Рішення № 14426182, 11.03.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 21/67-22/54011.03.11 За позовом           Товариства з обмеженою відповідальністю «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг»

до           1. Приватного підприємства «Адвокатська палата «Руська правда»

                    2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Донспецпром»

про           розірвання договору фінансового лізингу та відшкодування упущеної вигоди

суддя Самсін Р.І.

Представники сторін:

від позивача:           не з’явились;

від відповідача-1:           Колеснікова Н.С. (довіреність № б/н від 13.11.2010р.);

від відповідача-2:          Загайнова О.М. (довіреність від 14.12.2010р.);

В судовому засіданні 11.03.2011р. на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

          Справа судом першої інстанції розглядається вдруге.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг»(надалі ТОВ «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг», позивач) звернулось до суду з позовом про витребування з незаконного володіння Приватного підприємства Адвокатська палата «Руська Правда»предметів лізингу, які нею утримуються; розірвання договору фінансового лізингу № 012-02/2008-С від 05.02.2008р., укладеного між ТОВ «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг»та ТОВ «Донспецпром»та стягнення з ТОВ «Донспецпром»9639969,18 грн..

Після скасування прийнятих у справі рішень, згідно з Постановою Вищого господарського суду України від 01.12.2010р. позивачем заявлені позовні вимоги підтримані, від сторін отримані пояснення, до справи долучені документи що стосуються обставин на які зроблені посилання.

Клопотання заявлені позивачем щодо забезпечення позову, про витребування доказів щодо вжиття заходів ТОВ «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг»для одержання упущеної вигоди (неодержаних доходів), про оголошення повного тексту судового рішення та про відкладення розгляду справи судом розглянуті та у їх задоволенні відмовлено з наступних підстав.

Відповідно до статті 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.12.2006р. № 01-8/2776 “Про деякі питання практики забезпечення позову” у випадку звернення до суду з клопотанням про забезпечення позову заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог передбачених ст. 33 ГПК України, обов’язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Позивачем не представлено доказів, які б свідчили, що відповідач має намір приховати кошти, наявні на банківських рахунках, а припущення про існування можливості, що незастосування заходів може утруднити або зробити неможливим подальшого виконання вирішення господарського суду, не є підставою для вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на рахунки товариства.

Твердження позивача про те, що ним заявлена розумна та обгрунтована вимога про накладення арешту не може бути підставою для накладення арешту на рахунки підприємства, оскільки твердження не є доказами в розумінні положень ст. 43 ГПК України, а зазначені у клопотанні обставини не унеможливлюють захист прав, свобод та інтересів позивача без вжиття відповідних заходів.

У задоволенні клопотання про оголошення повного тексту судового рішення при вирішенні господарського спору судом відмовлено, оскільки Господарський процесуальний кодекс не передбачає такого обов’язку суду при заявленні стороною відповідного клопотання. Виготовлення судового рішення у строк передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України забезпечує дотримання норм процесу, а зміни до Господарського процесуального кодексу України в цій частині внесені ще 07.07.2010р..

В силу положень ч. 1 ст. 38 ГПК України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

Клопотання ТОВ «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг»про витребування у ТОВ «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг»банківської довідки (виписки, витягу із договору без необхідності розкриття комерційної таємниці) про наявність кредитних зобов’язань товариства перед третіми особами за двома показниками… не може бути задоволено судом, оскільки положення ст. 38 ГПК України не передбачають заявлення стороною такого клопотання щодо себе, а жодних доказів які унеможливлюють підприємство подати докази в обґрунтування свого ж позову до суду не представлено. Обов’язком позивача в силу положень ст. 33 ГПК України є надання суду доказів в обґрунтування заявлених вимог, що відповідно судом і пропонувалось сторонам в ухвалах, які виносились по справі.

Клопотання позивача про відкладення розгляду справи призначеного на 11.03.2011р. визнано необґрунтованим, причини неявки до суду –неповажними. Позивачем у справі являється товариство (ТОВ «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг»), а не конкретний представник, ГПК України передбачено ведення справи через представника, що дозволяє направити в судове засідання іншу уповноважену особу, а жодних перешкод у наданні до суду доказів в обґрунтування заявленого позову, не існує, такі могли бути поданими як через канцелярію суду, так і направлені поштою на адресу суду.

Матеріали справи є достатніми для прийняття рішення у справі, позиції сторін щодо спору викладені письмово у поясненнях, скаргах (апеляційній та касаційній), відзивах, що подавались протягом досить тривалого розгляду справи, а неявка представника позивача на розгляд справи не перешкоджає вирішенню спору в даному судовому засіданні.

Заслухавши доводи представників сторін, дослідивши наявні докази у справі, здійснивши необхідні дії на виконання вказівок, що містяться в постанові Вищого господарського суду України у справі, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

05 лютого 2008р. між ТОВ «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг»(лізингодавець) та ТОВ «Донспецпром»(лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 012-02/2008-С, за умовами якого лізингодавець прийняв на себе зобов’язання придбати предмет лізингу у власність від продавця та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах фінансового лізингу, визначених цим договором, з урахуванням того, що продавець був обраний лізингоодержувачем.

За визначенням наданим у статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг»фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

15 липня 2008р. позивач передав, а відповідач 2 прийняв предмет лізингу згідно договору фінансового лізингу №012-02/2008-С від 05.02.2008р., а саме: самоскид Сканія P380CB8x4EHZ з кузовом Wielton 21 куб. м. в кількості шість одиниць загальною вартість 6939000 грн., про що сторони підписали відповідний акт № 012/1.

За умовами договору (п. 3.1., п. 3.2., п. 3.4) всі платежі, що здійснюються на підставі договору, лізингоодержувач сплачує лізингодавцю на умовах, вказаних в договорі та Графіку платежів, якщо інше не встановлено письмовою домовленістю сторін; лізингоодержувач зобов’язується своєчасно сплачувати лізингодавцю всі передбачені даним договором платежі; лізингоодержувач сплачує лізингові платежі зазначені в Графіку платежів щомісяця на підставі рахунку лізингодавця, направленого на вказану в договорі електронну адресу лізингоодержувача або за допомогою факсимільного зв’язку.

Враховуючи порушення в цій частині умов договору лізингоодержувачем, позивач звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом про стягнення заборгованості з ТОВ «Донспецпром»в сумі 2269373, 76 грн. основного боргу, 190360, 87 грн. пені, 137521, 45 грн. інфляційних збитків, 353889 грн. штрафу, 24872 грн. 3% річних, 1857253, 16 грн. упущеної вигоди (позовна заява в копії наявна в матеріалах справи –ст. 42 –50 першого тому). За поданим позовом порушено провадження у справі за № 37/288 (ухвала від 29.10.2009р.).

Враховуючи наявність істотних порушень умов договору з боку лізингоодержувача за договором фінансового лізингу № 012-02/2008-С від 05.02.2008р., позивачем на розгляд суду заявлена вимога про розірвання договору.

Підпунктом 18.1.3. пункту 18.1 розділу 18 договору фінансового лізингу передбачена можливість розірвання лізингодавцем договору фінансового лізингу в односторонньому порядку у разі, якщо лізингоодержувач у строк, що перевищує 30 календарних днів, від встановленої договором дати платежу, не виплачує будь-який із платежів, що підлягає до сплати за договором (включаючи пеню і штрафи).

Відповідно до пункту 18.2 договору лізингу сторони погодили, що договір вважається розірваним з дня, який зазначений у листі про припинення дії договору, але не раніше ніж через тиждень від дня відправлення письмового повідомлення іншій стороні.

У постанові Вищого господарського суду України прийнятій у даній справі 01.12.2010р. відзначено, що висновок про наявність підстав для розірвання договору є передчасним через нез’ясування питання щодо дотримання позивачем вимог встановлених п. 18.2 договору фінансового лізингу - направлення лізингодавцем листа про припинення дії договору.

Матеріали справи не містять доказів звернення позивача з відповідною вимогою до відповідача 2 про розірвання договору, тоді як зазначені обставини останнім також заперечуються, у відзиві на позов ТОВ «Донспецпром»відзначає про неотримання від позивача повідомлення про розірвання договору.

При цьому, суд також враховує помилковість посилання позивача на положення договору що передбачають розірвання договору в односторонньому порядку, оскільки чинним законодавством передбачено, що, зокрема, розірвання договору може бути вчинено за згодою сторін, у разі односторонньої відмови від нього або судовим рішенням на вимогу однієї із сторін шляхом подання позову до суду.

Звертаючись з позовом до суду, зокрема, із вимогою про розірвання договору фінансового лізингу, позивач, керуючись підпунктом 18.1.3. пункту 18.1 розділу 18 договору, в якості підстави для розірвання договору фінансового лізингу № 012-02/2008-С посилається на порушення лізингоодержувачем умови договору щодо строків сплати лізингових платежів.

