди зазначено, що ЗАТ передає, а відповідач приймає на себе права та зобов'язання першого та стає боржником за договором № 55 від 28.09.1998 між ЗАТ і позивачем.

Згідно до п. 1.1 Договору № 55 від 28.09.1998 та п.2 угоди про переказ боргу від 30.04.2002, відповідач для забезпечення житлом військовослужбовців Київського гарнізону бере на себе зобов'язання укласти від імені позивача договори купівлі-продажу житла або об'єктів незавершеного будівництва, забезпечити матеріалами та комплектуючими виробами ці об'єкти, виконати весь комплекс будівельно-монтажних робіт силами підрядних організацій.

Як вбачається з матеріалів справи, виконуючи умов договору, позивач свої зобов'язання виконав у повному обсязі, а саме здійснив розрахунок на суму 5 090 321 (п'ять мільйонів дев'яносто тисяч триста двадцять одна) грн. 01 коп. Довідка від 23.07.2010 № 15 та копія ліквідаційного акту по розформуванню Головного управління Командувача Національної гвардії України в матеріалах справи.

Однак в порушення умов договору відповідач свої зобов'язання не виконав, а саме не оформив та не передав позивачу документацію на право оперативного управління квартирами, об'єктами незавершеного будівництва, матеріалами, а також самі квартири згідно адресного переліку.

До матеріалів справи додано довідку-розрахунок позивача від 23.07.2010 № 15 про те, що загалом профінансовано придбання житла на загальну суму 5090321,00 грн., а передано житла на суму 788062,50 грн., отже вартість непереданого житла становить 4302258,50 грн.

Крім того, згідно довідки позивача від 23.02.2011 № 3/20-720 квартири, які зазначені в адресному переліку договору від 28.09.1998 № 55, укладеного між ЗАТ "ТТМ" та управлінням розквартируванням військ і капітального будівництва Національної гвардії України, та акті прийому-передачі житла від 29.12.1998 за адресою провулок Миру, 19-А в м. Києві у кількості 60 квартир ГУВВ не отримувало.

Кошти, отримані ЗАТ „ТТМ", на виконання статті 43 Закону України "Про Державний бюджет України на 1999 рік" за умовами договору від 28.09.1998 № 55 та угоди про переказ боргу, укладеного між ЗАТ „ТТМ" та СП „Інекон-Сервіс", до ГУВВ у сумі 4 302 258,50 грн. не поверталися.

Судом встановлено, що 29.12.1998 між ЗАТ „ТТМ" та управлінням розквартирування військ та капітального будівництва Національної гвардії України був підписаний акт прийому-передачі 60 квартир за адресою: провулок Миру, 19-А, м. Київ.

Проте з пояснень представника позивача вбачається, що ЗАТ „ТТМ" виконав свої зобов'язання за договором від 28.09.1998 № 55 частково, зокрема передав дві квартири по вул. Лісківській, 12 у м. Києві. Решту квартир або компенсацію за квартири за адресою: провулок Миру, 19-А, м. Київ позивач не отримував.

Акт приймання - передачі квартир за договором від 28.09.1998 № 55 було підписано генеральним директором ЗАТ «ТТМ»Петренком М.К. та колишнім начальником управління розквартирування військ та капітального будівництва Національної гвардії України ОСОБА_5 Однак, фактично зазначені квартири Національній гвардії України та ГУВВ МВС України не передавалися.

У той же час на виконання умов договору № 55 та СП „Інекон-Сервіс" передали ГУВВ МВС України квартири за іншими адресами, а саме:

Квартири № 53 по вул. Червоноармійській, 4, у м. Лубнах на суму 91 062,50 грн, № 4 по вул. Введенській, 1, у м. Києві на суму 132 600,00 грн, № 37 по вул. Гашека Ярослава, 7-А, у м. Києві були передані позивачу.

З письмових пояснень позивача судом вбачається, що ОСОБА_5 службу у ГУВВ МВС України не проходив, був звільнений з військової служби із Головного управління командувача Національної гвардії України, а тому пояснити чому ним було підписано акт прийому передачі житла від 29.12.1998 позивач не може.

-

Крім того, з довідки Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на обєкти нерухомого майна судом вбачається, що згідно з даними вказаного бюро квартири в буд. 19-а по пров. Миру на праві власності не реєструвалися.

Стосовно відсутності звернення до суду за захистом своїх прав порушених СП „Інекон-Сервіс" позивач повідомив наступне, що згідно з п 6.4. договору від 28.09.1998 № 55 термін дії договору - до повного виконання умов договору, що у свою чергу не обмежує термін позовної давності визначеним Цивільним кодексом України.

Отже, з викладеного випливає, що ЗАТ «ТТМ»свої зобовязання щодо передачі квартир за договором від 28.09.1998 № 55 не виконало в повному обсязі. В подальшому між позивачем, відповідачем та ЗАТ «ТТМ»була укладена угода про переказ боргу, згідно якої обовязок виконання ЗАТ «ТТМ»своїх зобовязань за договором від 28.09.1998 № 55 перейшов до відповідача. Логічно зазначити, що якби ЗАТ «ТТМ»виконало всі взяті на себе обовязки за договором від 28.09.1998 № 55, то доцільність укладення угоди про переказ боргу була б відсутня, у звязку з чим суд вважає доведеним факт наявності у відповідача заборгованості перед позивачем у визначеній в позовній заяві сумі. Відповідач ухилився від зявлення в судові засідання та спростування доводів прокурора та позивача.

Внаслідок укладення договорів між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обовязки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один субєкт господарського зобовязання повинен вчинити певну дію на користь іншого субєкта, а інший субєкт має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобовязаний виконати всій обовязок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобовязання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Отже, факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 4 302 258,50 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а відтак, позовні вимоги прокурора та позивача про стягнення з відповідача боргу в сумі 4 302 258,50 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені прокурором та позивачем вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у відповідності до наданого позивачем розрахунку.

Відповідно до ст.ст. 44,49 ГПК України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, від сплати яких позивач звільнений у встановленому порядку, стягується з відповідача в доход державного бюджету пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов прокуратури задовольнити повністю.

2.Стягнути зі спільного українсько-чеського підприємства з іноземними інвестиціями "Інекон-сервіс" (бульвар Лесі Українки, 26, м. Київ, 01118, р/р 2600100170061 в АКБ «Правекс-банк»м. Київ, МФО 321983, код ЄДРПОУ 23737565) на користь Головного управління внутрішніх військ МВС України (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 9-а; код ЄДРПОУ 25575262, р/р 35229004000451 в УДК м. Києва, МФО 820019) 4 302258 (чотири мільйони триста дві тисячі двісті пятдесят вісім)грн. 50 коп.

3. Стягнути зі спільного українсько-чеського підприємства з іноземними інвестиціями "Інекон-сервіс" (бульвар Лесі Українки, 26, м. Київ, 01118, р/р 2600100170061 в АКБ «Правекс-банк»м. Київ, МФО 321983, код ЄДРПОУ 23737565) в дохід державного бюджету України 25 500 (двадцять пять тисяч пятсот) грн. 00 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Видати накази.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення 09.03.2011