Постанова № 14403389, 16.03.2011, Вінницький окружний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2011 р.           Справа № 2а/0270/974/11

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Чудак Олесі Миколаївни,

розглянувши у в порядку письмового провадження матеріали справи за позовом Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Липовецька спеціалізована пересувна механізована колона №73»про стягнення податкового боргу,

ВСТАНОВИВ :

28 лютого 2011 року Іллінецька міжрайонна державна податкова інспекція Вінницької області (Іллінецька МДПІ) звернулася в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Липовецька спеціалізована пересувна механізована колона №73» (ТОВ «Липовецька спеціалізована пересувна механізована колона №73», Товариство) про стягнення заборгованості по податку на прибуток підприємства та по податку з доходів найманих працівників в загальній сумі 73447 грн. 31 коп.

Зазначали, що ТОВ «Липовецька спеціалізована пересувна механізована колона №73» Іллінецькою МДПІ взяте на податковий облік як платник податків з травня 1991 року. Станом на час звернення до суду за Підприємством рахується податковий борг по податку на прибуток підприємства та по податку з доходів найманих працівників в загальній сумі 73447 грн. 31 коп.

Посилаючись на те, що добровільно він не погашений, крім того, для належного виконання обов’язків, будучи державним органом та виконуючи завдання держави, податкова служба має право на захист інтересів держави щодо погашення існуючої заборгованості в органах судової влади, - просили стягнути заборгованість по податку на прибуток за рахунок активів в судовому порядку.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 02 березня 2011 року відкрито провадження і адміністративна справа призначена до розгляду.

16.03.2011 року позивачем до суду подано письмове клопотання про зменшення позовних вимог, згідно із яким позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в загальній сумі 37681,72 гривень. Клопотання мотивовано тим, що за час розгляду Вінницьким окружним адміністративним судом даної справи борг у відповідача зменшився.

В силу частини 1 статті 51 Кодексу адміністративного судочинства України позивач має право змінити підставу або предмет адміністративного позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від адміністративного позову в будь-який час до закінчення судового розгляду. Зважаючи на права якими наділені сторони статтею 51 Кодексу адміністративного судочинства України, зменшення позовних вимог приймаються судом, оскільки такі дії позивача не суперечать закону, не порушують чиїх-небудь прав, свобод чи інтересів.

Крім того, повноважним представником позивача подано до суду клопотання і про розгляд справи у їх відсутність.

Відповідачем також подано письмову заяву про розгляд адміністративної справи за відсутності їх повноважного представника, разом із тим зазначено, що позовні вимоги щодо стягнення коштів в сумі 37681,72 гривень вони визнають.

Частиною 3 статті 122 КАС України передбачено, що особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи викладене, беручи до уваги клопотання сторін, справу розглянуто за наявними матеріалами без участі представників сторін в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Зокрема, суд встановив, що відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи №160314 серія А00 ТОВ «Липовецька спеціалізована пересувна механізована колона №73» зареєстроване Липовецькою районною державною адміністрацією Вінницької області 04 листопада 1992 року (а.с.5).

Згідно із довідкою Вінницького обласного управління статистики від 23.07.1997 року №4395 відповідач включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, а згідно із довідкою позивача від 25.03.1999 року №1110/15-16 Товариство узято на облік як платник податків з 18.10.1991 року (а.с.7).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 9 Закону України «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 року №1251-ХІІ (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) платники податків і зборів (обов’язкових платежів) зобов’язані сплачувати належні суми податків і зборів (обов’язкових платежів) у встановлені законами терміни.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 14 цього Закону до переліку загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів), зокрема, включено податок на прибуток.

Відповідно до положень статті 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР (Закон №334) платниками податку є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Прибуток платників податку, включаючи підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи, оподатковується за ставкою 25 відсотків до об'єкта оподаткування (п. 10.1 статті 10 Закону №334).

Статтею 16 вказаного закону передбачено, що податок за звітний період сплачується його платником до відповідного бюджету у строк, визначений законом для квартального податкового періоду. Так, платник податку на прибуток не пізніше 40-го дня наступного за звітним періодом, подає до податкового органу декларацію про прибуток за звітний квартал, розраховану наростаючим підсумком з початку звітного фінансового року.

Порядок ведення і складання податкових звітів, декларацій про прибуток підприємств та розрахунків податку встановлюється центральним податковим органом.

Відповідно до пункту 1.13 частини другої статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року №889-VI (Закон №889) (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), податок з доходів фізичних осіб – це плата фізичної особи за послуги, які надаються їй територіальною громадою, на території якої така фізична особа має податкову адресу або розташовано особу, що утримує цей податок згідно з цим Законом.

Даний Закон передбачає, що нарахування та сплата податку здійснюється двома типами суб’єктів: самостійно або податковим агентом.

Пунктом 1.15 статті 1 Закону №889 визначено, що податковий агент – це юридична особа або фізична особа чи представництво нерезидента – юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Згідно із підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону №889 одним з об’єктів оподаткування фізичної особи-резидента є загальний місячний оподатковуваний дохід (будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахований (виплачений) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду). До такого місячного оподаткованого доходу платника податку належать доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору (п. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4 Закону №889).

Податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону (п.п.8.1.1 п.8.1 ст.8 Закон №889).

Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є працедавець (самозайнята особа), який виплачує такі доходи на користь платника податку (такої самозайнятої особи) (п.17.1 ст.17 Закон №889).

Пунктом 19.2 статті 19 Закону №889 передбачено, що особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобов’язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок.

Матеріалами справи підтверджено наявність у Товариства заборгованості в сумі 73447 грн. 31 коп., про що свідчить:

- декларація за податку на прибуток підприємства за 2010 рік;

- податкове повідомлення-рішення №0000292301/0 від 07 грудня 2010 року, яким донараховано податку на прибуток в сумі 81751,5 гривень (а.с.25);

- податкове повідомлення-рішення 0029311701/0 від 07.12.2010 року, яким донараховано податок з доходів фізичних осіб на суму 6968,79 гривень (а.с.29).;

- дані облікової картки платника (а.с., 26,27).

Проте судом встановлено, що ТОВ «Липовецька спеціалізована пересувна механізована колона №73» частково сплатило борг, що знайшло своє відображення у зменшенні позовних вимоги Іллінецькою МДПІ.

Таким чином, у Товариства на момент розгляду справи існує податковий борг по податку на прибуток підприємства та по податку з доходів найманих працівників в загальній сумі 37681,72 гривень.

Статтею 20 Закону України «Про систему оподаткування» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов’язкових платежів) здійснюється державними податковими органами та іншими органами в межах повноважень, визначених законом.

Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), включаючи збір на обов’язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення є Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року №2181.

Визначенням, даним у пункті 1.2 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань перед бюджетами та державними цільовими фондами», податкове зобов’язання – це зобов’язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені законом.

Відповідно до підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону №2181 платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку.

Підпунктом 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 вищевказаного закону встановлено, що узгоджена сума податкового зобов’язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.

В свою чергу податковий борг - це податкове зобов’язання, самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов’язання (п.1.2 ст.1 Закон №2181).

Стаття 67 Конституції України передбачає обов’язок платників податків в повній мірі та у встановлений строк сплачувати податки та збори до Державного бюджету України, а також місцевих бюджетів.

Оскільки, в добровільному порядку податкову заборгованість Товариство не сплачує, що тягне за собою ненадходження коштів до бюджету та суттєво порушує інтереси держави, то чинне законодавство уповноважує Іллінецьку МДПІ звернутися до суду.

Зокрема, пункт 11 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04 грудня 1990 року №509-ХІІ передбачає, що органи державної податкової служби подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними та такими угодами, а в інших випадках – коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Тобто, тут концентрована чітко визначена законом правова підстава можливості звернення з позовом, що відповідає частині четвертій статті 50 КАС України, відповідно до якої громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

В таких адміністративних справах за зверненням суб’єкта владних повноважень з позовом до фізичної чи юридичної особи у випадках, визначених законом, адміністративний суд надає упереджувальний захист правам, свободам та інтересам особи. При цьому, щоб не допустити зловживань суб’єкта владних повноважень та можливих порушень прав, свобод чи інтересів, Конституцією та законами України встановлено судовий контроль за вжиттям таких заходів. Адміністративний суд у зазначених справах, згідно з частиною першою статті 2 КАС України, перевіряє, зокрема, чи не буде порушено (у тому числі безпідставно обмежено) права, свободи та інтереси осіб у разі задоволення адміністративного позову суб’єкта владних повноважень.

Отже, примусове стягнення податкової заборгованості – це передбачена законодавством України процедура погашення податкової заборгованості платника податків шляхом звернення стягнення на активи відповідного платника податків.

Відповідно до підпункту 3.1.1. пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» активи платника податків (кошти, матеріальні та нематеріальні цінності), що належать юридичній або фізичній особі за правом власності або повного господарського відання можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду.

Відповідно до статей 11, 86, 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

Також слід зазначити і про те, що відповідно до частини першої статті 136 КАС України позивач може відмовитися від адміністративного позову, а відповідач – визнати адміністративний позов протягом всього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. Якщо відмову від адміністративного позову чи визнання адміністративного позову викладено в адресованій суду письмовій заяві, ця заява приєднується до справи.

Відповідно до частини третьої статті 72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Таким чином, враховуючи те, що вимоги Ілліницької МДПІ є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам та знайшли своє підтвердження в матеріалах справи, вимоги позивача визнаються відповідачем (що не суперечить закону та не порушує чиї-небудь права, свободи та інтереси), а також те, що Іллінецька МДПІ має право звернутися до суду про стягнення боргу, а суд наділений повноваженнями на таке стягнення, суд вважає за доцільне позов задовольнити.

Оскільки спір вирішено на користь суб’єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача – суб’єкта владних повноважень, пов’язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

адміністративний позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Липовецька спеціалізована пересувна механізована колона №73» (вул. Чкалова,18, м. Липовець, Вінницька область, 22500, код ЄДРПОУ 13334889) заборгованість по податку на прибуток в сумі 37681 грн 72 коп. на р/р 31111009700273, державний бюджет Липовецький район, платіж 11021000, код одержувача 34701099, банк ГУДКУ у Вінницькій області МФО 802015 та по податку з доходів найманих працівників в сумі 7299 грн 59 коп. на р/р 33210800700274, місцевий бюджет Липовецька міська рада, платіж 11010100, код одержувача 34701099, банк ГУДКУ у Вінницькій області, МФО 802015.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя (підпис)          Чудак Олеся Миколаївна

з оригіналом згідно

Суддя

Секретар