Рішення № 14419712, 02.03.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 59/2702.03.11 За позовом                    Державного видавництва «Преса України»Державного управління справами

До                               Державного підприємства «Національний культурно-мистецький та

                              музейний комплекс «Мистецький арсенал»

Про                              стягнення 7 286 164,38 грн.

Суддя                    Картавцева Ю.В.

Представники:

Від позивача                    Горденок Я.В. –предст. (дов. № 1-4д від 27.03.2006 р.)

Від відповідача          Марчук О.Л. –предст. (дов. № 45 від 19.01.2011 р.)

СУТЬ СПОРУ:

Державне видавництво «Преса України»Державного управління справами звернулося до суду з позовом до Державного підприємства «Національний культурно-мистецький та музейний комплекс «Мистецький арсенал»про стягнення суми заборгованості за договором № 5/09 про надання безвідсоткової фінансової допомоги на поворотній основі від 09.07.2009 р., суми пені та штрафу за прострочення у поверненні суми фінансової допомоги, суми інфляційних витрат та річних у загальному розмірі 7 014 315,07 грн. (5 000 000 грн. –основний борг, 1 330 000 грн. –пеня, 350 000 грн. –штраф, 225 000 грн. –збитки від інфляції, 109 315,07 грн. –3% річних).

Ухвалою суду від 26.01.11 р. за зазначеною вище позовною заявою порушено провадження у справі № 59/27 та призначено розгляд справи на 09.02.11 р.

08.02.2011 р. відділом діловодства суду отримано заяву представника позивача про збільшення розміру позовних вимог від 08.02.2011 р.

Представник позивача в судовому засідання 09.02.11 р. підтримав заяву про збільшення розміру позовних вимог від 08.02.2011 р., відповідно до якої позивач, не змінюючи предмет та підставу позову, просить стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості за договором № 5/09 про надання безвідсоткової фінансової допомоги на поворотній основі від 09.07.2009 р., суму пені та штрафу за прострочення у поверненні суми фінансової допомоги, суму інфляційних витрат та 3% річних у загальному розмірі 7 122 534,25 грн. (5 000 000 грн. –основний борг, 1 430 000 грн. –пеня, 350 000 грн. –штраф, 225 000 грн. –збитки від інфляції, 117 534,25 грн. –3% річних).

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 ГПК України, в цій частині, відмовитися від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Враховуючи наведене, суд приймає до розгляду заяву про збільшення розміру позовних вимог від 08.02.2011 р.

В судове засідання 09.02.11 р. представник відповідача не з’явився, вимог ухвали суду від 26.01.2011 р. не виконав.

Разом з тим, представник відповідача 08.02.11 р. направив до відділу діловодства суду клопотання вих. №136 від 08.02.11 р., в якому просить суд залучити до участі у справі, в якості третьої особи без самостійних вимог, Державне управління справами та відкласти розгляд справи, у зв’язку з відпусткою особи, уповноваженої здійснювати представництво інтересів підприємства відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 ГПК України, у заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.

В зазначеному клопотанні представник відповідача посилається на наступне.

ДП «Національний культурно-мистецький та музейний комплекс «Мистецький арсенал»та Державне видавництво «Преса України»є підприємствами, органом управління майном є Державне управління справами. Зазначений орган також є розпорядником бюджетних коштів, за рахунок яких здійснюється фінансування позивача та відповідача по справі. Договір № 5/09, на підставі якого відповідачеві надавалася безвідсоткова фінансова допомога також затверджений органом управління майном. У зв’язку з зазначеним, відповідач вважає, що рішення по справі №59/27 впливатиме на права та обов’язки Державного управління справами.

Представник позивача заперечив проти задоволення даного клопотання представника відповідача посилаючись на те, що немає жодних підстав для залучення Державного управління справами в якості 3-ої особи без самостійних вимог на предмет спору, оскільки як позивач, так і відповідач є самостійними юридичними особами, самостійно відповідають за своїми зобов’язаннями і рішення з цього спору жодним чином не вплине на права та обов’язки Державного управління справами щодо однієї з сторін.

