Рішення № 14420083, 01.03.2011, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"01" березня 2011 р. Справа № 10/005-11

Господарський суд Київської області в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Казміренко Л.В.

розглянувши справу № 10/005-11

за позовом приватного акціонерного товариства «БІОФАРМА», м. Київ;

до товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД», с. Хотів;

про стягнення 605 692,13 грн.

за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД»,

с. Хотів Києво-Святошинського району;

до приватного акціонерного товариства «БІОФАРМА»,

м. Київ;

про визнання договору недійсним

Представники сторін:

від позивача: Ковальчук Л.І., довіреність № 18 від 03.02.2011р.;

від відповідача: Помазанов А.В., довіреність № 2/3 від 03.01.2011р.

обставини справи:

Приватне акціонерне товариство «БІОФАРМА»(надалі –позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД»(надалі –відповідач) про стягнення заборгованості за отриманий на підставі Договору № 2703/09 від 27.03.2009р. товар у розмірі 595653,88 грн. та нарахованих за прострочку платежу пені в сумі 7217,80 грн., інфляційних витрат –1423,46 грн. та 3% річних –1396,99 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.01.2011р. порушено провадження у справі № 10/005-11 та призначено її розгляд на 15.02.2011р.

15.02.2011р. товариство з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД»звернулось до господарського суду Київської області із зустрічним позовом від 14.02.2011р. б/н. до приватного акціонерного товариства «БІОФАРМА», в якому просить визнати договір № 2703/09 від 27.03.2009р., укладений між приватним акціонерним товариством «БІОФАРМА»та товариством з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД», недійсним.

Розглянувши позовні матеріали, суд встановив, що зустрічний позов відповідає вимогам ст.ст. 54, 60 ГПК і підлягає спільному розгляду з первісним позовом.

Також, 15.02.2011р. до господарського суду Київської області через загальний відділ від товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД»надійшов відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що останній позовні вимоги не визнає, вважає їх незаконними та необгрунтованими з підстав, викладених у відзиві, та просить суд відмовити приватному акціонерному товариству «БІОФАРМА»в задоволенні позову повністю.

Крім того, до початку розгляду справи через загальний відділ господарського суду надійшло клопотання відповідача про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до ч. 7 ст. 811 ГПК України, на вимогу хоча б одного учасника судового процесу у суді першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи по суті або за ініціативою суду здійснюється фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заявлене відповідачем клопотання судом було задоволено та повідомлено присутніх у судовому засіданні представників сторін про те, що по технічним причинам, неможливо забезпечити фіксування судового процесу 15.02.2011р. о 12 год. 20 хв., у звязку з чим розгляд справи відкладено на 01.03.2011р. о 14 год. 20 хв.

Ухвалою від 15.02.2011р. суд прийняв зустрічний позов товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД»для спільного розгляду з первісним позовом та призначив розгляд справи на 01.03.2011р.

Також, ухвалою від 15.02.2011р., на підставі ст. 26 ГПК України, суд повернув без розгляду позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору – товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека ВВС»про визнання частково недійсним Договору № 2703/09 від 27.03.2009р., укладеного між ПАТ «БІОФАРМА»та ТОВ «ВВС-ЛТД», оскільки вимоги третьої особи знаходяться поза межами предмету спору.

Присутній у судовому засіданні 01.03.2011р. повноважний представник позивача надав витребувані судом документи, підтримав позовні вимоги за первісним позовом у повному обсязі та заперечив проти задовлення вимог за зустрічним позовом.

Представник відповідача проти задоволення первісного позову заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву, та просив задовольнити зустрічний позов.

Крім того, до початку розгляду справи через загальний відділ господарського суду від позивача надійшло клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД». Дане клопотання обгрунтоване тим, що майновий стан відповідача та його платоспроможність в частині майбутнього виконання рішення викликають сумніви, оскільки в провадженні господарського суду Київської області на розгляді знаходиться ще три справи, в яких відповідачем виступає товариство з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД».

Статтею 66 ГПК України встановлено, що господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або зі своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається у будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

У першому із зазначених випадків заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 33 ГПК України, обов’язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв’язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв’язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу (п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.12.2006р. № 01-8/2776 «Про деякі питання практики забезпечення позову»).

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення ( п. 3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду від 23.08.1994р., № 02-5/611 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову»).

Враховуючи те, що позивачем не надані належні та допустимі докази, з яких вбачається, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. При цьому, розгляд господарським судом інших справ щодо стягнення заборгованості з відповідача належними доказами не є. Тому суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні клопотання про забезпечення позову.

Відповідач також до початку розгляду справи через загальний відділ господарського суду подав клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості сторонам провести звірку взаєморозрахунків; клопотання про витребування доказів, а саме документів, які б підтверджували повноваження осіб, що підписали товарно-транспортні накладні, які є додатками до договору; клопотання про призначення судової економісної експертизи для підтвердження заборгованості ТОВ «ВВС-ЛТД»перед ПАТ «БІОФАРМА»за Договором № 2703/09 від 27.03.2009р.

Суд, розглянувши клопотання відповідача відмовив в їх задоволенні, по-перше, проведення звірки взаєморозрахунків не є підставою для відкладення розгляду справи, відповідно до ст. 77 ГПК України. При цьому, суд не зобовязував сторін складати акт звірки. По-друге, позивачем до матеріалів справи додано належні докази, що підтверджують повноваження осіб, які підписали товарно-транспортні накладні на поставку товару, за якими виник спір.

Щодо клопотання про призначення судової економісної експертизи, то відповідно до ст. 41 ГПК України, господарський суд призначає судову експертизу з метою роз’яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань.

Статтею 1 Закону України «Про судову експертизу»встановлено, що судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства.

Пунктом 2 роз’яснень Вищого арбітражного суду України від 11.11.1998р. №02-5/424 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи»(зі змінами та доповненнями) визначено, що, враховуючи вимоги ст. 1 Закону України «Про судову експертизу»та ст. 41 ГПК України, стосовно призначення експертизи для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань, неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду.

Судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Оскільки питання, запропоновані відповідачем для вирішення їх саме судовою експертизою стосуються лише фактів, встановлення яких законодавством України віднесено до компетенції суду і не потребує спеціальних знань, тому у задоволенні клопотання відповідача про призначення судової економічної експертизи у даній справі, у відповідності до ст. 41 ГПК України, суд відмовляє з огляду на його необґрунтованість.

Також, через загальний відділ господарського суду від ТОВ «Аптека ВВС»надійшли заява про передачу матеріалів справи до Київського апеляційного господарського суду та клопотання про зупинення провадження у справі. Оскільки ТОВ «Аптека ВВС»не є учасником даного судового процесу, тому її клпотання про зупинення провадження у справі не підлягає розгляду по суті.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується первісний та зустрічний позови, об’єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

27.03.2009р. між позивачем (за договором –продавець) та відповідачем (за договором –покупець) було укладено Договір № 2703/09, згідно з умовами якого продавець зобов'язується передати лікарські засоби у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити її. Всі товарно-транспортні накладні, за якими покупець отримує від продавця продукцію в період дії цього договору, виписані на підставі цього договору, є його невід'ємною частиною. Кількість, асортимент, ціна продукції вказуються в товарно-транспортних накладних. Кожний окремий випадок продажу продукції передбачає свою товарно-транспортну накладну. У товарно-транспортних накладних обов'язково вказується номер і дата укладення договору. Загальна сума договору визначається по накладним як сума проданої продукції, вказаної в товарно-транспортних накладних за весь період дії договору. В рамках договору покупець може здійснити необмежену кількість закупок (п.п. 1.1., 1.2., 1.3., 1.4. договору).

Відповідно до п. 3.1. договору, доказом передачі партії продукції у власність покупця є товарно-транспортна накладна, оформлена належним чином, з підписом уповноваженої особи покупця, а також довіреність на отримання продукції.

Згідно п.п. 4.1., 4.4. договору, ціни на продукцію є погодженими між сторонами та зазначені у товарно-транспортних накладних на кожну партію продукції. Отримання продукції покупцем згідно товарно-транспортної накладної звільняє його від подальшого заперечення ціни на отриману продукцію.

