Ухвала суду № 14422997, 10.03.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-2748/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О.

Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"10" березня 2011 р. м. Київ

колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Земляної Г.В.

суддів Парінова А.Б., Петрика І.Й.

при секретарі Ломановій Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києва апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2010 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніско констракшн Україна»до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання нечинним та скасування податкових повідомлень-рішень від 11 лютого 2010 року,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Ніско констракшн Україна»(далі ТОВ «Ніско констракшн Україна», позивач) звернулася до суду з позовом в якому просило суд визнати нечинним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі ДПІ у Печерському районі) № 0001072303/0 від 11.02.2010 та № 0001062303.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2010 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва № 0001072303/0 та №0001062303/0 від 11 лютого 2010 року.

Не погоджуючись з прийнятою постановою представник ДПІ у Печерському районі подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на неповне зясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, незаконність, необґрунтованість та необєктивність оскаржуваного рішення, що є підставою для його скасування.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що зявилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія судців вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 01.02.2010 відповідачем була проведена планова виїзна перевірка з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства за період з 01.10.2006 по 30.09.2009, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 по 30.09.2009.

Результати перевірки були оформлені Актом № 38/23-3/33996768 від 01.02.2010.

Під час перевірки було встановлено, що позивачем було занижено податок на прибуток за період з 01.10.2006 по 30.09.2009 на суму 237 816 грн. внаслідок наступних порушень.

В порушення вимог п.5.1 ст.5, п.п. 5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»позивачем було включено до складу валових витрат суму в розмірі 951 263 грн., сплачену ТОВ «Титан Ко»за рекламні послуги без доведення звязку понесених витрат з фінансово-господарською діяльністю позивача.

Як зазначено в акті перевірки позивачем (Замовник) укладено договір про надання рекламних послуг № 31/10-09 від 31.10.2007 з ТОВ «Титан Ко»(Виконавець). Згідно з цим договором виконавець зобовязався провести рекламну кампанію замовника згідно з затвердженим медіа-планом.

Відповідно до акта здачі-прийняття робіт від 30.11.2007 ОУ-0000378 та ОУ-0000379 виконавцем були проведені роботи по розміщенню відеороликом у мережі супермаркетів за договором № 31/10-09 від 31.10.2007, згідно додатка № 1 від 31.10.07 на суму 700 891,62 грн. (в т.ч. податок на рекламу, без ПДВ) та роботи по розміщенню відеоролика в мережі плазмових екранів на станціях Київського метрополітену згідно додатка № 2 від 31.10.2007 на суму 250 371,17 грн. (в т.ч. податок на рекламу, без ПДВ) ”.

В Акті зазначено, що позивач перерахував ТОВ «Титан Ко»кошти у сумі 1 140 568,82 грн. (в т.ч. податок на рекламу 4 732,65 грн. та ПДВ 189 36,03 грн.), що підтверджується банківською випискою від 08.11.2007 № 211.

У звязку з цим позивач відніс до складу валових витрат в четвертому кварталі 2007 року 951 263 грн.

Під час перевірки позивач надав відповідачу диск з відеороликом для перегляду, з якого відповіді встановив, що відеоролик рекламує будівельні матеріали і торгівельні знаки, які належать компаніям DOW та NISCO GROUP, як зауважив позивач, назва компанії ТОВ «Ніско констракшн Україна»в даному відеоролику не значиться.

Також відповідач зазначив, що позивачем не підтверджено передачі права на підставі авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі обєктів авторського права, патентів, знаків для товарів та послуг, інших обєктів права інтелектуальної, в тому числі промислової власності на право користування.

Відповідачем, як зазначено в акті, було перевірено контрагента позивача ТОВ «Титан Ко»та встановлено, що у останнього не зазначено КВЕД по наданню рекламних або посередницьких послуг, а з 16.10.2008 товариство визнано банкрутом.

Таким чином, відповідач зробив висновок, що позивач не довів використання понесених витрат в сумі 951 262,79 грн. у господарській діяльності позивача, що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 237 816 грн.

Також відвідач в Акті перевірки зазначив, що в порушення вимог абз. «в»п.п. 7.4.4 п .7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»до складу податкового кредиту включив суми податку на додану вартість за надані ТОВ «Титан Ко»рекламні послуги, які не були призначені для використання в господарській діяльності позивача, що призвело до завищення податкового кредиту на суму 189 306 грн. та відповідно до заниження податку на додану вартість в сумі 225 170 грн. та завищення залишку відємного значення на суму всього на 4 250 грн.

11.02.2010 року відповідач прийняв податкове повідомлення рішення № 0001072303/0, яким позивачу донараховано 337 755 грн. (основного платежу 225 170 грн. та 112 585 грн. штрафних санкцій) податкового зобовязання з податку на додану вартість та податкове повідомлення-рішення № 0001062303/0, яким позивачу донараховано податкове зобовязання з податку на прибуток в сумі 356 724 грн. (основного платежу 237 816 грн. та 118 908 грн. штрафних санкцій).