Оскільки, в своєму клопотанні представник відповідача не навів достатніх підстав та обґрунтувань для залучення до участі у справі, в якості третьої особи без самостійних вимог, Державне управління справами суд ухвалив відмовити в задоволенні клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог Державне управління справами.

Розглянувши клопотання про відкладення розгляду справи, суд зазначив, що відпустка представника не є підставою для відкладення розгляду справи в розумінні ст. 77 ГПК України, оскільки в даному випадку позивач мав можливість скористатися правилами ст. 28 ГПК України та ст. 244 Цивільного кодексу України.

Крім того, клопотання вих. №136 від 08.02.11 р. підписано начальником відділу юридичного забезпечення та претензійно-позовної роботи п. Грибенюком ЮГ., проте докази на підтвердження повноважень п. Грибенюка Ю.Г. бути представником відповідача в матеріалах справ відсутні.

В судовому засіданні 09.02.11 р. представником позивача подано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, відповідно до якої позивач просить суд накласти арешт на майно та кошти, що знаходяться на всіх банківських рахунках Державного підприємства «Національний культурно-мистецький та музейний комплекс «Мистецький арсенал»на загальну суму 7148270, 25 грн., в тому числі сума заборгованості та судові витрати, посилаючись на наступне.

Представники відповідача неодноразово заявляли позивачу про свій намір всіляко уникати повернення коштів позивачу та робити все можливе для затягування процесу вирішення спору в суді. Отже, відповідач висловив намір та має можливість зменшити обсяг власних коштів та іншого майна з метою уникнення виконання грошових зобов’язань перед позивачем. З огляду на наведене, невжиття до відповідача заходів по забезпеченню позову може утруднити або, взагалі, зробити неможливим виконання в майбутньому рішення суду у справі №59/27 про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача заборгованості, у разі прийняття судом такого рішення.

Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї власної ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Оскільки в своїй заяві представник позивача не достатньо обґрунтував необхідність вжиття заходів до забезпечення позову, тому суд відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про вжиття заходів до забезпечення позову.

В зв’язку з нез’явленням в судове засідання представника відповідача, неподанням витребуваних доказів та необхідністю витребування нових доказів, розгляд справи відкладено на 23.02.11 р., про що 09.02.11 р. винесено відповідну ухвалу.

В судовому засіданні 23.02.11 р. представник відповідача надав письмовий відзив вих. №208 від 23.02.2011 р. на позовну заяву, у якому відповідач зазначив, що не погоджується з розміром штрафних санкцій, нарахованих позивачем, та просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог щодо стягнення штрафних санкцій у розмірах, здійснених за розрахунком позивача. Представник відповідача підтвердив факти укладення договору № 5/09 про надання безвідсоткової фінансової допомоги на поворотній основі від 09.07.2009 р., отримання на підставі договору фінансової допомоги, а також той факт, що на момент розгляду справи господарським судом суму фінансової допомоги позивачу не повернуто. Водночас, представник відповідача заперечив проти стягнення штрафних санкцій з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

В судовому засіданні 23.02.11 р. відповідач звернувся до суду з клопотанням оголосити перерву в засіданні строком на один тиждень, для надання сторонам по справі можливості здійснити мирне врегулювання спору.

Представник позивача проти оголошення перерви в засіданні заперечив.

Згідно ч. 3 ст. 77 ГПК України, суддя має право оголосити перерву в засіданні в межах встановленого строку вирішення спору з наступною вказівкою про це в рішення або ухвалі.

В зв’язку з наведеним в судовому засіданні 23.02.11 р. оголошено перерву до 02.03.11 р.

28.02.2011 р. відділом діловодства суду отримано заяву представника позивача про збільшення розміру позовних вимог від 25.02.2011 р., в якій позивач виклав позов в новій редакції.

Представник позивача в судовому засіданні 02.03.11 р. підтримав заяву про збільшення розміру позовних вимог від 25.02.2011 р., відповідно до якої позивач, не змінюючи предмет та підставу позову, просить стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості за договором № 5/09 про надання безвідсоткової фінансової допомоги на поворотній основі від 09.07.2009 р., суму пені та штрафу за прострочення у поверненні суми фінансової допомоги, суму інфляційних витрат та 3% річних у загальному розмірі 7286164,38 грн. (5 000 000 грн. –основний борг, 1535 000 грн. –пеня, 350 000 грн. –штраф, 275 000 грн. –збитки від інфляції, 126164,38 грн. –3% річних).

Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 22 ГПК України, суд приймає до розгляду заяву про збільшення розміру позовних вимог від 25.02.11 р.

Також в судовому засіданні 02.03.11 р. представником позивача подано клопотання про покладення витрат зі сплати державного мита на відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні 02.03.11 р. заявив клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з необхідністю ознайомлення з новими підставами подання позову та його обґрунтуваннями, які наведені в заяві про збільшення позовних вимог.

Представник позивача заперечив проти відкладення розгляду справи, оскільки в заяві про збільшення позовних вимог не містяться нові обґрунтування, обставини та підстави позовних вимог.

В задоволенні клопотання відмовлено.

В судовому засіданні 02.03.11 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд, –

ВСТАНОВИВ:

09.07.2009 р. між Державним видавництва «Преса України»Державного управління справами (позикодавець) та Державним підприємством «Культурно-мистецький та музейний комплекс «Мистецький арсенал»(позичальник), назву якого згідно Указу Президента України від 03.02.2010 р. № 94/2010«Про надання культурно-мистецькому та музейному комплексу «Мистецький арсенал»статусу національного»змінено на Національний культурно-мистецький та музейний комплекс "Мистецький арсенал", було укладено договір про надання безвідсоткової фінансової допомоги на поворотній основі № 5/09 (договір).

Згідно з п. 1.1. договору, позикодавець у порядку та на умовах, визначених цим Договором, на виконання звернення Керівника Державного управління справами, надає позичальнику фінансову допомогу у розмірі, встановленому згідно п. 1.2. цього договору, а позичальник зобов’язується використати отриману фінансову допомогу виключно у порядку і на цілі, визначені Державним управлінням справами та зобов’язується повернути надану фінансову допомогу позичальникові у встановлені цим договором строки.

Згідно з п. 1.2. договору, фінансовою допомогою за цим договором є сума коштів у розмірі не більше 5000000 грн. (п’яти мільйонів гривень 00 коп.).

На виконання умов зазначеного договору, позивач перерахував відповідачу суму фінансової допомоги у розмірі 5000000 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1943 від 18.08.09 р.

Згідно акту звірки взаємних розрахунків на 16.11.2009р. заборгованість відповідача на користь позивача по договору № 5/09 про надання безвідсоткової фінансової допомоги на поворотній основі від 09.07.2009 р. складає 5000000 грн.

Умовами договору, зокрема п. 4.1. в редакції додаткової угоди № 2 від 23.02.2010 р., сторони визначили, що позичальник у будь-якому разі зобов’язаний у повному обсязі повернути позикодавцеві суму фінансової допомоги, надану за цим договором, не пізніше ніж 29.04.2010 р.

Проте, відповідач суму фінансової допомоги позивачу не повернув.

Станом на день розгляду спору сума основного боргу відповідача становить 5000000 грн.

Згідно п. 5.1. договору у випадку порушення своїх зобов’язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством України.

Згідно п. 5.2. договору у випадку прострочення позичальником повернення фінансової допомоги, позичальник сплачує позикодавцеві пеню у розмірі 0,1 (однієї десятої) відсотка від суми фінансової допомоги за кожен день прострочення у поверненні фінансової допомоги. Нарахування штрафних санкцій, передбачених цим договором, здійснюється до моменту повного виконання позичальником зобов’язання із повернення суми фінансової допомоги у повному обсязі.

