Рішення № 14265, 05.06.2006, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.06.06р.

Справа № 3/283(5/324-20/306)

За позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" як правонаступника реорганізованої Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ

до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпрогаз", м. Дніпропетровськ

про стягнення 3 180 877 грн. 53 коп.

За зустрічним позовом Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпрогаз", м. Дніпропетровськ до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" як правонаступника реорганізованої Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ

про визнання недійсним певної частини договору

Суддя Юзіков С.Г.

ПРЕДСТАВНИКИ:

від позивача - Мацегорін А.О., провідний юрисконсульт, дов. №307/102 від 29.12.2005р. від відповідача - Волинська Л.П., дов. №39 юр. від 05.01.06р. Кушнір Р.Ю., дов. № 35/юр від 09.12.2005р.

Аллашева В.В., заступник головного бухгалтера, дов. №47юр від 13.01.2006р.

СУТЬ СПОРУ:

За первісною позовною заявою Позивач просить стягнути з Відповідача 2 483 659,47 грн. - основного боргу, 311 971,89 грн. - інфляційні збитки, 172 625,13 грн. - пені, 36 862,46 грн. - 3% річних, а всього - 3 180 877,53 грн.

30.10.2003р. Позивач уточнив період за який проводиться стягнення –квітень –вересень 2000р.

16.03.2005р. Позивач подав заяву про зменшення позовних вимог, у якій вказав, що у зв’язку з частковим погашенням боргу Відповідачем, борг за договором № 10/16-143 від 04.02.2000р. на 01.02.2005р. складає 2 467 953,37 грн., втрати від інфляції –309 999,05 грн., 3% річних –213 097,90 грн., пеня - 170 140,71 грн.

Звертаючись з позовом, Позивач заявив клопотання про відновлення пропущеного строку позовної давності, мотивуючи реорганізацією підприємства.

Відповідач позовні вимоги заперечує, мотивуючи тим, що у договорі з Позивачем статус природного газу визначено, як газ: "для потреб підприємств комунальної енергетики". Таким чином, Відповідач не отримував зазначений природний газ у свою власність, він не має окремих резервуарів для отримання та зберігання газу, газ прямує безпосередньо до підприємств комунальної енергетики, які не у повному обсязі оплатили отриманий газ. За додатковою угодою № 1 до договору № 10/16-143 від 04.02.2000р. (п.4.) договір в частині поставки газу діє до 15.04.2000р. Це свідчить про те, що з 16.04.2000р. відсутні договірні відносини з поставки газу, і тому увесь отриманий газ має статус "поставленого без договору". На вказані позовні вимоги розповсюджуються приписи ст. 165 ЦК України (та тотожної їй ст. 530 ЦК України) щодо необхідності здійснити дії по витребуванню оплати за газ, що Позивач не зробив. Посилання Позивача на додаткову угоду № 2 від 15.11.2000р., у якій обумовлено, що договір у частині поставки газу діє до 30.09.2000р. безпідставні, у наслідок недійсності вказаної угоди, що обумовлено тим, що її підписано не уповноваженою особою, і угоду в подальшому не схвалено Відповідачем (ст. 63 ЦК УРСР, тотожні їй ст. 203,207 ЦК України); договір поставки втратив чинність з 16.04.2000р. і тому до нього неможливо було укладати додаткові угоди; договір поставки за своєю суттю є реальним та консенсуальним, тобто згода на постачання і отримання газу повинна бути досягнута перед початком здійснення договірних відносин, що підкреслює його реальність. У даному випадку, укладанням угоди "заднім числом" Позивач неправомірно застосував зворотну силу та порушує законодавство. З урахуванням викладеного Відповідач просить, на підставі ч.1 ст. 83 ГПК України визнати недійсною додаткову угоду № 2 від 15.11.2000р. Також Відповідач посилається на практику Верховного Суду України при розгляді спорів даної категорії, а саме: у справі за позовом ДК "Газ України "НАК "Нафтогаз України" до ВАТ "Івано-Франківськгаз" про стягнення боргу, постанова у якій прийнята 01.11.2005р., якою залишено у силі постанову Вищого господарського суду України від 05.07.2005р., якою залишено у силі постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.03.2005р. У вказаній справі судами усіх інстанцій брався до уваги алгоритм розподілу коштів з розподільних рахунків газозбутових і газотранспортних підприємств та перерахування на консолідований розподільний рахунок. З постанови Вищого господарського суду України вбачається, що газозбутові підприємства фактично позбавлені можливості здійснювати інший вид розрахунків з ДК "Газ України "НАК "Нафтогаз України", крім передбачених алгоритмом, оскільки вони не є розпорядниками коштів, що надходять на розподільний рахунок, Позивач не довів, що газопостачальні підприємства розпорядилися коштами у порушення порядку, встановленого алгоритмом. У даному випадку вини Відповідача у неналежних розрахунках за газ не має, й відповідно до ст. 614 ЦК України відсутні підстави для відповідальності за невиконання договірних обов’язків.

За зустрічною позовною заявою Позивач просить визнати недійсним з моменту укладення другий абзац пункту 5.1. (в редакції протоколу узгодження розбіжностей) договору на постачання природного газу № 10/16-143 від 04.02.2000р., укладеного сторонами. Визнати недійсним з моменту укладення другий абзац пункту 3.6. вказаного договору.

Зустрічну позовну заяву Позивач заперечує, мотивуючи безпідставним посиланням у ній на положення спільної Постанови Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 13.11.1998 № 1785 "Про вдосконалення розрахунків за спожитий газ", постанови НКРЕ № 759 від 12.07.2000р. "Про затвердження Алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання газопостачальних підприємств" так як вони не звільняють Відповідача від обов’язку виконувати зобов’язання з оплати поставленого газу.

У судовому засіданні оголошувалась перерва до 14 год. 30 хв. 05.06.2006р.

Справа згідно зі ст. 75 ГПК України розглядається за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

04.02.2000р. ДК „Торговий дім „Газ України” (у подальшому реорганізованою у Дочірню компанію „Газ України" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України") та Відповідачем укладено Договір №10/16-143 на постачання природного газу, з протоколом розбіжностей (далі Договір), терміном дії з 01.01.2000р. до 31.12.2000р.

У п 1.1. Договору сторони обумовили, що Постачальник (Позивач) зобов’язується передати Покупцю (Відповідачеві) у 2000р. природний газ для потреб підприємств комунальної теплоенергетики, а Покупець зобов’язується прийняти та оплатити газ на умовах даного Договору.

05.05.2000р. сторонами укладено додаткову угоду № 1 до Договору, згідно з якою строк дії Договору визначено з 01.01.2000р. до 15.04.2000р.

15.11.2000р. Сторонами укладено додаткову угоду № 2 до Договору, згідно з якою строк дії Договору визначено з 01.01.2000р. до 30.09.2000р.

З позовною заявою Позивач звернувся 08.08.2003р., що підтверджується відбитком календарного штемпелю на конверті, тобто частково пропустив строк позовної давності.

Позивач просить визнати поважною причину пропуску строку позовної давності для захисту своїх прав.

Суд вважає, що клопотання Позивача підлягає задоволенню, так як згідно зі ст. 71 ЦК Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Статтею 80 ЦК Української РСР визначено, що закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

До матеріалів справи Позивач надав докази проведення реорганізації підприємства, яка проводилась протягом грудня 2000р. - лютого 2001р., крім того, в процесі реорганізації необхідно було скласти передаточний баланс, на що потрібен був певний час, а з урахуванням того, що розрахунки за природній газ проходять щоденно, у складанні передаточного балансу були об’єктивні складності.

До того ж, Позивач допустив незначний пропуск строку для зверненням за захистом своїх прав –з квітня до 08.08.2003р.

Відповідач наполягає, що з 16.04.2000р. до вересня 2000р. включно, з урахуванням додаткової угоди № 1 до Договору, мало місце бездоговірне постачання природного газу. При цьому, посилання Позивача на додаткову угоду № 2 від 15.11.2000р., у якій обумовлено, що договір у частині поставки газу діє до 30.09.2000р. безпідставні, у наслідок недійсності вказаної угоди, що обумовлено тим, що її підписано не уповноваженою особою, і угоду в подальшому не схвалено Відповідачем (ст. 63 ЦК УРСР, тотожні їй ст. 203,207 ЦК України); договір поставки втратив чинність з 16.04.2000р. і тому до нього неможливо було укладати додаткові угоди.

Дану позицію Відповідача суд не приймає з огляду на те, що згідно зі ст. 4 ЦК УРСР (чинного у момент виникнення спірних відносин) цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають: … внаслідок інших дій громадян і організацій. У актах приймання-передачі газу протягом травня –вересня 2000р. сторони посилаються на Договір, вказані акти підписані представниками сторін, підписи посадових осіб скріплені печатками, що свідчить про схвалення Відповідачем дій посадової особи, що підписала вказані акти (ст. 63 ЦК УРСР), таким чином, Договір продовжував діяти до вересня 2000р. включно.

На підставі Договору Позивач передав Відповідачеві протягом січня –квітня 2000р. 264 608,07 тис. м3 природного газу на загальну суму 49 608 206,48 грн., протягом травня –вересня 2000р. Позивач передав Відповідачеві 2 130,786 тис. м3 природного газу на загальну суму 402 718,55 грн.

Поставка природного газу підтверджується Договором та актами приймання-передачі.

Договором передбачено цільове призначення газу, а саме - для потреб підприємств комунальної теплоенергетики. Відповідач у судовому засіданні наполягає, що увесь отриманий за Договором газ, ним використано за призначенням. Позивач не спростовував дане твердження.

Відповідач поставлений природний газ оплатив частково, у зв’язку з чим, на момент звернення Позивача з позовною заявою, у Відповідача існував борг у розмірі 2 483 659,47 грн., (на 01.02.2005р. - 2 467 953,37 грн.) на який Позивачем (з урахуванням уточнень) нараховано інфляційні збитки –309 999,05 грн., 3% річних –213 097,90 грн., пеню - 170 140,71 грн.

Відповідач не надав суду доказів проведення, відповідно до Закону України "Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію", реструктуризації заборгованості населення за газ, отриманий за Договором.

Також сторонами не надано суду доказів проведення реструктуризації боргу Відповідача перед Позивачем, відповідно до протоколу № 49 від 08.06.2004р. правління НАК "Нафтогаз України" щодо реструктуризації заборгованості акціонерних товариств з газопостачання та газифікації перед ДК "Газ України" та заборгованості ДК "Газ України" перед НАК "Нафтогаз України".

Однак, порядок розрахунків за поставлений природний газ в спірний період визначався не тільки Договором, але й був встановлений нормами законодавства, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 13 листопада 1998 року N 1785 "Про вдосконалення розрахунків за спожитий газ", якою визначено порядок зарахування коштів, які надійшли від споживачів природного газу на розподільні рахунки газозбутових підприємств НАК "Нафтогаз України".

Даною постановою визначено, що кошти, які надійшли на такі розподільні рахунки, розподіляються не безпосередньо газозбутовими підприємствами, а установами банків згідно з алгоритмом розподілу коштів та перераховуються на консолідований розподільний рахунок. Алгоритм розподілу коштів розробляється НАК "Нафтогаз України", дочірньою компанією якої є Позивач, та затверджується Національною комісією регулювання електроенергетики за погодженням з Державною податковою адміністрацією. На виконання даної постанови був затверджений, наказом від 9 листопада 1998 року НАК "Нафтогаз України", порядок розподілу коштів, що надходять за використаний природний газ на розподільні та консолідований розподільний рахунки, відкриті газозбутовим та газотранспортним підприємствам.

Підписавши Протокол узгодження розбіжностей, сторони змінили редакцію умов договору щодо порядку та строків розрахунків за газ та визначили, що розрахунки за поставку здійснюються згідно з наказом НАК "Нафтогаз України" № 14 від 19.01.2000р., (який прийнято на підставі наказу Компанії від 19 листопада 1998 року N 80 "Про Порядок розподілу коштів, що надходять за використаний природний газ на розподільні та консолідований розподільний рахунки, відкриті газозбутовим та газотранспортним підприємствам Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та дочірній компанії "Торговий дім "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 листопада 1998 року за N 765/3205 та враховуючи терміновість запровадження змін у порядку реалізації газу в 2000 році, затверджених наказом НАК "Нафтогаз України" від 20.12.99 р. N 324, тобто вказаним наказом визначено порядок тимчасового розподілу коштів з розподільчих рахунків газозбутових підприємств.

З Протоколу узгодження розбіжностей до Договору випливає, що проведення розрахунку за отриманий для потреб підприємств комунальної теплоенергетики природний газ здійснюється шляхом щоденного перерахування уповноваженим банком в частині вартості газу на консолідований розподільний рахунок Постачальника.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 27.05.2000р. N 840 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 13.11.1998р. N 1785" Національна комісія регулювання електроенергетики України постановою від 12.07.2000р. № 759 затвердила алгоритм розподілу коштів, що надходять на розподільні рахунки газозбутових підприємств Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" за поставлений природний газ.

У вказаній постанові застосовуються наступні терміни:

- споживачі - населення, бюджетні установи, підприємства комунальної теплової енергетики, котельні промислових підприємств (в частині відпуску теплової енергії населенню та бюджетним установам), яким поставляється природний газ;

- газозбутове підприємство - підприємство, яке постачає природний газ споживачам за регульованим тарифом.

Таким чином, у зв'язку з встановленням вищезазначеними нормативними актами порядку розподілу коштів Відповідач був позбавлений можливості здійснювати інший вид розрахунку з Позивачем, оскільки не був розпорядником коштів, що надходили на розподільчий рахунок. Відповідно, первісний позов щодо стягнення основного боргу задоволенню не підлягає.

Оскільки, передбачені ст. 204, 214 ЦК УРСР (чинного на момент виникнення правовідносин) обов’язки Відповідача по сплаті неустойки (пені), інфляційних збитків, 3 % річних є похідними від простроченого зобов’язання, вимоги у частині стягнення пені, інфляційних збитків, 3 % річних задоволенню не підлягають.

Статтею 48 ЦК УРСР (чинного на момент укладання Договору) визначено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

З урахуванням наведених нормативних актів, суд вважає, що зустрічна позовна заява про визнання недійсним з моменту укладення другого абзацу пункту 5.1. (у редакції протоколу узгодження розбіжностей), п.3.6 Договору підлягає задоволенню.

Так, ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Згідно з Договором Відповідач не споживав природний газ для власних потреб, а отримував його для потреб підприємств комунальної теплоенергетики (п. 1.1. Договору), тому й не повинен розраховуватись власними грошовими коштами, як це передбачено другим абзацом п. 5.1. Договору (у редакції протоколу узгодження розбіжностей), й відповідно акти приймання –передачі газу не можуть бути підставою для розрахунків, так як Відповідач не споживав газ за Договором.

Відповідно до ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З наведених причин, суд не приймає заперечення Позивача на зустрічну позовну заяву.

Згідно зі статтею 49 ГПК України, судові витрати, за обома позовами, слід покласти на Позивача.

Керуючись ст. 33, 34, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Поновити строк позовної давності для первісного позову.

У задоволенні первісного позову відмовити.

Витрати у справі за первісним позовом покласти на Позивача.

Зустрічний позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним з моменту укладання другий абзац пункту 5.1 (в редакції протоколу узгодження розбіжностей) Договору та п. 3.6 Договору.

Стягнути з Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" як правонаступника реорганізованої Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", 03035, м. Київ вул.. Урицького, 45 (код ЄДРПОУ 31301827, р/р 260083013814 у ГОУ Промінвестбанку України, МФО 300012) на користь Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпрогаз", 49029, м. Дніпропетровськ, вул. Володарського, 5 (код ЄДРПОУ 20262860, р/р 2600700100463 у КВ "Земельний капітал", МФО 305880) 170,00 грн. - витрат по сплаті державного мита, 118,00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя С.Г.Юзіков

Рішення підписане 22.06.2006р.