Рішення № 14405756, 17.03.2011, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

17 березня 2011 р. Справа 7/29/2011/5003

за позовом: Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" в особі філії "Дирекція первинної мережі" ВАТ "Укртелеком", м.Київ

до: Військової частини А-2656, м.Вінниця

про стягнення 1 404,97 грн.

Головуючий суддя Банасько О.О.

Cекретар судового засідання Кислиця Л.С.

Представники:

позивача: Дубищев Ю.В. - довіреність № б/н від 11.12.2010 року, паспорт серія НОМЕР_1, виданий 04.02.2003 року.

відповідач: Кушнір А.Л. - представник, довіреність б/н від 16.02.2011 року, посвідчення УК №151859, видане 14.02.2007 року.

Борщевська А.О. - представник, довіреність № 601 від 16.02.2011 року, паспорт серія НОМЕР_2 виданий Замостянським РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області 08.12.2010 року.

Урбановіч К.О. - бухгалтер, паспорт серія НОМЕР_3 виданий Замостянським РВ УМВС України у Вінницькій області.

ВСТАНОВИВ :

До господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" в особі філії "Дирекція первинної мережі" ВАТ "Укртелеком" до Військової частини А- 2656 про стягнення 1 404,97 грн. заборгованості, у тому рахунку 1300,80 грн. основного боргу, 9,13 грн. пені, 72,68 грн. інфляційних втрат та 22,36 грн. 3 % річних.

Ухвалою від 21.02.2010 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/29/2011/5003 та призначено до розгляду на 03.03.2011 року.

Ухвалою від 03.03.2011 року розгляд справи відкладено до 17.03.2011 року.

За відсутності поданого представниками сторін відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

03.12.2007 року між Відкритим Акціонерним Товариством "Укртелеком" в особі філії "Дирекція первинної мережі" ВАТ "Укртелеком" та Військовою частиною А -2656 був укладений договір на експлуатаційно-технічне обслуговування обладнання зв'язку № 1896-8.

Предметом даного договору є технічне обслуговування обладнання АХХ-155А, яке встановлене в ЛАЦ ЦТЕПМ №2 м.Вінниці (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п.3.1 плата за технічне обслуговування обладнання визначається розрахунком вартості послуги (Додаток №2).

Відповідно до п.п.4.11 Замовник повинен здійснювати оплату за технічно обслуговування до 20 числа місяця наступного за звітним, на підставі виставлених рахунків Виконавця.

Протягом 3-х банківських днів з моменту закінчення терміну дії договору провести остаточні розрахунки з Виконавцем за фактично надані послуги з технічного обслуговування обладнання (п.4.12 Договору).

Відповідно до п.6.1 даний Договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2008 року та регулює відносини між сторонами з 01 вересня 2007 року.

03.12.2007 року між сторонами підписано Додатки до Договору № 1896-8, а саме додаток № 1 (акт приймання передачі обладнання зв'язку в/ч А-2656), додаток №2 (розрахунок технічного обслуговування обладнання в/ч А-2656), додаток №3 (ліміт споживання послуг відповідачем в грошовому еквіваленті - 51,40 грн. за місяць).

Також між сторонами 20.12.2007 року було підписано Додаткову угоду №1 до Договору №1896-8 від 03.12.2007 року.

Відповідно до п.1 Додаткової угоди згідно умов договору №1896-8 від 03.12.2007 року та наказу ВАТ "Укртелеком" від 18.10.2007 року № 471 "Про затвердження тарифів на послуги, з технічного обслуговування мультиплексорів сторонніх організацій, які надає філія "Дирекція первинної мережі ВАТ "Укртелеком", у зв'язку зі змінами тарифу, замінено Додаток № 2 до Договору № 1896-8 від 03.12.2007 року Додатком № 2А, згідно якого вартість послуг за місяць становить 81,30 грн..

За твердженням позивача відповідач порушив взяті на себе зобов'язання в частині своєчасності та повноти оплати на експлуатаційно-технічне обслуговування обладнання зв'язку в зв'язку з чим на момент звернення з позовом до суду за останнім утворилась заборгованість в розмірі 1300,80 грн., яка утворилась за період з вересня 2009 року по грудень 2010 року.

В підтвердження заявленої до стягнення суми боргу позивачем надано суду розрахунок заборгованості, рахунки на оплату послуг, акти виконаних робіт тощо.

Позивачем направлялися претензія № 5573/06 від 10.11.2010 року з проханням погасити борг.

Відповідач відповіді на претензію не надав.

Також судом встановлено, що після порушення провадження у справі відповідачем було сплачено на рахунок позивача 81,30 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 142 від 01.03.2011 року.

Непроведення оплати відповідачем спонукало позивача звернутись з відповідним позовом до суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Беручи до уваги зміст договору укладеного між сторонами, характер взятих на себе сторонами зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору про надання послуг, регулювання яких здійснюється в главі 63 "Послуги. Загальні положення", ст.ст.901-907 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 1219,5 грн. правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідачем було частково погашено заборгованість після порушення провадження у даній справі після звернення останнього до суду.

Як наголошено в п.3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 року № 02-5/612 "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального Кодексу України" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК) зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що між сторонами відсутній спір щодо стягнення заборгованості в сумі 81,30 грн., а тому провадження у цій частині підлягає припиненню згідно п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 09 грн. 13 коп. пені (з 21.06.2010 року по 30.11.2010 року), 72,68 грн. інфляційних втрат ( з 11.09.2009 року по 13.12.2010 року), 22,36 грн. 3% річних (з 11.09.2009 року по 13.12.2010 року), за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з пунктом 5.2 Договору в разі несвоєчасної оплати Замовнику нараховується пеня за кожну добу, яка обчислюється від вартості неоплачених послуг в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період за який нараховується пеня.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, інфляційних втрат 3 % річних є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства.

Перевіркою правильності наданого позивачем розрахунку пені, 3 % річних, інфляційних втрат не виявлено помилок в зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Разом з тим відносно вимоги про стягнення пені суд дійшов наступних висновків.

З врахуванням встановлених обставин суд прийшов до висновку про зменшення розміру заявленої до стягнення пені.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Застосовуючи припис, який міститься в п.3 ст.83 ГПК України, суд враховує вказівку, що міститься в п. 2.4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.19994 року № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань", в якому зазначається, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення пені.

Приймаючи рішення про зменшення розміру неустойки суд взяв до уваги причини невиконання зобов'язання відповідачем (бюджетна організація, відсутність фінансування).

Враховуючи викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст.551 ЦК України, 233 ГК України та ст.83 ГПК України, зменшує пеню до 1,00 грн..

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, 3 % річних, інфляційних втрат, пені в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Враховуючи наведене позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Також суд враховує п.6.3 даного роз'яснення в якому вказується, що у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою державного мита, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем.

17.03.2011 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст.4-3,4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, 49, п.1-1 ч.1 ст.80, ст.ст. 82, 84, 85, 87, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Військової частини А-2656, вул.Червоноармійська,17, м.Вінниця, 21007 (ідентифікаційний код - 079937980) на користь Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" в особі філії "Дирекція первинної мережі ВАТ "Укртелеком", вул.Солом'янська, 3,м.Київ, 03110 (ідентифікаційний код - 16479714) - 1219 грн. 50 коп. - боргу, 01 грн. 00 коп. пені, 22 грн. 36 коп. 3 % річних, 72 грн. 68 коп. інфляційних втрат, 102 грн. 00 коп. - відшкодування витрат повязаних зі сплатою державного мита та 236 грн. 00 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Провадження у справі в частині стягнення 81 грн. 30 коп. заборгованості припинити відповідно до п.11 ч.1 ст.80 ГПК України в зв'язку з відсутністю предмета спору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Банасько О.О.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 22 березня 2011 р.

віддрук. 1 прим.:

1 - до справи.