Ухвала суду № 14423005, 15.03.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-15039/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Карамазін О.А.

Суддя-доповідач: Беспалов О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

"15" березня 2011 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Беспалова О.О.

суддів Вівдиченко Т.Р., Борисюк Л.П.,

при секретарі Кропивному Є.В.

за участю представника відповідача, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 листопада 2010 року у справі за адміністративним позовом Малого колективного підприємства "Власта" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва про визнання протиправними дій та зобов"язання провести в якості податкової звітності податкові декларації, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2010 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дій та зобов"язання провести в якості податкової звітності податкові декларації.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 листопада 2010 року позовні вимоги були задоволені частково.

Апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю - доповідача, осіб, що з"явились, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду - підлягє залишенню без змін з наступних підстав.

Суд першої інстанції при винесенні оскаржуваної постанови дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Позивач звернувся до суду та зазначив, що податкові декларації мають всі необхідні реквізити, які дозволяють ідентифікувати їх як податкові декларації позивача, відповідач не уповноважений розширювати перелік підстав для невизнання податкових декларацій, а отже його дії є протиправними, вчиненими всупереч вимогам п/п. 4.1.2. ЗУ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон № 2181).

З матеріалів справи вбачається, що Мале колективне підприємство "Власта" зареєстроване 12.04.1994 року Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією. Підприємству присвоєно ідентифікаційний код 21589497. МП "Власта" 02.12.2003 року зареєстровано в ДПІ у Дніпровському районі м. Києва платником податку на додану вартість, про що останньому видано свідоцтво № 35615020 (НБ № 220001) з присвоєнням індивідуального податкового номеру 215894926534 (замість свідоцтва від 22.03.2001 р.).

Як встановлено під час розгляду справи в суді першої інстанції, 16 липня 2010 року позивачем складено Декларацію з податку на прибуток підприємства за перше півріччя 2010 року разом з Додатком № К1/1, яку направлено на адресу відповідача кур'єрською поштою. Зазначена декларація отримана відповідачем 20.07.2010 року, про що свідчить штамп ДПІ про отримання на квитанції про доставку.

З матеріалів справи вбачається, що 10 серпня 2010 року відповідачем ухвалено рішення у формі листа № 21462/10/28-014, яке згідно поштового штемпеля направлено позивачу лише 03.09.2010 року, про невизнання цієї декларації із зазначенням того, що зазначена декларація не відповідає вимогам абзацу 5 п/п. 4.1.2. Закону № 2181 та Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємств, затвердженого наказом ДПА України № 143 від 23.03.2003 р., а саме: без заповнення або прокреслення всіх рядків декларації; декларація заповнюється таким чином, що забезпечує вільне читання тексту (цифр) та збереження цих записів протягом установленого терміну зберігання документів. У зв'язку з чим позивачу запропоновано подати нову декларацію, оформлену належним чином.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів зважає на наступне.

Згідно із ст. 9 ЗУ "Про систему оподаткування" платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані, зокрема, вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, встановлені законами: подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів).

Згідно з підпунктом 1.11 ст. 1 Закону № 2181 під податковою декларацією розуміється документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу).

Відповідно до абзацу 5 п/п. 4.1.2. закону № 2181 податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків. У цьому випадку, якщо контролюючий орган звертається до платника податків з письмовою пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками (із зазначенням підстав неприйняття попередньої), то такий платник податків має право: надати таку нову декларацію разом зі сплатою відповідного штрафу; оскаржити рішення податкового органу в порядку апеляційного узгодження.

Тобто колегія суддів зауважує, що цим законом визначено вичерпний перелік підстав, а саме: відсутність обов'язкових реквізитів, непідписання звітності відповідними посадовими особами, відсутність відтиску печатки на звітності платника податків, які дають податковому органу право не визнати податкову декларацію. Зазначені підстави не підлягають розширеному тлумаченню з огляду на приписи частини другої ст. 19 Конституції України.

Крім того колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що обов'язковими реквізитами у правовому розумінні визнаються обов'язкові дані, які мають бути в будь-якому документі для визнання його дійсним, таким, що має юридичну силу.

Загальновизнаними елементами обов'язкових реквізитів документа у правозастосовній практиці є: назва документа (форми), дата складання, назва особи (платника), яка склала документ, адреса цієї особи, підпис (найменування посади) особи, що подає документ, відтиск печатки (у визначених законом випадках), та інші дані, без яких неможливо ідентифікувати за зовнішніми ознаками документ та особу, яка його склала.

