Рішення № 14409526, 23.03.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.03.11                                                                                           Справа№ 5015/704/11

За позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Фреш", м. Львів,

до відповідача:Городоцького споживчого товариства, м. Городок,

про: стягнення 5806,35 грн.

Суддя Т. Рим

За участю представників:

позивача:не з’явився,

відповідача:не з’явився.

На розгляд господарського суду Львівської області подано позов товариства з обмеженою відповідальністю "Фреш" до Городоцького споживчого товариства про стягнення 5806,35 грн. Ухвалою від 10.02.2011 р. провадження у справі порушено, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 28.02.2011 р. Розгляд справи відкладався на 23.03.2011 р. у зв’язку з неприбуттям в судове засідання представників сторін.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач, отримавши від позивача продукцію, не здійснив оплати її вартості у повному обсязі, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 5’650,08 грн. Крім того, відповідачу нараховано 118,65 грн. інфляційних втрат та 37,62 грн. –3% річних.

В судове засідання 23.03.2011 року представник відповідача повторно не з’явився, хоч був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, про що свідчить повідомлення про врученн поштового відправлення від 01.03.2011 року, причин неприбуття не повідомив, проти позову у встановленому порядку не заперечив. Суд, керуючись статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за відсутності пояснень (заперечень) відповідача щодо заявлених позовних вимог та представника відповідача у судовому засіданні, за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.

Вислухав представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд установив таке.

Позивач відвантажив відповідачу продукцію на загальну суму 16’648,08 грн., про що свідчать долучені до матеріалів справи копії видаткових накладних. Відповідач частково оплатив поставлений йому товар, зокрема, позивачу перераховано 10’998,00 грн., про що свідчать банківські виписки, долучені до матеріалів справи.

Позивачем на адресу відповідача скеровано вимогу №182 від 09.11.2010 року про погашення заборгованості, про що свідчить реєстр на відправлення рекомендованих листів від 11.11.2010 року. Зазначену вимогу відповідачем залишено без відповіді та задоволення. Відповідачем не надано суду документально обґрунтованого відзиву, доводів позовної заяви не спростовано.

При винесенні рішення суд виходив з такого.

Між сторонами у справі виникли зобов’язання з приводу поставки товару на підставі договору поставки в силу пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України. Факт укладення такого договору підтверджується вчиненими сторонами діями: поставкою товару позивачем, прийняттям цього товару відповідачем, частковою оплатою вартості поставленого товару відповідачем.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення передбачено частиною 1 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України: суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Оскільки сторонами не було погоджено в належній формі строків оплати товару, то необхідно застосувати положення статті 530 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 2 цієї статті якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як установлено судом, позивачем було надіслано відповідачу вимогу №182 від 09.11.2010 року. Отже, відповідач зобов’язаний був оплатити вартість товару у повному обсязі не пізніше 18.11.2010 року.

В силу положень статті 610 та частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, оскільки позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар, відповідач у порушення вимоги позивача №182 від 09.11.2010 року та положень частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України не оплатив вартість прийнятого товару у повному обсязі, позовні вимоги в частині стягнення 5’650,08 грн. основного боргу є обгрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За таких обставин вимоги позивача про стягнення з відповідача 37,62 грн. –3% річних є обгрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

При винесенні рішення стосовно стягнення інфляційних втрат, суд враховував таке. Верховним Судом України у листі від 03.04.1997 р. №62-97 дано рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ. Згідно з цими рекомендаціями індекс інфляції обчислюється не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то індексується з наступного місяця. Таким чином, оскільки прострочення грошового зобов’язання почалось з 19.11.2011 р., то сума заборгованості має індексуватись уже з наступного місяця, тобто з грудня.

Беручи до уваги наведене, середній індекс інфляції за період прострочення з 19.11.2011 року по 07.02.2011 року становить 101,81%, а інфляційні нарахування –102,27 грн. (5650,08 грн. (сума заборгованості)*101,81% (середній індекс інфляції за грудень 2010 року та січень 2011 року)/100% - 5650,08 грн. (сума заборгованості)).

Відповідно до статей 33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами доводів позовної заяви, матеріалами справи підтверджено заборгованість відповідача за отримані товари, а тому позовні вимоги підлягають до задоволення в означеній судом частині.

Відповідно до частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. При частковому задоволенні позову витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв’язку з частковим задоволенням позову суд покладає судові витрати на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 11, 526, 530, 610, 612, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України, статтею 193 Господарського кодексу України, статтями 33, 38, 43, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1.          Позов задоволити частково.

2.          Стягнути з Городоцького споживчого товариства (адреса: вулиця Гайдамаків, будинок 16, місто Городок, Городоцький район, Львівська область, 81500; ідентифікаційний код 01759201) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Фреш" (адреса: вулиця Промислова, будинок 53, місто Львів, 79024; ідентифікаційний код 23956445) 5’650,08 грн. основного боргу, 102,27 грн.інфляційних втрат, 37,62 грн. –3% річних, 101,71 грн. відшкодування витрат на оплату державного мита та 235,34 грн. відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4 Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя                                                                                           Рим Т.Я.