Приписами п. 11.8. договору встановлено, що договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2009 року. Дія цього договору автоматично продовжується на 1 рік при відсутності письмової заяви однієї із сторін на розірвання цього договору за місяць до закінчення терміну його дії.

Доказів розірвання або припинення дії договору сторони суду не надали.

Крім того, між сторонами була підписана Додаткова угода № 6 від 19.08.2010р. до Договору № 2703/09 від 27 березня 2009 року, якою внесено зміни до п. 5.1. та п. 9.1. договору.

На виконання умов договору позивач за товарно-транспортними накладними № ВБ-0001442 від 20.09.2010р., № ВБ-0001552 від 04.10.2010р., № ВБ-0001604 від 11.10.2010р., № ВБ-0001657 від 18.10.2010р., копії яких залучені до матеріалів справи, передав відповідачеві лікарських засобів на загальну суму 595 653,88 грн.

Факт отримання товару відповідачем підтверджується довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей (типова форма № М-2) № 14270 від 17.09.2010р., № 14596 від 04.10.2010р., № 14721 від 08.10.2010р., № 14922 від 15.10.2010р.

Відповідно до п. 5.1. договору в редакції Додаткової угоди № 6 від 19.08.2010р., розрахунки за продукцію здійснюються на умовах відтермінування оплати на 80 календарних днів з моменту її отримання.

Про належне виконання позивачем своїх зобов’язань за договором свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення продавцем умов договору.

Втім, відповідач свої обов’язки за договором належним чином не виконав, вартість поставленого товару за спірними накладними у визначений договором строк не оплатив.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статі 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

На день розгляду справи відповідачем за первісним позовом не надано суду доказів оплати отриманого товару або його повернення позивачу.

Отже, підписання відповідачем спірних накладних без будь-яких заперечень щодо кількості чи якості поставленого товару свідчить про прийняття ним поставленого товару та породжує у нього обов’язок по його сплаті у повному обсязі у строки, визначені умовами договору.

Посилання ж відповідача на той факт, що обов'язок по оплаті вартості поставленого товару за спірними накладними не настав, оскільки вони є додатками до договору, а тому мали бути підписані уповноваженими особами саме на підписання правочину, судом не приймаються з огляду на те, що підписання спірних накладних з боку покупця (відповідача) було здійснено представниками останнього, які діяли на підставі довіреностей на отримання цінностей (форма № М-2), що були видані відповідачем відповідно до кожної з вищезазначених накладних. При цьому, умовами Договору № 2703/09 від 27 березня 2009 року не передбачено, що підписання товарно-транспортної накладної, яка лише засвідчує факт передачі товару покупцю, має наслідком внесення змін чи доповнень до вказаного договору.

Таким чином, враховуючи, що відповідачем не надано належних доказів, що строк виконання зобов’язань в частині оплати вартості поставленого товару за спірними накладними у строки, передбачені договором, не настав, суд дійшов висновку про порушення останнім умов договору в частині своєчасної оплати товару, що є підставою для покладення на нього обов’язку по сплаті боргу.

Таким чином, на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем за первісним позовом становить 595 653,88 грн., а, отже, позовні вимоги в цій частині обгрунтовані та підлягають задоволенню.

Крім того, у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 7217,80 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушення зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п. 9.1. договору в редакції Додаткової угоди № 6 від 19.08.2010р., у випадку несвоєчасної оплати отриманої продукції, покупець сплачує на користь продавця за кожний прострочений день оплати пеню в розмірі 2% від суми протермінованого боргу.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами. Якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд перевірив правильність нарахування пені та задовольняє її в сумі 7217,80 грн. за розрахунком позивача, доданим до позовної заяви, який є арифметично правильним.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд перевірив правильність розрахунків позивача щодо нарахування індексу інфляції в сумі 1423,46 грн. та 3% річних у сумі 1396,99 грн., які є арифметично правильними. Тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача за первісним позовом індексу інфляції в сумі 1423,46 грн. та 3% річних у сумі 1396,99 грн. також підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо розгляду позовних вимог за зустрічним позовом, то суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з наступних підстав.

Предметом зустрічного позову є вимога про визнання Договору № 2703/09 від 27 березня 2009 року недійсним, на підставі ст. 215 ЦК України, у звязку з невідповідністю договору вимогам законодавства та недотримання встановленої законом форми у момент укладення.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відтак, вирішуючи спір про визнання недійсним договору, необхідно встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту правочину вимогам ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Приписами статей 175, 173 Господарського кодексу України визначено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з приписами статей 6, 627, 628 та 638 Цивільного кодексу України, сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів такого виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Так, пунктом 1.3. договору передбачено, що кількість, асортимент, ціна продукції вказуються в товарно-транспортних накладних. Кожний окремий випадок продажу продукції передбачає свою товарно-транспортну накладну.

Частиною 5 статті 180 Господарського кодексу України встановлено, що ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.

Згідно п.п. 4.1., 4.4. договору, ціни на продукцію є погодженими між сторонами та зазначені у товарно-транспортних накладних на кожну партію продукції. Отримання продукції покупцем згідно товарно-транспортної накладної звільняє його від подальшого заперечення ціни на отриману продукцію.

Судом встановлено, що кожна зі спірних накладних до договору містить найменування та вартість кожної категорії товару, що постачається із зазначенням загальної вартості відповідної партії.

Крім того, відповідачем за зустрічним позовом додано до матеріалів справи заявки позивача за зустрічним позовом, на підставі яких останньому відпускався товар за спірними накладними.

Отже, матеріалами справи спростовується твердження позивача за зустрічним позовом, що сторонами не було досянуто згоди щодо предмету та ціни поставленого за договором товару.

Посилання ж позивача за зустрічним позовом на невідповідність договору, а саме спірних накладних, які є його невід’ємними частинами, вимогам чинного законодавства України оскільки їх підписання здійснено неуповноваженими на це представниками, спростовується наступним.

Статтями 237, 246 Цивільного кодексу України встановлено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.

Відповідно до п. 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996р. № 99, сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів (типова форма № М-2).

Судом встановлено, що підписання спірних накладних з боку покупця (позивача за зустрічним позовом) було здійснено представниками останнього –Бойко Н.Ю. та Ошиваловим М.В., які діяли на підставі довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей (форма № М-2) № 14270 від 17.09.2010р., № 14596 від 04.10.2010р., № 14721 від 08.10.2010р., № 14922 від 15.10.2010р., що були видані відповідачем відповідно до кожної з вищезазначених накладних.

Відповідно до ст. 239 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Оскільки доказів скасування або визнання недійсними вищезазначених довіреностей суду не надано, суд дійшов висновку про необґрунтованість посилань позивача за зустрічним позовом на підписання спірних накладних з боку покупця неуповноваженою на це особою.

Відповідно до ч. 4 ст. 203 Цивільного кодексу України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Приписами статті 205 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого не встановлена обовязкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу, в письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу, тобто правочинів, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Цивільного кодексу України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Враховуючи встановлення судом факту підписання спірних накладних з боку покупця уповноваженим представником останнього, а також вчинення позивачем дії (прийняття товару), що засвідчує його волю до настання відповідних правових наслідків, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача за зустрічним позовом про визнання договору недійсним.

Таким чином, враховуючи вищенаведені обставини, суд задовольняє первісний позов у повному обсязі та відмовляє у задоволенні зустрічного позову.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача за первісним позовом та на позивача за зустрічним позовом.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В :

1. Первісний позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД»(08171, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Хотів, вул. Шевченка, 4, код ЄДРПОУ 19351156) на користь приватного акціонерного товариства «БІОФАРМА»(03680, м. Київ, вул. Амосова, 9, код ЄДРПОУ 36273281) суму основної заборгованості 595 653 грн. 88 коп., пеню –7 217 грн. 80 коп., втрати від інфляції –1 423 грн. 46 коп., 3% річних –1 396 грн. 99 коп., державне мито –6056 грн. 92 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу –236,00 грн.

Видати наказ.

3. В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя

А.І. Привалов

Дата складення та підписання рішення в повному обсязі –03.03.2011 р.