В контексті спірних відносин до цих реквізитів можна віднести й наявність вартісного вираження податкових наслідків вчинення економічних операцій протягом звітного періоду, яка дає можливість обробити наявну в декларації інформацію та ввести її до інформаційної бази податкового органу.

При цьому, перевірка наявності арифметичних помилок щодо цих показників або наявності методологічних помилок не входить до процедури прийняття звітності та перевірки наявності обов'язкових реквізитів та здійснюється за окремою процедурою проведення камеральних перевірок (п/п. «в»п/п. 4.2.2. Закону № 2181), яка проводиться контролюючим органом виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, без проведення будь-яких інших видів перевірок платника податків.

Судом першої інстанції встановлено, що декларація з податку за прибуток за перше півріччя 2010 року підписана уповноваженою особою позивача, скріплена печаткою та містить інші обов'язкові реквізити. Зазначена декларація забезпечує вільне читання тексту, в ній відсутні підчистки, помарки, виправлення та дописки, в ній немає тексту або цифр, які неможливо прочитати внаслідок пошкодження аркушів, їх потертості, залиття чорнилом чи іншою рідиною. Рядки декларації, які не заповнювались через відсутність операцій/сум, прокреслені, що відповідає вищезгаданому порядку їх заповнення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що позивач виконав всі вимоги, передбачені законодавством щодо складання, відображення обов'язкових реквізитів та подання зазначеної декларації, що дає можливість ідентифікувати її як податкову декларацію, подану позивачем, а також дає підстави для визнання її дійсним документом, що має юридичну силу, а отже рішення відповідача про невизнання цієї декларації не ґрунтується на вимогах законодавства та ухвалено без врахування фактичних обставин.

Колегія суддів зауважує, що відповідач лише 03.09.2010 року направив позивачу повідомлення від 10 серпня 2010 року № 21462/10/28-014 про невизнання Декларації з податку на прибуток підприємства за перше півріччя 2010 року, суд першої інстанції зазначає, що відповідно до частини третьої ст. 2 КАС України, суд перевіряє, зокрема, чи прийнято рішення протягом розумного строку, що в даному випадку поширюється і на перевірку дій відповідача стосовно своєчасності повідомлення позивача про рішення про невизнання звітності. В даному випадку, з огляду на зміст правовідносин та положення п. 4.5. внутрівідомчих Методичних рекомендацій, затверджених наказом ДПА України № 827 від 31.12.2008 р. (із змінами) щодо направлення відповідного повідомлення протягом трьох днів від дня отримання звітності, суд приходить до висновку, що відповідач невиправдано затягував направлення позивачу рішення про невизнання його звітності.

Також колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що внаслідок такої бездіяльності відповідача порушено право позивача на отримання протягом розумного строку інформації про невизнання звітності, на підставі якої відбувається зміна у структурі податкових зобов'язань платника податків в інформаційних системах (базах) органів ДПС, який в даному випадку був позбавлений протягом часу прострочки надіслання йому відповідного рішення права на захист своїх прав на достовірну та повну інформацію щодо його податкових зобов'язань перед бюджетом, а отже в даному випадку суд приходить до висновку про протиправну бездіяльність відповідача щодо направлення позивачу рішення про невизнання його податкової звітності.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наведене дає суду підстави для висновку про задоволення позову в цій частині з урахуванням положень ст. 11 КАС України, шляхом визнання протиправним рішення відповідача про невизнання Декларації з податку на прибуток підприємства за перше півріччя 2010 року, оформлене листом від 10.08.2010 р. № 21462/10/28-04, що в свою чергу означає, що оскаржуване рішення не створює будь-яких правових наслідків з моменту прийняття.

Як свідчать обставини справи зазначена декларація отримана відповідачем 20.07.2010 року про що свідчить штамп ДПІ про отримання на квитанції про доставку. Отже, виходячи з приписів п/п. 4.1.4. (п/п. "б") Закону № 2181 дана декларація визнається судом своєчасно поданою та в силу закону (п/п. 4.1.2. Закону № 2181) фактично прийнятою податковим органом.

Таким чином, оскільки рішення відповідача про невизнання даної декларації позивача визнається судом протиправним, а зазначена декларація є своєчасно поданою і фактично прийнятою та не набула статусу невизнаної, вона підлягає врахуванню податковим органом з дати її подання, з огляду на що у суду першої інстанції відсутні підстави зобов'язувати відповідача повторно прийняти дану звітність, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в цій частині позову слід відмовити.

З матеріалів справи вбачається, що при вирішенні питання щодо зобов 'язання відповідача провести в якості податкової звітності Декларацію з податку на прибуток підприємства за перше півріччя 2010 року, суд першої інстанції керується положенням п. 2 ст. 10 ЗУ "Про державну податкову службу в Україні", відповідно до якої відповідач забезпечує облік платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження податків, платежів. Порядок ведення органами Державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету регламентується Інструкцією, затвердженою наказом ДПА України від 18 липня 2005 року № 276, зареєстрованої у Мін'юсті України 2 серпня 2005 року за № 843/11123 (Інструкція № 276).

Проведення податкової звітності в електронних базах податкової звітності передбачено також внутрівідомчими методичними рекомендаціями, затвердженими наказом ДПА України від 31 грудні 2008 року № 827.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки в даному випадку дії відповідача щодо невизнання Декларації з податку на прибуток підприємства за перше півріччя 2010 року є протиправними та призводять до протиправного неврахування даних податкової декларації в електронних базах податкової звітності, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо невизнання відповідачем податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2010 року, судом першої інстанції встановлено, що зазначена декларація, яка датована 13.08.2010 року, направлена позивачем на адресу відповідача кур'єрською поштою 20 серпня 2010 року разом з додатком № 5 та Реєстром отримання та виданих податкових накладних. Зазначена декларація разом з додатками отримана податковим органом 20.08.2010 року, про що свідчить штамп ДПІ про отримання на квитанції про доставку, а отже, виходячи з приписів п/п. 4.1.4. (п/п. "а") Закону № 2181 є своєчасно поданою.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням у формі листа від 21.08.2010 року № 22488/10/28-04, яке направлено позивачу 31.08.2010 року, відповідач з посиланням на п/п. 4.1.2. Закону № 2181 не визнав дану податкову звітність податковою декларацією з тих підстав, що у заголовній частині (поле 4) не відображено повної інформації (відповідно до реєстраційних даних), а також не визначено період, за який подається податкова декларація з ПДВ, що на думку відповідача не відповідає вимогам порядку складання декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України № 166 від 30.05.1997 року (із змінами).

Як встановлено судом першої інстанції під час розгляду справи, податкова декларація з ПДВ за липень 2010 року, копія якої залучена до матеріалів справи, містить всі обов'язкові реквізити, у т.ч. містить найменування платника податків, в ній визначено період, за який подається декларація (липень 2010 року), вона підписана з боку позивача та скріплена печаткою позивача. Зазначена декларація забезпечує вільне читання тексту, в ній відсутні підчистки, помарки, виправлення та дописки, в ній не має тексту або цифр, які неможливо прочитати внаслідок пошкодження аркушів, їх потертості, залиття чорнилом чи іншою рідиною. Рядки декларації, які не заповнювались через відсутність операцій/сум, прокреслені, що відповідає вищезгаданому порядку їх заповнення.

Колегія суддів вважає, що позивач виконав всі вимоги, передбачені законодавством щодо складання, відображення обов'язкових реквізитів та подання зазначеної декларації, що дає можливість ідентифікувати її як податкову декларацію, подану позивачем, а також дає підстави для визнання її дійсним документом, що має юридичну силу, а отже рішення відповідача у формі листа від 21.08.2010 року № 22488/10/28-04 щодо невизнання поданої позивачем та прийнятої відповідачем податкової декларація з ПДВ за липень 2010 року, з огляду на вищенаведені норми п/п. 4.1.2. Закону № 2181, не грунтується на вимогах законодавства та ухвалено без врахування фактичних обставин.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки рішення відповідача про невизнання даної декларації позивача визнається судом протиправним, а зазначена декларація є своєчасно поданою та фактично прийнятою, і не набула статусу невизнаної, вона підлягає врахуванню податковим органом з дати її подання.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Статтею 200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що винесена постанова про задоволення позову є правомірною та такою, що не підлягає скасуванню, оскільки позовні вимоги позивача є частково обгрунтованими.

Таким чином, колегія суддів вважає, що постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 листопада 2010 року відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у зазначеній постанові, у зв'язку з чим не має підстави для її скасування.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 листопада 2010 року у справі за адміністративним позовом Малого колективного підприємства "Власта" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва про визнання протиправними дій та зобов"язання провести в якості податкової звітності податкові декларації - залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя О.О. Беспалов

Суддя Т.Р. Вівдиченко

Суддя Л.П. Борисюк

(Повний текст ухвали складено 18.03.2011р.)