Постанова № 14324849, 14.03.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2011 р. справа № 2а-120/08/0570

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Крилової М.М.

при секретарі

при секретарі Полежай Ю.В.

за участю

представника позивача Касьянова М.М., за довіреністю від 20.09.2009;

представника відповідача Антощук О.С., за довіреністю від 10.01.2011, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Албір» звернулось до суду з позовом до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що відповідачем за результатом перевірки прийняті податкові повідомлення - рішення №0000122344/0 від 05.07.2007 року, № 0000132344/0 від 05.07.2007 року, які позивач вважає незаконними з підстав неврахування відповідачем положень Закону України «Про податок на додану вартість». Так, зазначає позивач, відповідно до п. 6.2 ст. 6 цього Закону при експорті послуг, супутніх експорту товару, ставка податку на додану вартість складає 0 відсотків від бази оподаткування. При цьому Закон не обмежує коло осіб, які можуть здійснювати експорт супутніх послуг, а, відтак, і застосовувати нульову ставку податку. З огляду на положення п. 1.14 цього Закону та ст. 274 Митного кодексу України позивач вважає, що при експорті товарів з їх перевалкою на морські судна послуги порту є супутніми такому експорту і повинні обкладатися податком на додану вартість за нульовою ставкою. При цьому, оскільки за надані портом послуги рахунки були виставлені портом і сплачені позивачем з податком на додану вартість за ставкою 20%, то право на застосування нульової ставки виникло саме у ПП «Албір» як безпосереднього експортера супутньої послуги (перевалка вантажу), придбаної у порту з ПДВ 20%. Що стосується застосування ставки 0% при оподаткуванні безпосередньо послуг ПП «Албір» по транспортно-експедиторському обслуговуванню експортних вантажів, то вартість послуг підприємства є комісійною винагородою та відповідно до ст. 274 Митного кодексу України була включена до загальної митної вартості експортованих товарів, що виключає можливість застосування ставки ПДВ 20%. Факт експорту товарів і його митної вартості підтверджується відповідними митними деклараціями, заповненими відповідно до вимог Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1997 № 574, та Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України від 09.07.1997 № 307. У деклараціях до митної вартості були включені суми вартості послуг порту, оплачені ПП «Албір» і суми вартості транспортно-експедиційне обслуговування ПП «Албір».

Позивач просив визнати недійсними податкові повідомлення - рішення №0000122344/0 від 05.07.2007 року, № 0000132344/0 від 05.07.2007 року.

В судовому засіданні представник позивача вимоги підтримав, надав пояснення аналогічні викладеним в позові.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнала, пояснивши, що у порушення п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість» неправомірно оподатковуються операції, які передбачені зазначеним пунктом, так як нульова ставка застосовується при експорті товарів та супутніх такому експорту послуг. Аналіз п. 1.14 ст. 1 цього Закону, ст. 274 Митного Кодексу України свідчить про те, що супутніми послугами експорту товарів є саме послуги, визначені у ч. 2 ст. 274 Митного Кодексу України, у тому числі на навантаження, відвантаження, перевантаження, транспортування та страхування до пункту перетинання митного кордону України. ПП «Албір» не здійснювало супутніх послуг, визначених в ч. 2 ст. 274 Митного Кодексу України, а відповідно до вимог договорів здійснювало лише транспортне-експедиційне обслуговування вантажів, контроль за здійсненням технології перевантажувальних робіт. Тобто, послуги по навантаженню, вивантаженню, перевантаженню експортних вантажів ПП «Албір» не здійснювало, а фактично їх здійснювали ТОВ «СРЗ» та Маріупольський морський порт. Зазначені послуги підлягають оподаткуванню за правилами, встановленими Законом України «Про податок на додану вартість», згідно з яким обєкт оподаткування при наданні послуг визначається виходячи з місця їх поставки. На думку представника відповідача, ставка 0 відсотків до бази оподаткування застосовується саме на експорт товарів та супутніх такому експорту послуг, тобто аналіз зазначеної норми свідчить, що і експорт товарів, і експорт послуг повинні здійснюватись одночасно та однією особою (експортером).

Просила відмовити у задоволені позову в повному обсязі.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Приватне підприємство «Албір» є юридичною особою, зареєстрованою виконавчим комітетом Маріупольської міської ради Донецької області, ідентифікаційний код 31317706, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії АОО № 654006, включено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України за № 31317706, здійснює господарську діяльність на підставі статуту, є платником податку на додану вартість, яким зареєстрований 09 березня 2001 року.

Відповідач Жовтнева міжрайонна державна податкова інспекція м. Маріуполя є суб`єктом владних повноважень, якій в даних правовідносинах реалізує надані йому Законом України «Про державну податкову службу в Україні» повноваження.

Жовтневою міжрайонною державною податковою інспекцією м. Маріуполя проведена виїзна позапланова перевірка Приватного підприємства «Албір» з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість шляхом перерахування на розрахунковий рахунок платника за період з 01.01.2007 року по 30.04.2007 року, за результатами якої складений акт №1399/23-7/31317706 від 22.06.2007 року.

Перевіркою встановлено порушення п.п.7.7.1, п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме:

завищено суму бюджетного відшкодування у розмірі 278208 грн., у т.ч. за лютий 2007 року у сумі 22007 грн., за березень 2007 року у сумі 144880грн., за квітень 2007 року у сумі 111321 грн.;

занижено суму податку на додану вартість у розмірі 511021 грн., у т.ч. за січень 2007 року у сумі 213988 грн., за лютий 2007 року у сумі 88419 грн., за березень 2007 року у сумі 28567 грн., за квітень 2007 року у сумі 180047 грн.;

у квітні 2007 року завищено суму відємного значення з податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду у сумі 91994 грн.

Податковим повідомленням-рішенням Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя від 05.07.2007 року № 0000122344/0 на підставі підпунктів 17.1.3, 17.1.6 пункту 17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» позивачу визначено суму податкового зобовязання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість в сумі 983177,00 грн., у тому числі за основним платежем у сумі 511021,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 472156,00 грн.

Податковим повідомленням-рішенням Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя від 05.07.2007 року № 0000132344/0 на підставі підпунктів 7.7.5, 7.7.7 пункту 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 278208,00 грн.

Позиція відповідача ґрунтується на тому, що позивач у порушення вимог п.п. 6.2.2, 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість» неправомірно застосував нульову ставку з податку на додану вартість щодо наданих послуг з навантаження та розвантаження експортних вантажів.

Суд вважає такі висновки відповідача необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст. 19 Конституції України державні органи повинні діяти тільки на підставах і в межах повноважень та у спосіб, які передбачені Конституцією України та законами.

Так, у відповідності до п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Згідно із п.п. 6.1, 6.2 ст. 6 цього Закону обєкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків. Податок становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеної статтею 4 цього Закону, та додається до ціни товарів (робіт, послуг). При експорті товарів та супутніх такому експорту послуг ставка податку становить «0» відсотків до бази оподаткування.

В силу вимог п. 1.14 Закону України «Про податок на додану вартість» супутні послуги послуги, вартість яких включається відповідно до норм митного законодавства до митної вартості товарів, що експортуються або імпортуються.

Статтями 259, 260 Митного кодексу України встановлено, що митна вартість товарів -це заявлена декларантом або визначена митним органом ціна, що була сплачена або підлягає сплаті за товари, які переміщуються через митний кордон України, і обчислюється на момент перетинання товарами митного кордону України.

Відповідно до ст. 274 Митного кодексу України митна вартість товарів, що вивозяться (експортується) з України на підставі договору купівлі-продажу або міни, визначається на основі ціни, яку було фактично сплачено або яка підлягає сплаті за ці товари на момент перетинання митного кордону України.

До митної вартості товарів, що вивозяться (експортуються), також включаються фактичні витрати, якщо вони не були раніше до неї включені:

а) на навантаження, вивантаження, перевантаження, транспортування та страхування до пункту перетинання митного кордону України;

б) комісійні та брокерські винагороди;

в) ліцензійні та інші платежі за використання обєктів права інтелектуальної власності, які покупець повинен прямо чи побічно здійснити як умову продажу (експорту) товарів, що оцінюються.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.02.2004 року позивачем - Приватним підприємством «Албір» з ТОВ «СРЗ» укладався договір №33 на проведення робіт з організації та обслуговування операцій по перевалюванню експортних та транзитних вантажів.

Крім того, позивачем - Приватним підприємством «Албір» 19.12.2006 року з державним підприємством «Маріупольський морський торгівельний порт» укладений договір №25-6/22/12, який містить елементи договорів підряду, послуг, транспортної експедиції, зберігання та інше.

Між сторонами відсутній спір щодо надання позивачем послуг транспортно-експедиційного обслуговування та вантажно-перевіантажні роботи. Фактичне надання цих послуг та їх оплата підтверджується матеріалами справи, зокрема акти здавання-прийомки робіт, а також вантажні митні декларації, що наявні в матеріалах справи, підтверджують вартість та обсяг послуг, наданих нерезидентам, та включення їх вартості до митної вартості товарів, які експортуються.

Отже, вказані послуги по навантаженню та перевалці вантажів, які експортуються, є супутніми такому експорту, а включення декларантом до вантажний митних декларації їх вартості, як складової митної вартості експортованого товару, дає підстави для оподаткування цих послуг відповідно до п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість» за нульовою ставкою.

Суд не приймає до уваги твердження відповідача, що для застосування нульової ставки податку на додану вартість експорт товарів і експорт послуг повинні здійснюватись одночасно та однією особою (експортером), оскільки воно не обґрунтовується нормами законодавства. За приписами ст. 929 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитор з метою виконання своїх зобовязань за договором транспортного експедирування з метою організації його виконання вправі залучати до виконання послуг третіх осіб, що і було зроблено позивачем.

Отже, оскільки суд встановив наявність усіх необхідних умов для застосування позивачем у спірних періодах 2007 року нульової ставки податку на додану вартість з оподаткування послуг за вказаними вище договорами транспортного експедирування (зокрема, здійснення експорту товарів за межі митної території України, надання позивачем супутніх послуг такому експорту, включення вартості супутніх послуг до митної вартості товарів, що експортуються), є неправомірним здійснення донарахування позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість податковим органом у сумі 511021,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 472156,00 грн. спірним податковим повідомленням-рішенням від 05.07.2007 року № 0000122344/0 та зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 278208,00 грн. спірним податковим повідомленням-рішенням від 05.07.2007 року № 0000132344/0.

Відповідно п. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд приходить до переконання, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення №0000122344/0 від 05.07.2007 року, № 0000132344/0 від 05.07.2007 року прийняті необґрунтовано, оскільки в процесі прийняття рішення субєктом владних повноважень були допущені порушення Закону України «Про податок на додану вартість», а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст.94 КАСУ якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 17, 69-72, 86, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву Приватного підприємства «Албір» до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя від 05.07.2007 року № 0000122344/0.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя від 05.07.2007 року № 0000132344/0.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Албір» судовий збір, сплачений при подачі позову в сумі 3 (три) грн. 40 коп.

У судовому засіданні 14 березня 2011 року проголошена вступна та резолютивна частина постанови. Постанова виготовлена в повному обсязі 18 березня 2011 року.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд з одночасним надісланням апеляційної скарги особою, яка її подає, до Донецького апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складання постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Крилова М.М.