Постанова № 14311666, 17.11.2010, Київський окружний адміністративний суд

УКРАЇНА

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2010 року № 2а-5352/10/1070

Суддя Київського окружного адміністративного суду Музиченко А.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Виробничого приватного підприємства «Меблевої фабрики «Модерн», про стягнення адміністративно господарських санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся до суду з адміністративним позовом до Виробничого приватного підприємства «Меблевої фабрики «Модерн», про стягнення адміністративно господарських санкцій та пені в сумі 21458 (двадцять одна тисяча чотириста пятдесят вісім) гривень 79 копійка, з них 38 (тридцять вісім) гривень 58 копійок пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем, в порушення статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», не виконано нормативу по створенню робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. У зв'язку з цим позивач просив стягнути вищевказані суми адміністративно господарських санкцій та пені.

В призначений день та час до суду сторони не зявилися, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи. Від представника позивача до суду надійшло письмове клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач неодноразово повідомлявся про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, але в судове засідання не зявився, про причини неприбуття суд не повідомив.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Судом встановлено, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Представник позивача в наданому суду клопотанні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Відповідач відзиву на позовну заяву, заперечень проти позову, будь-яких пояснень, заяв чи клопотань суду не надав.

Всебічно та обєктивно дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідач, Виробниче приватне підприємство «Меблева фабрика «Модерн» є юридичною особою, ідентифікаційний номер: 30797877.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» № 875-ХІІ 21.03.1991 року (далі Закон України № 875-ХІІ) з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Право інвалідів на працю, їх працевлаштування реалізується шляхом створення спеціального робочого місця, адаптацією основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Частиною другою статті 17 Закону України № 875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей.

Таким чином, розрахунок кількості робочих місць для інвалідів здійснюється роботодавцями самостійно, а розрахунок спеціальних робочих місць та їх створення за рішенням місцевої ради.

Статтею 18 Закону № 875-ХІІ встановлено обовязок для підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 5 Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314, підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. Пунктом 14 зазначеного Положення також передбачено, що підприємства, зокрема, інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою статті 19 Закону України № 875-ХІІ, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При цьому, згідно зі статтею 20 Закону № 875-ХІІ, підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Таким чином позивач зазначив, що за 3 (три) робочих місця, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайнятих інвалідами, відповідач до 16 квітня 2010 року повинен був самостійно сплатити адміністративно господарські санкції у розмірі 21458 (двадцять одна тисяча чотириста пятдесят вісім) гривень 79 копійка, з них 38 (тридцять вісім) гривень 58 копійок пеня.

Частиною другою статті 20 Закону № 875-ХІІ передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Отже, розмір пені у сумі 38 (тридцять вісім) гривень 58 копійок підтверджується розрахунком пені на суму заборгованості по сплаті адміністративно господарських санкцій.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, а саме з листа № 729 від 7 червня 2010 року Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості, адресованого Керуючому відділенням Фонду соціального захисту інвалідів Київського обласного відділення Меженському О.М., стало відомо, що протягом 2009 року Виробниче приватне підприємство «Меблевої фабрики «Модерн» зверталося з проханням направити інвалідів для працевлаштування. Це підтверджується ксерокопіями звітів про наявність вакансій за 12.01.2009 року, 1.02.2009 року, 1.03.2009 року, 1.04.2009 року та 1.05.2009 року. Відповідно до вищезазначеного листа, в березні, квітні, жовтні 2009 року направлялися на підприємство безробітні, які мають статус інвалідів, але особи відмовилися від зайняття вакантних посад.

З листа Білоцерківського міського центру зайнятості стало відомо, що вакансії для осіб з обмеженими фізичними можливостями були подані:

- 14 січня 2009 року (підтверджується в телефонному режимі по 12 лютого 2009 року);

- 12 лютого 2009 року (підтверджується в телефонному режимі по 12 березня 2009 року);

- 12 березня 2009 року (підтверджується в телефонному режимі по 9 квітня 2009 року);

- 9 квітня 2009 року (підтверджується в телефонному режимі по 13 травня 2009 року);

- 13 травня 2009 року (підтверджується в телефонному режимі по 1 грудня 2009 року).

Також слід зазначити, що Виробниче приватне підприємство «Меблева фабрика «Модерн», відповідно до листа № 729 від 7 червня 2010 року Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості, активно співпрацює зі службою зайнятості.

Таким чином, суд приходить до висновку із наявних в матеріалах справи доказів про те, що відповідач не відмовляв у працевлаштуванні інвалідам, направленим Білоцерківським міськрайонним центром зайнятості до відповідача з метою працевлаштування.

Вимоги позивача про притягнення відповідача до відповідальності та застосування до нього адміністративного господарських санкцій ґрунтуються на звіті про зайнятість і працевлаштування інвалідів за формою 10-ПІ (вх. № 1793 від 12 лютого 2010 року), поданого відповідачем до Фонду соціального захисту інвалідів, з якого випливає, що на підприємстві відповідача повинно працювати 12 (дванадцять) осіб, які є інвалідами, з них 9 (девять) осіб середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність. Оскільки 3 (три) інваліди не працює, позивачем зроблено висновок про порушення закону відносно дотримання нормативу по створенню робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. Суму адміністративно господарських санкцій позивач доказує відповідними розрахунками.

Судом встановлено, що відповідач у звіті про зайнятість і працевлаштування інвалідів за формою 10-ПІ за 2009 рік повідомив позивача про те, що ним створено 12 (дванадцять) робочих місць для інвалідів.

Протягом 2009 року відповідач звітував до Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках, у тому числі й про наявність робочих місць для працевлаштування інвалідів, це підтверджується наявністю в матеріалах справи звітів за формою 3-ПН за періоди: 12.01.2009 року, 1.02.2009 року, 1.03.2009 року, 1.04.2009 року та 1.05.2009 року, а також звертався до центру зайнятості про працевлаштування інвалідів.

Проте, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Адміністративно господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України «Про систему оподаткування», а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходить з того, що обов'язок працедавця по створенню робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. Такий обов'язок згідно статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» покладено на центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів. На відповідача не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, або відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 128, 94, 159 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Виробничого приватного підприємства «Меблевої фабрики «Модерн», про стягнення адміністративно господарських санкцій та пені в сумі 21458 (двадцять одна тисяча чотириста пятдесят вісім) гривень 79 копійка, з них 38 (тридцять вісім) гривень 58 копійок пеня, відмовити .

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подасться до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статі 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя А.В. Музиченко