Постанова № 14226084, 03.03.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2011 р. справа № 2а/0570/2104/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 13.00

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Михайлик А.С.

при секретаріГончар О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю

«Торговельний будинок «Славія» »

доДержавної податкової інспекції

в Іллічівському районі м. Маріуполя

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

від 14 грудня 2010 року № 0001002301/0 в та № 0001012301/0;

від 28 грудня 2010 року № 0001002301/1 та № 0001012301/1

за участю:

від позивача: Продун Г.М. (за дов. б/н від 24 лютого 2011р.)

Доброхотов А.В. (за дов. б/н від 24 листопада 2011р.)

Журавльова Ю.А. (за дов. від 23 лютого 2011р.)

Волков С.О. (на підставі протоколу зборів № 3 від 01.10.2007р.)

від відповідача:Крайнюк І.С. (дов. № 3/10 від 24 січня 2011 року)

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговельний будинок «Славія» звернулося до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції у Іллічівському районі м. Маріуполя про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 14 грудня 2010 року № 0001002301/0 та № 0001012301/0; від 28 грудня 2010 року № 0001002301/1 та № 0001012301/1. В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив порушення податковою інспекцією при винесенні податкових повідомлень рішень підпункту 5.2.1. пункту 5.2. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якою визначені основні засади формування валових витрат підприємства та підпунктів 7.4.1. та 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якими визначені підстави для включення сум сплачених податків до складу податкового кредиту відповідного звітного періоду та вичерпний перелік підстав, наявність яких обумовлює неможливість включення сум сплаченого податку до складу податкового кредиту. Позивач зазначав, що висновки, викладені в Акті перевірки № 598/23-3/31674361 від 02 грудня 2010 року про нікчемність укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговельний будинок «Славія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Макра Плюс» договору купівлі-продажу та відсутністю реального виконання цієї угоди спростовуються наданими позивачем первинними документами.

В судовому засіданні представники позивача підтримали заявлені вимоги в повному обсязі, просили суд задовольнити позов.

Відповідач - Державна податкова інспекція в Іллічівському районі м. Маріуполя, проти задоволення заявлених позивачем вимог заперечувало. В обґрунтування заперечень відповідач визначив, що оспорювані податкові повідомлення-рішення прийняття за наслідками проведення перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2009 року по 30 вересня 2010 року, та за результатами розгляду наданої платником первинної скарги.

Згідно отриманої відповіді від Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька № 113310/7/23-32 від 26 жовтня 2010 року та акту перевірки № 3981/23-3/34746826 від 11 червня 2010 року про неможливість проведення перевірки контрагента позивача - ТОВ «Макра Плюс» з питань підтвердження отриманих від контрагентів покупців з 01 січня 2009 року по 31 серпня 2010 року, перевірку провести неможливо через те, що ТОВ «Макра Плюс» на момент проведення перевірки присвоєний стан платника «10» - «місцезнаходження не встановлено». Крім цього встановлено, що ТОВ «Макра Плюс» не знаходиться за юридичною адресою. За даними системи автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту на рівні ДПА України контрагент позивача - ТОВ «Макра Плюс» не відобразив в податковому обліку взаємовідносин з ТОВ «ТБ «Славія» в травні та червні 2010 року. Зазначене свідчить про відсутність фінансово-господарських правовідносин між ТОВ «ТБ «Славія» та ТОВ «Макра Плюс» та укладення правочину без настання реальних юридичних наслідків.

Також, в ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів ТОВ «Макра Плюс» встановлено, згідно даних декларації з податку на прибуток за 1-й квартал 2010 року (додаток К1) основні фонди в підприємства відсутні, декларації з податку на додану вартість не надавалися з січня 2010 року, кількість працюючих згідно розрахунку комунального податку у вересні 2010 року складає 1 особу, яка фізично не могла здійснювати весь обсяг роботи.

Відповідач зазначав, що виходячи з приписів підпункту 5.2.1. пункту 5.2. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передумовою для віднесення суми сплачених податків до складу податкового кредиту є придбання або виготовлення товарів, послуг для їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах здійснюваної платником податку господарської діяльності. У розумінні пункту 1.32 , статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», статті 3 Господарського кодексу України, господарською діяльністю є діяльність у сфері суспільного виробництва, що спрямована на виготовлення чи реалізацію продукції, виконання робіт, надання послуг. При цьому, результати цієї діяльності продукція, роботи чи послуги мають вартісний характер та цінове вираження. Наявність податкової накладної є обовязковою, але не єдиною умовою формування складу податкового кредиту звітного податкового періоду. Невідбуття господарської операції чи відбуття її не за змістом укладеної угоди є підставою настання певних наслідків в податковому обліку платника податків.

В судовому засіданні представник відповідача наполягав на відсутності підстав для задоволення заявленого позову, просив суд відмовити позивачу в задоволенні заявлених позивачем вимог.

Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговельний будинок «Славія» є юридичною особою, зареєстровано та обліковується в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України за кодом 31674361, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А 00 № 284234, копія якого наявна в матеріалах справи (т. 1 арк. справи 41). Згідно довідки Управління статистики в м. Маріуполі № 02-19-1215 (т. 1 арк. справи 40) основними видами діяльності товариства є наступні: оптова торгівля чорними та кольоровими металами в первинних формах та напівфабрикатах з них; роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги непродовольчого асортименту; інші види оптової торгівлі; рекламна діяльність; реставраційна діяльність; будівництво будівель.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговельний будинок «Славія» з 13 вересня 2001 року перебуває на обліку як платник податків у Державній податковій інспекції в Іллічівському районі м. Маріуполя, що підтверджується довідкою по взяття на облік платника податків № 176/10/29-014-14 від 04 січня 2008 року (т. 1 арк. справи 42).

Згідно копії свідоцтва № 108629422 про реєстрацію платника податку на додану Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговельний будинок «Славія» є платником податку на додану вартість з 13 вересня 2001 року (т. 1 арк. справи 43).

В період з 26 жовтня 2010 року по 29 листопада 2010 року на підставі направлення № 410 від 26 жовтня 2010 року, посадовими особами Державної податкової інспекції в Іллічівському районі м. Маріуполя було проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельний будинок «Славія» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2009 року по 30 вересня 2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2009 року по 30 вересня 2010 року. За наслідками проведення перевірки, податківцями був складений акт № 598/23-1/31674361 від 02 грудня 2010 року, копія якого наявна в матеріалах справи (т. 1 арк. справи 44-75). Згідно викладених в акті перевірки висновків, позивачем було порушено пункт 5.1. статті 5, підпункту 5.3.9. пункту 5.3. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого занижений податок на прибуток за 2-й квартал 2010 року в сумі 144251,00 грн.; підпункти 7.4.1. та 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого був занижений податок на додану вартість в сумі 285397,00 грн., з яких за травень 2010 року на 56435,00 грн., за червень 2010 року на 228962,00 грн.

В акті перевірки № 598/23-1/31674361 від 02 грудня 2010 року зазначено, що через відображення в податковому обліку позивача у 2-му кварталі 2010 року наслідків здійснення господарських операцій за укладеним із ТОВ «Макра Плюс» договором, позивач порушив підпункт 5.2.1. пункту 5.2. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до завищення валових витрат звітного періоду на 577003,00 грн. Внаслідок відображення наслідків здійснення зазначених господарських операцій в податковому обліку податкових зобовязань з податку на додану вартість, позивачем занижений податок на додану вартість в сумі 285397,00 грн., у тому числі за травень 2010 року на 56435,00 грн., за червень 2010 року на 228962,00 грн. Згідно наданої Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Донецька відповіді № 11310/7/23-213 від 26 жовтня 2010 року на запит ДПІ в Іллічівському районі та акту № 3981/23-3/34746826 від 25 жовтня 2010 року про неможливість проведення перевірки контрагента ТОВ «Макра Плюс» (ЄДРПОУ 34746826) з питань підтвердження відомостей від контрагентів покупців за період з 01 січня 2009 року по 31 серпня 2010 року (ТОВ «ТБ «Славія» за період з 01 травня 2010 року по 30 червня 2010 року включно). Неможливість підтвердження поставок товарів (послуг) від підприємства постачальника за період з 01 травня 2010 року по 30 червня 2010 року, свідчить про те, що правочини між ТОВ «ТД «Славія» та ТОВ «Макра Плюс» вчинені без мети настання реальних наслідків. Зазначений правочин відповідно до частин 1, 2 статті 215, частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України є нікчемним та в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з їх недійсністю. З огляду на таке, відповідач визначив в акті відсутність в ТОВ «ТБ «Славія» права на формування валових витрат та податкового кредиту.

14 грудня 2010 року на підставі висновків, викладених в Акті перевірки № 598/23-1/31674361 від 02 грудня 2010 року про порушення позивачем підпункту 5.2.1. пункту 5.2. та підпункт 5.3.9. пункту 5.3. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»», підпункту 7.4.1. та підпункту 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», на підставі підпункту 4.2.2. пункту 4.2. статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», Державною податковою інспекцією в Іллічівському районі м. Маріуполя було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001002301/0 (т. 1 арк. справи 78), яким позивачу було визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 428096,00 грн., з яких за основним платежем 285397,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 142699,00 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0001012301/0 (т. 1 арк. справи 79), яким позивачу було визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 173101,00 грн., з яких за основним платежем 144251,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 28850,00 грн.

Рішенням про результати розгляду первинної скарги № 18520/10/23-1 від 28 грудня 2010 року (т. 1 арк. справи 98-99) надану позивачем первинну скаргу було залишено без задоволення.

28 грудня 2010 року за результатами розгляду первинної скарги позивача, відповідачем були прийняті податкове повідомлення-рішення № 0001002301/1 (т. 1 арк. справи 101), яким позивачу було визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 428096,00 грн., з яких за основним платежем 285397,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 142699,00 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0001012301/1 (т. 1 арк. справи 100), яким позивачу було визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 173101,00 грн., з яких за основним платежем 144251,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 28850,00 грн.

Спірним питанням цієї справи є правомірність включення позивачем до складу валових витрат звітного податкового періоду 2-й квартал 2010 року, витрат, повязаних із виконанням договору купівлі-продажу, укладеного із ТОВ «Макра Плюс» та правомірність визначення позивачем суми податкового кредиту звітних податкових періодів травня 2010 року, червня 2010 року, сум податку на додану вартість, який був сформований позивачем за наслідками виконання договору купівлі-продажу, укладеного із ТОВ «Макра Плюс».

Відповідно до підпункту 2.1.1 пункту 2.1. статті 2.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платниками податку з числа резидентів є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Згідно пункту 16.1. платники податку самостійно визначають суми податку, що підлягають сплаті. Платники податку у строки, визначені законом, подають до податкового органу податкову декларацію про прибуток за звітний період, розраховану наростаючим підсумком з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових періодів у разі його наявності.

На виконання вимог цього закону, 26 липня 2010 року позивач надав до податкової інспекції декларацію з податку на прибуток за звітний податковий період 2-й квартал 2010 року (т. 3 арк. справи 180-181). Згідно рядку 04.1 зазначеної декларації сума витрат на придбання товарів (робіт, послуг) платника складає 2920900,00 грн., з яких сума витрат на придбання товарів та послуг складає 2767890,00 грн. Згідно рядку 17 декларації сума податку до сплати складає 18566,00 грн.

Згідно розшифровки валових витрат звітного періоду півріччя 2010 року (т. 3 арк. справи 158,159) до складу валових витрат, позивач включив витрати, повязані із придбанням товарів від ТОВ «Макра Плюс» в сумі 577003,30 грн.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені Законом України «Про податок на додану вартість».

Поняття платників податку на додану вартість, умови реєстрації платника податку на додану варітьсь визначені статтею 2 Закону України «Про податок на додану вартість». Підтвердженням набуття субєктом господарювання статусу платника податку на додану вартість є свідоцтво платника податку на додану вартість. Відповідно до наявних в матеріалах справи документів, позивач є платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом платника податку на додану вартість, копія якого наявна в матеріалах справи.

