Постанова № 14414771, 15.03.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.03.2011                                                                                           № 10/219-10

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Коротун О.М.

суддів:           Кондратова І.Д.

          Попікова О.В.

при секретарі:           Бут А.В.

За участю представників:

від позивача:          Шварьов Р.В. – представник за довіреністю № 35/2298 від 01.03.2011 року;

від відповідача:          Данилюк Д.В. - представник за довіреністю № 171-2010 від 29.12.2010 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ЗАТ "Авіакомпанія "Аеросвіт"

на рішення Господарського суду м.Києва від 21.12.2010

у справі № 10/219-10 (Привалов А. І. .....)

за позовом                               Державне підприємство "Антонов"

до                                                   ЗАТ "Авіакомпанія "Аеросвіт"

про                                                   стягнення 3 945 728,68 грн.

Суть рішення та скарги:

Державне підприємство "Антонов" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Закритого акціонерного товариства "Авіакомпанія "Аеросвіт" про стягнення 3 945 728,68 грн.

12.11.2010 року позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, а саме: стягнути з відповідача 8 562 711,54 грн. основного боргу, 739 734,03 грн. пені, 117 755,74 грн. 3 % річних, 212 607,63 грн. інфляційних втрат та 1 162 925,06 грн. 7 % штрафу.

Рішенням господарського суду Київської області від 21.12.2010 року у справі № 10/219-10 позов задоволено частково, а саме: стягнуто з ЗАТ "Авіакомпанія "Аеросвіт" на користь ДП "Антонов" 6 416 894,79 грн. основного боргу, 735 953,81 грн. пені, 117 755,74 грн. 3 % річних, 212 607,63 грн. інфляційних втрат, 1 162 925,06 грн. 7 % штрафу, 25 500,00 грн. державного мита та 189,01 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, ЗАТ "Авіакомпанія "Аеросвіт" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення суду першої інстанції від 21.12.2010 року у справі № 10/219-10 в частині стягнення пені, трьох відсотків річних, інфляційних втрат, штрафу та прийняти нове рішення, яким у позові в цій частині відмовити. В частині стягнення суми основного боргу рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2011 року апеляційну скаргу прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 10/219-10, розгляд апеляційної скарги призначено на 15.03.2011 року.

У судове засідання 15.03.2011 року з'явились представники позивача та відповідача.

Представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні подав заперечення на апеляційну скаргу та просить суд рішення господарського суду Київської області залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Київський апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права,

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 26.05.2009 року між позивачем (далі - фактичний перевізник) та відповідачем (далі - перевізник за договором) укладено договір про обмін повітряними суднами та екіпажами № 07-358-09/07-098 (далі - договір).

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), є господарський договір.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до п. 2.1 договору, перевізник за договором замовляє та оплачує, а фактичний перевізник в строки, обумовлені договором, надає транспортні послуги з використанням власних повітряних суден (далі - ПС), внесених до частини F сертифікату експлуатанта.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що пунктом 4.1 договору передбачено, що перевізник за договором здійснює оплату за використання ПС фактичного перевізника на умовах погодинної вартості використання ПС з екіпажем, обумовленої в додатку № 3 до договору та льотного часу.

Згідно п. 4.4 договору, до 5 (п’ятого) числа місяця наступним за звітним фактичний перевізник направляє перевізнику за договором акт виконаних робіт, складений згідно з інформацією, що містяться в польотних завданнях. У випадку виконання авіаперевезень поза межами митної служби України складається акт виконаних робіт з міжнародних авіаперевезень. Акти виконаних робіт складаються та підписуються сторонами щомісяця до 10 (десятого) числа місяця, наступного за звітним.

Умовами п.п. 4.2, 4.3 договору передбачено, що фактичний перевізник виставляє рахунки за наліт годин до 5 (п’ятого) числа місця, наступного за звітним. Перевізник за договором здійснює оплату до 15 (п’ятнадцятого) числа місяця, наступного за звітним, на підставі виставлених фактичним перевізником рахунків.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції, між позивачем та відповідачем у справі підписаний додаток № 3 до договору, яким між сторонами погоджена погодинна ставка (вартість однієї льотної години) ПС типу Ан-148-100В та Ан-74Т, наданих фактичним перевізником перевізнику за договором.

На виконання умов п. 4.4 договору, між сторонами підписані наступні акти виконаних робіт щодо здійснення позивачем внутрішніх та міжнародних рейсів: № 0609W від 30.06.2009 р. на суму 277000,00 грн., № 0709W від 31.07.2009 р. - 681750,00 грн., № 0809W від 31.08.2009 р. - 481625,00 грн., № 0909W від 30.09.2009 р. - 465375,00 грн., № 1009W від 31.10.2009 р. - 637000,00 грн., № 1109W від 30.11.2009 р. - 757375,00 грн., № 1209W від 31.12.2009 р. - 540750,00 грн., № 1209Wі від 31.12.2009 р. - 168500,00 грн., № 0110Wd від 31.01.2010 р. - 167625,00 грн., № 0110wi від 31.01.2010 р. - 633625,00 грн., № 0210Wі від 28.02.2010 р. - 515500,00 грн., № 0210Wd від 28.02.2010 р. - 35625,00 грн., № 0310Wd від 31.03.2010 - 43125,00 грн., № 0310Wі від 31.03.2010 р. - 888125,00 грн., № 0410Wі від 30.04.2010 р. - 1358375 грн., № 0510Wd від 31.05.2010 р. - 294625,00 грн., № 0510Wі від 31.05.2010 р. - 1480500,00 грн., № 0610Wd від 30.06.2010 р. - 580275,00 грн., № 0610Wі від 30.06.2010 р. - 1877440,00 грн., № 0710Wd від 31.07.2010 р. - 715360,00 грн., № 0710Wі від 31.07.2010 р. - 1600800,00 грн., № 0810Wd від 31.08.2010 р. - 753600,00 грн., № 0810Wі від 31.08.2010 р. - 2186240,00 грн.

Для здійснення оплати наданих послуг позивачем виставлені відповідачу рахунки-фактури № АА-1549 від 09.07.2009 р. на суму 277000,00 грн., № АА-1575 від 04.08.2009 р. - 681750,00 грн., № АА-1612 від 03.09.2009 р. - 481625,00 грн., № АА-1644 від 30.09.2009 р. - 465375,00 грн., № АА-1684 від 31.10.2009 р. - 637000,00 грн., № АА-1715 від 30.11.2009 р. - 757375,00 грн., № АА-1741 від 31.12.2009 р. - 540750,00 грн., № АА-1743 від 31.12.2009 р. - 168500,00 грн., № АА-1775 від 31.01.2010 р. - 167625,00 грн., № АА-1776 від 31.01.2010 р. - 633625,00 грн., № АА-1802 від 28.02.2010 р. - 515500,00 грн., № АА-1803 від 28.02.2010 р. - 35625,00 грн., № АА-1841 від 31.03.2010 р. - 43125,00 грн., № АА-1842 від 31.03.2010 р. - 888125,00 грн., № АА-1883 від 30.04.2010 р. - 1358375,00 грн., № АА-1904 від 31.05.2010 р. - 294625,00 грн., № АА-1903 від 31.05.2010 р. - 1480500,00 грн., № АА-1947 від 30.06.2010 р. - 580275,00 грн., № АА-1946 від 30.06.2010 р. - 1877440,00 грн., № АА-1982 від 30.07.2010 р. - 715360,00 грн., № АА-1981 від 30.07.2010 р. - 1600800,00 грн., № АА-2022 від 31.08.2010 р. - 753600,00 грн., № АА-2014 від 31.08.2010 р. - 2186240,00 грн., що не оспорюється сторонами та частково оплачувались відповідачем.

Проте, як вірно встановлено місцевим господарським судом, в порушення взятих на себе зобов’язань згідно з умовами договору, відповідач лише частково здійснив оплату наданих позивачем транспортних послуг по авіаперевезенню на внутрішніх та міжнародних рейсах, про що свідчать надані сторонами виписки з особистих рахунків за період липень 2009 р. - листопад 2010 р., частина наданих відповідачу послуг залишена не сплаченою на момент звернення з позовом.

Згідно ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції. Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно з статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтями 525, 526, 629 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідач проти існування основної суми заборгованості у розмірі 6 416 894,79 грн. не заперечував, що також не оспорюється в апеляційній скарзі. Разом з цим, сторона вказувала на часткове помилкове встановлення дат оплати.

Колегією суддів апеляційної інстанції здійснено перевірку розрахунку основного боргу та дат оплат:

За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягають задоволенню в у розмірі 6 416 894,79 грн.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 735 953,81 грн., інфляційних втрат – 212 607,63 грн., три відсотка річних – 117 755,74 грн. та штрафу – 1 162 925,06 грн., то колегією суддів апеляційної інстанції враховується наступне.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов’язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч. 1 ст. 546 ЦК України).

Відповідно до положень статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі (ч. 1 ст. 547 ЦК України).

Пунктом 5.3 договору встановлено, що у випадку прострочення платежу винна сторона виплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який нараховується пеня від суми несвоєчасно виконаного платежу за кожний день прострочення.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняться через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Згідно з п. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Тому, судом апеляційної інстанції здійснено перевірку розрахунку суду та встановлено, що суд першої інстанції правомірно та обґрунтовано задовольнив 753 953,81 грн. пені, за вірно визначені в рішенні періоди прострочення (з врахуванням наведених в даній постанові дат оплат).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, (неустойка, штраф, пеня), які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі, зокрема, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання (Аналогічна позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 16.05.2006 року у справі № 10/557-26/155 та від 08.11.2010 року № 4/719).

Колегія суддів апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок позивача та суду першої інстанції щодо інфляційної складової боргу в розмірі 212 607,63 грн. та трьох відсотків річних – 117 755,74 грн., встановила, що їх нарахування здійснено згідно з фактичними обставинами справи та у відповідності до норм чинного законодавства, у зв’язку з чим суд першої інстанції підставно їх задовольнив.

Що ж стосується стягнення з відповідача штрафу в розмірі 1 162 925,06 грн. на підставі ст. 231 ГК України, то колегія суддів відзначає наступне.

При вирішенні даної справи встановлено факт неналежного виконання відповідачем зобов'язання за договором про обмін повітряними суднами та екіпажами № 07-358-09/07-098 від 26.05.2009 року щодо оплати наданих послуг, тобто грошового зобов'язання.

Частиною 1 ст. 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції у вигляді штрафу, передбаченого абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції про застосування до відповідача штрафної санкції, передбаченої ч. 2 ст. 231 ГК України, через прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, є безпідставним. Суд апеляційної інстанції в цій частині скасовує рішення, в позові – відмовляє, а відповідно – частково задовольняє апеляційну скаргу.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи викладене, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового скасування рішення суду першої інстанції в розумінні ст. 104 ГПК України, як такого, що прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, а також при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до вимог п. 10 ч. 2 ст. 105 ГПК України у постанові має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог за правилами ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Авіакомпанія "Аеросвіт" – задовольнити частково.

2.          Рішення господарського суду Київської області від 21.12.2010 року у справі № 10/219-10 скасувати в частині задоволення позову щодо стягнення штрафу в розмірі 1 162 925,06 грн. та розподілу судових витрат, з прийняттям нового рішення в цій частині.

3.          В задоволенні позову Державного підприємства "Антонов" в частині стягнення з Закритого акціонерного товариства "Авіакомпанія "Аеросвіт" 1 162 925,06 грн. - відмовити.

4.          Стягнути з Закритого акціонерного товариства "Авіакомпанія "Аеросвіт" (юридична адреса: 08324, Київська область, Бориспільський район, с. Гора; поштова адреса: 08307, Київська область, Аеропорт, м. Бориспіль - 7; код ЄДРПОУ 20048090) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Державного підприємства "Антонов" (03062, м. Київ, вул. Ак. Туполева, 1; код ЄДРПОУ 14307529, р/р 260040110500 в АБ "Брокбізнесбанк" м. Києва, МФО 300249) 17 675 (сімнадцять тисяч шістсот сімдесят п'ять) грн. 68 коп. державного мита за розгляд справи в суді першої інстанції, 163 (сто шістдесят три) грн. 59 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5.          Рішення господарського суду Київської області від 21.12.2010 року у справі № 10/219-10 в частині стягнення з Закритого акціонерного товариства "Авіакомпанія "Аеросвіт" на користь Державного підприємства "Антонов" 6 416 894,79 грн. – основного боргу, 735 953,81 грн. - пені, 117 755,74 грн. - 3 % річних, 212 607,63 грн. - інфляційних втрат – залишити без змін.

6.          В решті задоволення апеляційної скарги Закритого акціонерного товариства "Авіакомпанія "Аеросвіт" - відмовити.

7.          Стягнути з Державного підприємства "Антонов" (03062, м. Київ, вул. Ак. Туполева, 1; код ЄДРПОУ 14307529, р/р 260040110500 в АБ "Брокбізнесбанк" м. Києва, МФО 300249) на користь Закритого акціонерного товариства "Авіакомпанія "Аеросвіт" (юридична адреса: 08324, Київська область, Бориспільський район, с. Гора; поштова адреса: 08307, Київська область, Аеропорт, м. Бориспіль - 7; код ЄДРПОУ 20048090) 6 683 (шість тисяч шістсот вісімдесят три) грн. 55 коп. державного мита за подання апеляційної скарги.

8.          Видачу наказів доручити господарському суду Київської області.

9.          Матеріали справи № 10/219-10 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя                                                                      Коротун О.М.

Судді                                                                                          Кондратова І.Д.

                                                                                          Попікова О.В.