Рішення № 14426273, 02.03.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 56/41702.03.11 Господарський суд міста Києва, у складі судді Джарти В.В., при секретарі судового засідання Пархоменко Ю.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Т.М.М."

простягнення 97974,58 грн.

Представники сторін: від позивача Тіхов Д.Г. - представник; від відповідачаСлучак О.О. - представник.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Т.М.М." заборгованості на загальну суму 124845,00 грн., у тому числі суму основного боргу у розмірі 117123,81 грн., неустойку у розмірі 4019,07 грн., інфляційне збільшення суми боргу у розмірі 2929,98 грн., 3% річних у розмірі 772,14 грн..

Позивач заявою від 03.02.2011 року зменшив позовні вимоги до 97974,58 грн. у зв‘язку з частковою сплатою суми основного боргу та просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 90253,39 грн., неустойку у розмірі 4019,07 грн., інфляційне збільшення суми боргу у розмірі 2929,98 грн., 3% річних у розмірі 772,14 грн..

Позовні вимоги мотивовано тим, що між позивачем та відповідачем укладено договір фінансового лізингу № 710/03/2007 від 20.03.2007 на виконання якого позивачем передано відповідачу за його замовленням предмет лізингу. В порушення взятих на себе зобов’язань, відповідачем сплата лізингових платежів у повному обсязі не здійснена, строки сплати лізингових платежів погоджені сторонами згідно підписаного графіку внесення лізингових платежів за 33-37 період сплати відповідачем порушені.

З посиланням на положення Цивільного кодексу України позивач просить стягнути з відповідача суму заборгованості що утворилась в судовому порядку, до стягнення заявлено також суму пені нарахування якої передбачено договором, 3% річних та інфляційні збитки.

Відповідач проти задоволення позову заперечує посилаючись на недійсність пунктів договору про визначення ціни договору в частинах прив‘язки до курсу Євро. Також вказує на відсутність предмету спору, оскільки позивач передав відповідачу предмет лізингу на умовах попередньої оплати. Крім того, відповідач зазначає про неправильність та неточність розрахунку суми боргу.

Представники позивача та відповідача клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляли, у зв’язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та відповідача, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва

В С Т А Н О В И В:

20.03.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" та Товариством з обмеженою відповідальністю Фірмою "Т.М.М." укладено договір фінансового лізингу № 710/03/2007, предмет якого визначено у розділі 1 договору та зокрема, згідно п. 1.1 лізингодавець зобов’язується придбати у свою власність транспортний засіб у відповідності зі встановленою лізингоодержувачем специфікацією продавця.

На виконання договору позивачем було надано в користування відповідача кранову –маніпуляторну установку РК 18500С, що підтверджується видатковими накладними від 14.01.2007, № РН -0000444, від 29.11.2007 № РН-0000445, довіреністю серії ЯОД № 847039 від 05.11.2007, залученими до матеріалів справи.

Невід’ємною частиною договору є графік внесення платежів, який згідно з додатковою угодою від 30.07.2009 викладений в новій редакції, містить погоджені строки сплати лізингових платежів за користування предметом лізингу.

Відповідно до п. 2.3 договору вартість майна, яке передається лізингодавцем лізингоодержувачу, складає суму еквівалентну 92200,00 "у.о.", в тому числі ПДВ у розмірі 20% - 15366,67 "у.о.", яка виражена у гривнях України. Вартість майна (включаючи ПДВ) яке передається лізингодавцем лізингоодержувачу, у гривнях складає суму авансу(ов) вартості, внесених (які підлягають внесенню) у відповідності з п. 7.4 договору, загальну суму платежів у погашення вартості майна, вказану в "графі 4" графіку внесення платежів по "курсу 1" та викупну вартість, зазначену в додатку № 1 до договору по “курсу 1”.

Згідно з п. 7.1 договору сторони погодили, що валютою договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, відображена в гривнях та дорівнює одному долару США по курсу згідно пункту 7.1.1. договору.

