Постанова № 14422407, 22.03.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.03.2011 № 17/441

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Вербицької О.В.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від позивача -

від відповідача -

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Сантехнік Лтд і Ко"

на рішення Господарського суду м.Києва від 22.12.2010

у справі № 17/441 ( .....)

за позовом ТОВ "СП УДТ"

до ТОВ "Сантехнік Лтд і Ко"

третя особа позивача

третя особа відповідача

про стягнення 2216140,03 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 22.12.2010 року у справі № 17\441 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “СП УДТ” (далі - позивач, ТОВ “СП УДТ”) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Сантехнік ЛТД і Ко” (далі ТОВ “Сантехнік ЛТД і Ко”, відповідач) про стягнення 2 216 140, 03 грн. та зустрічним позовом ТОВ “Сантехнік ЛТД і Ко” до ТОВ “СП УДТ” про визнання договору недійсним - первісний позов задовольнити частково, стягнуто з ТОВ “Сантехнік ЛТД і Ко” на користь ТОВ “СП УДТ” 1722182,46 грн. основного боргу, 17221,18 грн. державного мита та 183,40 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, в іншій частині первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено повністю: визнано недійсним договір № 14/03 від 14.03.2005 року, укладений між ТОВ “Сантехнік ЛТД і Ко” та ТОВ “СП УДТ”.

Не погоджуючись з рішенням суду, ТОВ “Сантехнік ЛТД і Ко”, звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині часткового задоволення первісного позову та прийняти в цій частині нове, яким в позові ТОВ “СП УДТ” відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційних вимог відповідач зазначає, що при прийнятті спірного рішення, судом першої інстанції порушено норми процесуального права та невірно застосовано норми матеріального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2011 року апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 10 год. 15 хв. 15.03.2011 року.

09.02.2011 року через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від ТОВ “СП УДТ” надійшла заява про надання розяснень щодо заходів забезпечення позову.

10.03.2011 року через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від ТОВ “Сантехнік ЛТД і Ко” надійшли доповнення до апеляційної скарги.

11.03.2011 року через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від ТОВ “СП УДТ” надійшов відзив на апеляційну скаргу, де позивач просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

15.03.2011 року в судове засідання в апеляційній інстанції зявились представники позивача та відповідача, заслухавши пояснення представників сторін, в судовому засіданні було оголошено перерву до 22.03.2011 року до 12 год. 20 хв.

21.03.2011 року через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від ТОВ “Сантехнік ЛТД і Ко” надійшли додаткові доповнення та пояснення до апеляційної скарги.

22.03.2011 року через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від ТОВ “Сантехнік ЛТД і Ко” надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у звязку з можливістю надати до апеляційної інстанції додаткові докази у справі.

22.03.2011 року в судове засідання зявились представники позивача. Представники ТОВ “Сантехнік ЛТД і Ко” в судове засідання не зявились.

Колегія суду, розглянувши клопотання відповідача щодо відкладення розгляду справи, заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши матеріали справи, ухвалила відмовити в його задоволенні, виходячи з наступного.

Так, заявлене клопотання не містить належних та допустимих доказів, в розумінні вимог ст. 34 ГПК України на підтвердження свого клопотання. Окрім того, слід зазначити, що передбачений чинним законодавством процесуальний строк розгляду скарги в апеляційній інстанції, передбачений ст. 102 ГПК України закінчується 26.03.20111 року. В той же час, відповідного клопотання про продовження строку розгляду справи, згідно вимог ст. 69 ГПК України, сторонами надано не було.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників відповідача.

Заслухавши пояснення представників позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги, додаткові пояснення та доповнення до апеляційної скарги, відзив на неї, дослідивши матеріали справи, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту ГПК України) апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, 14 березня 2005 року між позивачем (продавцем) та ТОВ “Сантехнік ЛТД і Ко” (покупцем) було укладено договір купівлі-продажу № 14/03 від 14.05.2005 р. (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору продавець поставляє, а покупець купує товар, що передбачений у товарних накладних, які сторони узгоджують та підписують. Такі накладні оформлюються до здійснення поставки та оплати товару, що постачається, та є невідємними частинами Договору.

