Рішення № 14215737, 02.03.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" березня 2011 р. Справа № 5023/406/11

вх. № 406/11

Суддя господарського суду Жигалкін І.П.

при секретарі судовогозасідання Бережанова Ю.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - Сосіної І.О. (дов. № 5363/01-17/03-16 від 03.12.2010 р.)

відповідача - не з'явився

розглянувши справу за позовом Державної екологічної інспекції в Харківській області, м. Харків

до Державного підприємства " Івашківський спиртзавод", с. Івашки

про стягнення 4 276,55 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Державна екологічна інспекція в Харківській області, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача, Державного підприємства "Івашківський спиртзавод", "Грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в наслідок господарської та іншої діяльності", шкоду, заподіяну в наслідок самовільного використання води із водних об'єктів в розмірі 4 276,55 грн., у зв'язку з позаплановою перевіркою в період з 09 по 22 жовтня 2009 року Державною екологічною інспекцією Харківської області щодо додержання вимог природоохоронного законодавства.

Представник позивача у судовому засіданні підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, вимоги попередньої ухвали суду не виконав. Про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (розяснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року”(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році”зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Зазначена в позовній заяві адреса відповідача, Державного підприємства "Івашківський спиртзавод", співпадає з копією витягу з ЄДРПОУ станом на 24.12.2010 р. (а.с. 22).

Відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представника Позивача, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

В період з 09 жовтня 2009 р. по 22 жовтня 2009 р. Державною екологічною інспекцією в Харківській області була здійснена позапланова перевірка додержання вимог природоохоронного законодавства Державним підприємством “Івашківський спиртзавод”, на підставі звернення депутатів України ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 17.09.2009 р. № 3086-3/2009 та згоди Мінприроди України від 30.09.2009 р. № 15093/27/10-09.

За результатами здійсненої перевірки, Позивачем було складено Акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства № 00866 від “09.10-22.10.2009 р.”(а.с. 10). Відповідно до акту, на балансі у підприємства 6 артсвердловин, але водозабір здійснюється з 2-х. Для особистих потреб підприємство використовує свердловину № 7 глибиною 100 м та дебітом 16 м.куб/годину. Для передачі води населенню с. Івашки підприємство використовує свердловину № 3 глибиною 138 м та дебітом 10 м.куб/годину.

Водокористування здійснюється на підстав дозволу на спецводокористування Укр. № 4585 А\Хар. виданого 05.06.2009 р. Термін дії дозволу 30.09.2009 року. Попередній дозвіл на спецводокористування Укр. № 3885 А\Хар. від 21.07.2006 р., який втратив чинність 01.06.2009 р. На час перевірки забір води зі свердловин з 01.10.2009 р. здійснюється без дозволу на спецводокористування, що є порушенням ст. 44 Водного кодексу України.

Згідно наданої директором ДП “Івашківський спиртзавод”Скрипки І.В. довідки від 22.10.2009 р., підприємством в період з 01.10.2009 р. по 22.10.2009 роки спожита з двох артсвердловин 143,22 м.куб. води.

Для усунення порушень виявлених під час здійснення позапланової перевірки, Державною екологічною інспекцією в Харківській області було винесено припис від 23 жовтня 2009 року № 06-26/142 (а.с. 12).

Таким чином, ДП “Івашківський спиртзавод”у період з 01.10.2009 р. по 22.10.2009 р. здійснювалося забір води з підземних джерел обємом 143,22 м.куб. без дозволу на спеціальне водокористування з водного обєкту державного значення, що є порушенням ст.ст. 44,49 Водного кодексу України та “Тимчасового порядку видачі дозволів на спеціальне водокористування, розробки і затвердження ГДС речовин у водні обєкти із стічними водами”.

Відповідно до “Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів”, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 р. № 389, зареєстрованого в Мінюсті України 14.08.2009 р. № 767/16783 Інспекцією була розрахована шкода, яка становить 4 276,55 грн.

Розрахунок шкоди, заподіяного державі внаслідок самовільного використання води із водних обєктів разом з Претензією № 486 від 18.11.2009 року були надіслані Відповідачу. Однак, після отримання претензії шкоду, внаслідок самовільного використання води із водних обєктів не сплатив.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, третіх осіб, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом обєктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що позовні вимоги Позивача підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.48 Водного кодексу України, спеціальне водокористування це забір води з водних обєктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні обєкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Відповідно до ст. 44 Водного кодексу України, водокористувачі зобовязані здійснювати спеціальне водокористування лише за наявністю дозволу.

Згідно ст. 49 Водного кодексу України, спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу. Дозвіл на спеціальне водокористування видається:

-державними органами охорони навколишнього природного середовища у разі використання води водних обєктів загальнодержавного значення;

-Верховною Радою. Автономної республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими Радами за погодженням з державними органами охорони навколишнього середовища у разі використання води водних обєктів місцевого значення”.

Відповідно до ст. 110 Водного кодексу України, порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.

За наслідками виявлених порушень природоохоронного законодавства інспектором Державної екологічної інспекції в Харківські області, були складені протокол про адміністративне правопорушення № 002679 від 14 жовтня 2009 року (а.с. 16) та постанова про накладення адміністративного стягнення № 06-27/537 від 14 жовтня 2009 року (а.с. 17), згідно яких за забір води з артсвердловини здійснено без дозволу на спецводокористування та не виконання приписів в.о. головного технолога ДП “Івашківський спиртзавод” Лихатську Надію Іванівну було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 188-5 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн. Даний штраф був сплачений у добровільному порядку, згідно з платіжним дорученням № 98/117 від 20 жовтня 2009. Дане свідчить, що Відповідач згоден з фактами викладеним у протоколі та постанові.

Слід відзначити, що у випадках накладення адміністративних стягнень за невиконання вимог природоохоронного законодавства на відповідальних посадових осіб підприємств, накладений штраф хоча й має матеріальний характер, але є заходом відповідальності, а не відшкодування шкоди. (Розяснення Вищого Господарського суду України № 02-5/744 від 27.06.2001 року).

В звязку з вище викладеним вбачається, що протиправною діяльністю Відповідача державі заподіяно шкоду, розмір якої становить 4276,55 грн. Відповідно до ст. 111 Водного кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобовязані відшкодувати збитки, завдана ними внаслідок порушення водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України. Відшкодування збитків, завданих внаслідок порушень водного законодавства, не звільняє винних від сплати збору за спеціальне водокористування, а також від необхідності здійснення заходів щодо ліквідації шкідливих наслідків.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 68 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, підприємства, установи, організації та громадяни зобовязані відшкодувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

Згідно ст. 69 даного Закону, шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

Згідно п.1.6 Розяснень Вищого Господарського суду України № 02-5/744 від 27.06.2001 року “Про деякі питання вирішення спорів, повязаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього середовища, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарському суду слід виходити з презумпції вини правопорушника. Отже позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу.

У п. 6 Розяснення Вищого Арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди» N 02-5/215 від 01.04.94 зазначено, що застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного звязку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою.

У п. 6 Розяснення Вищого Арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди» N 02-5/215 від 01.04.94 зазначено, що за загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 ГПК України). При цьому встановлення причинного звязку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, наслідком такої протиправної поведінки.

У п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» N 6 від 27.03.92 зазначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до ЦК України шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний звязок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

У п. 5 Розяснення Вищого Арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди» N 02-5/215 від 01.04.94 зазначено, що підстави відповідальності за заподіяння шкоди, передбачені статтями 1166 та 1187 ЦК України, застосовують і при вирішенні спорів, повязаних з відшкодуванням шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Особливості застосування цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду можуть бути передбачені спеціальними законами, які регулюють питання охорони певного виду такого середовища.

Питання про наявність або відсутність причинного звязку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

Як у випадках порушення зобовязання за договором, так і за зобовязанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, цивільне законодавство (статті 614 та 1166 ЦК України) передбачає презумпцію вини правопорушника. Отже, позивач не повинен доказувати наявність вини відповідача у заподіянні шкоди. Навпаки, на відповідача покладено тягар доказування того, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Суд зазначає, що загальні підстави цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди передбачені статтями 1166 та 1187 Цивільного кодексу України. При цьому статтею 1187 цього Кодексу врегульовані правовідносини, що виникають із спричинення шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, яким є діяльність, повязана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Зазначені підстави застосовуються і при вирішенні спорів, повязаних з відшкодуванням шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Судом встановлено обставини, з яким закон повязує відшкодування шкоди, а саме наявність повного складу правопорушення як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний звязок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Суд доходить до висновку про те, що при вирішенні спору про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, слід виходити з презумпції вини правопорушника. Відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Згідно п.1.6 Роз'яснень Вищого Господарського суду України № 02-5/744 від 27.06.2001 року “Про деякі питання вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього середовища, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарському суду слід виходити з презумпції вини правопорушника. Отже позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу.

В свою чергу відповідач не довів суду відсутності своєї вини у завданні шкоди з його боку, а докази останнього не спростовують доказів позивача по справі.

Виходячи з положень ст. 20 Закону України „ Про охорону навколишнього природного середовища ”, п. 5 Положення про Державну екологічну інспекцію в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 548 від 19.12.2006р., до повноважень Державної екологічної інспекції як спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, її органів на місцях належить подання позовів про відшкодування збитків і втрат, заподіяних в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Відповідно до п. 27 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993р. № 7-93 “Про державне мито”, розділу ІІ Постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1258 “ Про затвердження порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, повязаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів ” Державна екологічна інспекція в Харківській області звільняється від сплати державного мита та витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частина 1 ст. 43 ГПК України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, законними, підтвердженими матеріалами справи і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статей 44-49 Господарського процесуального кодексу України, у разі задоволення позовних вимог, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача, оскільки спір з його вини доведено до суду.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 44, 48, 49, 110, 111 Водного кодексу України, ст.ст. 68, 69 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства "Івашківський спиртзавод" (62211, Харківська обл., Золочівський р-н, с. Івашки, код 00375250) на користь місцевого бюджету, р/рахунок 33112331700245, УДК Золочівському району, код ЄДРПОУ УДК 24134343, банк одержувача ГУ ДКУ в Харківській області, МФО 851011, символ звітності 331 для зарахування по коду бюджетної кваліфікації 24062100 «Грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності», шкоду, заподіяну внаслідок самовільного використання води із водних обєктів в розмірі 4 276,55 гривень (чотири тисячі двісті сімдесят шість грн. 55 коп.).

Стягнути з Державного підприємства "Івашківський спиртзавод" (62211, Харківська обл., Золочівський р-н, с. Івашки, код 00375250) на користь державного бюджету України (відділення державного казначейства м. Харкова, код ЄДРПОУ 24134490, рахунок 31110095700002 в Управління державного казначейства у Харківський області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності 095) 102,00 грн. державного мита.

Стягнути з Державного підприємства "Івашківський спиртзавод" (62211, Харківська обл., Золочівський р-н, с. Івашки, код 00375250) на користь державного бюджету України (одержувач коштів - УДК у м. Харкові, № рахунку 31219264700002, код ЄДРПОУ 24134490, код бюджетної класифікації 22050003, символ звітності банку 264, банк одержувача - ГУДКУ у Харківській обл., МФО 851011) - 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддя Жигалкін І.П.

Повний текст рішення підписаний 09 березня 2011 року

по справі № 5023/406/11