Пунктом 7.1.1. договору визначені такі поняття:

- "Курс1" - курс, встановлений НБУ для одного Євро станом на 20.03.2007;

- "Курс2" курс, встановлений НБУ для одного Євро на дату, визначену для проведення лізингового платежу згідно додатку № 1 до договору (графіку внесення платежів).

Відповідно до п. 7.1.2. договору поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривнях, розраховується як додаток суми лізингового платежу відображеної в "у.о." згідно "Графи 3" додатку №1 на відповідну дату проведення платежу та "Курс2". При цьому в погашення вартості майна відноситься сума, відображена в гривнях та розрахована як додаток відповідної суми в "у.о.", зазначеної в "Графі 4"додатка №1 та "Курсу1".

Відповідно до п. 7.5 договору, лізингові платежі нараховуються за кожний період строку фінансового лізингу. Розмір лізингового платежу за кожний період строку фінансового лізингу зазначений в додатку №1 до договору.

Порядок та строки внесення грошових сум в рахунок оплати лізингових платежів вказаний у графіку внесення платежів (п. 7.6 договору).

30.07.2009 року сторони підписали додаткову угоду № 710/03/2007/R до договору фінансового лізингу № 710/03/2007 від 20.03.2007 року, якою було викладено у новій редакції графік внесення платежів.

Відповідно до п. 7.8 договору лізингоодержувач зобов’язаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в обсязі і в строки, встановлені в графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або одержання рахунків лізингодавця, а також, незалежно від фактичного користування майном, в тому числі, в період технічного обслуговування, ремонту, втрати майна, протягом строку фінансового лізингу або до моменту дострокового припинення договору.

Відповідно до графіку внесення платежів, відповідач повинен був провести лізингові платежі за 33-й період - 08.07.2010 року, за 34-й період - 08.08.2010 року, за 35-й період - 08.09.2010 року, за 36-й період - 08.10.2010 року та за 37-й період - 08.11.2010 року.

Проте, відповідач за 33-й- 37-й періоди (з 08.07.2010 року по 08.11.2010 року) лізингові платежі не перерахував, за 35-й період перерахував частково кошти у розмірі 12180,44 грн. -16.12.2010 (платіжне доручення № 530415 є в матеріалах справи), за 36-й період перерахував частково кошти у розмірі 14689,98 грн. -16.12.2010 (платіжне доручення № 530416 є в матеріалах справи).

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до п. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. (п. 2 ст. 806 ЦК України).

Відповідно до ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг", фінансовий лізинг –це вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Пункт 3 частини 2 статті 11 зазначеного Закону встановлює, що лізингоодержувач зобов’язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до ст. 16 цього ж Закону, сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

У відзиві на позовну заяву відповідач посилається не те, грошові зобов’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. А враховуючи, що договір не є зовнішньоекономічним, господарські відносини повинні бути виражені в гривнях, і його сторони не мають ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу. Відповідно, правочин є недійсним.

Відповідно до ст. 524 Цивільного кодексу України зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

          Статтею 533 Цивільного кодексу України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до ст. 35 Закону України "Про Національний банк України", гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України за всіма видами платежів.

Згідно із ст. 189 Господарського кодексу України ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб’єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі в гривнях. Ціна у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) може визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Відповідно до п. 2 ст. 198 Господарського кодексу України грошові зобов’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства.

Ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань.

Укладений між сторонами спору договір фінансового лізингу не є зовнішньоекономічними договором, оскільки відповідно до ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" зовнішньоекономічний договір (контракт) –це матеріально оформлена угода двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Так і позивач і відповідач є резидентами України, мають місцезнаходження на території України та здійснюють свою діяльність згідно законів України, відповідно ціна в договорі повинна визначатись у гривнях, що і погоджено сторонами у п. 2.3. Розрахунки між сторонами договору також підлягають здійсненню у гривнях, що погоджено сторонами у п. 7.1 договору. У той же час, сторони не позбавлені права визначити у договорах фінансового лізингу грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті, що передбачено ст. 524 ЦК України.