Оплата отриманого товару за Договором здійснюється протягом 60 календарних днів з моменту фактичного відвантаження товару на користь покупця, дата відвантаження вказується в товарній накладній продавця (п. 2.1 Договору). Оплата здійснюється на підставі рахунків-фактур чи накладної на товар, або платіжної вимоги продавця.

У разі несвоєчасного виконання покупцем зобовязань зі сплати отриманого товару, останній в першу чергу оплачує пеню, після чого сплачується основна сума боргу (п. 7.1 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, в період з 24 лютого 2009 року по 30 липня 2010 року позивач поставляв на користь відповідача товари, які вказані у видаткових накладних, копії яких долучені до матеріалів справи. Прийняття покупцем зазначених товарів підтверджується копіями довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, які також долучені до матеріалів справи.

В свою чергу, ТОВ “Сантехнік ЛТД і Ко” за отриманий товар розрахувався частково, у звязку з чим у нього виникла заборгованість у сумі 1722182,46 грн.

Розглядаючи зазначені позовні вимоги, місцевим господарським судом правильно взято до уваги п. 5.4 статуту ТОВ “Сантехнік ЛТД і Ко”, відповідно до якого особою, уповноваженою без довіреності діяти від імені товариства, у тому числі, й підписувати договори, є генеральний директор.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, наданим суду, відповідно до пояснень повноважних представників сторін, генеральним директором на час укладення спірного договору та станом на час розгляду справи є ОСОБА_1

Як вбачається з письмових пояснень представників сторін, вони визнають, що договір № 14/03 від 14.03.2005 р. від імені відповідача підписано не ОСОБА_1

За таких обставин, місцевий господарський суд правомірно відмовив відповідачу у задоволенні клопотання про проведення судово-почеркознавчої експертизи та винесення на її вирішення питання про те, чи належить підпис на договорі № 14/03 від 14.03.2005р. ОСОБА_1, оскільки спір з цього питання між сторонами відсутній.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України - правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1-5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон повязує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків. Як правило, письмова угода укладається шляхом складання документа, що визначає її зміст, і підписується безпосередньо особою, від імені якої вона укладена або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для укладення угод органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють в межах повноважень, наданих законом, іншим правовим актом або установчими документами.

Підписання особою (органом юридичної особи) угоди без відповідних повноважень, а також з порушенням наданих їй повноважень може бути підставою для визнання укладеної угоди недійсною як такої, що не відповідає вимогам закону.

Письмова угода може бути укладена від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта.

Особа, призначена повноважним органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час укладення угод діє у межах своєї компетенції без довіреності.

Угода, укладена представником юридичної особи або керівником її відособленого підрозділу без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень, повинна бути визнана недійсною як така, що не відповідає вимогам закону.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

У матеріалах справи відсутні докази того, що при здійсненні розрахунків за поставлений товар сторони посилалися на спірний договір № 14/03 від 14.03.2005 р., що могло свідчити про подальше схвалення сторонами правочину, укладеного від імені відповідача не уповноваженою особою.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення вимог за зустрічним позовом про визнання договору № 14/03 від 14.03.2005 р. недійсним.

Розглядаючи вимоги за первісним позовом щодо стягнення суми основного боргу за поставлений товар, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову та факти, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову. В силу частини 2 статті 22 ГПК України сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (частина 2 статті 43 ГПК України), якими в силу статті 32 даного Кодексу є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Розподіл обов'язку доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин справи покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму.

Представниками юридичних осіб позивача і відповідача підписані накладні, копії яких знаходяться у матеріалах справи, які підтверджують домовленість двох сторін про передачу матеріальних цінностей саме у період з 24.02.2009 року по 30.07.2010 року.

В силу частини 8 статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” відповідальність за достовірність даних, відображених в первинних документах, несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Статтею 1 цього Закону передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»” пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну № 88 від 24.05.1995 р., первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити.

Накладні, копії яких знаходяться у матеріалах справи, відповідають вимогам цих нормативних актів, накладна є первинним документом, фіксує факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що між сторонами існували відносини купівлі-продажу, що підтверджується первинними документами, копії яких долучені до матеріалів справи.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Матеріалами справи підтверджується, що 11.12.2009 р. позивач направив відповідачу вимогу про сплату заборгованості за поставлений товар за період з 10.11.2008 р. по 10.12.2009 р. у сумі 1951916,73 грн. та акт звірки взаєморозрахунків.

