Рішення № 14290461, 15.03.2011, Господарський суд Чернігівської області

15.03.11

УКРАЇНА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Чернігівської області

14000 , м. Чернігів тел. 698166

просп. Миру , 20

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

“ 15? березня 2011 року справа № 7/45

Суддя Н.О. Скорик, розглянувши матеріали за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю ?Фірма ?Вена?

14008, м. Чернігів, вул. Толстого,28

До Товариства з обмеженою відповідальністю ?Молодіжний Житловий Комплекс?

14038, м. Чернігів, пр-т Перемоги,145

Про стягнення 100986,22 грн.

Представники сторін:

Від позивача : Малишенко О.М. –дов. № 05/01/11 від 05.01.2011 р.

Від відповідача : Васильєв О.М. –дов. № б/н від 03.11.2010 р.

Суть спору:

Товариством з обмеженою відповідальністю ?Фірма ?Вена? подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю ?Молодіжний житловий комплекс? про стягнення 5837,12 грн. пені за період прострочення виконання зобов’язання з 15.04.2010 р. по 18.01.2011 р., 91393,74 грн. штрафу за прострочення виконання зобов’язання з 05.04.2010 р. по 18.01.2011 р., 1333,17 грн. 3% річних за період з 01.02.2010 р. по 18.01.2011 р., 3478,13 грн. інфляційних за березень –грудень 2010 р. за договором № 1911 купівлі –продажу та монтажу від 27.11.2009 р.

03.03.2011 р. на адресу суду надійшло пояснення позивача, відповідно до якого позивачем заявлено про зменшення розміру пені, штрафу, інфляційних та річних та уточено період нарахування. Так, позивач просить стягнути 5778,52 грн. пені з 15.04.2010 р. по 18.01.2011 р., 90427,77 штрафу за період 05.04.2010 р. по 18.01.2011 р., 1321,83 грн. річних за період з 01.02.2010 р. по 18.01.2011 р., 3458,10 грн. річних за період з березня 2010 р. по січень 2011 р.

Справа розглядається з врахуванням поданої заяви –пояснення.

Відповідач проти суми штрафу заперечує, посилаючись на надмірно велику суму штрафу, яка значно перевищує можливі збитки позивача, спричинені прострочкою оплати.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд

Встановив:

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

27.11.2009р. між ТОВ “Фірма “Вена” та ТОВ “МЖК” укладено договір купівлі-продажу та монтажу №1911 (далі –договір).

Відповідно до пункту 1.1. договору, продавець (позивач) зобов’язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупцеві метало-пластикові вікна (надалі-товар) та провести їх монтаж, загальною площею 113,407 кв.м., а покупець зобов’язується в порядку та на умовах, визначених цим договором прийняти та оплатити цю продукцію та роботу в кількості, асортименті, цінам відповідно до рахунків та накладних, що видаються продавцем та є невід’ємними частинами цього Договору.

Як встановлено обставинами даної справи та рішенням господарського суду Чернігівської області від 26.05.2010 р. по справі № 20/39 за позовом ТОВ ?Фірма ?Вена? до ТОВ ?Молодіжний Житловий Комплекс? про стягнення боргу, пені, штрафу, інфляційних та 3% річних за договором між сторонами № 1911 від 27.11.2009 р., залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.07.2010 р.:

За юридичною природою вказаний договір є змішаною формою договору купівлі –продажу та договору надання послуг, а тому до нього застосовуються норми глави 54 та 63 Цивільного кодексу України.

На виконання умов договору, позивачем був переданий відповідачу товар (металево-пластикові вікна та підвіконня) відповідно до накладних: № 01030075 від 28.12.2009р., № 01029061 від 20.11.2009р., а всього на суму 65596,98 грн..

Крім того, позивачем виконано монтажні роботи по встановленню вікон, згідно до акту надання послуг від 28.12.2009р. на суму 541,98 грн. та усунуто недоліки, про які зазначено в акті.

Факт передачі товару та виконання монтажних робіт позивачем належним чином доведений, документально підтверджений.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України, якщо за договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п.2.4. договору в ціну товару включена вартість тари, упаковки та маркування, монтажного комплекту та монтажу.

Відповідно до п.2.3. договору, покупець зобов’язаний був здійснити оплату наступним чином:

· 30% вартості договору попередньою платою на протязі 3-х банківських днів з моменту укладення договору;

· 70% вартості договору на протязі 3-х банківських днів після монтажу та підписання акту приймання-передачі виконаних робіт , шляхом безготівкового перерахування суми грошових коштів на банківський рахунок продавця.

Відповідачем було здійснено проплати за товар, що отриманий за накладною від 28.12.2009р. в сумі 10000,00 грн. та за накладною 20.11.2009р. в сумі 5373,10 грн..

Вартість виконаних монтажних робіт відповідач сплатив у повному об’ємі в сумі 541,98грн..

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 26.05.2010 р. по справі № 20/39 присуджено до стягнення з ТОВ ?Молодіжний житловий комплекс? на користь ТОВ ?Фірма ?Вена? 50223,88 грн. боргу, що був несплачений на день прийняття рішення, 2905,41 грн. пені, 425,18 грн. річних, 1875,46 грн. інфляційних, 10547,01 грн. штрафу, 659,77 грн. державного мита, 178,83 грн. 178,83 грн. витрат на інформаційно –технічне забезпечення розгляду у судах.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.10.2010 р. по справі № 20/39 постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.07.2010 р. залишено без змін.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідач сплатив борг в сумі 50223,88 грн. в повному обсязі : 15.12.2010 р. –44000 грн. квитанцією № 270/272, 18.01.2011 р. –6223,88 грн. платіжним дорученням № 24 від 18.01.2011 р. на суму 50000 грн.

За таких обставин, відповідачем виконано зобов’язання по оплаті вартості товару, отриманого згідно договору № 1911 з порушенням строків оплати.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом, у тому числі сплата неустойки (штрафу, пені) та відшкодування збитків.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Аналогічні положення містить стаття 610 Цивільного кодексу України.

За визначенням статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Відповідно до п. 5.1 договору, у разі несплати чи несвоєчасної оплати в строки, обумовлені сторонами по договору, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості договору, виконання якого прострочено за кожний день прострочення. Штрафна санкція, передбачена цим пунктом договору, стягується понад строк, передбачений п.6 ст. 232 Господарського кодексу України та у межах загального строку позовної давності.

Позивачем нараховано та пред’явлено до стягнення 5778,52 грн. пені за період прострочення виконання грошового зобов’язання з 15.04.2010 р. по 18.01.2011 р.

Відповідач не надав доказів відсутності своєї вини в несвоєчасній оплаті боргу.

Таким чином, вимоги позивача по стягненню 5778,52 грн. пені є правомірними, підтверджуються матеріалами справи і підлягають задоволенню.

Пунктом 5.2. договору передбачено, що у разі прострочення оплати товару відповідач за кожні 30 (тридцять) календарних днів сплачує штраф у розмірі 21% від суми заборгованості.

Позивачем нараховано та пред’явлено до стягнення 90427,77 грн. неустойки за період з 05.04.2010 р. по 18.01.2011 р.

Зі змісту даного пункту договору вбачається, що в даному випадку встановлена сторонами штрафна санкція за своєю юридичною природою є неустойкою і не підпадає під визначення штрафу та пені, отже слід керуватися визначенням неустойки,, що наводиться у ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України, оскільки штраф та пеня є різновидами неустойки, що не вичерпують всього змісту поняття неустойки.

Юридична оцінка відповідності законодавству дана господарським судом Чернігівської області при винесенні рішення від 26.05.2010 р. по справі № 20/39 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.07.2010 р. по справі № 20/39, на заперечення відповідача щодо недійсності пункту 5.2. договору. Так, судом при розгляді справи № 20/39 встановлено та доведено право позивача на стягнення одночасно штрафу та пені.

Згідно ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов’язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Законодавством України не заборонено стягнення одночасно штрафу і пені за прострочення виконання зобов’язання.

Стаття 627 Цивільного кодексу України передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, правомірним є нарахування позивачем пені та штрафу згідно умов договору.

Згідно ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч. 2 ст. 4 ГК України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Так, господарський кодекс України називає неустойку, штраф і пеню різновидами штрафних санкцій, але не визначає ні один із цих різновидів.

Пунктом 5.2. Договору визначено, що у разі прострочення оплати товару Покупець за кожні 30 календарних днів сплачує штраф у розмірі 21 % від суми заборгованості.

Отже, сама лише неправильна назва тієї чи іншої санкції, використана в тексті договору, практичного значення не має, правові наслідки її неправильного вжиття відсутні. Таким чином, сторони мали право встановити за спільною згодою даний вид штрафних санкцій, як вид відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов'язання, тому позивач має право на застосування до відповідача відповідальності за порушення ним грошового зобов'язання за п. 5.2 договору у вигляді неустойки, отже п.5.2 Договору не суперечить чинному законодавству.

Відповідач не надав доказі відсутності своєї вини в несвоєчасній оплаті боргу.

Відповідно до ст. 3 та ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Статтею 233 Господарського кодексу України, передбачено, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому береться до уваги ступінь виконання зобов’язання, майновий стан боржника та інші інтереси, які заслуговують на увагу.

Таким чином, керуючись ст.. 233 Господарського кодексу України, ст.. 551 Цивільного кодексу України та ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України та приймаючи до уваги те що, відповідачем в повному обсязі сплачено борг, розмір стягуваної неустойки у порівнянні з розміром можливих збитків, співвідношення пред’явлених до стягнення санкцій з наслідками порушень зобов’язань надмірно великий, ненадання позивачем доказів понесення ним значних збитків у зв’язку з неналежним виконанням зобов’язання з боку відповідача, суд вважає справедливим та співмірним з отриманими негативними наслідками від порушення зменшити розмір неустойки до 25%. Належна до стягнення неустойка становить 22606,94 грн. за період прострочення виконання грошового зобов’язання з 05.04.2010 р. по 18.01.2011 р.

Судом задоволено клопотання представника відповідача про зменшення суми неустойки.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем нараховано та пред’явлено до стягнення 1321,83 грн. 3% річних за період з 01.02.2010 р. по 18.01.2011 р. та 3458,10 грн. інфляційних за період з березня 2010 р. по січень 2011 р., включно.

Відповідач не надав доказів сплати даних сум нарахувань.

Таким чином, вимоги позивача по стягненню 1321,83 грн. річних та 3458,10 грн. інфляційних є правомірними, підтверджуються матеріалами справи і підлягають задоволенню.

Судові витрати покладаються на відповідача згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 4,216,230,233 Господарського кодексу України, ст.ст.526,549,551,625,712 Цивільного кодексу України, ст..49, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

1. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ?Молодіжний житловий комплекс?, м. Чернігів, пр-т Перемоги,145 (р. 26001001346054 в АТ ?ОТП Банк?. МФО 300528, код 00233617) на корить Товариства з обмеженою відповідальністю ?Фірма ?Вена?, м. Чернігів, вул. Толстого,28 ( р. 2600430163700 в АКБ ?Форум? м. Київ, МФО 322948, код 14245188) 5778,52 грн. пені, 22606,94 грн. неустойки, 1321,83 грн. річних, 3458,10 грн. інфляційних, 1009,86 грн. державного мита, 236 грн. витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

2. В решті позову відмовити.

Суддя Н.О. Скорик

Повне рішення складено 18.03.2011 р.