Таким чином, враховуючи заявлення на розгляд суду вимоги про розірвання договору, суд враховує підстави зазначені позивачем –порушення лізингоодержувачем умов договору щодо оплати лізингових платежів, та вважає, що вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню виходячи з положень ч. 2 ст. 651 ЦК України, згідно з якою договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною.

В даному випадку має місце невірне застосування позивачем норм права (застосування законодавства), що при оцінці судом підстав з яких заявлено дану вимогу на розгляд суду, має бути враховано.

Для розірвання договору в односторонньому порядку, як те передбачено п. 18.1, 18.2 договору достатнім є направлення іншій стороні –лізингоодержувачу, відповідного повідомлення, що по закінченні встановленого договором строку є підставою вважати договір розірваним. При реалізації позивачем зазначеного права (передбаченого п. 18.1 договору) додаткового звернення до суду із вимогами про розірвання договору не потребується.

Згідно з частиною третьою статті 653 ЦК України, частиною четвертою статті 188 ГК України договір може бути розірвано або за домовленістю сторін, або на вимогу однієї з сторін за рішенням суду.

Недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом подання позову про розірвання оспорюваного договору, про що зокрема відзначено у п. 4 Листа Вищого господарського суду від 15.01.2010р. № 01-08/12 з посиланням на постанову Верховного Суду України від 01.12.2009р. N 50/101-08.

В силу положень ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Згідно з ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до положень частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Строки проведення оплати за передану в користування по договору техніку встановлені договором у графіку платежів, який погоджений сторонами та є додатком до договору, і такі відповідачем порушені, що підтверджується матеріалами справи, питання щодо стягнення заборгованості за лізинговими платежами, нарахованими штрафними санкціями та збитками є предметом розгляду в судовому порядку –справа 37/288 (перебуває у провадженні Господарського суду Донецької області).

Враховуючи, що відповідачем 2 не виконуються належним чином зобов’язання за укладеним договором фінансового лізингу № 012-02/2008-С, суд задовольняє вимоги про його розірвання, оскільки наявним є істотне порушення умов договору з боку лізингоодержувача.

Вимоги позивача про стягнення з ТОВ «Донспецпром»9 639 969, 18 грн. упущеної вигоди судом відхиляються з наступних підстав.

Розмір збитків у вказаній сумі позивач обґрунтовує тим, що вказані кошти позивач міг би реально одержати на підставі договору фінансового лізингу чи оренди в місті Києві та Київській області, тобто упущеною вигодою є щоквартальні збитки сум, яких не вистачає позивачу для утримання рівня обігового обороту у 2009р., 2010р., 2011р., 2012р. та 2013р. при витраченій на предмети лізингу суми 6939000 грн..

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво –це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Невиконання відповідачем 2 своїх зобов’язань за договором фінансового лізингу № 012-02/2008-С від 05.02.2008р. не може вважатись збитками позивача в сумі 9 639 969, 18 грн. у вигляді упущеної вигоди, оскільки в даному випадку має місце лише теоретичне обґрунтування можливості отримання прибутку (як неодержаної винагороди по майбутнім лізинговим платежам та суми відшкодування вартості предмета лізингу) за договором фінансового лізингу у разі виконання договору сторонами.

Твердження позивача щодо наявності у нього зобов’язань за кредитним договором, не може вважатись причиною понесення позивачем збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі заявленому до стягнення, оскільки жодних доказів що позивач зобов’язаний був виконати свої зобов’язання за договором саме за рахунок коштів отриманих по договору від ТОВ «Донспецпром»суду не надано. При укладенні договору фінансового лізингу від 05.02.2008р. сторони не погоджували що виключно за рахунок сплачених лізингових мають бути здійснені оплати за кредитним договором № UА/001 від 15.11.2007р..

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Відповідно до п.4 ст. 611 Цивільного кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності.

З вказаних норм чинного законодавства вбачається, що обов’язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, наявність порушення з боку цієї особи, причинного зв’язку між діями особи та збитками, які складають об’єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Обов’язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв’язок між вчиненими порушеннями і збитками. Збитки є наслідком, а допущення порушення причиною.

Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв’язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Відповідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки, в силу положень ч. 2 вказаної статті розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Згідно з пунктом 1 статті 224 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, що зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Таким чином, особа, яка має на меті відшкодувати збитки у вигляді упущеної (втраченої) вигоди, повинна довести, що вона гарантовано отримала би відповідну вигоду у разі, якщо б її право не було порушено іншою особою, тобто у разі належного виконання зобов'язання іншою особою.

Питання щодо стягнення з відповідача 2 заборгованості за договором фінансового лізингу № 012-02/2008-С від 05.02.2008р. в сумі 2269373, 76 грн. основного боргу, 190360, 87 грн. пені, 137521, 45 грн. інфляційних збитків, 353889 грн. штрафу, 24872 грн. 3% річних, 1857253, 16 грн. упущеної вигоди вирішується в судовому порядку в межах справи 37/288, яка перебуває у провадженні Господарського суду Донецької області.

Заявлений позивачем розмір збитків - 9639969, 18 грн. (неотримані платежі з відшкодування вартості предмета лізингу –4459001, 30 грн.; неотримані платежі по винагороді лізингодавця –5180967, 88 грн.) є сумою усіх несплачених лізингових платежів за договором при врахуванні отриманих коштів в сумі 1592646, 30 грн., свідчить про недоведеність позивачем розміру упущеної вигоди, причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та збитками, оскільки вимоги грунтуються на припущеннях, що позивач зміг би отримати у відповідному періоді зазначену суму прибутку в разі передання в оренду предмету лізингу іншій особі тощо, що не дає підстав вважати обгрунтованими доводи позивача про достовірний розмір упущеної вигоди.

Відповідно до ч.1 ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов’язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

При вирішенні спору суд враховує, вказівки вміщені у постанові Вищого господарського суду України у даній справі з цього приводу, та зокрема, що відповідно до приписів ст. 142 ГК України прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Суми, що належить підприємству отримати за договором укладеним в процесі господарської діяльності не є підтвердженням саме такої суми прибутку (доходу) субєкта господарювання, а отже і не можуть підтверджувати розмір упущеної вигоди.

Таким чином позивачем не доведено розмір упущеної вигоди, причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та збитками.

Позовні вимоги в частині витребування з незаконного володіння Приватного підприємства Адвокатська палата «Руська правда»предмету лізингу не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

У відповідності до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Даний спосіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли майно незаконно вибуває з володіння власника. При цьому незаконним володільцем визнається така особа, яка здійснює володіння майно без належних правових підстав. Підставою віндикаційного позову є обставини, що підтверджують правомірність вимог позивача про повернення майна із чужого незаконного володіння, тобто факти, які доводять право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння, знаходження його в натурі у відповідача тощо.

Долучені до матеріалів справи листи ПП «Адвокатська палата «Руська Правда»свідчать лише про їх складення, і жодним чином не підтверджують перебування предметів лізингу у володінні підприємства.

У листах ПП «Адвокатська палата «Руська Правда»зазначено, що останнім гарантується виконання зобов’язань за укладеним з ТОВ «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг»договором № 1 про надання послуг від 01.06.2009р., якого зокрема до справи а ні позивачем, а ні відповідачем 1 не долучено.

З огляду на те, що до справи позивачем не надано доказів знаходження предмету лізингу у відповідача 1, позовні вимоги в цій частині не можуть бути задоволені.

З урахуванням наведеного заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати позивача по сплаті державного мита у сумі 25 500 грн. та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно задоволених вимог в сумі 85 грн. витрат по сплаті державного мита та 78, 66 грн. витрат по сплаті за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Розірвати договір фінансового лізингу № 012-02/2008-С від 05.02.2008р., що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг»(ідент. код 35378830) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Донспецпром»(ідент. код 30645586).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Донспецпром»(83087, Донецька обл., м. Донецьк, вул. Калініна 51, р/р 26009301773854 у відділенні Головного управління Промінвестбанку в Донецькій області» м. Донецьк, МФО 334635, з рахунку виявленого під час виконання судового рішення, ідент. код 30645586) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг»(03056, м. Київ, вул. Польова 24Д, р/р 2600615638 в ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»м. Київ, МФО 300335, ідент. код 35378830) 85 грн. (вісімдесят п’ять гривень) витрат по сплаті державного мита та 78, 66 грн. (сімдесят вісім гривень 66 копійок) витрат по сплаті за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. В іншій частині в позові відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Р.І. Самсін

дата підписання рішення 14.03.2011