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Так, вище перелічені законодавчі акти, хоча і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов’язань в іноземній валюті, визначення грошового еквіваленту зобов’язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов’язання у випадку зміни курсу НБУ національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що умови договору не суперечать законодавству України, адже у п. 2.3 договору сторони визначили гривневий еквівалент вартості майна, а в п. 7.1 договору –встановили порядок проведення розрахунків в гривні, відповідно заперечення відповідача є безпідставними та судом відхиляються.

Крім того, відповідач у відзиві зазначає, що розрахунок суми позовних вимог є невірним, оскільки в ньому не зазначено курсу Національного банку України для Євро, який застосовувався при розрахунку лізингового платежу для кожного лізингового періоду.

Однак, відповідач на обґрунтування заперечень до розрахунку позивача, до матеріалів справи контррозрахунку не надав, у чому саме полягає невірність розрахунку не пояснив.

До того ж, відповідач у відзиві зазначає, що позивач передав відповідачу майно згідно видаткових накладних з умовою попередньої оплати, а тому заявлений предмет спору не відповідає обставинам справи.

Проте, вказана позиція відповідача вважається судом нікчемною, оскільки у зазначеній накладній є посилання на договір фінансового лізингу № 710/03/2007 від 20.03.2007 року, та крім того, відповідно до умов даного договору, позивач зобов’язується передати зазначене у накладній майно в якості предмета лізингу на умовах здійснення відповідачем часткової попередньої оплати –авансу комісії.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів здійснення оплати лізингових платежів в оспорюванні періоди суду не надав.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення основного боргу у розмірі 90253,39 грн. є обґрунтованими, розрахованими у відповідності до умов договору та підлягають задоволенню у повному обсязі.

До того ж, позивачем заявлено до стягнення з відповідача за порушення виконання грошового зобов’язання неустойку у розмірі 4019,07 грн., інфляційного збільшення суми боргу у розмірі 2929,98 грн., 3% річних у розмірі 772,14 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п.1 ст. 612 ЦК України).

Штрафними санкціями у Господарському України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Згідно п. 9.5 договору у випадку, якщо лізингоодержувач у встановлені договором строки не здійснює оплату встановлених договором платежів, то лізингодавець вправі вимагати сплати неустойки у розмірі 0,25% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення в перші п’ять днів прострочення та 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, починаючи з шостого дня прострочення, а лізингоотримувач зобов’язується її сплатити.

Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно п. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Відповідно до ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняться через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань", розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Позивачем була визначена для стягнення неустойка, у вигляді пені у розмірі 4019,07грн.

Суд, перевіривши надані позивачем до позову розрахунки неустойки, дійшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача неустойки у зазначеному розмірі, є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Згідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних витрат та 3 % річних, суд встановив, що інфляційне збільшення суми боргу –2929,98 грн. та 3% річних –772,14 грн. є такими, що розраховані у відповідності до положень Листа Верховного суду України № 62-97р., від 3 квітня 1997 року, та Цивільного кодексу України відповідно, та підлягають повному задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача з урахуванням того, що сума основного боргу була частково сплачена після порушення провадження у справі.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 47, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва          

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Т.М.М." (м. Київ, вул. Чаадаєва, 2-Б, ідентифікаційний код: 14073675) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" (03150, м. Київ, вул. Димитрова, 5, корп. 2 Бізнес-центр "Реноме"; ідентифікаційний код: 33104543) основну заборгованість у розмірі 90253 (дев‘яносто тисяч двісті п‘ятдесят три) грн. 39 коп., неустойку у розмірі 4019 (чотири тисячі дев‘ятнадцять) грн. 07 коп., інфляційне збільшення суми боргу у розмірі 2929 (дві тисячі дев‘ятсот двадцять дев‘ять) грн. 98 коп., 3% річних у розмірі 772 (сімсот сімдесят дві) грн. 14 коп., державне мито у сумі 1248 (одна тисяча двісті сорок вісім) грн. 45 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення повного рішення та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя

В.В. Джарти Дата складання повного рішення 07/03/2011