Рішення № 14401413, 22.03.2011, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.03.11 Справа № 8/272пн.

За позовом Фізичної особипідприємця ОСОБА_1, смт Марківка Луганської області, до 1. Марківської районної ради, смт. Марківка Луганської області,

2. Марківського комбінату комунальних підприємств, смт Марківка Луганської області,

за участю:

І третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Виконавчого комітету Марківської селищної ради, смт Марківка Луганської області;

ІІ третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Марківського районного відділу УМВС України у Луганській області, смт Марківка Луганської області, -

ІІІ третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Марківського районного бюро технічної інвентаризації, смт Марківка,-

про визнання договору оренди недійсним, визнання дій інвестиційними, визнання права власності та стягнення 26960 грн. 00 коп.

Колегія суддів господарського суду Луганської області у складі:

головуючого - судді Середи А.П., членів колегії - суддів Старкової Г.М., Василенко Т.А.,

при секретарі судового засідання Качановській О.А.,

в присутності учасників розгляду спору:

від позивача ОСОБА_1 приватний підприємець, - паспорт НОМЕР_4, вид. Марківським РВ УМВСУ у Луганській обл. 12.07.02 року;

від 1-го відповідача Білик В.О. начальник організаційного відділу, - довіреність №143 від 21.03.2011 року;

від 2-го відповідача Нікітенко О.Ф. - юрист, - довіреність № б/н від 28.02.2011 року;

від І третьої особи Дзюба І.Н. селищний голова, - паспорт НОМЕР_5, вид. Артемівським РВ ЛМУ УМВСУ у Луганській обл. 03.07.96 року, протокол від 26.03.06 року;

від ІІ третьої особи представник не зявився;

від ІІІ третьої особи представник не зявився, -

розглянувши матеріали справи, -

в с т а н о в и л а:

суть спору: фізичною особоюпідприємцем ОСОБА_1 (далі ФОП ОСОБА_1.) подана позовна заява №б/н від 24.11.09 року, у якій заявлено вимоги про:

- визнання недійсним договору оренди комунальної нерухомості №8, укладеного між позивачем та 2-м відповідачем 01.08.2007 року, - з посиланням на те, що його укладено з застосуванням обману;

- визнання дій позивача по реконструкції підвального приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та є предметом спірного договору № 8 від 01.08.07 року, - інвестиційними діями;

- визнання за позивачем права власності на 86/100 частки магазину, або на 154,8 кв.м приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 Луганської області, який на праві власності належить Марківській районній раді, - з посиланням на те, що позивач здійснив реконструкцію цього обєкту нерухомості як предмету договору оренди №8 від 01.08.07 року, внаслідок чого збільшилася вартість обєкту;

- стягнення з Марківського комбінату комунальних підприємств (2-й відповідач) на користь позивача подвійного розміру орендної плати, сплаченої ним за період з серпня 2007 року по лютий 2009 року у сумі 13480,00 грн., - тобто на загальну суму 26960,00 грн., - з посиланням на те, що орендна плата орендодавцем отримана шляхом обману.

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено: з 18.12.09 року до 12.01.10 року у звязку з неявкою сторін та третьої особи; з 12.01.10 до 15.01.10 року у звязку з заявою позивача про відвід судді Середи А.П.

Заступник голови господарського суду Луганської області Рябцева О.В. ухвалою від 12.01.10 року відмовила у задоволенні заяви про відвід.

12.01.10 року від позивача надійшло клопотання про забезпечення звукозапису судового процесу (вих. № б/н від 12.01.10 року) (том 1, а.с.125), яке судом задоволено; увесь подальший судовий процес фіксувався технічними засобами.

На підставі ст.20 ГПК України у судовому засіданні було оголошено перерву до 15.01.10 року.

Ухвалою суду від 15.01.10 року за клопотанням позивача до участі у справі в якості ІІ третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів, - залучено Марківський районний відділ УМВС України у Луганській області, - у звязку з чим, а також у звязку з неявкою позивача розгляд справи відкладено з 15.01.10 року до 25.01.10 року.

Суд ухвалою від 25.01.10 року зупинив провадження по цій справі на підставі ч. 1 ст. 79 ГПК України, яке за наявності відповідних законних підстав поновлено 17.06.10 року.

Розпорядженням заступника голови господарського суду Луганської області Рябцевої О.В. від 17.06.10 року подальший розгляд справи доручено колегії суддів у складі: головуючого судді Середи А.П., членів колегії суддів Мінської Т.М. та Фонової О.С.

Керуючись ч.4 ст. 69 ГПК України, суд ухвалою від 05.07.10 року продовжив термін розгляду цього спору на 2 місяці - до 17.08.10 року.

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено до 09.08.10 року з метою надання сторонам можливості подати до суду додаткові докази.

Розпорядженням заступника голови господарського суду в.о. голови господарського суду Рябцевої О.В. від 09.08.10 року до складу колегії суддів внесено зміни: у звязку з хворобою судді Фонової О.С. її виведено зі складу колегії суддів, а натомість введено суддю Ворожцова А.Г.

На підставі заяви 2-го відповідача відповідно до приписів частини 3 ст. 69 ГПК України термін розгляду справи продовжено на 15 днів - до 01.09.10 року.

Розпорядженням заступника голови господарського суду Луганської області Рябцевої О.В. від 07.09.10 року до складу колегії суддів внесено зміни, а саме: у звязку з відпустками суддів Мінської Т.М. та Ворожцова А.Г. їх виведено зі складу колегії суддів, а натомість введено суддів Батюк Г.М. та Василенко Т.А.

(У звязку зі зміною членом колегії суддів суддею Батюк Г.М. свого прізвища на прізвище Старкова, в подальшому викладі усіх процесуальних документів по даній справі правильним її прізвище слід вважати - Старкова Г.М. (наказ господарського суду Луганської області від 08.02.11 року №39-к)).

Відповідно до ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 09.08.10 року до 26.08.10 року за клопотанням позивача.

Ухвалою суду від 26.08.10 року термін розгляду справи продовжено на 15 днів до 16.09.10 року.

07.09.10 року у справі призначено судову будівельно-технічну експертизу, у звязку з чим провадження по ній зупинено.

Провадження у справі поновлено 01.03.11 року.

У судовому засіданні 01.03.11 року позивач, керуючись ч.3 ст. 69 ГПК України, подав заяву про продовження терміну розгляду справи на 15 днів, яку суд задовольнив, продовживши останній до 24.03.11 року.

15.03.11 року, через канцелярію суду, від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог (вих. №б/н від 14.03.11 року), у якій він, залишаючи незмінними усі інші позовні вимоги, просить суд визнати за ним право власності на 88/100 частини магазину "Меблі та побутова техніка", площею 154,8 кв.м, оціночною вартістю 184392,00 грн., розташованого у АДРЕСА_1

Судом встановлено, що позивач, збільшивши суму майнових вимог, не здійснив доплату державного мита у сумі 238,52 грн., а також не надав доказів спрямування копії заяви про збільшення позовних вимог на адресу ІІ третьої особи, - з огляду на що суд відклав вирішення питання про прийняття заяви про збільшення позовних вимог.

З метою надання позивачу можливості усунути згадані недоліки, суд, керуючись ст. 77 ГПК України, розгляд справи відклав з 15.03.11 року до 22.03.11 року.

Після усунення позивачем недоліків поданої заяви колегія суддів 22.03.11 року прийняла її та врахувала при вирішенні спору по суті, вважаючи за потрібне зазначити наступне.

Згідно Висновку судової будівельно-технічної експертизи №2184/23 від 28.01.11 року, здійсненої в ході розгляду цієї справи Луганським відділенням Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз, дійсна ринкова вартість спірного підвального приміщення становить 286289,00 грн., з огляду на що вартість 88/100 його частини становить 251934,32 грн. (286289,00 грн. х 0,88), а не 184392,00 грн., як зазначає позивач, - а тому саме вартість в 251934,52 грн. колегія суддів враховує при вирішенні цього спору по суті.

Судовий процес фіксується технічними засобами.

У судовому засіданні 21.03.11 року позивач позов підтримав у повному обсязі (з урахуванням внесених до нього змін).

1-й та 2-й відповідачі позов у його уточненому варіанті не визнали з підстав, про які йдеться у їх відзивах на позов (відповідно, - вих. №139/1-13 від 21.03.11 року та вих. без номера та без дати (до справи надано 22.03.11 року)).

І третя особа позов у його уточненому варіанті не визнала, заявивши у судовому засіданні про його незаконність та необґрунтованість; відзив на заяву про збільшення позовних вимог не підготувала та не надала.

ІІ третя особа до судового засідання не зявилася без пояснення причин.

ІІІ третя особа до судового засідання не зявилася, при цьому вона звернулася до суду з клопотанням про розгляд справи по суті за її відсутності ( вих. №50 від 28.02.11 року); 22.03.11 року вона надала до справи відзив на позовну заяву про збільшення позовних вимог (без дати та без номера), у якому просить суд відмовити у позові, здійснивши розгляд справи за її відсутності.

Учасники розгляду спору, які прибули до судового засідання, не заперечили проти розгляду справи за відсутності ІІ та ІІІ третіх осіб.

І.Заслухавши учасників розгляду спору, дослідивши наявні докази, колегія суддів встановила наступні фактичні обставини справи.

23.11.1999 року Марківська районна рада прийняла рішення №10/9 "Про згоду на обмін адмінбудівлі Марківського РВ УМВС на будівлю готелю "Берізка"", згідно якому Марківському комбінату комунальних підприємств (далі ККП, - 2-ий відповідач) було надано дозвіл здійснити обмін обєкту нерухомого комунального майна у вигляді будівлі готелю "Берізка", розташованої у смт Марківка, АДРЕСА_2 - на обєкт нерухомого державного майна у вигляді адміністративної будівлі Марківського районного відділу УМВС України у Луганській області (далі РВ УМВСУ, - ІІ третя особа), який знаходиться у АДРЕСА_1 (том 2, а.с.49).

06.10.2000 року виконавчий комітет Марківської селищної ради Луганської області (далі виконком селищної ради, - І третя особа) на виконання власного рішення від 25.09.2000 року за №113 видав на імя Марківського РВ УМВСУ свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю - будівлю РВ УМВСУ, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 Луганської області; вказане свідоцтво зареєстроване у Марківському районному бюро технічної інвентаризації (далі БТІ, - ІІІ третя особа) 06.10.2000 року, реєстраційний №23 (том 1, а.с. 74); 09.10.2000 року БТІ був оформлений технічний паспорт на цю будівлю (том 1, а.с.114-120).

05.04.06 Кабінет Міністрів України видав розпорядження №189-р "Про передачу будівель у смт Марківці Луганської області", відповідно до якого була прийнята пропозиція Міністерства внутрішніх справи України та Марківської райради Луганської області щодо передачі у смт Марківці адміністративної будівлі з господарськими спорудами по АДРЕСА_1, з державної власності у спільну власність територіальних громад району в обмін на будівлю по АДРЕСА_2 що передається із спільної комунальної власності територіальних громад району у державну власність, з віднесенням її до сфери управління МВС України (том 1, а.с.67).

18.04.06 року Міністерство внутрішніх справи України на виконання цього розпорядження видало наказ №386 "Про передачу будівель у смт Марківці Луганської області" (том 2, а.с.59), а Марківська РДА 16.05.06 року видала розпорядження №249 "Про затвердження складу комісії з питань приймання-передачі будівлі, розташованої за адресою: смт Марківка, АДРЕСА_2, в обмін на будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1" (том 2, а.с.54-55)

На підставі акту приймання-передачі від 10.05.06 року була здійснена передача обєкту нерухомого державного майна, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, - на користь територіальних громад Марківської районної ради (балансоутримувач ККП) (том 1, а.с.71-73).

Відповідно до акту приймання-передачі від 16.05.06 року була здійснена передача обєкту нерухомого комунального майна, яке знаходиться за адресою: смт Марківка, АДРЕСА_2 - на користь держави (том 1, а.с.68-70).

Таким чином, обмін обєктів нерухомості був здійснений.

З вищевикладених актів вбачається, що обєкт нерухомого майна, який знаходиться у АДРЕСА_1, - перейшов у комунальну власність територіальних громад Марківської районної ради з 10.05.06 року.

Додатковими підтвердженнями наявності у територіальної громади права власності на згаданий обєкт, крім названих доказів, є:

1)Державні акти на право постійного користування земельною ділянкою, видані на користь РВ УМВСУ на підставі рішення Марківської селищної ради від 21.09.07 року за №20/9, та зареєстровані у встановленому законодавством порядку:

ЯЯ №170792 від 10.10.07 року на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,0936 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1"а", та надана для розміщення гаражів (том 2, а.с.64);

ЯЯ №170791 від 10.10.07 року - на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,2391 га, яка знаходиться в смт Марківка, АДРЕСА_2 та надана для розміщення будівлі районного відділу (том 2, а.с.65);

2)свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане виконавчим комітетом Марківської селищної ради згідно власного рішення від 07.06.07 року за №59, відповідно до якого держава Україна є власником нежитлової будівлі площею 831,0 кв.м, яка розташована у АДРЕСА_2 (том 2, а.с.76); свідоцтво зареєстроване у Державному реєстрі прав на нерухоме майно 27.07.07 року, витяг №15387322 (том 2, а.с.67).

Як сказано у ст. 328 Цивільного кодексу України (далі ЦКУ), право власності набувається з підстав, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Вищевикладене дає колегії суддів підстави дійти висновку про те, що 1-й відповідач (райрада) набув права власності на обєкт нерухомості, розташований в АДРЕСА_1, на законних підставах.

Факт відсутності у нього станом на 01.08.07 року (день укладення договору оренди №8) свідоцтва про право власності на цей обєкт не свідчить про відсутність такого права у Марківської райради, оскільки воно підтверджується низкою вищеперелічених документів.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що відповідно до приписів ст.761 Цивільного кодексу України та ст. 5 Закону України від 10.04.92 року №2269-ХІІ "Про оренду державного та комунального майна" (далі Закон №2269-ХІІ) 1-й відповідач (райрада) був належним орендодавцем.

Рішенням Марківської районної ради від 06.04.05 року №26/5 "Про протест прокурора на рішення сесії районної ради №6/5 від 26.12.2002 року" ККП надано права орендодавця нерухомого майна, переданого йому у постійне користування та майна, яке є його власністю, площею до 200 кв.м, за винятком обєктів, які відносяться до протирадіаційних споруд (том 1, а.с.75).

Як сказано ст. 327 Цивільного кодексу України, у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Отже, вищеназване рішення райради відповідає нормам ст. 761 ЦКУ та ст. 5 Закону №2269-ХІІ.

Як встановлено в ході розгляду спору, позивач, маючи намір отримати в оренду приміщення колишнього ізолятора тимчасового тримання (ІТТ) РВ УМВСУ, розташованого у підвальній частині будівлі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 з метою подальшого його використання під магазин "Меблі та побутова техніка", - з дозволу ККП оглянув його та дійшов висновку про можливість його використання з вищеназваною метою.

Наявними у справі доказами підтверджено, що 30.05.07 року, в ході попередніх переговорів з ККП про отримання в оренду спірного підвального приміщення, позивач ОСОБА_1 отримала від ККП лист-довіреність №32, відповідно до якого комбінат довіряє їй "підготувати документи на реконструкцію та здійснити реконструкцію підвального приміщення за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 179 кв.м" (том 1, а.с.22).

31.05.07 року комісія, створена на підставі розпорядження Марківської районної державної адміністрації (далі РДА) від 24.04.07 року за №195, також здійснила огляд вищезазначеного підвального приміщення з метою вирішення питання про можливість його використання під магазин "Меблі та побутова техніка" шляхом реконструкції та дійшла висновку, що реконструкція приміщення можлива (том 1, а.с.24).

На користь того, що позивач в ході вищезгаданих переговорів виступав саме як орендар згадуваного у цьому рішенні приміщення, свідчить також низка наступних доказів.

Як пояснив 2-й відповідач (ККП), маючи права орендодавця щодо спірного приміщення, 07.06.07 року він видав лист-довіреність №48, відповідно до якого "довіряє орендареві нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_1 виконати експертну оцінку та виготовити технічний паспорт вказаного приміщення" (том 1, а.с.25).

На підставі цього листа-довіреності ФОП ОСОБА_1 замовила здійснення експертного дослідження. Згідно Висновку про вартість обєкту оцінки від 31.05.07 року, складеного субєктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_9, у якому замовник ОСОБА_1 іменується як орендар підвального приміщення площею 179,0 кв.м по АДРЕСА_1 - ринкова вартість останнього визначена на рівні 26514,00 грн. (без ПДВ) (том 3, а.с.75-149).

12.06.07 року виконавчим комітетом Марківської селищної ради прийнято рішення №70 "Про надання дозволу на реконструкцію підвального приміщення адміністративної будівлі в АДРЕСА_1, під магазин "Меблі та побутова техніка" підприємцю ОСОБА_1", - відповідно до якого їй надано дозвіл на реконструкцію підвального приміщення адміністративної будівлі під магазин "Меблі та побутова техніка", яка знаходиться в АДРЕСА_3 - при цьому судом звернуто увагу на те, що у мотивувальній частині рішення мається посилання на договір оренди з ККП від 01.06.07 року (до справи не надано; сторонам у справі про його існування нічого не відомо) (том 1, а.с.28).

Вказане рішення є чинним на день вирішення даного спору; воно узгоджується з приписами п.9 ч.1 ст. 31 Закону України від 21.04.97 року №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування" (у редакції, чинній на день винесення), відповідно до якого до відання виконкомів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження щодо надання відповідно до законодавства дозволу на спорудження обєктів містобудування незалежно від форм власності.

Отже, з вищевикладеного вбачається, що жоден з наданих до справи доказів не підтверджує того, що позивач, здійснюючи поліпшення (реконструкцію) предмету оренди, діяв не як орендар, а як інвестор.

01.08.07 року між 2-м відповідачем (ККП , - орендодавець) та позивачем (орендар) укладено договір оренди нерухомості №8 , відповідно до якого ним регулюються правовідносини, повязані з передачею орендодавцем орендареві у строкове платне користування наступного будинку (споруди): підвального приміщення, розташованого в АДРЕСА_1, загальною площею 179,0 кв.м, ринковою вартістю 26514,00 грн. (без ПДВ), яке знаходиться у задовільному технічному стані (п.1).

Предмет оренди передається для використання його у господарській діяльності з метою торгівлі меблями і побутовою технікою (п.2), передача здійснюється комісійно, на підставі акту приймання-передачі (пункти 3.1-3.6).

Договір укладено у простій письмовій формі терміном на 2 роки 11 місяці з моменту передачі обєкту оренди (п.4.1).

Сторони встановили місячну орендну плату на рівні 477,25 грн. (п.5.1), яка підлягає внесенню на користь орендодавця не пізніше 25-го числа кожного місяця (п.5.2) та може бути переглянута за умов, визначених у п.п.5.3-5.4 договору.

Відповідно до п.7.1 договору орендар зобовязаний: своєчасно здійснювати орендні платежі; самостійно та за власний рахунок здійснювати поточний ремонт обєкту, що орендується, протягом строку оренди; не здійснювати без письмової згоди орендодавця перебудову, добудову та перепланування обєкту.

Згідно п.7.2 договору орендар має право отримати відшкодування за зроблені ним з дозволу орендодавця поліпшення обєкта; порядок такого відшкодування погоджується сторонами при наданні згоди на поліпшення.

Повернення орендодавцю обєкту здійснюється комісійно, на підставі акту приймання-передачі (п.8.1), при цьому він повинен бути повернутий у тому ж стані, в якому був переданий в оренду (п.8.6).

Сторони домовилися, що поліпшення, зроблені орендарем без згоди орендодавця, якщо їх можна відокремити від обєкту без завдання йому шкоди, орендар повинен відокремити та вивезти до моменту передачі обєкта. Невідокремлювані поліпшення та поліпшення, які неможливо відокремити від обєкта без завдання йому шкоди, переходять у власність орендодавця без відшкодування з моменту підписання акту прийому-передачі (п.8.7) (том 1, а.с.30-31).

Договір не містить будь-яких домовленостей про порядок та підстави переходу до орендаря права власності на частину предмету оренди або на весь предмет.

Орендодавець передав предмет оренди орендареві 01.08.07 року, що підтверджується актом приймання-передачі (том 1, а.с.33).

Орендар документально підтвердив факт внесення орендної плати за період з серпня 2007 року по березень 2009 року включно у сумі 13302,67 грн. (судом не включено до складу цієї суми вартість послуг за вивезення сміття, які, згідно п.7.1 договору, орендар повинен сплачувати окремо) (том 1, а.с.34-36).

Як вбачається з наявних у справі доказів, позивач з метою здійснення реконструкції предмету оренди 16.08.07 року отримав Дозвіл на виконання будівельних робіт №8, відповідно до якого йому надано дозвіл на виконання будівельних робіт з реконструкції підвального приміщення адмінбудівлі в АДРЕСА_1, під магазин "Меблі та побутова техніка" (том 1, а.с.37).

Позивач надав до справи документальні докази здійснення реконструкції спірного приміщення (том 1, а.с.53-58; том 4, а.с.1-115; 125-146; та ін.), яке на підставі Акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом обєкту від 19.12.08 року прийняте в експлуатацію (том 1, а.с.48-50).

До вказаної дати, а саме: 20.08.07 року - виконавчим комітетом Марківської селищної ради прийнято рішення №101 "Про визнання права комунальної власності нежитлової будівлі готелю "Берізка", яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка належить територіальній громаді селища, сіл Марківського району в особі Марківської районної ради (балансоутримувач Марківський комбінат комунальних підприємств", - яким право власності на обєкт нерухомого майна (будівлю в цілому), який знаходиться в АДРЕСА_1, - визнано за територіальною громадою селища, сіл Марківського району в особі Марківської районної ради (балансоутримувач Марківський комбінат комунальних підприємств) (том 1, а.с.59), на його підставі тим же виконкомом 14.09.07 року видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, згідно якому територіальній громаді Марківського району в особі Марківської районної ради належить обєкт нерухомості комунальної форми власності загальною площею 549,5 кв.м, 1971 року забудови, до складу якого входять: нежитлова будівля з підвалом, А-2, 549,5 кв.м; ганок а; ганок а1, уборна У, огорожа №2 (том 1, а.с.51); свідоцтво зареєстроване в Державному реєстрі прав на нерухоме майно, - витяг №16769564 від 23.11.07 року (том 1, а.с. 52); 16.08.07 року БТІ складено та видано на користь власника Технічний паспорт на нежитлову будівлю готель "Берізка" (том 2, а.с.40-46).

Рішенням Марківської селищної ради від 28.03.08 року №26/11 власнику надано у постійне користування земельну ділянку площею 0,0633 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (том 2, а.с.48).

Колегія суддів дослідила кожен з технічних паспортів на спірний обєкт нерухомості, а саме: видані 09.10.2000 року (том 1, а.с.114-120) та 16.08.07 року (том 2, а.с.40-46), а також: Звіт про оцінку підвального приміщення від 31.05.07 року (том 3, а.с.75-149) та Висновок судової будівельно-технічної експертизи №2184/23 від 28.01.11 року, здійсненої в ході розгляду цієї справи Луганським відділенням Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз, - при цьому згідно останньому після реконструкції дійсна ринкова вартість приміщення магазину "Меблі та побутова техніка" становить 286289,00 грн. (п.1), а дійсна ринкова вартість того ж обєкту станом на дату укладення договору оренди становила 23226,00 грн. (п.2) (том 5, а.с.7-39).

За результатами дослідження колегією суддів згаданих документів встановлено, що позивачем в ході реконструкції було здійснено поліпшення предмету оренди, але не була створена нова річ на його основі.

У 2009 році прокурор Марківського району Луганської області звернувся до господарського суду Луганської області з позовом в інтересах держави в особі Марківської районної ради до Марківського комбінату комунальних підприємств та ФОП ОСОБА_1 про визнання договору оренди недійсним.

Рішенням названого суду від 27.10.09 року (справа №15/290пд) (том 1, а.с.12-15), залишеним без змін постановою Луганського апеляційного господарського суду від 08.04.10 року (том 3, а.с.1-7) та постановою Вищого господарського суду України від 09.06.10 року (том 3, а.с.8-9) вищезгаданий договір оренди комунальної нерухомості №8 від 01.08.07 року визнано недійсним на майбутнє з підстав невідповідності його вимогам ч.1 ст. 118 Закону України "Про Державний бюджету України на 2007 рік", відповідно до якої комунальне нерухоме майно може бути передано в оренду лише за умов проведення конкурсу особі, яка визнана його переможцем.

Станом на час вирішення цього спору (справа №8/272пн) рішення у справі №15/290пд не виконано, орендар продовжує користуватися предметом оренди, що підтверджено учасниками розгляду спору, а також відсутністю доказів виконання орендарем вимог пунктів 8.1-8.6 договору (акту приймання-передачі від орендаря - орендодавцеві).