Зазначена вимога та акт звірки взаєморозрахунків залишилися без відповіді та задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем неодноразово (22.12.2009 р., 22.01.2010 р., 25.03.2010 р.) надсилалися на адресу відповідача акти звірки та листи з проханням провести звірку взаєморозрахунків між сторонами, які залишені ТОВ “Сантехнік ЛТД і Ко” без відповіді.

04.11.2010 р. позивачем направлено на адресу відповідача вимогу про сплату заборгованості у розмірі 1722182,46 грн.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З урахуванням викладеного, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що обовязок відповідача розрахуватися за отриманий по 10.12.2009 р. товар виник у нього з 21.12.2009 р., а за товар, отриманий з 10.12.2009 р. по 30.07.2010 р. - з 14.11.2010 р., тобто через сім днів з дня отримання відповідних вимог позивача.

Стверджуючи про те, що основна сума боргу, про стягнення якої просить позивач, виникла за поставки з 01.10.2005 року по 22.12.2010 року, відповідач не надав належних доказів з цього приводу, в розумінні вимог ст. 34 ГПК України. У матеріалах справи також відсутні докази здійснення поставок за період інший, ніж зазначений позивачем, а також відсутні докази погашення відповідачем частини боргу за здійснені поставки, внаслідок чого сума заборгованості зменшилася до 678884 гривень 34 коп.

У звязку з цим, посилання відповідача на сплив строку позовної давності щодо вимог позивача про стягнення заборгованості, яка виникла за період з 01.10.2005 року по 01.10.2007 року, є безпідставними, оскільки позивачем на заявлялися вимоги про стягнення заборгованості за зазначений період.

Крім того, заперечуючи проти позову, відповідач за первісним позовом не надав до матеріалів справи будь-яких доказів погашення заборгованості за передані товарно-матеріальні цінності згідно з накладними, які знаходяться у матеріалах справи. Колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що підставою здійснення поставок згідно з накладними вказані рахунки-фактури, які також визначаються як підстава отримання товарно-матеріальних цінностей у довіреностях відповідача. Проте, до матеріалів справи не надано жодного доказу проведення відповідачем оплати згідно з рахунками-фактурами або накладними.

З урахуванням того, що позивачем заявлені вимоги про стягнення основного боргу у розмірі 1722182,46 грн. за товар, поставлений з 24.02.2009 р. по 30.07.2010 р., поставка якого відповідачу підтверджується накладними, які знаходяться у матеріалах справи, строк оплати за якими настав відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, а відповідач не надав доказів оплати зазначеної суми боргу, колегія суддів вважає, що позовні вимоги за первісним позовом в цій частині підлягають задоволенню.

Господарським судом м. Києва обґрунтовано відмовлено у задоволенні вимог за первісним позовом щодо стягнення з відповідача пені у сумі 287551,56 грн., виходячи з такого.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виходячи з зазначених норм закону, згоди щодо застосування такого виду відповідальності як неустойка (штраф, пеня), в тому числі і щодо розміру неустойки, сторони мають досягти у письмовому вигляді.

Розраховуючи пеню, яку продавець просить стягнути з покупця, сторона посилається на договір № 14/03 від 14.03.2005 р., який визнано судом недійсним.

На підставі викладеного, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача пені у сумі 287551,56 грн.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні вимог за первісним позовом про стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох процентів річних за весь строк користування чужими грошовими коштами, виходив з того, що такі вимоги предявлені позивачем на підставі п. 2.1 договору № 14/03 від 14.03.2005 р., який визнаний судом недійсним.

Проте, колегія суду не погоджується з такими висновками місцевого господарського суду.

Так, згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Заявляючи вимогу про стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 152215,02 грн. та трьох процентів річних 54190,99 грн., позивач розраховував їх виходячи з того, що строк виконання зобовязань з розрахунку за товар, поставлений згідно з кожною накладною, наступив через 60 днів з дня здійснення поставки відповідно до п. 2.1 договору № 14/03 від 14.03.2005 р., який визнаний судом недійсним.

Господарським судом м. Києва встановлено, з чим погодилася і колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, що обовязок відповідача за первісним позовом розрахуватися за отриманий по 10.12.2009 р. товар виник у нього з 21.12.2009 р., а за товар, отриманий з 10.12.2009 р. по 30.07.2010 р. - з 14.11.2010 р., тобто через сім днів з дня отримання відповідних вимог позивача.

Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, і їх нарахування є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а нарахування 3% річних є визначеною законом платою боржника за користування грошовими коштами кредитора. Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За таких обставин, вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних підлягають частковому задоволенню з урахуванням встановленого судом строку виконання зобовязань.

Колегією суддів здійснено розрахунок інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача:

1. Сума боргу за період з 24.02.2009р. по 10.12.2009р. становить 1504022,6 грн., відповідне інфляційне збільшення суми боргу за вказаний період становить 136866,06 грн.

2. Сума боргу за період з 11.12.2009р. по 31.07.2010р. становить 218159,86 грн., відповідне інфляційне збільшення суми боргу за вказаний період становить 2399,76 грн.

Колегією суддів здійснено розрахунок 3% річних, які підлягають стягненню з відповідача:

1. Сума боргу за період з 24.02.2009р. по 10.12.2009р. становить 1504022,6 грн., отже сума процентів за вказаний період з 22.12.2009р. по 22.12.2010р. складає 45367,91 грн.

2. Сума боргу за період з 11.12.2009р. по 31.07.2010р. становить 218159,86 грн., отже сума процентів за вказаний період з 14.11.2010р. по 22.12.2010р. складає 699,31 грн.

Таким чином, з ТОВ “Сантехнік ЛТД і Ко” на користь позивача підлягає стягненню сума інфляційних втрат у розмірі 139265,82 грн. та 3% річних у розмірі 46067,22 грн.

Крім того, слід зазначити, що господарським судом м. Києва також необґрунтовано скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою господарського суду міста Києва від 18.10.2010 р., після набрання рішенням суду законної сили.

Так, в пункті 10 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 23.08.94 N 02-5/611 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" зазначено:

"Враховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, господарський суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинились до застосування заходів забезпечення позову".

Оскільки набрання рішенням законної сили не означає автоматичного його виконання, то передчасне скасування заходів забезпечення позову може стати причиною порушення законних прав та інтересів позивача, а отже, в цій частині рішення місцевого суду також підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

На думку апеляційної інстанції ТОВ “Сантехнік ЛТД і Ко” не доведено вимоги апеляційної скарги, отже, вона не підлягає задоволенню.

В той же час, враховуючи викладене, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд не повно зясував всі обставини справи та не дав їм належну правову оцінку, порушень норм матеріального права, які призвели до часткового скасування рішення у справі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються за зустрічним позовом на відповідача за ним, за первісним позовом на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Сантехнік ЛТД і Ко” на рішення господарського суду м. Києва від 22.12.2010 року у справі № 17\441 - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду м. Києва від 22.12.2010 року у справі № 17\441 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “СП УДТ” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Сантехнік ЛТД і Ко” про стягнення 2 216 140, 03 грн. та зустрічним позовом ТОВ “Сантехнік ЛТД і Ко” до ТОВ “СП УДТ” про визнання договору недійсним - скасувати частково.

Пункт другий резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції:

“Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Сантехнік ЛТД і Ко” (02222, м. Київ, вул. Пухівська, 4, код 19478780) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “СП УДТ” (04073, м. Київ, вул. Сирецька, 31, код 24744047) 1722182,46 грн. основного боргу, 139 265,82 грн. інфляційних втрат, 46 067,22 грн. 3% річних, 19 075,15 грн. державного мита та 203,12 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.”

Пункт шостий резолютивної частини рішення виключити.

3. В іншій частині рішення господарського суду м. Києва від 22.12.2010 року у справі № 17\441 залишити без змін.

4. Зобовязати господарський суд м. Києва видати відповідний наказ.

5. Справу № 17\441 повернути до господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України

Головуючий суддя

Судді

24.03.11 (відправлено)