Рішення № 14323806, 18.03.2011, Смолянинівський районний суд міста Донецька (до 25.04.2025 - Куйбишевський районний суд м. Донецька)

Справа № 2-530/11

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.03.2011 Куйбишевський районний суд м.Донецька у складі:

Головуючого - судді Машкіної Н.В.,

при секретарі - Петровій Ю.Ю.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Ровенчак Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання кредитного договору удаваним та частково недійсним , -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання договору про надання споживчого кредиту № 11007211000 від 30.05.2006 року, укладеного між сторонами удаваним правочином і застосування до нього правил іншого правочину, який сторони уклали насправді, а також визнання частково недійсними окремих умов договору.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 30.05.2006 року між сторонами було укладено договір споживчого кредиту, відповідно до умов якого відповідач надав позивачу кредит в розмірі 16507,0 доларів США, що дорівнює еквіваленту 83360,35 грн. на придбання автомобіля. Оскільки вартість автомобіля була встановлена в національній валюті, про що було відомо сторонам, кредитний договір не містить точної валюти кредиту (зазначена як сума в доларах США, так і в гривнях), кредитні кошти були перераховані відповідачем до автосалону з метою оплати вартості автомобіля в гривнях, платежі на погашення кредиту вносяться позивачем також у гривні, тому фактично спірний договір був укладений з метою приховати інший кредитний договір, предметом якого був кредит в національній валюті. В такому разі сума заборгованості за кредитом, відсотками за користування кредитом підлягає перерахунку.

Також, деякі умови спірного договору, а саме: п.п. 1.1, 1.4, 1.5, 1.6, 5.4, 4.8, 7.1, 7.6, 7.3, 9.2, 9.8, розділи 10, 11 є протиправними, несправедливими та такими, що порушують права позивача, тому мають бути визнанні недійсними. Так, в спірному договорі грошове зобовязання та його виконання визначене в іноземній валюті, що суперечить чинному законодавству, відповідно до якого в Україні заборонені розрахунки в іноземній валюті, і є несправедливим, оскільки в такому разі позивач несе ризики в разі коливання курсу валюти до гривні. Також, при укладенні спірного договору було обмежено права позивача на вільне волевиявлення, у звязку з односторонніми діями відповідача при підготовці, укладенні та виконанні кредитного договору.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала, посилаючись на їх незаконність та необґрунтованість. Пояснила, що між сторонами було укладено договір про надання споживчого кредиту, предметом якого була іноземна валюта відповідно до заяви позивача. Кредит позивачу було надано на споживчі потреби, а не на придбання конкретного товару (автомобілю) в кредит. Кредитування в іноземній валюті було здійснено на підставі банківської ліцензій № 75 від 28.10.1991 року та дозволу № 75-2 від 24.12.2001 року і не суперечить чинному законодавству України. Умови договору також відповідають чинному законодавству України, були погоджені з позивачем, тому підстави для визнання їх недійсними відсутні і ґрунтуються лише на спотвореному тлумаченні їх позивачем. Позивач до теперішнього часу належним чином виконує умови договору, з заявами про їх зміну до Банку не звертався. Крім того, позивачем пропущено трирічний строк позовної давності з моменту укладення договору, що також є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступного висновку.

В судовому засіданні встановлено, що між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11007211000 від 30.05.2006 року.

Згідно п. 1.1 зазначеного договору Банк зобов'язується надати Позичальнику, а Позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 16507,0 (Шістнадцять тисяч п'ятсот сім) доларів США 00 центів та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим Договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 83360,35 (Вісімдесят три тисячі триста шістдесят гривень тридцять п'ять копійок) за курсом Національного Банку України (далі - НБУ) на день укладання цього Договору.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Суд вважає неспроможними доводи позивача, що зазначений договір є удаваним правочином (як такий, що укладений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а саме договір про надання споживчого кредиту в національній валюті в сумі 83360,25 грн, оскільки вони спростовуються дослідженими в судовому засіданні доказами.

Так, з заяви про надання споживчого кредиту вбачається, що позивач просив у відповідача надати кредит в розмірі 16507 доларів США на строк 72 місяці. Призначення кредиту - придбання автомобіля для особистого користування. Сума покупки 138361 грн.

Предметом фактично укладеного договору між сторонами є кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 16507,0 доларів США. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 83360,35 грн за курсом Національного Банку України. Кредит надається Позичальнику для його особистих потреб, а саме на споживчі потреби (п.1.4 договору).

З заяви на видачу готівки від 30.05.2006 року вбачається, що відповідач зарахував на особовий рахунок позивача грошові кошти в сумі 16507,0 грн, що дорівнює еквіваленту 83360,35 грн. і підтверджується випискою за особовим рахунком позивача від 30.05.2006 року.

З квитанції від 07.07.2006 року вбачається, що позивач в рахунок погашення кредиторської заборгованості сплатив 230,0 доларів США, що дорівнює еквіваленту 1161,5 грн. При цьому, суд не бере до уваги інші квитанції, надані позивачем, оскільки платежі на ними внесені не ним і призначені для зарахування на картрахунок (а не погашення кредиторської заборгованості).

Згідно довідки, наданої позивачем, всі розрахунку заборгованості за кредитним договором станом на 24.09.2010 року здійснені в іноземній валюті - доларах США.

Жодного доказу на підтвердження намірів сторін при укладенні спірного договору, укласти інший правочин, предметом якого є кредит в національній валюті, позивачем на надано.

Позивач посилається на ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої нечіткі та двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживачів, проте, на думку суду, спірний договір містить чітке і однозначне положення щодо предмету договору (кредиту в іноземній валюті в сумі 16507,0 доларів США).

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо визнання спірного договору удаваним і застосування до нього правил іншого договору, не доведені в судовому засіданні, тому в їх задоволенні слід відмовити.

Відповідно до ст.ст. 203, 204 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Згідно п. 1.5 договору кредит надається шляхом:

-зарахування Банком коштів на поточний рахунок Позичальника №26206044244700 МФО 351005, Номер ЄДРФО 09807750 у Банку для подальшого використання за цільовим призначенням.

Позивач просить визнати недійсними п.п.1.1., 1.4, 1.5 договору щодо валюти кредиту в доларах США, як такі, що суперечать Цивільному кодексу та іншим актам цивільного законодавства, проте суд вважає, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню, оскільки не ґрунтуються на законі.

Так, відповідно до ст. 1056 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати банківські операції, в тому числі розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (кредитна операція).

З матеріалів справи вбачається, що АКІБ «УкрСиббанк» видана банківська ліцензія № 75, зареєстрована НБУ України 28.10.1991 року за № 57, на підставі якої видано дозвіл № 75-2 від 24.12.2001 року на право здійснення операцій, визначених п.п.1-4 ч.2 та ч.4 ст. 47 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» згідно з додатком до цього дозволу від 19.11.2002 року, яким передбачено операції з валютними цінностями, в тому числі залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно п. 1.6 договору сторони погодили наступну черговість погашення заборгованості Позичальника за цим договором:

1)прострочені комісії (якщо буде мати місце прострочення);

2)строкової комісії;

3)прострочені проценти (якщо буде мати місце прострочення);

4)строкові проценти;

5)прострочена сума основного боргу (якщо буде мати місце прострочення);

6)строкова сума основного боргу;

7)штрафні санкції за Договором.

У випадку перерахування коштів на погашення кредиту та/або процентів та/або комісій у порушення вищевказаної черговості з вини Позичальника, Банк вправі самостійно перерозподілити кошти Позичальника, що надійшли, відповідно до черговості, викладеної в цьому пункті Договору, шляхом проведення відповідних бухгалтерських проводок.

Згідно п. 5.4 договору у випадку не погашення кредиту та/або процентів за його використання у встановлений термін Банк у відповідності зі ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", має право видавати наказ про примусову оплату боргу по цьому Договору.

Розділом 10 договору передбачена домовленість сторін про договірне списання Банком із усіх рахунків Позичальника в національній і іноземній валюті, відкритих в АКІБ «УкрСиббанк»: нарахованих процентів, комісій, суми заборгованості за кредитом при настанні термінів виконання Позичальником зобовязань в розмірах, визначених договором.

Згідно п. 7.1 договору за порушення Позичальником термінів погашення будь-яких своїх грошових зобовязань, передбачених цим Договором, зокрема, термінів повернення кредиту (всієї суми або його) та/або термінів сплати процентів за кредит та/або комісій, Банк має право вимагати Позичальника додатково сплатити Банку пеню в наступному порядку, а саме:

-в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, якщо сума такої заборгованості виражена у гривні,

-в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого (еквіваленту) розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені, якщо сума такої заборгованості виражена в іноземній валюті;

-пеня нараховується за кожен день прострочення, включаючи день погашення заборгованості і розраховується за методом "факт/360", але в будь-якому випадку такий розмір пені не може перевищувати розмір, встановлений чинним законодавством України на момент її нарахування.

Банк має використати право на застосування пені, починаючи з 32 (тридцять другого) календарного дня, рахуючи з дати порушення Позичальником терміну виконання свого грошового зобовязання, передбаченого цим Договором, а якщо така дата порушення припадає на вихідний , святковий або неробочій день, то рахуючи з першого робочого дня, що слідує за таким вихідним, святковим або неробочим днем.

При цьому, Позичальник повинен сплатити пеню за цим Договором за першою вимогою Банку.

Згідно п. 7.3 договору відповідно до вимог ст.611 Цивільного кодексу України при порушенні Позичальником п.п. 2.3., 4.9, 5.3., 5.5., 5.6, 5.8., 5.10, 7.4., 9.2. 9.14. цього Договору Банк набуває право дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів, комісій у порядку встановленому розділом 11 договору.

Згідно п. 7.6 договору відповідно до вимог ст. 611 Цивільного кодексу України Позичальник зобов'язаний сплатити Банку штраф (неустойку) у сумі 500грн за порушення своїх зобов'язань (в тому числі, і за порушення термінів виконання зобовязань), встановлених п.п. 4.3., 4.4., 4.5., 4.7. договору.

Згідно п. 9.8 договору Банк самостійно веде облік і здійснює розрахунки заборгованості Позичальника відповідно до вимог НБУ та умов Договору. У випадку наявності суперечок між Сторонами в якості доказів невиконання зобов'язань Позичальника, що мають пріоритетне значення, приймаються виписки про стан, первинні документи (платіжні доручення Позичальника), дані балансу, надані Банком і т.д., якщо Позичальник не доведе недійсність наданих Банком документів або не надасть інших доказів виконання своїх зобовязань за договором.

Позивач просить визнати недійсними зазначені умови договору як такі, що є несправедливими, суперечать Цивільному кодексу та іншим актам цивільного законодавства, проте суд вважає, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню, оскільки вони не доведені в судовому засіданні і не ґрунтуються на законі.

Так, спірні умови договору відповідають ст.ст. 534, 526, 611, 629 ЦК України, ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", не суперечать інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, не викликають сумніву в вільному волевиявленні учасників правочину і відповідності їх внутрішній волі.

При цьому, згідно п. 8.2 договору Позичальник підтвердив, що повністю розуміє всі умови цього договору, свої права та обовязки та погоджується з ними.

Доводи щодо несправедливих вимог договору позивач в першу чергу обґрунтовував обмеженням права позивача на вільне волевиявлення, оскільки позивач не мав реальної можливості ознайомитися з умовами договору, у звязку з односторонніми діями відповідача при його підготовці, укладенні та виконанні. При цьому, суду не надано жодних доказів зазначених обставин, а сам факт укладення договору і виконання його умов позивачем протягом пяти років свідчить про протилежне.