Згідно підпункту 7.2.8 пункту 7.2. статті 7 закону України «Про податок на додану вартість» платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком, а також які не є об'єктами оподаткування згідно із статтею 3 та звільнених від оподаткування згідно із статтею 5 цього Закону.

Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону.

Підпунктом 7.8.1 пункту 7.8. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковим періодом є один календарний місяць, а у випадках, особливо визначених цим Законом, календарний квартал.

16 червня 2010 року позивачем було надано до податкової інспекції декларацію з податку на додану вартість за звітний податковий період травень 2010 року (т.1 арк. справи 201-202). Відповідно до рядку 17 зазначеної декларації сума податкового кредиту звітного періоду складає 132 906 грн. Згідно рядка 20 наданої декларації позитивне значення різниці між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту звітного періоду складає 31588,00 грн. Відповідно до Розшифровки податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (додатку № 5 до декларації з податку на додану вартість за звітний податковий період) до складу податкового кредиту травня 2010 року позивач включив суму сплаченого податку на додану вартість за наслідками господарських операцій із ТОВ «Макра Плюс» (індивідуальний податковий номер 347468205648) в сумі 56435,00 грн. (т. 1 арк. справи 204-205). До складу податкового кредиту звітного податкового періоду позивачем було включено суму сплаченого податку за податковими накладними виданими ТОВ «Макра Плюс»:

№ 2114 від 14 травня 2010 року, ПДВ в сумі 10177,46 грн. (т. 1 арк. справи 107);

№ 2387 від 20 травня 2010 року, ПДВ в сумі 13076,00 грн. (т. 1 арк. справи 116);

№ 2490 від 23 травня 2010 року, ПДВ в сумі 33181,54 грн. (т. 1 арк. справи 124);

19 липня 2010 року позивачем було надано до податкової інспекції декларацію з податку на додану вартість за звітний податковий період червень 2010 року (т.1 арк. справи 207-208). Відповідно до рядку 17 зазначеної декларації сума податкового кредиту звітного періоду складає 288669,00 грн. Згідно рядка 20 наданої декларації позитивне значення різниці між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту звітного періоду складає 10200,00 грн. Відповідно до Розшифровки податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (додатку № 5 до декларації з податку на додану вартість за звітний податковий період) до складу податкового кредиту червня 2010 року позивач включив суму сплаченого податку на додану вартість за наслідками господарських операцій із ТОВ «Макра Плюс» (індивідуальний податковий номер 347468205648) в сумі 171068,40 грн. (т. 1 арк. справи 209-211). До складу податкового кредиту звітного податкового періоду позивачем було включено суму сплаченого податку за податковими накладними виданими ТОВ «Макра Плюс»:

№ 2991 від 01 червня 2010 року, ПДВ в сумі 18241,30 грн. (т. 1 арк. справи 130);

№ 2992 від 01 червня 2010 року, ПДВ в сумі 30757,40 грн. (т. 1 арк. справи 134);

№ 3091 від 04 червня 2010 року, ПДВ в сумі 23933,76 грн. (т. 1 арк. справи 141);

№ 3738 від 16 червня 2010 року, ПДВ в сумі 29243,54 грн. (т. 1 арк. справи 147);

№ 3741 від 16 червня 2010 року, ПДВ в сумі 35319,00 грн. (т. 1 арк. справи 153);

№ 4057 від 23 червня 2010 року, ПДВ в сумі 33573,40 грн. (т. 1 арк. справи 161);

Суд зазначає, що викладене в акті перевірки про віднесення позивачем до складу податкового кредиту червня 2010 року суми сплаченого податку на додану вартість у розмірі 57895,50 грн. за податковими накладними № 4322 від 29 червня 2010 року, ПДВ в сумі 29616,99 грн. (т. 1 арк. справи 166); № 4366 від 30 червня 2010 року, ПДВ в сумі 28278,51 грн. (т. 1 арк. справи 171), виданими ТОВ «Макра Плюс» не підтверджені наявними в матеріалах справи документами. Сума сплаченого податку у розмірі 57895,50 грн. на підставі цих податкових накладних було включено до складу податкового кредиту звітного податкового періоду липня 2010 року (по даті отримання податкових накладних).

Згідно пункту 3.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону та суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Порядок визначення суми валових витрат звітного податкового періоду визначений статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно з пунктом 5.1 цієї статті валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Крім того, у п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" наведено вичерпний перелік операцій, за якими витрати не включаються до складу валових витрат. Оскільки у п. 5.10 наведеної статті зазначено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Таким чином, визначальною ознакою витрат, що можуть бути віднесені до валових є їх здійснення у звязку із придбанням платником податку товарів (робіт, послуг для їх використання у власній господарській діяльності).

Згідно з підпунктами 7.7.1 та 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, який підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Порядок формування податкового кредиту платника податків встановлений підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин). Згідно приписів цього підпункту податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Тобто, основною умовою для формування податкового кредиту є наявність податкової накладної, оформленої у відповідності із вимогами, встановленими підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

За дослідження в судовому засіданні зазначених вище податкових накладних, виписаних ТОВ «Макра Плюс», на підставі яких позивачем був сформований податковий кредит травня 2010 року в сумі 54635,00 грн., податковий кредит червня 2010 року в сумі 171068,40 грн. судом було встановлено відповідність зазначених накладних вимогам підпункту 7.2.1 пункту 7.2. статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженому наказом ДПА України №165 від 30 травня 1997 року (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037). Отже, наявними в матеріалах справи документами підтверджено формування позивачем податкового кредиту звітних податкових періодів травня червня 2010 року на підставі належним чином оформлених податкових накладних, що свідчить про відсутність перешкод, визначених підпунктом 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» для включення зазначених сум до складу податкового кредиту відповідного звітного періоду.

Відповідно до вимог пункту 3.4 Порядку заповнення та подання податкової декларації з ПДВ, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 166 від 30 травня 1997 року за № 166 та пункту 1.6. Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 143 від 29 березня 2003 року дані, наведені в деклараціях з податку на прибуток та податку на додану вартість, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (надалі Закон № 996).

Визначення основних термінів, що вживаються в цьому законі міститься у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні». Згідно цієї статті, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність являє собою бухгалтерську звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 Закону № 996 метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно наявних в матеріалах справи документів, (т. 1 арк. справи 102-103) 28 квітня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «Славія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Макра Плюс» був укладений договір купівлі-продажу № 1/280410. За умовами зазначеного договору ТОВ «Макра Плюс» (продавець) зобовязався поставити, а покупець (позивач) прийняти та сплатити продукцію, визначену в рахунках на сплату. Згідно пункту 2.1. договору від 28 квітня 2010 року продукція постачається за номенклатурою та кількості, зазначених в рахунках на сплату. Згідно пункту 4.2. відвантаження металопродукції здійснюється само вивозом транспортом покупця.

На підтвердження прийняття позивачем продукції від ТОВ «Макра Плюс» позивач надав видаткові накладні № 2114 від 14 травня 2010 року (т. 1 арк. справи 106), № 2387 від 20 травня 2010 року (т. 1 арк. справи 115), № 2490 від 23 травня 2010 року (т. 1 арк. справи 123), № 2991 від 01 червня 2010 року (т. 1 арк. справи 129), № 2992 від 01 червня 2010 року (т. 1арк. справи 133), № 3091 від 04 червня 2010 року (т. 1 арк. справи 140), № 3738 від 16 червня 2010 року (т. 1 арк. справи 146), № 3741 від 16 червня 2010 року (т. 1 арк. справи 152), № 4057 від 23 червня 2010 року (т. 1 арк. справи 160), №; 4322 від 29 червня 2010 року (т. 1 арк. справи 165), № 4366 від 30 червня 2010 року (т. 1 арк. справи 170), витяг з журналу реєстрації виданих довіреностей (т. 1 арк. справи 104,105)

За дослідження наданих позивачем документів судом не було встановлено розбіжностей між даними бухгалтерського та податкового обліку позивача, здійснення господарських операцій на підставі укладеного між позивачем та ТОВ «Макра Плюс» договору супроводжувалося складанням первинних документів видаткових накладних, рахунків на сплату, відображено в журналах-ордерах.

Перевезення товарно-матеріальних цінностей за умовами договору № 1/280410 від 28 квітня 2010 року підтверджено наявними в матеріалах справи договорами на перевезення вантажів (т. 1 арк. справи 109-110, 125) та товарно-транспортними накладними (т. 1 арк. справи 111, 118, 126, 132, 136, 143, 149, 155, 163, 168, 172).

З огляду на зазначене, наявними в матеріалах справи документами спростовуються зауваження податкового органу щодо відсутності реального виконання умов договору, укладеного між ТОВ «Макра Плюс» та позивачем.

З аналізу пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість та підпункту 5.2.1 пункту 5.2. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість та валових витрат є використання придбаних товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

На підтвердження використання придбаних позивачем робіт за умовами укладеного договору купівлі-продажу у власній господарській діяльності позивачем були надані договори (т. 3 арк. справи 187-221), видаткові та податкові накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей (т. 1 арк. справи 217-250, т. 2 арк. справи 1-247, т. 3 арк. справи 1-64). Відомості щодо здійсненого позивачем придбання та продажу товарів наведені в таблиці (т. 3 арк. справи 166-176) та відповідають первинним документам, наявним в матеріалах справи.

Крім цього, реалізація придбаного товару позивачем підтверджено даними складського обліку позивача (т. 4 , арк. справи 171-250, т. 5 арк. справи 1-12). Доходи, повязані із подальшим продажем були відображені в податковому обліку позивача з податку на прибуток та податку на додану вартість, що підтверджується відомостями наданих позивачем декларації за період липень - грудень 2010 року, копії яких наявні в матеріалах справи (т. 3 арк. справи 66-97).

За наслідком виконання сторонами прийнятих на себе зобовязань за укладеним договором купівлі-продажу позивачем було сформовано суму валових доходів відповідних звітних податкових періодів.

Включення позивачем суми податку на додану вартість до податкових зобовязань у звязку із продажем товарів відповідних звітного податкового періоду підтверджується податковими накладними та розшифровками податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, копії яких наявні в матеріалах справи.

Таким чином, наявними в матеріалах справи документами підтверджено подальше використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних робіт за умовами укладеного договору купівлі-продажу № 1/280410 від 28 квітня 2010 року.

Щодо посилання відповідача на недійсність угод, укладених Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговельний будинок «Славія»» та ТОВ «Макра Плюс», суд зазначає наступне.

Частиною 4 статті 179 Господарського кодексу України, статтями 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частиною 8 статті 181 Господарського кодексу України передбачено, що у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Виходячи із змісту укладених між позивачем та ТОВ «Макра Плюс» договору купівлі-продажу вбачається, що зазначеними договорами сторони узгодили всі умови, що є істотними для даного виду договорів.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені наступні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідач в обґрунтування висновків про нікчемність правочинів посилається на недотримання позивачем при укладанні та виконанні договорів вимог частин 1 та 5 статті 203 Цивільного кодексу України, за якими зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недотримання вимог цих норм відповідач вважає ознакою нікчемності правочину з посиланням на частини 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України.

Проте, вказані частини 1 та 2 статті 215 Цивільного кодексу України розмежовують підстави для визнання правочину недійсним (частина 1) та нікчемним (частина 2). Недотримання в момент вчинення правочину вимог частин 1 та 5 статті 203 Цивільного кодексу України є підставою для визнання правочину недійсним у судовому порядку.

Правові підстави для визнання правочину нікчемним регулюються статтями 219, 220, 224, 226, 228 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Кваліфікація правочину як нікчемного за статтею 228 Цивільного кодексу України передбачає встановлення протиправної поведінки обох або однієї з сторін договору, наявність спеціальної мети при укладенні договору, а також наявність умислу на заволодіння чужим майном (у даному випадку на ухилення від сплати податків). Відповідачем також не було надано належних та допустимих доказів наявності вини (умислу) в позивача чи в третьої особи без самостійних вимог на предмет спору.

Виконання позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» при формування валових витрат та податкового кредиту. Законодавством України передбачено персональну відповідальність платника податків за порушення, допущенні при веденні податкового обліку. У разі якщо контрагентом платника податковий облік ведеться із порушенням вимог чинного законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для притягнення до відповідальності платника податків який має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та валових витрат. Платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом.

Суд зазначає, що за не доведення факту невиконання чи неналежного виконання обовязку позивача по сплаті податків, зборів та інших обовязкових платежів, приховування чи заниження обєктів оподаткування, що виникли внаслідок здійснення господарських операцій за договором № 1/280410 від 28 квітня 2010 року, в відповідача відсутні підстави стверджувати, що саме цей договір порушує публічний порядок, а отже в силу статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним.

З огляду на наведене вище вбачається, що відображення в податковому обліку Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельний будинок «Славія»» наслідків господарських операцій з ТОВ «Макра Плюс» в період з травня 2010 року по червень 2010 року відповідає вимогам чинного законодавства України. З наявних в матеріалах справи документів вбачається відсутність порушень вимог чинного законодавства України при здійсненні позивачем податкового обліку з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість, що свідчить про спростування наявними в матеріалах справи висновків податкового органу, викладених в акті перевірки заниження податку на прибуток за 2-й квартал 2010 року в сумі 144251,00 грн., та заниження податку на додану вартість в сумі 285397,00 грн.., у тому числі за травень 2010 року на 56435,00 грн., у червні 2010 року на 228962,00 грн.

Отже, за не підтвердження наявними в матеріалах справи документами заниження позивачем суми податку на прибуток та податку на додану вартість, що підлягають сплаті за відповідні звітні податкові періоди відсутні підстави для донарахування суми податкових зобовязань та застосування штрафних санкцій, передбачених підпунктом 17.1.3. пункту 17.1. статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення № 0001002301/0 від 14 грудня 2010 року, та № 0001012301/0 від 14 грудня 2010 року, № 0001002301/1 від 28 грудня 2010 року, та № 0001012301/1 від 28 грудня 2010 року, прийняті відповідачем - Державною податковою інспекцією в Іллічівському районі м. Маріуполя необґрунтовано, із порушенням вимог чинного законодавства, через що позовні вимоги про визнання податкових повідомлень-рішень недійсними підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа.

З огляду за зазначене, витрати позивача по сплаті судового збору у сумі 3 грн. 40 коп. підлягають відшкодуванню за рахунок коштів Державного бюджету.

З огляду на зазначене, на підставі статті 19 Конституції України, Закону України «Про державну податкову службу в Україні», Закону України«Проподаток на додану вартість», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, статей 3, 179, 180, 181 Господарського кодексу України, Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельний будинок «Славія» до Державної податкової інспекції в Іллічівському районі м. Маріуполя про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 14 грудня 2010 року № 0001002301/0 та № 0001012301/0, від 28 грудня 2010 року № 0001002301/1 та № 0001012301/1 задовольнити.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення рішення № 0001002301/0 від 14 грудня 2010 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговельний будинок «Славія» було визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 428096,00 грн., з яких за основним платежем 285397,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями 142699,00 грн.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення рішення № 0001012301/0 від 14 грудня 2010 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговельний будинок «Славія» було визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 173101,00 грн., з яких за основним платежем 144251,00 грн. за штрафними(фінансовими) санкціями 28850,00 грн.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення рішення № 0001002301/0 від 28 грудня 2011 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговельний будинок «Славія» було визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 428096,00 грн., з яких за основним платежем 285397,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями 142699,00 грн.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення рішення № 0001012301/1 від 28 грудня 2011 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговельний будинок «Славія» було визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 173101,00 грн., з яких за основним платежем 144251,00 грн. за штрафними(фінансовими) санкціями 28850,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельний будинок «Славія» (87524, Донецька обл., м. Маріуполь, 26-й квартал, буд. 5, кв. 25, ЄДРПОУ 31674361) судові витрати з судового збору (державного мита) у розмірі 3 (три) грн. 40 коп.

Вступну та резолютивну частини постанови проголошено в судовому засіданні 03 березня 2011 року.

Повний текст постанови виготовлений 09 березня 2011 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Михайлик А.С.