Постанова № 14221035, 04.03.2011, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2011 року Справа № 2а/0370/59/11

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Сороки Ю.Ю.,

при секретарі судового засідання Кириченку О.О.,

за участю представника відповідача Талашко І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку в адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковальсько-пресове підприємство"до Ковельської міжрайонної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ковальсько-пресове підприємство" (далі ТзОВ "Ковальсько-пресове підприємство") звернулося з позовом до Ковельської міжрайонної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень від 23.11.2010 року №0000412300/0, №0000422300/0 та №0007611700/0.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 23.09.2010 року по 03.11.2010 року працівниками Ковельської міжрайонної державної податкової інспекції було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 15.07.2009 року по 30.06.2010 року, за результатами якої складено акт №738/23-36523079 від 10.11.2010 року. Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 1.22.2 пункту 1.22 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; підпункту 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»; підпункту3.1.3 пункту 3.1 статті 3, підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8, підпункту «а» пункту 19.2 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

На підставі акту перевірки Ковельською міжрайонною державною податковою інспекцією винесено податкові повідомлення-рішення:

від 23.11.2010 року №0000412300/0, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 202048 грн. 20 коп., в тому числі за основним платежем 143031 грн. 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями 59017 грн. 20 коп.;

від 23.11.2010 року №0007611700/0, яким позивачу визначено податкове зобовязання по податку з доходів найманих працівників в розмірі 477 грн. 00 коп., в тому числі за основним платежем 159 грн. 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями 318 грн. 00 коп.;

від 23.11.2010 року №0000422300/0, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 54805 грн. 50 коп., в тому числі за основним платежем 36537 грн. 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями 18268 грн. 50 коп.

Позивач вважає вказані податкові повідомлення-рішення необґрунтованими, оскільки висновки, викладені в акті перевірки, не відповідають дійсним обставинам, а тому просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.11.2010 року №0000412300/0, №0000422300/0 та №0007611700/0.

В судове засідання представник позивача не прибув, проте заявив клопотання про розгляд справи у його відсутності (а.с.187).

Представник відповідача в судовому засіданні адміністративний позов не визнала повністю, подала до суду письмові заперечення, в яких зазначено, що перевіркою позивача встановлено порушення підпункту 1.22.2 пункту 1.22 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункт 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 143031 грн. 00 коп.; підпункту 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 36537 грн. 00 коп. та завищено залишок відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за березень 2010 року на суму 778 грн. 00 коп., за квітень 2010 року на суму 12066 грн., за травень 2010 року на суму 6849 грн. 00 коп., за червень 2010 року на суму 6849 грн. 00 коп.; підпункту3.1.3 пункту 3.1 статті 3, підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8, підпункту «а» пункту 19.2 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого не утримано і не перераховано до бюджету податку з доходів фізичних осіб за 2009 2010 роки 159 грн. 00 коп. Просить в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, допитавши свідка, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.

Судом встановлено, що з 23.09.2010 року по 03.11.2010 року працівниками Ковельської міжрайонної державної податкової інспекції було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 15.07.2009 року по 30.06.2010 року, за результатами якої складено акт №738/23-36523079 від 10.11.2010 року. (а.с.17-39).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 1.22.2 пункту 1.22 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункт 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»; підпункту3.1.3 пункту 3.1 статті 3, підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8, підпункту «а» пункту 19.2 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

На підставі акту перевірки Ковельською міжрайонною державною податковою інспекцією винесено податкові повідомлення-рішення:

від 23.11.2010 року №0000412300/0, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 202048 грн. 20 коп., в тому числі за основним платежем 143031 грн. 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями 59017 грн. 20 коп. (а.с.59);

від 23.11.2010 року №0007611700/0, яким позивачу визначено податкове зобовязання по податку з доходів найманих працівників в розмірі 477 грн. 00 коп., в тому числі за основним платежем 159 грн. 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями 318 грн. 00 коп. (а.с.58);

від 23.11.2010 року №0000422300/0, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 54805 грн. 50 коп., в тому числі за основним платежем 36537 грн. 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями 18268 грн. 50 коп. (а.с.60).

Порушення позивачем підпункту 1.22.2 пункту 1.22 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» полягає в тому, що товариством не нараховано та не включено до складу валового доходу за півріччя 2010 року суму умовно нарахованих відсотків на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповернутою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки НБУ, розрахованої за кожен день фактичного використання такої поворотної допомоги, на загальну суму 45548 грн. 00 коп., чим занижено валовий дохід за півріччя 2010 року на суму 45548 грн. 00 коп., в тому числі за другий квартал 2010 року на суму 45548 грн. 00 коп.

Судом встановлено, що між ТзОВ «Ковальсько-пресове підприємство» (Позичальник) та ТзОВ «Компанія з управління активами «Форвард» (Позичкодавець) як керуючий активами Закритого недиверсифікованого венчурного пайового інвестиційного фонду «Вікторія» укладено договір позики №П/05/10-02 від 19.05.2010 року (а.с.61). За даним договором Позичкодавець передає Позичальнику у власність грошові кошти в сумі 6000000 гривень, а Позичальник зобовязується повернути Позичкодавцю суму позики в термін до 19.05.2011 року, відсотки по позиці складають 35 % у рік від суми перерахованих коштів за строк фактичного перебування коштів у розпорядженні Позичальника.

27.05.2010 року ТзОВ «Ковальсько-пресове підприємство» отримало за зазначеним вище договором грошові кошти в розмірі 5000000 грн. 00 коп. двома платежами по 2500000 грн. 00 коп.

Відповідно до договору позики №П/05/10-02 від 19.05.2010 року позивач здійснив оплату відсотків за договором позики в розмірі 1208500 грн. 00 коп., що підтверджується платіжними дорученнями від 29.09.2010 року №А0929L1D6A на суму 375000 грн. 00 коп., №A0929L1D6G на суму 375000 грн. 00 коп., №A0929L1D57 на суму 68500 грн. 00 коп., №A0929L1D5C на суму 390000 грн. 00 коп. (а.с.62-65).

Як вбачається з акту перевірки, податковий орган дійшов висновку, що грошові кошти, одержані за договором позики, є поворотною фінансовою допомогою, а тому на неповернену у звітному податковому періоді частину якої відповідно до підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» необхідно нараховувати умовні проценти та включати їх до складу валового доходу звітного податкового періоду. Крім того, оскільки ТзОВ «Ковальсько-пресове підприємство» набуло право власності на частку у пайовому інвестиційному фонді Закритого недиверсифікованого венчурного пайового інвестиційного фонду «Вікторія» лише 28.05.2010 року, тобто після укладення договору позики, та враховуючи, що у договорі не зазначено мету використання позичкових коштів, то такий договір не є договором фінансового кредиту.

Суд не погоджується з такими висновками відповідача, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до підпункту 1.11.1 пункту 1.11 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР (далі Закону №334/94-ВР) фінансовий кредит це кошти, які надаються банком-резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством, а також іноземними урядами або його офіційними агентствами чи міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами-нерезидентами у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент. Правила надання фінансових кредитів встановлюються Національним банком України (стосовно банківських кредитів), а також Кабінетом Міністрів України (стосовно небанківських фінансових організацій) відповідно до законодавства.

Підпункт 1.22.2 пункту 1.22 статті 1 Закону №334/94-ВР встановлює, що поворотна фінансова допомога це сума коштів, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до договорів, які не передбачають нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами.

Згідно з пунктом 4.1 статті 4 Закону №334/94-ВР валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Підпункт 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону №334/94-ВР передбачає, що валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді: сум поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду від осіб, що не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із законодавством мають пільги з цього податку, включаючи право застосовувати ставку податку нижчу, ніж установлена пунктом 7.2 статті 7 або статтею 10 цього Закону. У разі коли у майбутніх податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму валових витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками податкового періоду, в якому відбулося таке повернення. При цьому валові доходи такого платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих процентів, а податкові зобов'язання особи, що надала поворотну фінансову допомогу, не змінюються як при її видачі, так і при її зворотному отриманні. Як виняток з правила, визначеного цим абзацом, операції з отримання (надання) фінансової допомоги між платником податку та його філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, розташованими на території України, не призводять до зміни їх валових витрат або валових доходів.

Таким чином, відповідно до підпункту 1.22.2 пункту 1.22 статті 1 та підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону №334/94-ВР твердження податкового органу про те, що отримані позивачем за договором позики грошові кошти є поворотною фінансовою допомогою, є безпідставним.

