Постанова № 14361296, 15.02.2011, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

15.02.11 Справа № 21/99

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Процика Т.С.

суддівДубник О.П.

Скрипчук О.С.

при секретарі судового засідання Трускавецькому В.П.

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи підприємця ОСОБА_3

на рішенняГосподарського суду Івано-Франківської області від 30.11.2010р. (підписане 06.12.2010р.)

у справі№ 21/99

за позовомВиконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, м. Івано-Франківськ

до відповідача Фізичної особи підприємця ОСОБА_3, м. Івано-Франківськ

про стягнення 39905,32 грн.

за участю представників:

від позивача не зявився;

від відповідача - не зявився.

Повна постанова складена 21.03.2011р.

Учасники судового процесу належним чином повідомлені про час, дату і місце судового засідання, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення (рекомендованої кореспонденції листів, якими надіслано ухвалу апеляційного господарського суду про прийняття апеляційної скарги до провадження та призначення справи до розгляду у судовому засіданні), які є в матеріалах справи.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 30.11.2010р. у справі № 21/99 позов задоволено, стягнуто з приватного підприємця ОСОБА_3, вул. АДРЕСА_1, 76018 (ін. код. НОМЕР_1) на користь виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, 76000 (код 04054346) на рахунок міського бюджету м. Івано-Франківська (р/р 31512931700002, код платежу 50110000, код 20568100, МФО 836014 УДК в Івано-Франківській області) - 39 905,32 грн. - несплаченої частини попереднього внеску; 399, 05 грн. - витрат по сплаті державного мита; 236 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду першої інстанції мотивоване положеннями норм ст.ст. 530, 610, 612, 629 Цивільного кодексу України, а також зокрема тим, що відповідач не виконав умови договору № 114 про пайову участь замовників будівництва у розвитку соціальної інфраструктури міста від 10.11.2008року в частині сплати частини попереднього внеску, а тому вимоги позивача є правомірними та такими, що підлягають задоволенню, як підставно заявлені.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Фізична особа підприємець ОСОБА_3, відповідач у справі, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 30.11.2010р. у справі № 21/99, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. Скаржник посилається на те, зокрема, що судом першої інстанції невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що полягає у порушенні судом принципу змагальності та незабезпеченні судом всебічного розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, суд встановив наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом і це вбачається з матеріалів справи, між сторонами у справі було укладено договір № 114 про пайову участь замовників будівництва у розвитку соціальної інфраструктури міста від 10.11.2008року.

Відповідно до п. 2.1 договору замовник зобов'язується сплатити пайовий внесок у розмірі та у терміни, визначені договором, зокрема пунктом 3.2 договору встановлено, що попередній розмір пайового внеску складає 199 526, 62 грн.. Замовник сплачує не менше 20 % попереднього розміру пайового внеску протягом сорока банківських днів від дати, зазначеної на витягу з рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради протокольною частиною.

Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 22.12.2008року № 655 приватному підприємцю ОСОБА_3 надано дозвіл на будівництво багатоквартирного житлового будинку з закладами громадського призначення на АДРЕСА_2, при умові знесення існуючих будинків АДРЕСА_2, з відселенням їх мешканців. Тобто зобов'язання за договором мало бути виконане не пізніше 30.01.2009 року.

Відповідно до витягу з рішення виконавчого комітету Івано - Франківської міської ради, таке прийняте 22.12.2008р. (а.с.9).

Відповідно, враховуючи положення п.3.2. договору, у відповідача обовязок по оплаті 20% попереднього розміру пайового внеску в сумі 39 905,32 грн. встановлений до 01.02. 2009р.

5 травня 2010 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про оплату суми попереднього пайового внеску ( 20%) пайової участі в сумі 39 905,32 грн. (а.с.8).

Доказів направлення відповіді на лист позивача та доказів сплати суми заборгованості відповідачем суду не подано.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Тобто, підстави виникнення зобовязань (цивільних прав та обовязків) встановлені ст.11 ЦК України, вони виникають зокрема з договорів (що і є у цьому випадку), тобто носять диспозитивний характер. Це полягає у обов'язку сторін договору виконувати взяті на себе зобов'язання, визначені умовами цього договору.

В силу ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі укладеного Договору виникли зобовязальні відносини.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частина 1 ст. 530 ЦК України встановлює, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин судова колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає доводи позивача про порушення його майнових прав правомірними, документально підтвердженими та не спростованими відповідачем в установленому законом порядку, а тому, згідно ст. 15 ЦК Кодексу України, порушене право Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради підлягає судовому захисту шляхом примусового стягнення з відповідача заборгованості.

Враховуючи положення норм ст.ст.43, 32, 33, 34, 43 ГПК України, скаржник не подав у встановленому законом порядку належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтовували неправомірність та безпідставність рішення суду першої інстанції.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський П О С Т А Н О В И В :

1.Залишити рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 30.11.2010р. у справі № 21/99 без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

2.Витрати по сплаті державного мита за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Ця постанова може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Процик Т.С.

Суддя Дубник О.П.

Суддя Скрипчук О.С.