Основними доводами відповідача про правомірність оскаржуваних рішень було те, що отримані позивачем послуги не могли використовуватися в його господарській діяльності та що рекламувалися інші субєкти господарювання.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги прийшов до висновку, що податкові повідомлення-рішення винесені відповідачем є протиправними, а висновки зроблені відповідачем неогрунтовані.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст. 86 КАС України).

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 9. Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пункт 1.32 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” встановлює, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Як зазначалось вище, основним видом діяльності ТОВ „Торгово-промисловий союз” є оптова торгова діяльність, основним товаром реалізації при здійсненні торгової діяльності є заморожене і охолоджене мясо птиці. З метою отримання прибутку позивач як власник торгової марки „Курочка” змушений був проводити маркетингові та рекламні заходи з метою збільшення реалізації продукції власною торгової марки. Той факт, що позивач як фрайчазі торговельної марки „Наша ряба” має великий обсяг реалізації саме цієї продукції, не позбавляє його права здійснювати просування на ринку власної торгової марки.

Відповідно до наявної у справі довідки АТ «РАВАГО»від 12.07.2010 ТОВ «Ніско констракшн Україна»входить до складу групи компаній «Ніско»(Nisco Group) та є офіційним і єдиним представником групи компаній «Ніско»(Nisco Group) на території України.

Крім того, позивачем надано докази того, позивач реалізовує будівельні матеріали, виробником яких є компанія », про що свідчать надані позивачем копії видаткових накладних.

Згідно з наданої суду роздруківки відео роликів, вбачається, що дійсно позивач рекламував групу будівельних матеріалів, виробником яких є інше підприємство, але позивач реалізує вказану продукцію, що зазначалося в наданих відіоматеріалах, з вказанням адреси позивача.

Проведення безготівкових розрахунків за Договором підтверджується виписками з банківського рахунку Позивача, що надані до матеріалів справи.

При цьому медіа-план розміщення відеоролика та медіа-план проведення відео інформаційної компанії в мережі супермаркетів на думку є повноцінними документами, що розкривають технологію проведення рекламної акції та її обєм та безумовними додатковими доказами, які підтверджують здійснення господарської операції.

Таким чином усі витрати, які були віднесені позивачем до складу валових витрат, в томі числі й витрати з проведення рекламних заходів, підтверджені належними документами.

За таких обставин суд вважає безпідставними висновки відповідача щодо неправомірного віднесення до складу валових витрат зазначених витрат та порушення позивачем п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про рекламу»від 03.07.1996 р. №270/96-ВР з наступними змінами та доповненнями, рекламою є інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.

Рекламні засоби - засоби, що використовуються для доведення реклами до її споживача.

Згідно ст. 9 цього ж Закону реклама має бути чітко відокремлена від іншої інформації, незалежно від форм чи способів розповсюдження, таким чином, щоб її можна було ідентифікувати як рекламу.

Підпункт 5.3.9 п 5.3 ст. 5 цього Закону „Про оподаткування прибутку підприємств” встановлює обмеження щодо формування валових витрат, а саме, закон передбачає, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як зазначено вище, витрати, які віднесені позивачем до складу валових витрат, повністю підтверджені належними розрахунковими, платіжними документами.

У відповідності до п.п. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 зазначеного Закону до валових витрат, зокрема, включаються витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

Зазначені обставини дають суду підстави для висновку про правомірність включення позивачем до складу валових витрат понесених ним витрат з рекламних заходів.

Знак відповідно до ст.1 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» - позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб.

Таким чином, торговельна марка може виступати самостійним обєктом реклами, уособлює в собі певну категорію товарів, який надається споживачеві під даною торговельною маркою. Тобто, рекламуючи торговельну марку, підвищуючи обізнаність споживачів щодо неї та попит щодо такого товару.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень суд перевіряє чи вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією і законами України.

Виходячи з наведеного, а також системного аналізу вищевказаних норм права, колегія суддів приходить до висновку, що при прийнятті оскаржуваного рішення ДПІ у Печерському районі діяла не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбач Конституцією та законами України, з використанням повноважень не з метою, з якою ці повноваження були надані; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття оскаржуваного рішення; без дотримання необхідного балансу і будь-якими несприятливими наслідками для прав і інтересів позивача, через що податкові повідомлення-рішення № 0001072303/0 від 11.02.2010 та № 0001062303/0 підлягають скасуванню.

Згідно зі ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає що позовні вимоги ТОВ «Ніско констракшн Україна»підлягають задоволенню.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2010 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 15 березня 2011 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В.Земляна

Судді: А.Б.Парінов

І.Й.Петрик

Повний текст рішення виготовлений 15 березня 2011 року.