Постанова № 14406783, 22.03.2011, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" березня 2011 р.

Справа № 12/168-10-4947

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Петрова М.С.,

суддів: Разюк Г.П., Колоколова С.І.

при секретарі судового засідання: Підгурському Д.Л.

за участю представників сторін:

від позивача: Учитель М.С., довіреність № 01-13/1307 від 10.03.11 р.

від відповідача: не з’явився, про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, правонаступником якого є Департамент комунальної власності

на рішення господарського суду Одеської області від 14.01.2011 р., яке підписано 19.01.2011 р.

по справі № 12/168-10-4947

за позовом Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, яке відповідно до ст.25 ГПК України замінено його правонаступником - Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (далі за текстом: Представництво, Департамент)

до товариства з обмеженою відповідальністю „Анкор-кар” (далі за текстом - ТОВ „Анкор-кар”)

про розірвання договору оренди, виселення та стягнення 18330,37 грн.

В С Т А Н О В И В:

22.11.10 р. Представництво звернулося до господарського суду Одеської області із позовною заявою до ТОВ „Анкор-кар” про розірвання договору оренди № 43/1 від 30.10.2008р. укладеного із відповідачем, стягнення з ТОВ „Анкор-кар” заборгованості з орендної плати в сумі 16005,38 грн., пеню в сумі 2324,99 грн., а також виселення з орендованого приміщення у зв’язку із тим, що відповідач порушує умови договору оренди, а саме несвоєчасно та не в повному обсязі вносить орендну плату.

Рішенням господарського суду Одеської області від 14.01.11 р. (суддя Цісельський О.В.) позов Представництва задоволено частково, провадження у справі щодо стягнення з ТОВ „Анкор-кар” 16005,38 грн. боргу з орендної плати припинено з огляду на те, що в ході розгляду спору по суті відповідач згідно із довідкою позивача сплатив вказаний борг.

З ТОВ „Анкор-кар” стягнуто на користь позивача пеню у сумі 2156,86 грн., 32,16 грн. державного мита, 28,32 грн. витрат на ІТЗ судового процесу у зв’язку із простроченням оплати основного боргу.

У задоволенні позовних вимог Представництва про розірвання договору оренди № 43/1 від 30.10.2008р. та виселення відповідача з орендованого приміщення відмовлено з посиланням на те, що позивач не довів належними доказами наявність підстав для розірвання договору оренди, передбачених ч.2 ст.651 ЦК України, ч.3 ст.26 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”. За висновком суду несвоєчасне внесення відповідачем орендної плати не є істотним порушенням умов договору оренди в розумінні ч.2 ст.651 ЦК України, а тому не може бути підставою для розірвання спірного договору оренди.

Місцевим господарським судом також частково відмовлено у стягненні 168,13 грн. пені, оскільки розрахунок позивача не відповідає розрахунку суду, здійсненому за допомогою інформаційно-пошукової системи «Законодавство», однак в чому полягає неправильність розрахунку позивача суд 1 інстанції у своєму рішенні не зазначив.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Представництво звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржене рішення господарського суду Одеської області від 14.01.11 р. в частині відмови у розірванні договору оренди, виселенні, відмові у частковому стягненні пені та задовольнити позов у повному обсязі, оскільки оскаржене рішення прийнято із порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги Представництво посилається на те, що відповідно із ч.1 ст.10 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” орендна плата є істотною умовою договору оренди, тому її несвоєчасне внесення є істотним порушенням умов договору і підставою для його розірвання у відповідності із ст.651 ЦК України.

Скаржник також зазначає на те, що згідно із п.13 роз’яснень Вищого арбітражного суду № 02-5/237 від 25.05.2000 р. „Про деякі питання практики застосування Закону України „Про оренду державного та комунального майна” підставою для розірвання договору може бути належним чином доведене невиконання орендарем хоча б одного із його зобов’язань, передбачених ст.18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”. Крім того, згідно із ч.3 ст. 26 вказаного Закону на вимогу однієї з сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов’язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Матеріалами справи доведено факт несвоєчасної сплати відповідачем орендної плати, що є порушенням умов договору оренди та зобов’язань орендаря, передбачених ст.18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, а відповідно із цим та вимогами ч.3 ст.26 вказаного Закону місцевий господарський суд повинен був розірвати спірний договір та згідно із ст.785 ЦК України та ст.27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” виселити відповідача з орендованого приміщення.

На думку скаржника господарський суд 1 інстанції також неправомірно відмовив у стягненні частини пені, оскільки розрахунок позивача щодо суми пені є правильним.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав, його представник в судове засідання не з’явився, про час і місце судового засідання був належним чином повідомлений за його юридичною адресою, підтвердженою довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 03.12.2010 р. наданою суду позивачем, про причини відсутності не повідомив, клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги не заявляв.

Відповідно із ГПК України до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи (аналогічної правової позиції з аналогічних питань дотримується і Вищий господарський суд України - п. 4 інформаційного листа ВГС України від 02.06.2006р. № 01-8\1228 та п.11 інформаційного листа ВГС України від 15.03.2007р. №01-8\123.)

В ході розгляду апеляційної скарги позивач надав до суду належним чином засвідчену ксерокопію нової редакції Положення про Департамент комунальної власності Одеської міської ради, затверджене рішенням Одеської міської ради від 28.02.11 р. за №384-УІ та зареєстроване державним реєстратором 02.03.2011 р., згідно із якою Департамент комунальної власності Одеської міської ради є правонаступником Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради.

Відповідно із ст.25 ГПК України в разі вибуття однієї із сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником, вказуючи це в рішенні або ухвалі. Усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов’язковими для нього в такій же мірі, в який вони були б обов’язковими для особи, яку він замінив. Правонаступництво можливе на будь-якій стадії судового процесу.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія здійснила заміну Представництва по управлінню комунальною власністю її правонаступником Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (далі по тексту Департамент).

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника Департамента, перевіривши правильність юридичної оцінки судом першої інстанції встановлених фактичних обставин справи і застосування норм процесуального права, судова колегія приходить до наступного.

30.10.2008 р. між Представництвом (Орендодавець) та ТОВ „Анкор-кар” (Орендар) було укладено договір № 43/1 оренди нежитлового приміщення (надалі за текстом –Договір), згідно якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 151,5 м2, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, 1.

Відповідно до п.1.2. договору строк дії договору визначено з 30.10.2008р. по 30.10.2011р.

Згідно з п.2.2. договору за орендоване приміщення Орендар зобов’язався сплачувати орендну плату, відповідно до розрахунку, приведеного в додатку 1 до договору, що становить за перший після підписання договору оренди місяць –4378,58 грн., без урахування ПДВ та індексу інфляції. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначався шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України.

У відповідності до п.2.4. договору орендар зобов’язався вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця незалежно від результатів господарської діяльності.

Згідно із розрахунком позивача, який відповідно із ст.33 ГПК України відповідачем не спростовано, заборгованість ТОВ «Анкор-кар»з орендної плати станом на 21.10.10 р. становила 16005,38 грн. На час звернення із позовом вказані суми відповідачем не були сплачені.

В процесі розгляду справи відповідачем заборгованість з орендної плати було сплачено в сумі 18000 грн., що підтверджується довідкою позивача наданою його представником в судовому засіданні.

Враховуючи те, що під час розгляду справи відповідачем заборгованість з орендної плати в сумі 16005,38 грн., що виникла станом на 21.10.2010р. в добровільному порядку була сплачена відповідачем, суд 1 інстанції правомірно припинив провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми боргу з орендної плати в розмірі 16005,38 грн.

Відповідно до п.5.2 договору оренди № 43/1 від 30.10.2008р. за несвоєчасне внесення орендної плати орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки.

Таким чином, сторони по договору передбачили відповідальність орендаря за несвоєчасне внесення орендної плати –сплату пені за кожен день прострочки.

Цей пункт договору кореспондується з ч.2 ст.343 Господарського кодексу України, згідно якої платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.1 ст.549, п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки –грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов’язання.

Згідно із розрахунком позивача розмір пені за несвоєчасне внесення відповідачем орендної плати у спірний період складає 2324,99грн., який розрахований помісячно з врахуванням вимог ч.6 ст.232 ГК України.

Однак, місцевим господарським судом з відповідача стягнуто 2156,86 грн. з посиланням на неправильність розрахунку позивача. Між тим суд 1 інстанції не навів свій розрахунок пені і не зазначив в чому саме полягає неправильність розрахунку позивача.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача надав новий розрахунок пені за кожний місяць спірного періоду з врахуванням призначення платежів, за якими відповідач сплачував орендну плату. Сума пені за спірний період за новим розрахунком склала 2275,55 грн. Вказаний розрахунок позивача здійснений у відповідності із розміром подвійної облікової ставки НБ України у спірний період, кількістю днів прострочки, а тому є вірним.

За таких обставин з відповідача підлягає стягненню 2275,55 грн.

З огляду на порушення відповідачем порядку внесення плати за користування приміщенням, Представництво відповідно із ст.188 ГК України направило останньому пропозицію про розірвання договору № 01-15\914 від 27.09.2010р. та передання приміщення Представництву.

Вказану пропозицію відповідач отримав 18.09.2010р., що підтверджується корінцем поштового повідомлення, який є у матеріалах справи, однак про результати її розгляду позивачу не повідомив.

У зв’язку із вищенаведеним та згідно із ч.4 ст.188 ГК України Представництво звернулося до суду із позовними вимогами про розірвання договору оренди № 01-15\914 від 27.09.2010р.

Згідно із ч.2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно із частиною 3 ст.26 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов’язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Вказана стаття Закону не визначає які саме зобов’язання можуть бути невиконані сторонами, для того щоб були підстави для розірвання договору оренди, тому такими зобов’язаннями можуть бути будь-які зобов’язання, визначені у договорі оренди.

Згідно із частинами 1,2,3 ст.18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” законодавцем визначено основні обов’язки орендаря, у тому числі –орендар зобов’язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі. Зміст вказаної статті Закону свідчить про те, що порушення вказаних обов’язків є істотним порушенням умов договору оренди, оскільки вони є основними обов’язками орендаря (п.13 роз’яснень ВАСУ №02-5/237 від 25.05.2000 р. „Про деякі питання практики застосування Закону України „Про оренду державного та комунального майна” із змінами і доповненнями, внесеними роз’ясненнями ВГСУ від 31.05.02 р. №04-5/609 визначено, що підставою для розірвання договору може бути належним чином доведене невиконання орендарем хоча б одного з його зобов’язань, передбачених ст.18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” або договором оренди).

Крім того, ч.1 ст.10 того ж Закону визначає орендну плату як істотну умову договору.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з розрахунку заборгованості відповідача, а також виписок банку позивача, наданих на вимогу апеляційного суду відповідно до ст.101 ГПК України, відповідач на протязі 15 місяців (серпень 2009 р.- жовтень 2010 р.) допускав порушення строків внесення орендної плати, у кожному з 15 місяців мав прострочення платежів. Згідно із розрахунком заборгованості відповідача, наданим позивачем до апеляційного суду відповідно із ст.101 ГПК України, в якому зазначені конкретні дати внесення орендної плати за кожний спірний місяць згідно із призначенням платежу, вбачається що за лютий 2010 р. відповідач сплатив 6200 грн. майже через 3 місяці (без двох днів) , а по кожному спірному місяцю відповідач мав залишок боргу по дату звернення позивача із позовом. Так, за серпень 2009 р. залишок боргу на день подачі позову Представництвом існував вже 14 місяців поспіль. При цьому відповідач навіть не з»явився у судове засідання і не намагався довести поважність причин несвоєчасного внесення орендної плати.

Враховуючи факт несвоєчасного внесення відповідачем орендної плати на протязі 15 місяців, а також вимоги ст.ст.10, 18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, оцінюючи у сукупності всі наявні докази, судова колегія вважає, що відповідач допустив істотне порушення умов договору оренди і це не може бути спростовано тим, що після звернення позивача із даним позовом відповідач сплатив основний борг.

При цьому слід зазначити, що визначені пунктами 5.2, 5.3 договору право на стягнення пені, право орендодавця на розірвання договору у випадку невнесення орендарем орендної плати на протязі 3 місяців не позбавляють його права на розірвання цього договору з інших підстав, визначених законодавством.

За таких обставин судова колегія вважає, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог Представництва про розірвання договору, тому ці позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно із ст.785 ЦК України, ст.27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, п.4.7 договору оренди у випадку дострокового розірвання договору оренди, Орендар зобов’язаний у 15-денний термін передати Орендодавцю приміщення.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги Представництва про виселення відповідача з орендованого приміщення також підлягають задоволенню.

З огляду на вищенаведене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Представництва підлягає частковому задоволенню, рішення господарського суду Одеської області від 14.01.11 р. скасуванню в частині відмови у задоволенні позову про розірвання договору оренди, виселення та стягнення 118,69 грн. пені.

Згідно із ст.44,49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 99, 101-106 ГПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

1.Замінити Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради на його правонаступника Департамент комунальної власності Одеської міської ради.

2.Апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задовольнити частково, рішення господарського суду Одеської області від 14.01.11 р. скасувати частково, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

„Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю „Анкор-кар” заборгованості з орендної плати в сумі 16005,38 грн. –припинити.

Позов задовольнити частково.

Розірвати договір оренди №43/1 від 30.10.08 р., укладений між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, р/р 37326027001909 МФО 828011 банк ГУДКУ в Одеській області ЗКПО 26302595) та товариством з обмеженою відповідальністю „Анкор-кар” (65012, м. Одеса, вул. Катерининська, 1, код 19211538).

Виселити товариство з обмеженою відповідальністю „Анкор-кар” (65012, м. Одеса, вул. Катерининська, 1, код 19211538) з нежитлового приміщення підвалу, загальною площею 151,5 кв. м., розташованого за адресою м. Одеса, вул. Катерининська, 1.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Анкор-кар” (65012, м. Одеса, вул. Катерининська, 1, код 19211538) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, р/р 37326027001909 МФО 828011 банк ГУДКУ в Одеській області ЗКПО 26302595) пені в сумі - 2275 (дві тисячі двісті сімдесят п’ять) грн. 55 коп.; витрати на оплату державного мита в сумі 267 грн. 80 коп.; витрати на інформаційне технічне забезпечення судового процесу в сумі 235 грн. 53 коп.

В решті позову відмовити.

Видати накази.”

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Анкор-кар” (65012, м. Одеса, вул. Катерининська, 1, код 19211538) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, р/р 37326027001909 МФО 828011 банк ГУДКУ в Одеській області ЗКПО 26302595) витрати на сплату державного мита за подачу апеляційної скарги у сумі 57 грн. 49 коп.

3.Видачу наказів доручити господарському суду Одеської області.

4.Повернути Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, р/р 37326027001909 МФО 828011 банк ГУДКУ в Одеській області ЗКПО 26302595) з Державного бюджету України (ГУДКУ в Одеській області, рахунок № 31114095700008, МФО 828011, код ЄДРПОУ 23213460) 41 грн. 50 коп. зайве сплаченого державного мита за подачу апеляційної скарги.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено в касаційному порядку.

Головуючий суддя М.С. Петров

Суддя Г.П. Разюк

Суддя С.І. Колоколов

Повний текст постанови складено 24.03.11 р.