Також, в обґрунтування несправедливих умов договору позивач посилався на визначенням валюти кредиту в доларах США, у звязку з чим він несе ризики в разі коливання курсу долару США до гривні. При цьому, суд вважає що, укладаючи кредитний договір в іноземній валюті, сторони несуть однакові ризики в разі коливання курсу іноземної валюти до гривні, тому в жодному разі зазначена умова договору не створює істотного дисбалансу договірних прав і обовязків на шкоду позивача.

Що стосується доводів позивача про недійсність умов договору, як укладених під впливом помилки та обману, то, на думку суду, вони є недоведеними в судовому засіданні, оскільки не підтверджуються жодним доказом у справі.

Згідно п. 9.2 договору передбачено порядок зміни розміру процентної ставки в сторону збільшення.

Законом України від 12 грудня 2008 року №661-У1 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», що набрав чинності з 20 грудня 2008 року, Цивільний Кодексу України доповнений статтею 1056-1.

Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку.

Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Таким чином, на момент укладення спірного договору 30.05.2006 року, його умова щодо збільшення процентної ставки і порядку такого збільшення не суперечила чинному законодавству, а відповідно до ст. 5 ЦК України акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Крім того, в судовому засіданні встановлено, що протягом строку дії спірного договору процентна ставка не збільшувалася, тому права позивача зазначеною умовою договору порушені не були.

Згідно п.4.8 договору позичальник зобовязується не пізніше дати укладення договору застави, за яким у заставу передається майно з метою забезпечення виконання зобов'язань Позичальника за цим договором, застрахувати за власний рахунок предмет застави на користь Банку в рекомендованій Банком страховій компанії (страхова компанія, яка акредитована в Банку для співпраці щодо страхування заставного майна, з якою Банк має підписаний договір про співпрацю) на строк не менше одного календарного року від настання наступних страхових ризиків, а саме: на випадок пошкодження, втрати або знищення майна.

Відповідно до ст. 979 ЦК України страхування здійснюється шляхом укладення договору страхування, де одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Враховуючи загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, суд вважає, що зазначена умова договору в частині в частині зобовязання Позичальника застрахувати предмет застави на користь Банку в рекомендованій Банком страховій компанії, обмежує права позивача на вільне волевиявлення при укладанні договору страхування, тому відповідно до ст. 215 ЦК України має бути визнана недійсною.

Відповідно до ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Також, в обґрунтування своїх вимог позивач посилався на форс мажорні обставини, а саме світову економічну кризу, як на підставу для зміни або розірвання кредитного договору (ч.1 ст. 652 ЦК України), проте такі вимоги ним не заявлялися, а відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог.

Що стосується доводів представника відповідача про пропуск позивачем трирічного строку позовної давності, то суд вважає їх такими, що не ґрунтуються на законі, оскільки відповідно до ч.5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме п.4.8 спірного договору слід визнати частково недійсним в частині зобовязання Позичальника застрахувати предмет застави на користь Банку в рекомендованій Банком страховій компанії. В решті позовних вимог слід відмовити, остільки або не ґрунтуються на законі, або не доведені в судовому засіданні.

На підставі ст.ст. 5, 16, 203- 204, 215-217, 235-236, 257, 261, 509, 524, 533-534, 611, 629, 638, 1054-1057, Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про банки та банківську діяльність», керуючись ст.ст.10, 11, 60-61, 208-209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання кредитного договору удаваним та частково недійсним задовольнити частково.

Визнати частково недійсним п.4.8 договору про надання споживчого кредиту № 11007211000 від 30.05.2006 року, укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкраСиббанк» та ОСОБА_3, в частині зобовязання Позичальника застрахувати предмет застави на користь Банку в рекомендованій Банком страховій компанії.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в Апеляційний суд Донецької області через Куйбишевський районний суд м. Донецька протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: