Постанова № 14355060, 10.03.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.03.2011                                                                                           № 61/52

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Шапрана В.В.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -Дячинський І.М.

від відповідача -не з’явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спільне мале підприємство "Сателіт"

на рішення Господарського суду м.Києва від 03.12.2010

у справі № 61/52 ( .....)

за позовом                               Спільне мале підприємство "Сателіт"

до                                                   Приватне підприємство "Д" Торговий дім Тернопіль"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення 20018,09 грн.

ВСТАНОВИВ:

Спільне мале підприємство «Сателіт» (далі – позивач) звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Приватного підприємства «Д» Торговий дім Тернопіль» (далі – відповідач) про стягнення 14697,50 грн. основного боргу, 5320,59 грн. штрафних санкцій.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 05.11.2010 року матеріали справи № 1/27-1662 передано за підсудністю до Господарського суду м. Києва.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.11.2010 року прийнято до розгляду справу № 1/27-1662 Господарського суду Тернопільської області та присвоєно їй № 61/52.

Відповідно до уточненого розрахунку позивач просив стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі - 14697,50 грн., штрафні санкції у розмірі - 5057,72 грн., (1140,16 грн. – пеня, 3739,50 грн. – штраф та 178,06 грн. – 3 % річних).

Рішенням Господарського суду м. Києва від 03.12.2010 року у позові Спільному малому підприємству «Сателіт» відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Спільне мале підприємство «Сателіт» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 03.12.2010 року у справі № 61/52 та прийняти нове рішення, яким стягнути з Приватного підприємства «Д» Торговий дім Тернопіль» на користь Спільного малого підприємства «Сателіт» 14 697,50 грн. – основного боргу, 5 320,59 грн. – штрафних санкцій.

Вважає, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2011 року Спільному малому підприємству «Сателіт» відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 22.02.2011 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2011 року розгляд справи відкладено на 10.03.2011 року.

У судове засідання 10.03.2011 року з’явився представник позивача. Представник відповідача у призначене судове зсідання не з’явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується відміткою відділу діловодства на зворотному боці ухвали, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Дана відмітка, за умови, що її оформлено до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу (пункт 19 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 «Про деякі питання застосування норм господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року»).

З відмітки відділу діловодства на зворотному боці ухвали Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2011 року про відкладення розгляду справи і призначення її слухання у засіданні на 10.03.2011 року, випливає, що така ухвала направлена Приватному підприємству «Д» Торговий дім Тернопіль» 23.02.2011 року за реєстровим номером 2.

Враховуючи те, що відповідач був належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість слухання справи без участі представника відповідача.

Відповідно до положень ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представника позивача встановив наступне.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що предметом спору у цій справі є стягнення з Приватного підприємства «Д» Торговий дім Тернопіль» заборгованості у розмірі 14697,50 грн. та 5320,59 грн. штрафних санкцій за поставлений 05.05.2010 року відповідачеві товар.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав, що пунктом 3.2. договору купівлі – продажу від 06.04.2010 року з врахуванням редакції протоколу розбіжностей, передбачено, що остаточний розрахунок по договору проводить в день поставки товару.

Однак, в порушення умов договору, відповідачем проведено оплату за поставлений товар частково, внаслідок чого за останнім рахується заборгованість у розмірі 14697,50 грн., у зв’язку з чим, відповідачу була направлена претензія про сплату боргу.

Місцевий господарський суд відмовив в задоволенні позову, посилаючись на те, що відповідно до п. 3.2. договору купівлі – продажу від 06.04.2010 року остаточний термін оплати товару складає 3 дні з моменту встановлення обладнання, проте позивачем в підтвердження своїх вимог не надано доказів, які підтверджують встановлення холодильного обладнання відповідачу.

Дослідивши фактичні обставини справи, Київський апеляційний господарський суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно – правовими актами щодо окремих видів договорів.

У відповідності до ч.ч. 1,2 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

За змістом ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України (далі – ГК України) господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.04.2010 року між Спільним малим підприємством «Сателіт» (продавець) та Приватним підприємством «Д» Торговий дім Тернопіль» (покупець) підписано договір купівлі - продажу з протоколом розбіжностей (а.с. 5-7).

Не погоджуючись з порядком розрахунків та умовами поставки товару між позивачем та відповідачем було підписано протокол розбіжностей, в якому покупець та продавець кожен в своїй редакції виклали умови пунктів договору, щодо оплати товару та умови щодо встановлення обладнання (а.с. 7).

Частиною 8 ст. 181 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України

Враховуючи, що сторони при укладенні договору купівлі – продажу від 06.04.2010 року не досягли згоди щодо істотних умов господарського договору, колегія суддів приходить до висновку, що договір купівлі – продажу є неукладеним.

Однак, як свідчать матеріали справи та встановлено судом апеляційної інстанції між сторонами виникли та існували зобов’язальні відносини відповідно до ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України (ст.ст. 11,509 Цивільного кодексу України).

В силу частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Так, 05.05.2010 року Спільне мале підприємство «Сателіт» (постачальник) поставило Приватному підприємству «Д» Торговий дім Тернопіль» (одержувач) на підставі рахунку - фактури № СТ – 0000034 від 24.03.2010 року вітрини Blluno 1,1-1,5, Blluno 1,1-1,8, компл. з 2-х бок панелей та скла, стикувальний комплект (гермет) на загальну суму 37395,00 грн. про що свідчить видаткова накладна № СТ – 0000035 (а.с. 8).

Факт отримання покупцем товару згідно видаткової накладної № СТ – 0000035 підтверджується довіреністю відповідача на отримання цінностей № 196 від 05.05.2010 року (а.с. 9-10).

Проте, відповідач належним чином не виконав свої грошові зобов’язання, перерахувавши позивачу за поставлений товар грошові кошти в сумі 22697,50 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 451 від 12.07.2010 року, № 423 від 29.06.2010 року, № 415 від 23.06.2010 року, № 326 від 08.06.2010 року, № 145 від 14.04.2010 року, внаслідок чого за останнім рахується заборгованість у розмірі 14697,50 грн.

В свою чергу, строк виконання зобов’язання регулюється положеннями норм ст. 530 ЦК України, за умовами якої якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Колегією суддів встановлено, що в данному випадку не погоджено строк виконання зобов’язання щодо оплати вартості поставленої продукції, а відповідно боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач пред’являв відповідачу вимогу щодо сплати заборгованості в сумі 14697,50 грн. та пені у розмірі 890,50 грн. шляхом направлення відповідної претензії, направлення якої підтверджується фіскальним чеком № 8648 від 25.08.2010 року (а.с. 11-12).

Відповідно до положень Наказу «Про затвердження нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів» № 1174 від 12.12.2007 року із змінами та доповненнями нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку): Місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1; У межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+1; Між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+2; Між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання          в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 4.1 нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Таким чином, оскільки, дана претензія біла направлена відповідачеві 25.08.2010 року та враховуючи строк пересилання поштової кореспонденції відповідач в строк до 04.09.2010 року зобов’язаний був виконати вимоги позивача та сплатити вартість поставленої продукції.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем в порушення вищенаведених норм чинного законодавства не подано суду апеляційної інстанції будь-яких доказів на спростування обставин, які повідомлені позивачем, не надано належних доказів, що спростовують факт отримання товару від позивача та підтверджують оплату вартості поставленого товару. В свою чергу, з наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що підписана сторонами видаткова накладна свідчить про виконання позивачем поставки та фактичного прийняття цього товару відповідачем, внаслідок чого в останнього виникло зобов'язання з оплати отриманого товару у відповідності до норм чинного законодавства. Відповідач поставлений товар оплатив частково, в зв’язку з чим у нього виникла заборгованість, яка за правильним та обґрунтованим розрахунком позивача становить 14697,50 грн.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується існування заборгованості відповідачем перед позивачем та прострочення виконання останнім покладених на нього зобов’язань, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у сумі 14697,50 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З матеріалів справи вбачається, що позивач нараховує 3 % річних за період з 05.05.2010 року по 28.09.2010 року, тобто до дати, з якої відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов’язання, в свою чергу, датою пред’явлення позивачем вимоги відповідачеві колегія суддів вважає 29.08.2010 року з урахуванням нормативних строків пересилання поштових відправлень та переказів, отже з відповідач мав виконати грошове зобов’язання 04.09.2010 року, за наведених обставин відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов’язання з 05.09.2010 року.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов’язання, судова колегія вважає, що з відповідача на користь позивача відповідно до вимог ст. 625 ЦК України підлягає стягненню 3% річних у перерахованому судом апеляційної інстанції вигляді за період з 05.09.2010 року по 28.09.2010 року від простроченої суми у розмірі 30,20 грн.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого обов’язку в частині своєчасної оплати вартості поставленого товару, позивач просив стягнути з відповідача пені у розмірі 1140,16 грн. та штраф у розмірі 3739,50 грн.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 199 ГК України виконання господарських зобов’язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов’язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 547 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Таким чином, виходячи із вимог статті 547 ЦК України, необхідною умовою для застосування до відповідача відповідальності у вигляді пені за невиконання або неналежне виконання зобов’язання з оплати вартості поставленого товару є встановлення такого виду відповідальності у договорі.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону).

Розмір пені, передбачений ст. 1 вищезазначеного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнена саме в разі, якщо таке передбачено договором (встановлено за згодою сторін).

Приписами ст. 230 ГК України встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання, він зобов’язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи, що договір не укладений позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені та штрафу є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2010 року у справі N 61/52 підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 104 ГПК України та прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати, пов’язані з розглядом справи в господарському суді першої та апеляційної інстанціях, покладаються на сторони у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 47, 49, 99, 101, п. 2 ч. 1 ст. 103, п. 1 ч. 1, ст. 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Спільного малого підприємства «Сателіт» задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2010 року у справі № 61/52 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов Спільного малого підприємства «Сателіт» задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства «Д» Торговий дім Тернопіль» (м. Київ, вул. Мечникова, 18 оф. 74 код ЄДРПОУ 35578237) з будь - якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення на користь Спільного малого підприємства «Сателіт» (46001, м. Тернопіль, вул. Об’їзна, 12/26/40, код ЄДРПОУ 14028829) 14697,50 грн. (чотирнадцять тисяч шістсот дев’яносто сім гривень 50 коп.) основного боргу, 30,20 грн. (тридцять гривень 20 коп.) 3 % річних, 147,37 грн. (сто сорок сім гривень 37 коп.) державного мита та 175,93 грн. (сто сімдесят п’ять гривень 93 коп.) витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу.

В задоволенні вимог про стягнення 3 % річних в розмірі 410,73 грн., 1140,16 грн. пені та 3739,50 грн. штрафу відмовити.

Стягнути з Приватного підприємства «Д» Торговий дім Тернопіль» (м. Київ, вул. Мечникова, 18 оф. 74 код ЄДРПОУ 35578237) з будь - якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення на користь Спільного малого підприємства «Сателіт» (46001, м. Тернопіль, вул. Об’їзна, 12/26/40, код ЄДРПОУ 14028829) 73,63 грн. (сімдесят три гривні 63 коп.) державного мита за подання апеляційної скарги.

Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 61/52 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді