Постанова № 14357757, 14.03.2011, Окружний адміністративний суд міста Севастополя

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

14.03.11 12 год.10 хв.Справа №2а-3734/10/2770 Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі колегії суддів: головуючого судді - Лотової Ю.В.;

суддівПрохорчук О.В.; Дудкіна Т.М.; при секретарі - Бартиші В.О.,

з участю представників:

позивача не зявився,

відповідачів не зявилися;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Севастополі адміністративну справу за позовомОСОБА_2 (АДРЕСА_1, 99038);доДержавної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01021);Державного казначейства України (вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01014); про зобовязання вчинити певні дії та стягнення грошових коштів,

Обставини справи:

08.12.2010 року ОСОБА_2 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України та Державного казначейства України про зобовязання Державного казначейства України провести видатки з Державного бюджету України, що передбачені Державною судовою адміністрацією України за бюджетною програмою «Виконання рішень судів на користь суддів»у сумі 808589,77 грн. та стягнення з Державної судової адміністрації України на користь позивача різниці між розрахунковою сумою заробітної платні та довічного грошового утримання працюючого судді відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року «Про оплату праці суддів» та фактично нарахованою, виплаченою заробітною платою та довічним грошовим утриманням працюючого судді із січня 2006 року по жовтень 2010 року у сумі 808589,77 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 10.12.2010 року відкрито провадження в адміністративної справі № 2а-3734/10/2770.

Ухвалою суду від 10.12.2010 року закінчено підготовче провадження у справі, справа призначена до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 26.01.2011 року провадження у справі № 2а-3734/10/2770 зупинено.

Ухвалою від 28.02.2011 року провадження у справі № 2а-3734/10/2770 поновлено.

Позивач у судове засідання не зявився, надав суду, через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Севастополя, заяву, відповідно до якої адміністративний позов підтримав у повному обсязі, позовні вимоги просив задовольнити, справу розглянути за його відсутністю.

Представник Державної судової адміністрації України у судове засідання не зявився, ухвали Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 10.12.2010 року не виконав, письмового відзиву на позовну заяву з документальним та правовим обґрунтуванням своїх заперечень суду не надав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник Державного Казначейства України в судове засідання не зявився, надав суду заперечення на адміністративний позов, справу просив розглянути без його участі.

В порядку статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає можливим розглянути справу у відсутності позивача та відповідачів за наявними у справі матеріалами.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 14.03.2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши документи і матеріали та заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третіх осіб, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини у справі, об'єктивно оцінивши докази, досліджені в судовому засіданні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з довідкою Військового апеляційного суду Військово-Морських сил позивач дійсно з січня 2006 року по жовтень 2010 року працював на посаді судді у Військовому апеляційному суді Військово-Морських сил.

Відповідно до статей 1, 3, 11 Закону України «Про статус суддів», у редакції, що діяла на час звернення позивача до суду та нарахування коштів (далі по тексту Закон України про статус суддів), судді знаходяться на публічній службі із здійснення правосуддя в Україні, держава гарантує фінансове та матеріально-технічне забезпечення судів та суддів. Судді мають право на належне матеріальне та соціальне забезпечення.

Заробітна плата є видом матеріального забезпечення та однією з гарантій незалежності суддів.

Згідно зі статтями 126, 130 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Відповідно до частин 7, 8 статті 14 Закону України про статус суддів гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечуються, серед іншого, особливим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, встановленим законом, та належним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності судів, незалежності та правової захищеності суддів.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 20.03.2002 № 5-рп/2002 «У справі за конституційними поданнями 55 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 58, 60 Закону України «Про Державний бюджет України на 2001 рік» та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пунктів 2, 3, 4, 5, 8, 9 частини першої статті 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2001 рік» і підпункту 1 пункту 1 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій)» зазначив, що видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією України і положеннями частини першої статті 129, частини першої статті 130 Конституції України у взаємозв'язку зі статтями 11, 14 Закону України «Про статус суддів» свідчать, що Верховна Рада України, приймаючи Державний бюджет, не вправі скасувати чи зменшити матеріальне та побутове забезпечення суддів без відповідної компенсації.

Таким чином, згідно із Конституцією України та Законом України «Про статус суддів» позивач має право на належне матеріальне та соціальне забезпечення.

Відповідно до ст. 44 Закону України про статус суддів заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.

Тобто, відповідно до норм вказаного Закону, гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого ст. 44 цього Закону в співвідношенні до окладу Голови Верховного Суду України. Недодержання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати не нижче від визначеної Законом, та порушенням конституційних гарантій щодо незалежності та недоторканості суддів.

Постановою Кабінету Міністрів України постанову від 03.09.2005 р. № 865 «Про оплату праці суддів» (з 01.03.2008 назву постанови викладено у наступній редакції «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів») затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів.

Згідно з додатком 4 до вказаної постанови посадовий оклад судді апеляційного суду у місті Севастополі становить 8,5 розмірів мінімальної заробітної плати.

Частиною першої статті 3 Закону України «Про оплату праці» визначено поняття мінімальної заробітної плати це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт).

Відповідно до частини другої статті 9 цього Закону мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України у законі про Державний бюджет на відповідний рік.

Загальновідомим фактом, який не потребує доведення є те, що за період з 1 січня 2006 року по липень 2010 року мінімальний розмір заробітної плати неодноразово підвищувався.

Кабінетом Міністрів України 31 грудня 2005 року прийнято постанову «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865» № 1310. Серед іншого, вказану постанову доповнено пунктом 41, згідно з яким розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться.

Таким чином, щорічне поетапне збільшення розміру мінімальної заробітної плати, що передбачається законами про Державний бюджет України, не призводить до збільшення розміру заробітної плати суддів.

Пункт 41 постанови № 865 визнано незаконним постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009 і набрала законної сили.

Згідно із розрахунком щомісячного фонду оплати праці судді ОСОБА_2 з урахуванням зміни мінімальної заробітної плати за 2006-2010 року на грошове забезпечення та довічне утримання працюючим суддям, що виданий військовим апеляційним судом Військово-Морських Сил, позивачем недоотримано:

- у 2006 році - 31698,02 грн. грошового забезпечення та 82% від цієї суми, довічного грошового утримання працюючого судді, що складає 25992,37 грн.;

- у 2007 році - 48312,35 грн. грошового забезпечення та 84% від цієї суми, довічного грошового утримання працюючого судді, що складає 40582,37 грн.;

- у 2008 році 88431,81 грн. грошового забезпечення та 86% від цієї суми, довічного грошового утримання працюючого судді, що складає -76051,35 грн.;

- у 2009 році - 124884,27 грн. грошового забезпечення та 88% від цієї суми, довічного грошового утримання працюючого судді, що складає 109898,15 грн.;

- за десять місяців 2010 року - 138283,73 грн. грошового забезпечення та 90% від цієї суми, довічного грошового утримання працюючого судді, що складає 124455,35 грн.

Таким чином, сума недоотриманого грошового забезпечення складає 431610,18 грн. та довічного грошового утримання працюючого судді 376979,59 грн., а всього разом 808589,77 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, суд вважає за можливим прийняти розрахунок військового апеляційного суду Військово-Морських Сил, наданий позивачем, як такий що не викликає сумнівів з боку відповідача, оскільки будь яких інших розрахунків, не зважаючи на вимогу суду, останнім не надано.

Відповідно до статті 120 Закону України «Про судоустрій України», Положення про Державну судову адміністрацію України, Державна судова адміністрація України з 01.01.2003 року здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів.

Статтею 126 вказаного Закону встановлено, що Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з частинами 2, 3 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, при розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства.

Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).

Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії»).

Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Конституційні права і свободи людини і громадянина можуть бути обмежені лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Оскільки правові положення, які передбачають виплату грошового забезпечення суддям є чинними, не зупинені та не змінені, тому позивач має право на його одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.

Право на отримання грошового забезпечення не залежить від наявності бюджетного фінансування, а має безумовний характер.

За таких обставинах суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з Державної судової адміністрації України суми заборгованості у розмірі 808589,77 грн. на користь позивача підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про зобов'язання Державного казначейства України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою "Виконання рішень судів на користь суддів" у сумі 808589,77 грн суд вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до статті 48 Бюджетного Кодексу України та пункту 3 Положення про Державне казначейство України, останнє здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів.

Частиною восьмою статті 51 Бюджетного кодексу України встановлено, що Державне казначейство України здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі: 1) наявності відповідного бюджетного зобовязання для платежу у бухгалтерському обліку виконання Державного бюджету України; 2) відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню; 3) наявності у розпорядників бюджетних коштів невикористаних бюджетних асигнувань.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 120 Закону України “Про судоустрій України” функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: Верховний Суд України, Конституційний Суд України, вищі спеціалізовані суди щодо фінансового забезпечення діяльності цих судових установ; Державна судова адміністрація України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, а також діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування та державної судової адміністрації.

Державній судовій адміністрації законами України про Державний бюджет України на відповідний рік встановлюються бюджетні видатки за показником згідно з класифікацією видатків та кредитування державного бюджету “Виконання рішень судів на користь суддів”. Тобто, головному розпоряднику коштів передбачена можливість здійснювати необхідні заходи для погашення заборгованості суддям.

Пунктом 1.1. наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2007 № 662 «Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу» встановлено, що цей Порядок розроблено відповідно до частини четвертої статті 22, частини другої статті 32, статей 34, 35, 36, 47, 51 Бюджетного кодексу України, Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 № 1837, постанов Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 року № 965 «Про затвердження Порядку спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади через відповідних міністрів», від 28.02.2002 № 228 «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ», розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.05.2006 № 296-р «Про вдосконалення структури розпорядників бюджетних коштів», наказу Міністерства фінансів України від 14.12.2001 року № 574 «Про затвердження Інструкції про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.01.2002 за № 3/6291.

Відповідно до пункту 1.2. цей Порядок регулює взаємовідносини між Міністерством фінансів України як головним розпорядником бюджетних коштів (далі - головний розпорядник коштів) та центральними органами виконавчої влади та урядовими органами державного управління (далі - відповідальні виконавці) у процесі складання, затвердження та виконання державного бюджету за кодом відомчої класифікації видатків 350 «Міністерство фінансів України» (далі - КВКВ 350) відповідно до Бюджетної класифікації, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 27.12.2001 року № 604 «Про бюджетну класифікацію та її запровадження».

Пункт 1.3. Порядку встановлює, що статус відповідальних виконавців та особливості їх участі в бюджетному процесі визначено Інструкцією про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 14.12.2001 року № 574, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 03.01.2002 року за № 3/6291.

Згідно з пунктом 1.4 Порядку до системи головного розпорядника коштів, крім центрального апарату Міністерства фінансів України, входить вісім відповідальних виконавців, а саме: Державне казначейство України; Головне контрольно-ревізійне управління України; Державна митна служба України; Державна податкова адміністрація України; Фонд державного майна України; Пенсійний фонд України; Державна пробірна служба України; Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів (НАЕР).

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 року № 1232 , якою затверджено «Положення про Державне казначейство України», Державне казначейство України (далі Казначейство) є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується. Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Мінфіну та цим Положенням. Основними завданнями Казначейства є зокрема: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями. Казначейство відповідно до покладених на нього завдань, зокрема: провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування; здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю.

Згідно зі статтею 9.1. наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2007 року № 662 «Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу», Державне казначейство України готує та затверджує розпорядження про виділення коштів головним розпорядникам і в установленому порядку повідомляє головному розпоряднику коштів (у розрізі відповідальних виконавців) розмір виділених сум.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» встановлені бюджетні видатки за програмою “Виконання рішень судів на користь суддів” на 9500,0 тис. грн.

З урахуванням викладеного позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Постанова у повному обсязі складена та підписана 18.03.2011 р.

Керуючись ст. 6, 17, 69 - 71, 94, 98, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити повністю.

2.Зобовязати Державне казначейство України (01014, м Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 20055032) провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України (01021, м Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 09744400) за бюджетною програмою „Виконання рішень судів на користь суддів” в розмірі 808589 грн.77 коп. (вісімсот вісім тисяч пятсот вісімдесят девять грн. 77 коп.) для виплати судді ОСОБА_2.

3.Стягнути з Державної судової адміністрації України (01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 09744400) на користь судді ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, 99038, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) несплачену частину щомісячного грошового забезпечення з січня 2006 р. по жовтень 2010 року у сумі 808589 грн.77 коп. (вісімсот вісім тисяч пятсот вісімдесят девять грн. 77 коп.), з яких: 431610 грн. 18 коп. - заробітна плата, 376979 грн.59 коп. - розмір довічного грошового утримання.

Постанова набирає законної сили у порядку та строки відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови за правилами, встановленими статтями 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України. Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

СуддяЮ.В. Лотова

Судді:

СуддяЮ.В. Лотова Судді: