Рішення № 14418030, 23.03.2011, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2011 р. Справа № 5010/152/2011-17/8

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Неверовська Л. М. , при секретарі судового засідання Томашевська А. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Хімекс", вул. Галицька, 104, м.Рогатин, Івано-Франківська область, 70300

до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1, 76018

про стягнення 20 918 грн., в тому числі 20 000 грн. основного боргу та 918 грн. пені.

за участю представників сторін:

від позивача: не з"явилися.

від відповідача: не з"явилися.

ВСТАНОВИВ:

подано позов про стягнення з відповідача 20918 грн., в тому числі 20 000 грн. основного боргу та 918 грн. пені.

Позивач в судове засідання 23.03.11 р. не з"явився, надіслав суду клопотання про відкладення розгляду справи, в зв"язку з неможливістю явки в судове засідання представника, проте не надав докази, які підтверджують вказані обставини.

Представник відповідача в судові засідання 15.02.11р., 01.03.11 р., 23.03.11 р. не з'явився, відзив на позов не подав. Неодноразово на адресу суду надсилав клопотання про відкладення розгляду справи в зв"язку з неможливістю явки, проте не подав суду жодних доказів, які б це підтверджували.

Враховуючи те, що явка представників сторін в судове засідання не визнавалась обов"язковою, сторонами подано всі необхідні для розгляду справи документальні докази, а 29.03.11 р. звершується встановлений ст.69 ГПК України строк вирішення спору, відповідно до ст.75 ГПК України справа розглядається за наявними матеріалами без участі представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

08.07.10 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Хімекс" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладено договір поставки продукції № 51/07/10.

Відповідно до п.1.1 договору, позивач зобов"язується в порядку та строки передати у власність товар (екструзійно-видувний станок HODOS 04141) відповідачу, а останній в свою чергу - прийняти та здійснити оплату за фактично отриманий товар. Додатком до договору №1 сторонами визначено графік оплати. Загальна сума даного договору становить 45000 грн.

На виконання умов вищевказаного договору, позивач 02.08.10 р. поставив відповідачу товар на загальну суму 45800 грн., в тому числі 45000 грн. становить вартість екструзійно-видувного станка HODOS 04141; 800 грн. - вартість бочок. Факт поставки товару на вказану суму підтверджується розхідною накладною, оригінал якої оглянутий в судовому засіданні, належним чином засвідчена копія долучена до матеріалів справи ( а.с.10).

Оплата за придбаний товар проводиться шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача, у строки, передбачені і узгоджені сторонами в графіку оплат, який є невід"ємною частиною цього договору.

Графіком оплати від 08.07.10 (додаток №1 до договору №51/07/10) встановлено наступні строки та розміри оплати: 05.09.10 - 5000 грн.; 05.10.10 - 5000 грн.; 05.11.10 - 5000 грн.; 05.12.10 - 5000 грн.; 05.01.11 - 5000 грн.; 05.02.11 - 5000 грн.; 05.03.11 - 5000 грн.; 05.04.11 - 5000 грн.; 05.05.11 - 5000 грн.; 05.05.11 - 800 грн. (оплата за 2 бочки).

Однак, в порушення зазначених умов, відповідач свої зобов`язання щодо оплати визначених у графіку часток в повному обсязі не виконав, внаслідок чого, станом на 06.12.10 р. основний борг відповідача становить 20000 грн.

На підставі положень Цивільного Кодексу України суд робить висновок про те, що з моменту укладення договору між сторонами виникло цивільно-правове зобовязання.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

Відповідно до п. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно ст.509 ЦК зобов"язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України, зокрема, з правочинів.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

На підставі положень Цивільного Кодексу України суд робить висновок про те, що між сторонами виникло цивільно-правове зобовязання. Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених Цивільним Кодексом, зокрема з договорів та інших правочинів.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу; інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частинами 1-3 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідач свої зобов`язання щодо оплати у встановлені додатком №1 до договору строки визначених у графіку часток в повному обсязі не виконав. Станом на 06.12.10 р. основний борг відповідача становить 20000 грн., доводи щодо наявності такого боргу не спростовано.

Позивачем направлено відповідачу вимогу про сплату боргу претензію вих. № 465 від 15.11.10 р., відповіді на претензію позивачем не отримано.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов"язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов"язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 629 ЦК України Договір є обов"язковим для виконання сторонами. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов"язань, крім випадків передбачених законом.

Відповідач не подав суду доказів сплати основного боргу в сумі 20000 грн., доводів позивача щодо наявності боргу в заявленій сумі не спростував, а отже вимоги про стягнення основного боргу в розмірі 20000 грн. підлягають задоволенню.

Статтею ст.216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

В силу ст.546 ЦК України виконання зобовязання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), якою, з огляду на положення ст.549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Пункт 6 ст.231 ГК України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно пункту 4.2 договорув разі несвоєчасної сплати орендної плати, відповідач сплачує пеню, яка обчислюється з заборгованої суми в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, за кожен день прострочки, згідно з чинним законодавством. Так, за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором від 08.07.10 р. позивач нарахував відповідачеві пеню в сумі 918 грн.

З огляду на вимоги частини 1 статті 4-7 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

З огляду на те, що позивачем неправильно визначено позивачем періоди, за який слід нараховувати пеню та суми боргу, суд самостійно здійснив перерахунок.

Згідно розрахунку суду, правомірним є стягнення пені за прострочення виконання грошового зобовязання по сплаті боргу за період з 06.12.10 р. по 28.01.11 р. (на момент звернення з позовом до суду) в розмірі 845 грн. 07 коп., в решті позовних вимог в частині стягнення пені слід відмовити.

Відповідно до ч.1 ст.33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Вказаною нормою обов”язок доказування покладений на сторони процесу. Доказування полягає у поданні доказів сторонами та доведенні їх переконливості суду.

Статтею 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, позов слід задовольнити частково, стягнути з відповідача 20000 грн. основного боргу, 845 грн.07 коп. - пені. В решті позовних вимог відмовити.

Згідно з частиною першою статті 46 ГПК України державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України. Підпунктом «а»п. 2 ст. 3 Декретом Кабінету Міністрів України від 21.01.93 р. № 7-93 «Про державне мито»зі змінами та доповненнями, а також Інструкцією про порядок обчислення i справляння державного мита, затвердженою наказом ГДПІ України від 22.04.93 р. № 15, зареєстрованою у Мінюсті України 19.05.93 р. за № 50, зі змінами та доповненнями i Господарським процесуальним кодексом України для майнових позовів визначено такі ставки: з позовних заяв майнового характеру один відсоток ціни позову, але не менше трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян i не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Беручи до уваги те, що позивачем квитанцією від 26.01.11 держмито сплачене у розмірі 200 грн., а слід було сплатити 209 грн. 18 коп., оскільки ціна позову становить 20918 грн. Зважаючи на викладене, слід достягнути з позивача 9 грн. 18 коп. недоплаченого державного мита в дохід державного бюджету.

Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 11, 202, 509, 526, 530, 546, 610, 625, 629, 692, Цивільного кодексу України, ст.20, ст.193, 175, 231 Господарського кодексу України, ст.ст. 33, 43, 44, 49, ст. 82 -84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Хімекс", вул. Галицька, 104, м.Рогатин, Івано-Франківська область, 70300 про стягнення 20918 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1, 76018 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Хімекс", вул. Галицька, 104, м.Рогатин, Івано-Франківська область, 70300 (ідентифікаційний номер 32121793) - 20000 грн. (двадцять тисяч гривень) - основного боргу, 845 грн. 07 коп. (вісімсот сорок п"ять гривень 07 копійок) - пені, 208 грн. 45 коп. (двісті вісім гривень 45 копійок) - витрат по сплаті державного мита, 235 грн. (двісті тридцять п"ять гривень) - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, про що видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Хімекс", вул. Галицька, 104, м.Рогатин, Івано-Франківська область, 70300 (ідентифікаційний номер 32121793) на користь державного бюджету 9 грн. 18 коп. (дев"ять гривень 18 копійок) державного мита в дохід державного бюджету на рахунок № 31113095700002 код платежу 22090200, отримувач - Державний бюджет міста Івано-Франківська, про що видати наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Неверовська Л. М.

Повне рішення складено 25.03.11

Виготовлено в КП "Документообіг госп. судів"

______ Боднарчук М. Б. 25.03.11