Перевіркою встановлено, що до складу валових витрат за півріччя 2010 року підприємством включено та відображено по рядку 04.13 «Інші витрати» Декларації з податку на прибуток підприємства за півріччя 2010 року суму нарахованих відсотків в розмірі 167808 грн. 00 коп. відповідно до договору позики №П/05/10-02 від 19.05.2010 року, укладеного з ТзОВ «Компанія з управління активами «Форвард» як керуючий активами Закритого недиверсифікованого венчурного пайового інвестиційного фонду «Вікторія».

Як вбачається з акту перевірки податковий орган дійшов висновку, що грошові кошти, отримані позивачем за даним договором позики є поворотною фінансовою допомогою, тому позивачем неправомірно віднесено до валових витрат суму нарахованих відсотків за даним договором позики.

Відповідно до пункту 1.10 статті 1 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» проценти - це дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений термін коштів або майна. До процентів включаються: платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит; платіж за використання коштів, залучених у депозит; платіж за придбання товарів у розстрочку. Платежі за іншими цивільно-правовими договорами, незалежно від того, чи встановлені вони в абсолютних (фіксованих) цінах або у відсотках до суми договору або до іншої вартісної бази, не є процентами.

Згідно з підпунктом 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 №334/94-ВР до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, повязані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобовязаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у звязку з веденням господарської діяльності платника податку.

Таким чином, оскільки грошові кошти, отримані позивачем за даним договором позики не є поворотною фінансовою допомогою, тому позивачем правомірно включено до валових витрат за півріччя 2010 року суму нарахованих відсотків за договором позики в розмірі 167808 грн. 00 коп.

Перевіркою встановлено, що позивачем неправомірно включено до валових витрат вартість аудиторських послуг в розмірі 108000 грн. 00 коп., оскільки підприємством під час перевірки не надано первинних документів, а саме аудиторські висновки, які б підтверджували такі витрати.

Судом встановлено, що 30.12.2009 року між ТзОВ «Ковальсько-пресове підприємство» (Замовник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Виконавець) укладено договір про надання аудиторських послуг №19 (а.с.75-76). За даним договором Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобовязання щодо проведення перевірок фінансової, статистичної та податкової звітності Замовника, а також надає інші аудиторські послуги (проведення тематичного аудиту, підтвердження визначення вартості чистих активів, консультації тощо). Відповідно до договору Виконавець зобовязується надавати послуги, визначені цим договором якісно і в установлені строки, відповідно до стандартів та норм аудиту, а також законодавчих актів. Виконавець самостійно організовує свою роботу, визначає способи і методи її виконання, черговість здійснення окремих операцій тощо. Ціна послуг та можливі підстави для її коригування встановлюється за домовленістю сторін. Замовник в тридцятиденний термін після підписання акту здавання прийому наданих послуг в повному обсязі сплачує ціну послуг за замовленням.

На виконання договору №19 від 30.12.2009 року сторонами складено акти здавання-приймання виконаних робіт від 02.02.2010 року на суму 36000 грн. 00 коп., від 31.03.2010 року на суму 36000 грн. 00 коп., від 30.06.2010 року на суму 30.06.2010 року (а.с.129-131). У актах здавання-приймання виконаних робіт зазначено, що аудитором виконані роботи з проведення перевірки господарської діяльності та правильності складання статистичної, фінансової та податкової звітності. Зазначені обставини також підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_2

Пункт 5.1 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” передбачає, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про аудиторську діяльність» аудиторська діяльність підприємницька діяльність, яка включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторський перевірок (аудит) та надання аудиторський послуг.

Аудит - перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб'єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб'єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів.

Аудитори (аудиторські фірми) можуть надавати інші аудиторські послуги, пов'язані з їх професійною діяльністю, зокрема, по веденню та відновленню бухгалтерського обліку, у формі консультацій з питань бухгалтерського обліку та фінансової звітності, експертизи і оцінки стану фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення господарської діяльності суб'єктів господарювання.

Згідно з статтею 7 Закону України «Про аудиторську діяльність» аудиторський висновок - документ, що складений відповідно до стандартів аудиту та передбачає надання впевненості користувачам щодо відповідності фінансової звітності або іншої інформації концептуальним основам, які використовувалися при її складанні. Концептуальними основами можуть бути закони та інші нормативно-правові акти України, положення (стандарти) бухгалтерського обліку, внутрішні вимоги та положення суб'єктів господарювання, інші джерела.

Аудиторські послуги у вигляді консультацій можуть надаватись усно або письмово з оформленням довідки та інших офіційних документів. Аудиторські послуги у вигляді експертиз оформляються експертним висновком або актом.

Отже, норми чинного законодавства встановлюють, що за наслідками проведення аудиту складається аудиторський висновок, а інші аудиторські послуги у вигляді консультацій можуть надаватися усно або письмово.

Таким чином, твердження податкового органу про те, що витрати, понесені підприємством у звязку з оплатою аудиторських послуг, не є документально підтвердженими та не можуть бути включеними до складу валових витрат є необґрунтованим, а тому підприємством правомірно включено до складу валових витрат за півріччя 2010 року вартість аудиторських послуг в розмірі 108000 грн. 00 коп.

Перевіркою встановлено, що позивачем неправомірно включено до складу валових витрат витрати, повязані з оплатою робіт з ремонту та обслуговування оргтехніки на суму 24000 грн. 00 коп., оскільки документів, які б свідчили про отримання послуг та підтверджували б те, що ці послуги повязані з підготовкою, організацією, веденням виробництва та продажем продукції, під час перевірки не надано.

Як вбачається з додатку №2 до акту перевірки - довідки про загальну інформацію щодо ТзОВ «Ковальсько-пресове підприємство» та результати його діяльності, на балансі товариства рахуються власні основні засоби 4 групи, а саме 2 компютери (а.с.45-47).

Крім того, у володінні товариства на підставі договору оренди №50/14-131 від 14.08.2009 року, укладеного з Відкритим акціонерним товариством «Ковельсільмаш» (а.с.77-81), та відповідно до акту прийому-передачі від 01.09.2009 року (а.с.92-94) знаходиться така оргтехніка: факс-модем, 14 компютерів, 3 копіювальні апарати, стаціонарний телефон, мобільні телефони, монітори, ноутбук, 2 факси, друкарська машина.

Судом встановлено, що 30.12.2009 року між ТзОВ «Ковальсько-пресове підприємство» (Замовник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (Постачальник) укладено договір підряду, за яким Постачальник зобовязується на власний ризик виконати за плату передбачену у пункті 2 договору роботу, а Замовник зобовязується прийняти цю роботу та оплатити її. (а.с.194-195). Робота, що підлягає виконанню за даним договором полягає у обслуговуванні та ремонті оргтехніки, що належить Замовникові. Ціна роботи за цим договором включає відшкодування витрат Постачальника, повязаних з виконанням цього договору, та плату за виконану ним роботу. Ціна роботи за цим договором становить 12000 грн. 00 коп. щоквартально. Оплата виконаної роботи здійснюється протягом 10 днів з моменту підписання акта приймання-передачі робіт.

На виконання умов договору підряду від 30.12.2009 року між сторонами були складені акти здавання-приймання виконаних робіт від 31.03.2010 року на суму 12000 грн. 00 коп., від 30.06.2010 року на суму 12000 грн. 00 коп. (а.с.196-197).

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, оскільки витрати, повязані з оплатою робіт з ремонту та обслуговування оргтехніки на суму 24000 грн. 00 коп. підтверджуються первинними документами, тому висновок податкового органу про неправомірність включення позивачем цих витрат до складу валових витрат підприємства є неправомірним.

Перевіркою встановлено, що позивачем неправомірно включено до складу валових витрат витрати, повязані з оплатою інформаційно-консультативних послуг по технологічному забезпеченню виробництва на суму 226770 грн. 00 коп., оскільки підприємством під час перевірки не надано первинних документів, які підтверджували б такі витрати.

Судом встановлено, що 01.09.2009 року між ТзОВ «Ковальсько-пресове підприємство» (Замовник) та «Ковальсько-пресовим підприємством» - філії ВАТ «Ковельсільмаш» (Виконавець) укладено договір про надання послуг №369П (а.с.137-139), за яким Виконавець зобовязується за завданням Замовника протягом визначеного в договорі строку надавати за плату наступні послуги: надання інформаційно-консультативних послуг по технологічному забезпеченню виробництва, а Замовник зобовязується оплачувати надані послуги. За надання передбачених договором послуг Замовник виплачує Виконавцю винагороду в розмірі 1% від обєму реалізації готової продукції. Здавання послуг Виконавцем та приймання їх результатів Замовником оформляється актом приймання-передачі наданих послуг, який підписується повноважними представниками сторін.

Виконання договору №369П від 01.09.2009 року підтверджується: складеними сторонами актами здачі-приймання виконаних робіт (послуг) №1 від 01.03.2010 року на суму 120758 грн. 53 коп., в тому числі ПДВ в розмірі 20126 грн. 42 коп., №2 від 31.03.2010 року на суму 83337 грн. 25 коп., в тому числі ПДВ в розмірі 13889 грн. 54 коп., №3 від 30.06.2009 року на суму 68028 грн. 20 коп., в тому числі ПДВ в розмірі 11338 грн. 03 коп. (а.с.140-142); податковими накладними від 01.03.2010 року №4А1, від 31.03.2010 року №6А, від 30.06.2010 року №14 (а.с.191-193); заявками на отримання послуг (а.с.145-156); службовими записками (а.с.157-166).

Підтвердження того, що надані за даним договором послуги повязані з підготовкою, організацією, веденням виробництва та продажем продукції є те, що завдяки отриманим послугам у 2009 році та у першому і другому кварталах 2010 року товариство реалізувало продукцію на загальну суму 27212398 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ, що підтверджується оборотами у головній книзі по рахунку 701 (а.с.143-144).

Таким чином, витрати, повязані з оплатою інформаційно-консультативних послуг на суму 226770 грн. 00 коп. підтверджуються первинними документами, а тому висновок податкового органу про неправомірність включення позивачем цих витрат до складу валових витрат підприємства є неправомірним.

Як вбачається з акту перевірки, податковий орган дійшов висновку, що позивачем неправомірно включено до складу валових витрат кошти в розмірі 523275 грн. 00 коп. як оплату вартості спожитої електроенергії відповідно до договору оренди №50/14-131 від 14.08.209 року.

Судом встановлено, що між ТзОВ «Ковальсько-пресове підприємство» (Орендар) та ВАТ «Ковельсільмаш» (Орендодавець) укладено договір оренди №50/14-131 від 14.08.2009 року (а.с.77-81), за яким Орендодавець передає, а Орендар приймає в тимчасове платне володіння і користування будівлю виробничого корпусу з допоміжними виробничими будівлями та адміністративно побутові приміщення і з площею земельної ділянки та основні фонди, що передаються у користування разом з обєктами, що орендуються. За цим договором розмір орендної плати за місяць складає 213000 грн. 00 коп. з ПДВ. Крім того, Орендар відшкодовує плату за користування електроенергією за діючим тарифом по показниках лічильників, плату за користування водою та каналізацією згідно діючих нормативів, плату за спожитий газ по газовому лічильнику, плату за послуги звязку, плату за забруднення тощо. Відповідно до умов договору за домовленістю сторін орендна плата може сплачуватись наперед (авансом).

Позивач здійснив попередню оплату відповідно до договору оренди в розмірі 1118000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжними дорученнями (а.с.201-218).

Відповідно до підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Таким чином, позивачем правомірно включено до складу валових витрат кошти за оплату послуг відповідно до договору оренди №50/14-131 від 14.08.2009 року.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно включено до складу валових витрат суму нарахованих відсотків відповідно до договору позики №П/05/10-02 від 19.05.2010 року, вартість аудиторських послуг згідно з договором про надання аудиторських послуг №19 від 30.12.2009 року, витрати, повязані з оплатою робіт з ремонту та обслуговування оргтехніки відповідно до договору підряду від 30.12.2009 року, витрати, повязані з оплатою інформаційно-консультативних послуг згідно з договором про надання послуг №369П від 01.09.2009 року, кошти за оплату послуг відповідно до договору оренди №50/14-131 від 14.08.2009 року, а тому податкове повідомлення-рішення від 23.11.2010 року №0000412300/0, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 202048 грн. 20 коп., в тому числі за основним платежем 143031 грн. 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями 59017 грн. 20 коп. підлягає скасуванню.

У акті перевірки встановлено порушення позивачем підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8, підпункту «а» пункту 19.2 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», яке полягає у тому що товариством не утримано і не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб із сум загального місячного оподаткованого доходу платників податку у джерела виплати доходу за 2009-2010 рік 159 грн. 00 коп., в тому числі 2009 рік - 57 грн. 00 коп., 2010 рік 102 грн. 00 коп. Податковий орган дійшов висновку, що у липні грудні 2009 року товариство надало працівникам додаткові блага у вигляді продуктів харчування, що підлягають оподаткуванню у джерела виплати.

Судом встановлено, що працівниками підприємства здійснювалась за дорученням підприємства закупка продуктів харчування для використання в представницьких цілях. Працівникам підприємства були відшкодовані використані ними для потреб підприємства власні грошові кошти в розмірі 901 грн. 22 коп., що підтверджується звітами про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт (а.с.219-231).

Суд не погоджується з висновком відповідача про те, що кошти в розмірі 901 грн. 22 коп. є додатковим благом та підлягають оподаткуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 1.2 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року №889-ІV (далі Закон №889-ІV) дохід - сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Згідно з пунктом 1.1 статті 1 Закону №889-ІV додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку (далі - інші виплати і винагороди).

Відповідно до абзацу «е» підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 Закону №889-ІV до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), а також суми знижки з ціни (вартості) товарів (послуг), що перевищує звичайну, розраховану за правилами визначення звичайних цін (у розмірі такої знижки), крім випадків, передбачених пунктом 4.3 цієї статті.

Підпункт 4.3.2 пункту 4.3 статті 4 Закону №889-ІV встановлює, що до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи (що не підлягають відображенню в його річній податковій декларації) як сума коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, з урахуванням норм пункту 9.10 статті 9 цього Закону.

Таким чином, висновок контролюючого органу про те, що кошти в розмірі 901 грн. 22 коп. підлягають оподаткуванню, є неправомірними, а тому податкове повідомлення-рішення від 23.11.2010 року №0007611700/0, яким позивачу визначено податкове зобовязання по податку з доходів найманих працівників в розмірі 477 грн. 00 коп., в тому числі за основним платежем 159 грн. 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями 318 грн. 00 коп. підлягає скасуванню.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 36537 грн. 00 коп., в тому числі за березень 2010 року на 817 грн. 00 коп., за квітень 2010 року на 21133 грн. 00 коп., за травень 2010 року на 5217 грн. 00 коп., за червень 2010 року 9370 грн. 00 коп.

Як вбачається з акту, перевіркою повноти визначення податкового кредиту встановлено його завищення на загальну суму 45354 грн. 00 коп., в тому числі за березень, 2010 року на суму 34016 грн. 00 коп., за червень 2010 року на суму 11338 грн. 00 коп., оскільки позивачем неправомірно включено до складу податкового кредиту ПДВ з вартості інформаційно-консультативних послуг по технічному забезпеченню виробництва відповідно до договору про надання послуг від 01.09.2009 року №369П.

Судом встановлено, що на виконання умов договору про надання послуг від 01.09.2009 року №369П Ковальсько-пресовим підприємством ВАТ «Ковельсільмаш» виписано та видано ТзОВ «Ковальсько-пресове підприємство» податкові накладні від 01.03.2010 року №4А1, від 31.03.2010 року №6А, від 30.06.2010 року №14 (а.с.191-193).

Згідно із підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону визначає, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Отже, позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту за відповідний період суми ПДВ з вартості інформаційно-консультативних послуг по технічному забезпеченню виробництва відповідно до договору про надання послуг від 01.09.2009 року №369П, оскільки факт сплати податку підтверджується відповідними податковими накладними.

З врахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення від 23.11.2010 року №0000422300/0, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 54805 грн. 50 коп., в тому числі за основним платежем 36537 грн. 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями 18268 грн. 50 коп., підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку суду, під час судового розгляду справи відповідач не довів належними та допустимими доказами правомірність оскаржуваних позивачем податкових повідомлень-рішень, а викладені в акті перевірки висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства не знайшли свого підтвердження.

Аналізуючи досліджені в судовому засіданні докази та наведені норми законодавства в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають до задоволення повністю.

Відповідно до частини першої статті 94 КАС України на користь позивача підлягає до стягнення з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 3 грн. 40 коп., сплачений згідно з платіжним дорученням № 1654 від 15.12.2010 року (а. с. 3).

Керуючись частиною третьою статті 160, статтями 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Ковельської міжрайонної державної податкової інспекції від 23.11.2010 року №0000412300/0, від 23.11.2010 року №0000422300/0 та від 23.11.2010 року №0007611700/0.

Присудити з Державного бюджету України витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 (три) гривні 40 (сорок) копійок на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковальсько-пресове підприємство".

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, повний текст якої виготовлено 09 березня 2011 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ю.Ю. Сорока