Рішення № 14419257, 02.03.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 39/502.03.11 За позовом Об"єднання підприємств "Український музичний альянс"

до Підприємства зі 100% іноземною інвестицією "Монблан"

про виплату відрахувань 308213,09 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники :

Від позивача Неволіна А.Ю. –представник за довіреністю № б/н від 01.09.2010 р.

Від відповідача не з’явились

СУТЬ СПОРУ:

Об'єднання підприємств «Український музичний альянс»(позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Підприємства зі 100% іноземною інвестицією "Монблан" (відповідач) про стягнення відрахувань (відсотків) на суму 308213,09 грн., з яких: 300741,22 грн. відрахувань, 1416,40 грн. –3% річних та 6055,47 грн. інфляційних втрат за прострочення грошового зобов’язання.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем обов’язків по сплаті позивачу відрахувань від вартості обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах), яке імпортується відповідачем. Нормативно позивач посилається на ч.ч. 2, 4 ст. 42 Закону України "Про авторське право і суміжні права". Разом з позовною заявою позивачем подане Клопотання про витребування доказів № б/н від 15.12.2010 р., відповідно до якого на підставі ст. ст. 22, 4-3, 4-5, 38 Господарського процесуального кодексу України позивач просив витребувати в Регіональної інформаційної митниці відомості про факти митного оформлення відповідачем товарів, визначених додатком до Постанови Кабінету Міністрів України № 992 від 27.06.200 року, з кодом згідно УКТЗЕД 8520 (крім товарних підкатегорій 8520 20 00 00 та 8520 90 10 00), 8521 (крім товарної підкатегорії 8521 1010 00), 8525 40, 8527 21, 8527 31, 8528 та 8523 (крім виробів групи 37 (крім товарної під категорії 8523 30 00 00), ввезених ним у митному режимі імпорту, починаючи з 18.05.2010 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2010 р. порушено провадження у справі № 39/5 та призначено справу до розгляду на 17.01.2011 р. о 10:30 год.

13.01.2011 р. позивач через відділ діловодства суду подав пояснення до клопотання про витребування доказів від 15.12.2010 р. № 01-13/01/11 від 13.01.2011 р.

Представник позивача в судовому засіданні 17.01.2011 р. подав письмове підтвердження на виконання вимог ухвали суду від 20.12.2010 р., що у провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, немає справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, а також немає рішення цих органів з такого спору, а також позивач повідомив, що підтримує розгляд справи у відкритому засіданні, натомність, не буде заперечувати розгляд справи у закритому засіданні у разі вимоги відповідача щодо її конфіденційного розгляду. Крім того, до матеріалів справи залучені довідка про банківський рахунок позивача та витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців стосовно позивача та відповідача станом на 12.01.2011 р.

Представник позивача в судовому засіданні 17.01.2011 р. подав клопотання № 01-17/01/11 від 17.01.2011 р., відповідно до якого просить вважати кінцевою датою періоду, за який необхідно витребувати відомості, визначені клопотанням про витребування доказів, дату підписання позовної заяви, тобто 15.12.2010 р.

Представник відповідача в судовому засіданні 17.01.2011 р. подав відзив на позовну заяву № б/н від 17.01.2011 р. та документи на виконання вимог ухвали суду від 20.12.2010 р. Відповідно до відзиву на позовну заяву відповідач проти заявлених позовних вимог заперечував повністю, так як вважає, що позивач не надав обґрунтувань щодо розрахунку стягуваних сум, порушив права і охоронювані інтереси відповідача, оскільки використав для розрахунку суми позову дані, виходячи з власних припущень, або здобувши їх з неофіційних джерел. Крім того, відповідач вважає, що позивач не має повноважень здійснювати збір та розподіл між суб’єктами авторського права і (або) суміжних прав коштів від відрахувань (відсотків), які у відповідності до ст. 42 Закону України "Про авторське право і суміжні права" мають сплачуватись виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, а рівно позивач не має права звертатись з позовом до суду про стягнення таких відрахувань з імпортерів та виробників вказаного обладнання і матеріальних носіїв.

В судовому засіданні 17.01.2011 р. розглядалось клопотання позивача про витребування доказів, подане разом з позовною заявою, з урахуванням поданих суду пояснень до цього клопотання № 01-13/01/11 від 13.01.2011 р. та клопотання № 01-17/01/11 від 17.01.2011 р.

Представник позивача клопотання про витребування доказів підтримав.

Представник відповідача заперечував проти задоволення вказаного клопотання, оскільки інформація, яку позивач просить витребувати в Регіональної інформаційної митниці, є конфіденційною і стосується законних прав та інтересів відповідача.