Крім суми основного боргу позивач просить суд стягнути з відповідача ще пеню у розмірі 1535 000 грн. пені, штраф у розмірі 350 000 грн., збитки від інфляції у розмірі 275 000 грн. та 3% річних 126164,38 грн.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволення з огляду на таке.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов’язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) ( ст. 530 ЦК України).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до частини сьомої зазначеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав, факт невиконання грошових зобов’язань за договором підтвердив, наявність будь-яких поважних причин невиконання, зокрема часткового невиконання, вказаних зобов’язань або доказів відсутності своєї вини у простроченні зобов’язань не навів.

Отже, факт порушення відповідачем договірних зобов’язань судом встановлено.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 5000 000 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок позивача збитків від інфляції та 3% річних з простроченої суми, суд вважає його обґрунтованим, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 275000 грн. –збитки від інфляції та 126164,38 грн. –3% річних, підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Неустойкою (штрафом, пеню) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання (частина 1 статті 549 Цивільного кодексу України).

Як зазначено в абзаці 5 пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 03.10.1997 р. № 4-зп у справі № 18/183-97 за конституційним зверненням Барабаша Олександра Леонідовича щодо офіційного тлумачення частини п'ятої статті 94 та статті 160 Конституції України (справа про набуття чинності Конституцією України), конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Згідно з ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" в редакції закону від 10.01.2002 р. № 2921-III, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" в редакції закону від 10.01.2002 р. № 2921-III).

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" в редакції закону від 10.01.2002 р. № 2921-III розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань, який сторони можуть передбачити в договорі, був обмежений подвійною обліковою ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно частини 6 статті 231 Господарського кодексу України в редакції закону від 16.01.2003 р. № 436-IV, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно абзацу 2 частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України в редакції закону від 16.01.2003 р. 435-IV розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Таким чином, наступним у часі законом, зокрема частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України в редакції закону від 16.01.2003 р. № 436-IV, абзацом 2 частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України в редакції закону від 16.01.2003 р. 435-IV, закріплено право сторін встановлювати в договорі штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань в розмірі, який перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, до спірних правовідносин суд не застосовує положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань".

Згідно частини 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У випадку прострочення відповідачем повернення фінансової допомоги, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,1 (однієї десятої) відсотка від суми фінансової допомоги за кожен день прострочення у поверненні фінансової допомоги (пункт 5.2. договору).

Постановою Вищого господарського суду України від 18.08.2010р. по справі №42/562 встановлено, що у випадку внесення платежів з порушенням термінів відповідач у справі №42/562 сплачує позивачу у справі №42/562 пеню у розмірі, встановленому в договорі, укладеному між сторонами у справі №42/562, –а саме в розмірі 0,1 % від суми боргу за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати (підпункт 4.2.2 договору, укладеного між сторонами у справі №42/562).

Верховний Суд України постановою від 06.12.2010р., прийнятою за наслідками розгляду заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 18.08.2010р. по справі №42/562 з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, у задоволенні заяви про перегляд відмовив та залишив цю постанову касаційної інстанції в силі. Постановою від 06.12.2010р. Верховний Суд України встановив, що Вищий господарський суд України правильно дійшов до висновку, що невиконання відповідачем у справі №42/562 умов договору, укладеного між сторонами у справі №42/562, щодо повної та своєчасної оплати є підставою для стягнення з боржника пені, розмір якої визначено умовами цього договору.

Згідно з ст. 11128 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 5.2. договору нарахування штрафних санкцій, передбачених цим договором, здійснюється до моменту повного виконання відповідачем зобов’язання із повернення суми фінансової допомоги у повному обсязі.

За таких обставин, враховуючи, що сторони в договорі встановили, що за кожен день прострочення грошових зобов’язань за договором сплачується пеня у розмірі 0,1 % від суми заборгованості і нарахування штрафних санкцій здійснюється до моменту повернення суми фінансової допомоги у повному обсязі, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1535000 грн. пені.

Вимоги про стягнення 350000 грн. штрафу задоволенню не підлягають, враховуючи наступне.

Частина 2 статті 549 Цивільного кодексу України визначає, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України).

Згідно частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Зі змісту наведеної норми випливає, що зазначені штрафні санкції можуть бути застосовані за наявності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом;

- якщо скоєно господарське правопорушення у відносинах, в яких хоча б одна сторона є суб’єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов’язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов’язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту;

- якщо було допущено прострочення виконання негрошового зобов’язання, пов’язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу чи пені.

Відповідачем не виконане грошове зобов’язання за договором. У договорі сторони не погодили конкретний розмір штрафу за невиконання або неналежне виконання грошових зобов’язань, іншими актами цивільного законодавства конкретний розмір штрафу за вчинення зазначеного цивільного правопорушення не встановлено. У зв’язку з наведеним доводи позивача з цього приводу є безпідставними.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.08.2010р. по справі №42/562 встановлено, що для застосування частини 2 статті 231 Господарського кодексу України господарський суд повинен встановити наявність усіх обставин, з якими законодавець пов’язує можливість стягнення зазначених штрафних санкцій, в тому числі семивідсоткового штрафу, і вказана норма не може застосовуватися господарським судом у разі, якщо невиконане відповідачем у справі №42/562 договірне зобов’язання має грошових характер.

В постанові Вищого господарського суду України від 18.08.2010р. по справі №42/562 зазначено, що у зв`язку із тим, що у договорі, укладеному сторонами у справі №42/562, сторони не погодили конкретний розмір штрафу за невиконання або неналежне виконання зобов`язань, іншими актами цивільного законодавства конкретний розмір санкцій за вчинення зазначеного цивільного правопорушення не встановлено, а також з огляду на те, що невиконане відповідачем у справі №42/562 договірне зобов`язання має саме грошовий характер, колегія суддів погоджується із висновком місцевого та апеляційного господарських судів про відсутність підстав для стягнення штрафу, заявленого позивачем у справі №42/562 на підставі частини 2 статті 231 Господарського кодексу України.

Верховний Суд України постановою від 06.12.2010р., прийнятою за наслідками розгляду заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 18.08.2010р. по справі №42/562 з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, у задоволенні заяви про перегляд відмовив та залишив цю постанову касаційної інстанції в силі. Постановою від 06.12.2010р. Верховний Суд України встановив, що висновок Вищого господарського суду України про відсутність правових підстав для застосування до відповідача у справі №42/562 штрафної санкції, передбаченої ч.2 ст. 231 ГК України, є обґрунтованим, оскільки останнім допущено прострочення виконання грошового зобов’язання.

Згідно з частиною 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.

Керуючись частиною 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, зокрема прострочення відповідачем грошових зобов’язань за договором, суд вважає за необхідне державне мито у повному обсязі покласти на відповідача.

Згідно з частиною 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено частково, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до вимог частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України слід покласти на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

За таких обставин, керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Державного підприємства «Національний культурно-мистецький та музейний комплекс «Мистецький арсенал»(01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, буд. 28-30, код ЄДРПОУ 33403498) на користь Державного видавництва «Преса України»Державного управління справами (03047, м. Київ, просп. Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 05905668) 5000000 (п’ять мільйонів) грн. 00 коп. –сума основного боргу, 1535000 (один мільйон п’ятсот тридцять п’ять тисяч) грн. 00 коп. –пеня, 275000 (двісті сімдесят п’ять тисяч) грн. 00 коп. –збитки від інфляції, 126164 (сто двадцять шість тисяч сто шістдесят чотири) грн. 38 коп. –3% річних, 25500 (двадцять п’ять тисяч п’ятсот) грн. 00 коп. –державного мита та 224 (двісті двадцять чотири) грн. 66 коп. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          У позові в іншій частині відмовити.

4.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5.          Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                                                                    Ю.В. Картавцева

Дата складання

повного рішення : 09.03.11р.