У 2010 році ФОП ОСОБА_1 звернулася до господарського суду Луганської області з позовом до Марківської селищної ради, Марківської районної ради, Марківського комбінату комунальних підприємств та Марківського районного бюро технічної інвентаризації - про визнання недійсним свідоцтва про право власності та скасування запису у державному реєстрі нерухомого майна.

Рішенням суду від 20.09.10 року (справа №18/35н) (том 5, а.с.55-57), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.12.10 року (том 5, а.с.58-61), у визнанні недійсним свідоцтва про право власності відмовлено; щодо решти позовних вимог провадження у справі припинено.

Обидва відповідачі та І третя особа відмовилися за будь-яких умов визнати за позивачем право власності на частку реконструйованого обєкту нерухомості, а 2-й відповідач, крім того, - ще і сплатити подвійну суму орендної плати, внесеної орендарем на його користь за час користування предметом оренди, - що стало підставою для звернення ФОП ОСОБА_1 з цим позовом до суду.

ІІ.Колегія суддів, заслухавши учасників розгляду спору, оцінивши наявні у справі докази, дійшла висновку, що позов не підлягає задоволенню у жодній з позовних вимог (тобто вцілому) з наступних підстав.

1.Позов в частині визнання договору оренди комунальної нерухомості №8 від 01.08.07 року як такого, що укладений з застосуванням обману, - не підлягає задоволенню з огляду на таке.

З обставин справи вбачається, що ФОП ОСОБА_1, звертаючись до суду з цим позовом, свої вимоги у даній частині обгрунтовує тим, що:

1)вона не має спеціальної юридичної освіти, а тому не знала про існування закону (у даному випадку Закону України від 19.12.06 року №489-У "Про Державний бюджет України на 2007 рік"), яким передбачено обовязкове проведення конкурсу на право оренди нерухомого комунального майна, з переможцем якого власник такого майна має право укласти договір оренди;

2)вона впевнена, що обидва відповідачі були обізнані з приводу існування такого Закону, а тому 2-й відповідач, відповідно до повноважень, наданих йому 1-м відповідачем, укладаючи з нею спірний договір оренди, на її думку, свідомо вводив (вводили) її в оману.

Колегія суддів не погоджується з доводами позивача у цій частині, виходячи з наступного.

Вищезгаданий Закон був опублікований у низці засобів масової інформації, у т.ч.: газеті "Голос України" №246 від 27.12.06 року та газеті "Урядовий курєр" №243 від 23.12.06 року.

Згідно частині 1 ст. 8 Конституції України, в Україні діє принцип верховенства права.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції).

Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності (ст. 68 Конституції).

Крім того, позивач не надав до справи жодного доказу щодо власної дійсної необізнаності як з питань права, так і вищезгаданого Закону у тому числі.

Його твердження про укладення спірного договору під впливом обману з боку 1-го та 2-го відповідачів нічим не підтверджені та обєктивно спростовуються обставинами справи та наявними у ній доказами, у тому числі наданими і самим позивачем, - починаючи зі стадії переддоговірних переговорів та закінчуючи фактом укладення договору оренди, - на що суд посилається у описово-мотивувальній частині цього рішення, викладеній вище.

Колегія суддів вважає, що позивач, укладаючи спірний договір, повинен був керуватися приписами чинного законодавства, у тому числі ст. 42 Господарського кодексу України (далі ГКУ), у якій зазначено, що підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється субєктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

У випадку, якщо у тому була потреба, позивач, як вбачається з обставин справи, мав реальну можливість отримати правову допомогу.

У ст.59 Конституції України закріплено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Крім того, при розгляді справи у цій частині позовних вимог суд також виходить з того, що вищезгаданим рішенням господарського суду Луганської області від 27.10.09 року у справі №15/290пд спірний договір оренди уже визнано недійсним, а тому суд, керуючись ч.2 ст. 35 ГПК України, вважає даний факт доведеним також і з цих підстав.

2.Вирішуючи спір про стягнення з Марківського комбінату комунальних підприємств (2-й відповідач) подвійного розміру орендної плати у сумі 26960,00 грн. (13480,00 грн. х 2), суд дійшов висновку, що позов у даній частині не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний термін (частина 1 ст.759 ЦКУ; ст. 2 Закону України від 10.04.92 року №2269-ХІІ «Про оренду державного та комунального майна»(далі ЗУ №2269-ХІІ)).

Згідно частині 1 статті 762 ЦКУ (а також ст. 797 ЦКУ) за користування майном, у т.ч. нерухомим, з наймача стягується плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч. 5 ст. 762 ЦКУ; ст. 19 ЗУ №2269-ХІІ).

Відповідно до ч. 3 ст. 18 та ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»орендар зобовязаний вносити орендну плату своєчасно та у повному обсязі.

Такий його обовязок також передбачено пунктами 5.1-5.3 спірного договору.

Обґрунтовуючи вимоги у цій частині, позивач посилається на ст.ст.229 та 230 Цивільного кодексу України, - тобто на укладення згадуваного у цьому рішенні договору під впливом помилки з боку орендаря та з використанням обману з боку обох відповідачів.

Як сказано у ч. 1 ст. 229 ЦКУ, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

А в силу ст. 230 цього Кодексу, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Колегія судів вважає належним чином доведеним, що у цій справі відсутні докази необізнаності позивача щодо природи (суті) укладеного за його участю договору оренди, припущення ним помилки при укладенні останнього, а також докази укладення даного договору з боку обох відповідачів з використанням обману.

Крім того, ця частина позовних вимог не підлягає задоволенню ще й з огляду на таке.

Наданими позивачем доказами підтверджено, що він користувався предметом оренди з 01.08.07 року по 27.10.09 року (дата винесення рішення про визнання договору оренди недійсним) та користується ним після 27.10.09 року і до цього часу (докази повернення предмету оренди орендодавцю до справи не надано).

Рішенням господарського суду від 27.10.09 року у справі 15/290пд договір №8 від 01.08.07 року визнано недійсним на майбутнє.

В силу частини 3 ст. 207 ГКУ у разі, якщо за змістом зобовязання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобовязання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

З урахуванням вищевикладеного позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

3.Позов в частині вимог про визнання за позивачем права власності на 88/100 частки магазину "Меблі та побутова техніка" не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як сказано вище у цьому рішенні, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний термін (частина 1 ст.759 ЦКУ; ст. 2 Закону України від 10.04.92 року №2269-ХІІ «Про оренду державного та комунального майна»(далі ЗУ №2269-ХІІ)).

Право передачі майна в оренду належить власнику або уповноваженій ним особі (ст.761 ЦКУ).

Параграфами 1 та 4 глави 58 Цивільного кодексу, а також спеціальним Законом "Про оренду державного та комунального майна" не передбачено перехід права власності на обєкт оренди від орендодавця до орендаря у разі укладення договору оренди.

Згідно приписам частин 1-2 ст. 776 ЦКУ поточний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймачем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом. Капітальний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом. Капітальний ремонт провадиться у строк, встановлений договором. Якщо строк не встановлений договором або ремонт викликаний невідкладною потребою, капітальний ремонт має бути проведений у розумний строк.

З умов договору оренди вбачається, що сторони це питання не вирішили, оскільки ще до його укладення мала місце домовленість про здійснення орендарем реконструкції приміщення.

Пунктом 7.1 цього договору орендаря зобовязано не здійснювати без письмової згоди орендодавця перебудову, добудову та перепланування обєкту.

Колегія суддів вважає, що орендар дотримався цієї умови договору, отримавши від орендодавця письмовий дозвіл на здійснення реконструкції предмету оренди (том 1, а.с.22 та 25).

Однак орендар не надав до справи доказів того, що після здійснення реконструкції він на основі предмету оренди створив нову річ, - він лише надав докази поліпшення його на суму, вказану у вищезгаданому висновку судової будівельно-технічної експертизи , - що підтверджується дослідженням технічних паспортів на спірний обєкт нерухомості, а саме: виданих 09.10.2000 року (том 1, а.с.114-120) та 16.08.07 року (том 2, а.с.40-46); Звіту про оцінку підвального приміщення від 31.05.07 року (том 3, а.с.75-149); Висновку судової будівельно-технічної експертизи №2184/23 від 28.01.11 року (том 5, а.с.7-39); інших доказів у справі: жоден з цих документів не містить доказів створення нової речі, а саме: надбудов, добудов (прибудов) до предмету оренди; заміни капітальних (несучих) стін, фундаменту; та ін., - що призвело, наприклад, до збільшення загальної площі обєкту, суттєвого розширення можливостей його функціонального використання, та т.і.).

Як сказано у частинах 1-4 ст. 778 Цивільного кодексу, наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця.

Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення.

Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю.

Якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Колегія суддів, визнаючи, що позивач здійснив поліпшення предмету оренди, оскільки його дійсна ринкова вартість після реконструкції зросла на 259775,00 грн. (286289,00 грн. (дійсна ринкова вартість станом на 12.11.10 року) 26514,00 грн. (вартість обєкта станом на 01.08.07 року)), - але він не створив нову річ та не надав до справи доказів її створення.

Виходячи з викладеного, у суду відсутні правові та фактичні підстави для застосування у даному спірному випадку правила частини 4 вищецитованої статті 778 ЦКУ; ним також взято до уваги, що домовленості щодо підстав та умов переходу права власності на предмет оренди або визнання орендаря співвласником останнього у разі здійснення ним його поліпшення у договорі не визначені та відсутні.

Спосіб захисту порушеного права, обраний позивачем у даному випадку, суперечить фактичним обставинам справи та чинному законодавству.

За таких обставин позов у цій частині задоволенню не підлягає.

4.Позов в частині визнання дій позивача інвестиційними не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Учасники розгляду спору не надали до справи доказів того, що спірний обєкт нерухомості у порядку, встановленому чинним законодавством, уповноваженими на те органами влади, управління або місцевого самоврядування визнано обєктом інвестування.

З наявних у справі доказів вбачається, що позивач у кожному з них іменується орендарем, а не інвестором (том 1, а.с.22;25;28; том 3, а.с.75-149; та ін.).

Договір про вкладення позивачем інвестицій у спірний обєкт нерухомості (інвестиційний договір) з жодним з відповідачів, а також з І третьою особою не укладався.

Порядок здійснення інвестиційної діяльності врегульовано спеціальним Законом України від 18.09.91 року №1560-ХІІ "Про інвестиційну діяльність".

Відповідно до ч.1 ст. 1 цього Закону інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в обєкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Як встановлено ч.1 ст. 4 Закону , обєктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші обєкти власності, а також майнові права.

За приписами ч.1 ст. 5 названого Закону субєктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.

Частинами 2 та 3 ст. 7 Закону "Про інвестиційну діяльність" передбачено, що інвестор самостійно визначає цілі, напрями, види й обсяги інвестицій, залучає для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів і торгів.

За рішенням інвестора права володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому законом. Взаємовідносини при такій передачі прав регулюються ними самостійно на основі договорів.

В силу частин 1 та 4 ст. 9 цього Закону основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між субєктами інвестиційної діяльності, є договір (угода), при цьому втручання державних органів та посадових осіб у реалізацію договірних відносин між субєктами інвестиційної діяльності зверх своєї компетенції не допускається.

Як уже сказано у цьому рішенні, такий договір між позивачем та обома відповідачами або виконкомом селищної ради не укладався; будь-які докази на користь висновку про здійснення позивачем інвестиційної діяльності у даному спірному випадку у справі відсутні.

За таких обставин позов у цій частиині задоволенню не підлягає.

Таким чином, позов не підлягає задоволенню в цілому з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.

Відповідно до приписів ст.ст.44,47-1 та 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Судом встановлено, що позивач припустився недоплати державного мита.

Так, ним заявлено майнові та немайнові вимоги.

Згідно п."а" ч.2 ст. 3Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 року №7/93 "Про державне мито" за розгляд господарськими судами України майнових спорів на користь Державного бюджету України підлягає сплаті державне мито у розмірі 1% вартості позову, але не менше 6 (102,00 грн.) та не більше 1500 (25500,00 грн.) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Позивач (з урахуванням уточнення позовних вимог) заявив майнові вимоги на загальну суму 278894,32 грн. (26960,00 грн. (подвійна сума орендної плати) + 251934,32 грн. (88/100 частки обєкту нерухомого майна)), - з огляду на що за розгляд цієї частини спору підлягає сплаті державне мито у сумі 2788,94 грн.

За розгляд господарськими судами немайнових спорів відповідно до п."б" ч.2 ст. 3 названого Декрету підлягає сплаті державне мито у розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (85,00 грн.).

Таким, чином, загальна сума державного мита повинна становити 2873,94 грн. (2788,94 грн. + 85,00 грн.).

Позивач фактично сплатив його у сумі 2210,00 грн. (1960,00 грн. + 250,00 грн.).

Таким чином, сума недоплати державного мита становить 663,94 грн. (2873,94 грн. 2210,00 грн.), яка підлягає стягненню з позивача на користь Державного бюджету України.

На підставі викладеного, ст.ст.8,19,59,68 Конституції України, ст.ст.11,16,759,762,778,797 Цивільного кодексу України, ст. 42 Господарського кодексу України, ст.ст.2,18,19 Закону України від 10.04.92 року №2269-ХІІ "Про оренду державного та комунального майна", ст.ст.1,4,5,7,9 Закону України від 18.09.91 року №1560-ХІІ "Про інвестиційну діяльність", керуючись ст.ст.4-3,32-36,43,44,47-1,49,75, 82,84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

1.У задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди комунальної нерухомості №8, укладеного 01.08.2007 року між Марківським комбінатом комунальних підприємств та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, відмовити.

2.У задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання інвестиційними її дій щодо здійснення реконструкції підвального приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 Луганської області, - відмовити.

3.У задоволенні позовних вимог про визнання за Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 права власності на 88/100 частки магазину, який розташований у підвальному приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 Луганської області, - відмовити.

4.У задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення з Марківського комбінату комунальних підприємств подвійного розміру орендної плати у сумі 26960 грн. 00 коп. відмовити.

5.Судові витрати покласти на позивача.

6.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_3, яка мешкає у АДРЕСА_4 Луганської області, - на користь Державного бюджету України на рахунок 31118095700006, банк: ГУ ДКУ у Луганській області, одержувач: УДК у місті Луганську ГУ ДКУ у Луганській області, МФО 804013, ОКПО 24046582, КБК 22090200, символ звітності банку - 095, - державне ми то у сумі 663 (шістсот шістдесят три) грн. 94 коп . ; після набрання рішенням законної сили видати наказ державній податковій інспекції у Марківському районі Луганської області.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні 22.03.11 року оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набуває законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 25 березня 2011 року.

Колегія суддів:

Головуючий - суддяА.П. Середа

Члени колегії судді Г.М. Старкова

Т.А.Василенко