Судом враховані доводи позивача, викладені у його поясненнях до клопотання про витребування доказів від 15.12.2010 р. № 01-13/01/11 від 13.01.2011 р. Фактично клопотання позивача про витребування доказів повністю відповідає вимогам ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, крім того, відповідачем до початку розгляду справи по суті клопотань з вимогою конфіденційного розгляду справи в порядку ст. 4-4 Господарського процесуального кодексу України не подано. З огляду на наведене, суд задовольнив клопотання позивача про витребування доказів.

Представники позивача в судовому засіданні 17.01.2011 р. подали клопотання про продовження термінів розгляду справи. Судом клопотання задоволено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2011 р., на підставі ст. ст. 38, 69, 77 ГПК України, розгляд справи було відкладено на 28.02.2011 р. о 09:30 год., продовжено строк вирішення спору, витребувано відомості у Регіональної інформаційної митниці.

02.02.2011 року Регіональна інформаційна митниця через відділ діловодства суду надіслала відповідь на запит суду № 31/18-26-467ДСК від 31.01.2011 р. на виконання вимог ухвали суду від 17.01.2011 р.

09.02.2011 р. представник позивача через відділ діловодства суду подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Судом клопотання задоволено.

14.02.2011 р. представник відповідача через відділ діловодства суду подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи з можливістю отримання копій документів з електронних цифрових носіїв. Судом клопотання задоволено.

24.02.2011 р. позивач через відділ діловодства суду подав заяву про збільшення розміру позовних вимог № 01-17/02/11 від 17.02.2011 р., відповідно до якої просив стягнути з відповідача 439230,03 грн., з яких: 414780,94 грн. відрахувань, 5469,85 грн. –3% річних та 18974,24 грн. інфляційних втрат за прострочення грошового зобов’язання. До наведеної заяви позивач додав розрахунок заборгованості відповідача перед позивачем за ввезення на митну територію України обладнання та матеріальних носіїв, із застосуванням яких можна здійснити передбачені ч. 2 ст. 42 Закону України "Про авторське право і суміжні права" відтворення; перелік матеріальних носіїв та обладнання, імпортованих відповідачем, вимогу по стягненню відрахувань з вартості яких заявлено позивачем. Крім того, позивачем надані докази направлення цієї заяви відповідачу (фіскальний чек № 9273 від 18.02.2011 р. з описом вкладення у цінний лист).

Представник відповідача в судовому засіданні 28.02.2011 р. звернувся до суду з заявою, відповідно до якої просив суд надати відповідачу час для підготовки пояснень та заперечень на змінені позовні вимоги та формування правової позиції відповідача.

Відповідно до ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні 28.02.2011 р. була оголошена перерва до 02.03.2011 р. о 09:20 год. Про місце та час судового засідання представники сторін були безпосередньо повідомлені в судовому засіданні 28.02.2011 р., що підтверджується матеріалами справи.

В судовому засіданні 02.03.2011 р. представник позивача підтримав позовні вимоги з урахуванням поданої ним суду заяви про збільшення позовних вимог.

Представник відповідача в судове засідання 02.03.2011 р. не з’явився, про поважність причин неявки суд не повідомив, письмових пояснень та заперечень на заяву позивача про збільшення позовних вимог, а рівно контррозрахунку позовних вимог, суду не надав та не надіслав.

Відповідно до 4 ст. 22 ПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині.

Вищий господарський суд України в п. 3.7 роз’яснення від 18.09.1997 року № 02-5/289 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” зазначає, що під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Під зміною розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог додатково до викладених у позовній заяві –така дія кваліфікується як зміна предмета позову.

Судом в засіданні 02.03.2011 р. встановлено, що позивачем у вищезазначеній заяві про збільшення позовних вимог було збільшено суму позову за тими ж вимогами, які були заявлені у позовній заяві.

З огляду на наведене, суд прийняв заяву позивача про збільшення позовних вимог. А тому новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є відповідача 439230,03 грн., з яких: 414780,94 грн. відрахувань, 5469,85 грн. –3% річних та 18974,24 грн. інфляційних втрат.

Представник позивача в судовому засіданні 02.03.2011 р. надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог та просив суд позовні вимоги задовольнити повністю (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 02.03.2011 р. було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача на підставі ст. 42 Закону України "Про авторське право і суміжні права" відрахувань (відсотків) від вартості обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах), яке імпортується відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Частиною третьою цієї статті передбачено, що цивільні права та обов’язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Частиною 2 ст. 42 Закону України від 23.12.1993 року № 3792-XII "Про авторське право і суміжні права" (надалі –Закон) встановлено, що допускається відтворення в домашніх умовах і виключно в особистих цілях творів і виконань, зафіксованих у фонограмах, відеограмах і їх примірниках, без згоди автора (авторів), виконавців і виробників фонограм (відеограм), але з виплатою їм винагороди способом, визначеним частиною четвертою цієї статті.

Згідно з ч. 4 ст. 42 зазначеного Закону виплата винагороди виробникам фонограм і відеограм та іншим особам, які мають авторське право і (або) суміжні права, за передбачені частиною другою цієї статті відтворення, здійснюється у формі відрахувань (відсотків) від вартості обладнання і (або) матеріальних носіїв виробниками та (або) імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких можна здійснити відтворення виключно в особистих цілях у домашніх умовах творів, зафіксованих у фонограмах і відеограмах, крім:

а) професійного обладнання та (або) матеріальних носіїв, не призначених для використання в домашніх умовах;

б) обладнання і матеріальних носіїв, що експортуються за митну територію України;

в) обладнання і матеріальних носіїв, що ввозяться фізичною особою на митну територію України виключно в особистих цілях і без комерційної мети.

Частиною 5 ст. 42 Закону визначено, що розміри відрахувань (відсотків), які мають сплачуватися виробниками та (або) імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, визначаються Кабінетом Міністрів України. Ці кошти виробниками та імпортерами обладнання і (або) матеріальних носіїв перераховуються визначеним Установою організаціям колективного управління (далі уповноваженим організаціям). Зібрані кошти розподіляються між організаціями колективного управління, які є на обліку в Установі, на основі договорів, які уповноважені організації укладають з усіма організаціями колективного управління. Імпортери перераховують ці кошти уповноваженій організації, під час ввезення товару на митну територію України, а виробники –у кінці кожного місяця після реалізації обладнання і матеріальних носіїв.

Порядок здійснення відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах (надалі –Порядок), затверджено наказом Міністерства освіти і науки України, Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державної податкової адміністрації України № 780/123/561 від 24.11.2003 р.

Відповідно до п. 7 Порядку під час ввезення на митну територію України обладнання і (або) матеріальних носіїв імпортери відповідно до розміру відрахувань, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 992 від 27.06.2003 р. «Про розмір відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах»(надалі –Постанова № 992), перераховують суми відрахувань уповноваженим організаціям, про що надсилають цим організаціям підписану керівником імпортера довідку щодо сплати відрахувань імпортером обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, за формою, визначеною в додатку 1 цього Порядку.

Розмір відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах затверджений Постановою № 992.

Згідно з додатком до зазначеної Постанови № 992 розмір відрахувань, зокрема, для товарів з кодами згідно з УКТЗЕД (Українського класифікатора товарів зовнішньоекономічної діяльності) 8520 – магнітофони та інша звукозаписувальна апаратура, з пристроями для звуковідтворення або без них (крім товарів товарних підкатегорій 8520 20 00 00, 8520 90 10 00), 8521 –апаратура для відеозапису з відео тюнером або без ного (крім товарної підкатегорії 8521 1010 00), 8525 40 –відеокамери із «стоп –кадром»та інші записувальні відеокамери, 8527 13, 8527 21, 8527 31 –радіоприймальна апаратура, поєднана з пристроєм для запису звуку, 8528 –приймачі телевізійні, поєднані з пристроєм, який записує звук або зображення становить 3%, а для товарів з кодом згідно з УКТЗЕД 8523 - носіїв для запису звуку чи аналогічного запису інших явищ (зокрема аудіокасети, відеокасети, диски до систем лазерного зчитування) але незаписані, крім виробів групи 37 (крім товарної підкатегорії 8523 30 00 00) становить 5%. При цьому розмір відрахувань для імпортерів встановлюється у відсотках їх вартості, зазначеної у зовнішньоекономічному договорі (контракті).

Судом встановлено, що станом на час виникнення спірних правовідносин та звернення позивача з позовом до суду, а рівно станом на час судового розгляду справи, Об’єднання підприємств "Український музичний альянс" є організацією колективного управління, уповноваженою здійснювати збирання і розподіл між суб’єктами авторського права і (або) суміжних прав коштів від відрахувань (відсотків) виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 992 від 27.06.2003 р. «Про розмір відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах», що підтверджується свідоцтвом № 2/У від 20.12.2007 р., виданим позивачеві Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України, та листом Державного департаменту інтелектуальної власності № 16-07/4975 від 30.08.2010 р.

З урахуванням наведеного, спростовуються твердження відповідача про відсутність у позивача повноважень здійснювати збір та розподіл між суб’єктами авторського права і (або) суміжних прав коштів від відрахувань (відсотків), які у відповідності до ст. 42 Закону України "Про авторське право і суміжні права" мають сплачуватись виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах. А рівно суд прийшов до висновку про наявність у позивача права на звернення з позовом до суду про стягнення таких відрахувань з імпортерів та виробників вказаного обладнання і матеріальних носіїв. Належних та допустимих доказів протилежного відповідачем суду не надано.

Підприємство зі 100% іноземною інвестицією "Монблан" у період з 18.05.2010 р. по 15.12.2010 р. імпортувало на митну територію України матеріальні носії, із застосуванням яких можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах за кодами УКТЗЕД 8520, 8521, 8525 40, 8527 13, 8528 та 8523 на загальну суму 5116289,86 грн. (фактурна вартість).

Зазначена обставина підтверджується наявними у матеріалах справи даними митної статистики щодо імпорту матеріальних носіїв за відповідними кодами, наданими на запит суду відповіддю Регіональної інформаційної митниці № 31/18-26-467ДСК від 31.01.2011 р. з додатком в електронному вигляді на магнітному носії № 966 ДСК/РІМ. Вказані дані містять як фактурну, так і митну вартість товарів за вищенаведеними кодами УКТЗЕД.

При цьому, суд враховує, що наведені дані митної статистики надані Регіональною інформаційною митницею на запит суду з огляду на задоволення клопотання позивача про витребування доказів відповідно до ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, є належними та допустимим доказами у відповідності до вимог ст. 34 Господарського кодексу України та не порушують права та охоронювані законом інтереси відповідача (ч. 1 ст. 263 Митного кодексу України).

Матеріали справи не місять відомостей, що відповідач під час ввезення на митну територію України матеріальних носіїв сплатив необхідні відрахування у передбачених законодавством розмірах.

Відповідно до ст. 259 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 260 Митного кодексу України митна вартість товарів, які переміщується через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 266 Митного кодексу України встановлено, що основним методом визначення митної вартості є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Згідно з п. 7 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1766 від 20.12.2006 року, для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів декларант зобов'язаний надати:

-          зовнішньо - економічний договір (контракт) і додатки до нього;

-          рахунок-фактуру (інвойс) або рахунок-проформу;

-          тощо.

Визначення фактурної вартості товару наводиться у п. 4 Інструкції про порядок заповнення вантажно-митної декларації, затвердженої Наказом Державної митної служби України № 307 від 09.07.1997 року, відповідно до якої фактурною вартістю товарів є ціна товарів, які переміщуються через митний кордон України, зазначена в рахунку-фактурі (рахунку-проформі).

Таким чином фактурною вартістю є митна вартість товарів, що заявляється декларантом на підставі зовнішньоекономічних договорів (контрактів) та відображається у рахунку-фактурі (рахунку-проформі). Зазначена у відповіді Регіональної інформаційної митниці (№ 31/18-26-467ДСК від 31.01.2011 р.) митна вартість товарів є більшою, ніж фактурна (митна вартість, заявлена відповідачем), і визначена безпосередньо митним органом в порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до п. 5 вищезазначеного Порядку здійснення відрахувань виробниками та імпортерам обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, затвердженого Наказом Міністерства освіти і науки України, Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Держаної податкової адміністрації України № 780/123/561 від 24.11.2003 року, розмір відрахувань, що застосовуються до обладнання і матеріальних носіїв, зазначених у додатку до Постанови № 992 для імпортерів - у відсотках їх вартості, зазначеної у зовнішньоекономічному договорі (контракті).

Відтак, базою для розрахунку відрахувань (відсотків) позивачем підставно визначена фактурна вартість матеріальних носіїв, що імпортувались відповідачем на митну територію України.

Позивач вважає, що загальна сума відрахувань (відсотків) за ввезення на митну територію України у період з 18.05.2010 р. по 15.12.2010 р. спірного обладнання та матеріальних носіїв, обов’язок виплати яких на підставі ст. 42 Закону України "Про авторське право і суміжні права" покладено на відповідача, складає 414780,94 грн., з яких: 153488,70 грн. –з вартості обладнання та 261292, 24 грн. –з вартості матеріальних носіїв. Обгрунтований розрахунок відрахувань (відсотків) міститься у додатку № 1 до заяви про збільшення позовних вимог. При цьому, найменування обладнання та матеріальних носіїв, з вартості якого позивач просить стягнути відрахувань (відсотків) містяться у додатку № 2 до заяви про збільшення позовних вимог за тим же порядковим номером, що і дані про їх митне оформлення та розрахунок заборгованості за їх ввезення (додаток № 1).

Судом здійснено перевірку наданого позивачем розрахунку суми відрахувань (відсотків). При цьому враховано, що матеріали справи не місять відомостей, що відповідач під час ввезення на митну територію України у період з 18.05.2010 р. по 15.12.2010 р. спірного обладнання та матеріальних носіїв сплатив необхідні відрахування у передбачених законодавством розмірах.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що заборгованість відповідача по сплаті відрахувань становить 414780,94 грн.

Відповідно до ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов’язання згідно зі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 та ч. З ст. 11 Цивільного кодексу України зобов'язання можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 5 ст. 42 Закону імпортери перераховують відрахування (відсотки) під час ввезення товару на митну територію України.

Надані Регіональною інформаційною митницею на вимогу суду дані містять зазначення календарних дат митного оформлення (колонка таблиці «дата ВМД (оформлення)») відповідачем обладнання та матеріальних носіїв, із застосуванням яких можна здійснити відтворення, що передбачені ч. 2 ст. 42 Закону. Зазначені календарні дати митного оформлення відповідачем матеріальних носіїв свідчать про прострочення відповідачем виконання зобов'язання по сплаті відрахувань (відсотків).

Як передбачено ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Позивач просить стягнути з відповідача 5469,85 грн. 3 % річних та 18979,24 грн. інфляційних відрахувань за прострочення виконання грошового зобов’язання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних відрахувань та 3% річних (фактично здійснений у кожному окремому випадку ввезення відповідачем на митну територію України обладнання та матеріальних носіїв з відповідними кодами згідно з УКТЗЕД), суд дійшов висновку про його обґрунтованість, а тому вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних відрахувань підлягають задоволенню у розмірі 5469,85 грн. та 18979,24 грн. відповідно за розрахунками позивача.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно із ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідач належних та допустимих доказів на спростування обставин, які повідомлені позивачем, суду не надав.

З урахуванням викладених вище обставин, наявних у матеріалах справи письмових доказів, в т.ч. даних наданої на запит суду митної статистики, наданих представником позивача пояснень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю у загальній сумі 439230,03 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 46 ГПК України державне мито сплачується чи стягується в доход Державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Відповідно до п.-п. а) п. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України № 7-93 від 21.01.1993 р. "Про державне мито" розмір ставки держмита із позовних заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів України, становить 1% ціни позову, але не менше 6 та не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно із заявою про збільшення розміру позовних вимог ціна позову становить 439230,03 грн., сума державного мита з якої складає 4392,30 грн.

Як передбачено ст. 49 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита.

Відповідно, розмір витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, пов’язаного з розглядом господарської справи, для позивачів, звільнених від сплати державного мита, обчислюється за нульовою ставкою.

Оскільки позовні вимоги судом задоволені повністю, а розмір витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу для позивача обчислюється за нульовою ставкою, то на підставі ст. 49 ГПК України, вказані витрати з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн. стягуються з відповідача в доход бюджету.

Таким чином, з відповідача в доход Державного бюджету України підлягає стягненню 4392,30 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Керуючись ст.ст. 4-4, 22, 33, 34, 43, 44, 46, 49, 82-85, 116 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Стягнути з Підприємства зі 100% іноземною інвестицією "Монблан" (01034, м. Київ, вул. Прорізна, буд. 23-Б, ідентифікаційний код 32671445) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Об’єднання підприємств "Український музичний альянс" (04053, м. Київ, вул. Артема, буд. 1-5, прим. 814, ідентифікаційний код 31815383; р/р 26007014254001 в АТ «Український інноваційний банк», МФО 300142) 414780,94 грн. (чотириста чотирнадцять тисяч сімсот вісімдесят гривень 94 коп.) відрахувань, 5469,85 грн. (п’ять тисяч чотириста шістдесят дев’ять гривень 85 коп.) 3 % річних та 18979,24 грн. (вісімнадцять тисяч дев’ятсот сімдесят дев’ять гривень 24 коп.) інфляційних відрахувань.

3. Стягнути з Підприємства зі 100% іноземною інвестицією "Монблан" (01034, м. Київ, вул. Прорізна, буд. 23-Б, ідентифікаційний код 32671445) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду в доход Державного бюджету України 4392,30 грн. (чотири тисячі триста дев’яносто дві гривні 30 коп.) державного мита та 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати накази.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Гумега О. В.

Дата підписання

повного рішення: 07.03.2011 р.