Рішення № 14289585, 01.03.2011, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" березня 2011 р. Справа № 5016/83/2011(4/4)

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю “Техноторг- Лізинг”,

пр. Героїв Сталінграду, 113/1, м. Миколаїв, 54025

Відповідач Приватне підприємство “Автотранс”,

вул. Бібікова, 5, смт. Олександрівка, Вознесенський р-н, Миколаївська обл., 54530,

Суддя Дубова Т.М.

ПРИСУТНІ:

Від позивача - Іноземцев Є.С. довіреність від 10.01.11р.

Від відповідача - Смірнов А.М. довіреність № 155 від 17.03.10р.

СУТЬ СПОРУ: стягнення боргу в сумі 67459,08 грн.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд –

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом і просить стягнути з відповідача заборгованості в сумі 67459,08 грн., з яких: 60080,68 грн. основного боргу, 5467,34 грн. - інфляції за період з грудня 2009р. по грудень 2010р., 1911,06 грн. - 3 % річних за період з 21.12.09р. по 12.01.11р., посилаючись на неналежне виконання обов’язків за договором фінансового лізингу № 228 від 16.04.08р., обґрунтовуючи вимоги ст.ст. 11 ЗУ «Про фінансовий лізинг», ст.ст. 173, 174, 193 ГК України та ст.ст. 258, 526, 527, 530, 625 ЦК України.

Відповідач надав відзив, яким позов заперечив, посилаючись на те, що протягом року позивач не заявляв ніяких претензій, тому позивач не має ніяких підстав для пред»явлення позову(арк.спр.46).

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи та надавши їм юридичної оцінки, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані не в повному обсязі, тому підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного:

16 квітня 2008р. сторони уклали договір фінансового лізингу № 228, згідно якого позивач зобов'язувався набути у власність та передати у користування відповідачу на визначений в цьому договорі строк, за умови сплати авансового платежу, напівпричіп самоскид-Е "Тонар" –9523, вартістю 246500,00 грн., а відповідач повинен був прийняти майно, сплатити авансовий платіж та наступні за ним лізингові платежі, зазначені в підписаному сторонами додатку №1 до договору.

На виконання умов визначеного договору, позивач передав, а відповідач прийняв напівпричіп самоскид-Е "Тонар" - 9523, 2008 року випуску шасі № Х0Т95230080001974, про що свідчить акт прийому-передачі від 18 квітня 2008 року № 228-1, який підписаний представниками позивача та відповідача та скріплений печатками обох сторін (арк.спр. 20).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг", фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 2 ст. 11 , ч. 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" до обов»язків лізингоодержувача віднесено своєчасна сплата лізингових платежів в порядку, встановленому договором.

Проте, відповідач свої обов’язки за договором належним чином не виконував, про що свідчить додаткова угода № 1В від 07 жовтня 2009 року між сторонами, згідно якої договір від 16.04.08р. за згодою сторін було розірвано, напівпричіп повернуто позивачу за актом прийому-передачі № 228В1 від 7 жовтня 2009 року.

Пунктами 3, 4 визначеної угоди сторони узгодили, що заборгованість відповідача за договором фінансового лізингу № 228 складала 60 080,68 грн. та погодили строк її сплати - до 20 грудня 2009 року (арк.спр. 21).

Стаття 653 ЦК України встановлює, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Статтями 173, 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Таким чином, згідно додаткової угоди № 1В від 07 жовтня 2009 р., відповідач повинен був остаточно розрахуватись з позивачем до 20.12.09р.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач не надав доказів погашення боргу, отже, станом на час розгляду справи заборгованість відповідача склала 60080,68 грн., яка підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст.ст. 526, 625 ЦК України зобов’язання повинно виконуватись належним чином. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв’язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов’язання позивачем нараховані 3 % річних в сумі 1911,06 грн. за період з 21.12.09р. по 12.01.11р.

та інфляції за період з грудня 2009р. по грудень 2010р. в сумі 5467,34 грн.

Виконавши перерахунок інфляції, суд встановив, що нарахована позивачем інфляція підлягає задоволенню в сумі 5464,81 грн., а 3% повністю на підставі ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як підставу своїх вимог або заперечень. Заперечення відповідача не можуть бути прийняті судом до уваги як підстава відмови в позові.

Враховуючи викладене, позов підлягає задоволенню частково, судові витрати слід віднести на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд –

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємства “Автотранс” (вул. Бібікова, 5, смт. Олександрівка, Вознесенський р-н, Миколаївська область, код 32790077) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Техноторг- Лізинг” (пр. Героїв Сталінграду, 113/1, м. Миколаїв, код 34234628) суму 60080,68 грн. (шістдесят тисяч вісімдесят грн. 68 коп.) - боргу; 5464,81 грн. (п’ять тисяч чотириста шістдесят чотири грн. 81 коп.) - інфляції; 1911,06 грн. (одна тисяча одинадцять грн. 06 коп.) - 3% річних, 674,59 грн. (шістсот сімдесят чотири грн. 59 коп.) - держмита та 236,00 грн. (двісті тридцять шість грн. 00 коп.) - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати позивачу.

На суму 2,53 грн. інфляції в позові відмовити.

Рішення може бути оскаржене у 10-дений строк.

Суддя Т.М.Дубова

Рішення оформлено у відповідності зі ст. 84 ГПК України та підписано суддею 05.03.2011р.