Рішення № 14420257, 24.02.2011, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" лютого 2011 р. Справа № 9/08-11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16, тел.230-31-77 Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№9/08-11 24.02.2011р.

За позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_1

До Закритого акціонерного товариства “ШРБУ № 100”

Третя особа Державне підприємство “Шляхове ремонтно-будівельне управління № 100”

Про стягнення 2874 852,49 грн.

Суддя Сокуренко Л.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2 (дов. № б/н від 13.12.2010 р.);

ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_1)

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: Пацкан Я.В. (дов. № 141 від 01.07.2010 р.)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд до Господарського суду Київської області передані вимоги Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства “ШРБУ № 100” за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державного підприємства “Шляхове ремонтно-будівельне управління № 100”

про стягнення 2874852,49 грн.

Ухвалою суду від 29.12.2010 року порушено провадження у справі та призначено розгляд на 18.01.2011 р.

18.01.2011 року в судове засідання представник відповідача не зявився, вимоги ухвали суду від 29.12.2010 року не виконав, про причини неявки в судове засідання не повідомив.

Ухвалою суду від 18.01.2011 року розгляд справи відкладено на 08.02.2011 р. у звязку з неявкою в судове засідання представника відповідача.

Як вбачається з позовної заяви, позивач зазначив, що 27.01.2006 року між Державним підприємством “Шляхове ремонтно-будівельне управління № 100” та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 був укладений договір № 44 від 27.01.2006 року, відповідно до якого позивач зобовязався надати транспортні послуги автотранспортом на підставі заявок представлених відповідачем на загальну суму 40000000,00 грн.

На виконання умов договору № 44 від 27.01.2006 року, та згідно параграфу 4 договору, позивач здійснював перевезення на адреси обєктів відповідача, що підтверджується товарно-транспортними накладними.

Згідно додатку № 1 від 11.05.2009 року до договору сторони виклали частину девяту договору в іншій редакції, а саме: змінили реквізити замовника з Державного підприємства “Шляхове ремонтно-будівельне управління № 100” на Закрите акціонерне товариство “Шляхове ремонтно-будівельне управління № 100”.

Суд, розглянувши докази по справі, та заслухавши усні пояснення представників позивача та відповідача, вважає що прийняте рішення по справі № 9/08-11 може вплинути на права та обовязки Державного підприємства “Шляхове ремонтно-будівельне управління № 100” ухвалою суду від 08.02.2011 р. залучив до участі у справі № 9/08-11 Державне підприємство “Шляхове ремонтно-будівельне управління № 100” в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача; розгляд справи відкладено на 24.02.2011 р.

24.02.2011 року в судове засідання представник відповідача не зявився, вимоги ухвали суду від 29.12.2010 року не виконав, про причини неявки в судове засідання не повідомив; представники третьої особи та позивача зявилися, надали суду витребувані документи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2010 р. № 01-08/140 «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві»у випадку незявлення в засідання господарського суду представника однієї із сторін, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до частини 1 статті 93 Цивільного кодексу України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»).

Враховуючи те, що ухвали суду були направлені за адресою, яка вказана у позовній заяві, але відповідач не зявився на виклик суду та не направив своїх уповноважених представників, суд дійшов висновку, що відповідач про розгляд справи повідомлений належним чином.

Відповідно до п. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2010 р. № 01-08/140 «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві»особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Аналогічні положення також зазначені в підпункті 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Оскільки, справа № 9/08-11 відкладалась у звязку з неявкою відповідача, а відповідач про розгляд справи був належним чином повідомлений та надіслав відзив, в якому просить суд розглянути справу без його участі, відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши документи, додані до позовної заяви, дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи та заслухавши представників позивача та третьої особи, господарський суд Київської області,-

ВСТАНОВИВ:

27 січня 2006 року між ДП «Шляхове ремонтно-будівельне управління №100»(третьою особою) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (позивачем) укладений Договір № 44 від 27 січня 2006 р. ( Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору відповідач доручає, а третя особа бере на себе зобовязання по наданню транспортних послуг автотранспортом на підставі заявок, представлених відповідачем в сумі 40000000, 00 грн. відповідач зобовязується прийняти та оплатити надані третьою особою послуги. Строки та обсяги робіт визначаються за згодою сторін.

Вартість наданих позивачем транспортних послуг з урахуванням вартості паливо-мастильних матеріалів, витрат на відрядження та проживання визначено у додатку до договору (п. 2.1 договору).

При зміні вартості дизельного палива, вартість послуг підлягає коригуванню (п. 2.3 договору).

Відповідач проводить розрахунки за надані послуги на підставі товарно-транспортних накладних, підписаних уповноваженими представниками сторін (п. 3.1 договору).

Оплата відповідачем наданих позивачем послуг провадиться у безготівковій формі у національній валюті України, шляхом переведення коштів з розрахункового рахунку відповідача на розрахунковий рахунок третьої особи, а в частині відпущених паливно-мастильних матеріалів шляхом взаємозаліку (п. 3.5 договору).

Відповідно до пункту 4.1 договору здача-приймання виконаних робіт здійснюється сторонами цього договору на кінцевому пункті перевезення після розвантажування вантажу. Відповідач підписує товарно-транспортні накладні у трьох примірниках із зазначенням загального пробігу автомобіля.

24.04.09 р. між відповідачем - Закритим акціонерним товариством “ШРБУ № 100” та третьою особою - Державним підприємством “Шляхове ремонтно-будівельне управління № 100” укладено договір оренди цілісного майнового комплексу.

Відповідно до ч.1 ст. 15 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»орендар стає правонаступником прав та обовязків відповідно до договору оренди, а у разі оренди цілісного майнового комплексу структурного підрозділу також правонаступником прав та обовязків підприємства, повязаних з діяльністю цього структурного підрозділу.

Згідно з п. 1.3 договору оренди цілісного майнового комплексу відповідач виступає правонаступником прав та обовязків третьої особи у частині активів та пасивів згідно передавального балансу та прав і обовязків третьої особи.

Згідно з п. 83 Акту приймання-передачі до договору оренди цілісного майнового комплексу заборгованість перед Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 у сумі 1178 890,19 грн. перейшла до Закритого акціонерного товариства “Шляхове ремонтно-будівельне управління № 100”.

Боржник у зобовязанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора (ст. 520 ЦК України).

Листом № 413/1 від 28.04.09 р. позивача було повідомлено про переведення заборгованості у сумі 1178890,19 грн. (станом на 24.04.09 р.) від третьої особи до відповідача.

З метою підтвердження згоди позивача про заміну боржника, 11.05.2009 р. між відповідачем та позивачем укладено додаткову угоду до договору № 44 від 11.05.09 р., відповідно до якої сторони виклали розділ девятий договору в такій редакції, а саме: змінили реквізити замовника з Державного підприємства “Шляхове ремонтно-будівельне управління № 100” на Закрите акціонерне товариство “Шляхове ремонтно-будівельне управління № 100” на підставі договору оренди цілісного майнового комплексу від 24.04.09 р.

Таким чином, судом досліджено правомірність заміни боржника у спірних правовідносинах.

На виконання умов Договору, Позивач здійснював перевезення на адреси обєктів відповідача, що підтверджується товарно-транспортними накладними, долученими до матеріалів справи.

Станом на 01.06.2010 р. заборгованість відповідача перед позивачем становила 2985 903,66 грн.

З метою погашення зазначеної заборгованості, 09.07.2010 р. та 12.07.2010 р. відповідач перерахував на розрахунковий рахунок позивача 15858,99 грн. та 5000,00 грн. на загальну суму 20858,99 грн.

30.09.2010 р. зазначений договір оренди цілісного майнового комплексу розірваний.

Крім того, по Акту приймання-передачі від 30.09.2010 р. згідно договору про розірвання договору оренди цілісного майнового комплексу, відповідач передав заборгованість перед позивачем третій особі у сумі 758 390,19 грн. (п. 38).

Третя особа та позивач проти переведення заборгованості у сумі 758 390,19 грн. не заперечували.

З урахуванням вищевикладеного, розмір основної заборгованості відповідача перед позивачем складає 2206 654,48 грн.

Рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами для виникнення прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Статтею 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобовязується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобовязується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України).

Відповідно до вимог ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 193 ГК України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобовязання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач в судовому засіданні 18.01.2011 р. надав суду усне пояснення, зі змісту якого вбачається, що відповідач не заперечує проти наявності в нього заборгованості на суму 2206654,48 грн., що підтверджується протоколом судового засідання від 18.01.2011 р.; доказів проти існування боргу перед позивачем або інших заперечень щодо позовних вимог не надав та не надіслав.

Крім того, зазначена сума заборгованості підтверджується Актом звірки взаєморозрахунків від 30.09.2010 р., підписаним сторонами та скріпленим їх мокрими печатками.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу у сумі 2206654,48 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивач просить суд стягнути 226 698,98 грн. пені за період з 01.12.09 р. по 14.12.2010 за несвоєчасне виконання зобовязання.

Суд, розглянувши дану вимогу, не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з наступного:

Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Пункт 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Отже, майнова відповідальність за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання, тобто зобов'язання, в силу якого боржник зобов'язаний сплатити певну грошову суму за будь-якою цивільно-правовою угодою, настає відповідно до закону чи договору у вигляді неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені за прострочку платежу повинен встановлюватися за згодою сторін, тобто в договорі (стаття 1 Закону).

Відповідно до Роз'яснення Вищого арбітражного суду № 02-5/293 від 29.04.1994 р. "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань", якщо сторони у відповідному договорі не встановили конкретного розміру відповідальності, передбаченої статтями 1 та 2 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", пеня стягненню не підлягає, за винятком випадків, коли розмір пені встановлений чинними актами законодавства.

Оскільки зобовязання між сторонами здійснювались на підставі договору про надання транспортних послуг від 27.01.06 р. та додатковими угодами до Договору від 27.01.06 року, якими не передбачено такого виду відповідальності як пеня, а будь-яких інших доказів на підтвердження зазначених обставин позивач не навів, суд вважає, що вимоги про стягнення 226 698,98 грн. пені задоволенню не підлягають.

Аналогічна правова позиція щодо відмови в задоволенні пені на підставі того, що договором нарахування пені, як виду забезпечення зобовязання не передбачено, викладена в постанові Вищого господарського суду України № 16/253 від 26.03.2008 р.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченням суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання (постанова Вищого господарського суду України від 16.05.2006 у справі №10/557-26/155).

Оскільки відповідач прострочив термін виконання свого зобовязання, то позивач нарахував інфляційні збитки у сумі 136812,58 грн. та 3% річних у сумі 67836,43 грн. за період з 01.12.09 р. по 31.12.2010 р.

Після перевірки рахунку господарським судом розміру інфляційних збитків та 3% річних нарахованих позивачем, судом встановлено, що розрахунок здійснений арифметично вірно, а тому вимога стягнути вказані суми підлягає задоволенню.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2206654,48 грн. основного боргу, 136812,58 грн. інфляційних втрат та 67836,43 грн. 3 % річних. В частині стягнення пені в розмірі 226698,98 грн. суд відмовляє.

На підставі ст.49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, повязані з розглядом справи покладаються при частковому задоволенні позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, враховуючи те, що позовні вимоги задоволені в сторону Позивача, то судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне обслуговування судового процесу покладаються на Відповідача в повному розмірі.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.33, 44, 49, 82-84 ГПК України, ст.ст.526, 225 ЦК України, ст.ст.173, 193 ГК України, господарський суд Київської області -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Закритого акціонерного товариства «ШРБУ № 100»(07335, Київська область, Вишгородський район, с. Демидів, уроч. Берізки,3, код ЄДРПОУ 36444825) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_2) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем, основний борг в сумі 2206 654 (два мільйони двісті шість тисяч шістсот пятдесят чотири) грн. 48 коп., 136 812 (сто тридцять шість тисяч вісімсот дванадцять) грн. 58 коп. інфляційних втрат та 67 836 (шістдесят сім вісімсот тридцять шість) грн. 43 коп. 3% річних.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

3. Стягнути з Закритого акціонерного товариства «ШРБУ № 100»(07335, Київська область, Вишгородський район, с. Демидів, уроч. Берізки,3, код ЄДРПОУ 36444825) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_2) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем, державне мито в сумі 24 113 (двадцять чотири тисячі стотринадцять) грн. 03 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 197 (сто девяносто сім) грн. 95 коп.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

Суддя Л.В. Сокуренко

Рішення суду підписане 28.02.2011 р.

СуддяСокуренко Л. В.