Рішення № 14215703, 01.03.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" березня 2011 р. Справа № 5023/915/11

вх. № 915/11

Суддя господарського суду Аюпова Р.М.

при секретарі судовогозасідання Павленко А.В.

за участю представників сторін:

позивача - Фомін А.А., дов. №ЭЛ/УКР-04/11 від 15.02.2011р.

Представник відповідача - не з"явився.

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Елемент Лізинг", м.Київ

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, смт. Високий

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

ТОВ “Елемент Лізинг” (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача ФОП ОСОБА_2 в якій просить суд розірвати договір фінансового лізингу транспортних засобів за № ЭЛ/Хрк-0047/ДЛ від 17 вересня 2007 року; зобовязати відповідача повернути предмети лізингу: за договором № 0047 вантажний тягач МАЗ 544008, шасі НОМЕР_3, державний номер НОМЕР_1; стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по лізинговим платежам у сумі 70821,02 грн., з яких заборгованість за лізинговими платежами 63930,19 грн., незавершений лізинговий платіж 3066,82 грн., пеня 3824,01 грн., мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань по договору фінансового лізингу транспортних засобів за № ЭЛ/Хрк-0047/ДЛ від 17 вересня 2007 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 11 лютого 2011 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 21 лютого 2011 року об 11:30 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 21 лютого 2011 року відкладено розгляд справи на 01 березня 2011 року об 11:30 год.

Через канцелярію господарського суду Харківської області позивачем надано заяву (вх. № 5366 від 01.03.2011 р.), про долучення до матеріалів справи додаткових документів, яка судом задоволена, надані позивачем документи долучені до матеріалів справи.

У призначеному судовому засіданні 01 березня 2011 року представник позивача підтримав заявлений позов та просив суд його задовольнити.

Відповідач свого представника у судове засідання не направив, відзив на позов та інші витребувані судом документи не надав, заборгованість не спростував про час і місце слухання справи повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення.

Судом перевірено адресу відповідача, згідно з наданого позивачем витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 14.09.2009 року, місцезнаходження відповідача 62459, ІНФОРМАЦІЯ_1 саме на цю адресу надсилались процесуальні документи, а позивачем позовну заяву.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач ФОП ОСОБА_2 належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання.

Відповідач правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізував.

Присутній в судовому засіданні 01 березня 2011 року позивач вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника відповідача.

Суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 ГПК України, спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.

Враховуючи вищезазначені обставини та строки розгляду справи, передбачені ст. 69 ГПК України, суд дійшов висновку про достатність в матеріалах справи доказів та можливість розгляду справи без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами, відповідно до приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши уповноваженого представника позивача судом встановлено наступне.

17 вересня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Елемент Лізинг ”(далі - позивач) та ФОП ОСОБА_2 (далі - відповідач) укладено договір фінансового лізингу транспортних засобів за № ЭЛ/Хрк-0047/ДЛ (далі - договір), у відповідності до умов якого, позивач (лізінгодавець) придбає у власність предмет лізингу і надає його лізингоотримувачеві (відповідачу) за плату у тимчасове володіння та користування на умовах договору і Правил (додаток № 1); найменування предмета лізингу і його технічні характеристики вказані у специфікації (додаток № 2). Ціна договору формується і вказується в національній валюті України - гривні з урахуванням відповідного еквіваленту у доларах США по курсу НБУ на день підписання договору; загальна сума договору складає 81594,00 дол. США, (п. 5.1); строк лізингу сорок вісім місяців, починаючи з дати Акта прийому-передачі предмету лізингу в лізинг (п. 5.7).Сторонами погоджено графік лізингових платежів (додаток № 3 до договору), згідно з яким сторони погодили порядок, розмір та строки здійснення лізингових платежів по договору.

Факт передачі предмета лізингу підтверджується актом приймання-передачі підписаний сторонами 30 листопада 2007 року, згідно з яким позивач передав, а відповідач отримав транспортний засіб вантажний сідловий тягач МАЗ 544008, шасі НОМЕР_3, червоного кольору, 2007 року випуску.

Таким чином, відповідачем було отримано предмет лізингу, зауважень до якості предмету лізингу не було. Таким чином, вказані документи свідчать про те, що відповідач отримав товар належної якості.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами підписано загальні правила фінансового лізингу (додаток № 1), яким сторони погодили істотні умови Договору, а саме, умови передачі предмета лізингу, його реєстрацію, строки і порядок розрахунків лізингових платежів тощо.

Так, відповідач, на підставі п.1.1. Правил, зобов'язаний сплатити лізингові платежі в строки та в розмірі, що передбачені графіком лізингових платежів, який є додатком № 3 до Договору та є його невід'ємною частиною.

Відповідно до п. 5.6. Договору, всі платежі за даним договором здійснюються у національній валюті України - в гривні з відповідним перерахуванням сум в гривнях, відповідно до еквіваленту (дол. США) по курсу Національного банку України на дату здійснення платежу.

Як вказує позивач у позовній заяві, відповідач не виконав свої зобовязання щодо своєчасного внесення лізингових платежів, що стало підставою для звернення позивача до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.

На момент прийняття рішення по справі в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачем заборгованості в добровільному порядку.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязку.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України) .

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обовязку в натурі (присудження до виконання обовязку в натурі)

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобовязання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено (ст. 224 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 1 статті 903 Цивільного Кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 2 статті 806 Цивільного кодексу України та Договору до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 292 Господарського кодексу України передбачено, що залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.

У відповідності до статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 2 зазначеного Закону передбачено, відносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відносини, що виникають у разі набуття права господарського відання на предмет договору лізингу, регулюються за правилами, встановленими для регулювання відносин, що виникають у разі набуття права власності на предмет договору лізингу, крім права розпорядження предметом лізингу.

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття.

Як встановлено статтею 286 Господарського кодексу України, та статтею 762 Цивільного Кодексу Украйни, зобов'язання Лізингоодержувача полягає у своєчасному внесенні лізингових платежів за користування транспортним засобом, що випливає з договірних зобов'язань, який Лізингоодержувач сплачує Лизінгодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Разом з тим, за приписом ч. З статті 285 Господарського кодексу України та умовами Договору Відповідач повинен сплачувати Позивачу лізингові платежі за весь період користування транспортним засобом.

Обов'язок своєчасно і в повному обсязі лізингоотримувачем сплачувати періодичні лізингові платежі за користування об'єктом лізингу встановлені частиною 1 статті 806 Цивільного кодексу України, частиною 1 статті 292 Господарського кодексу України та статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг".

У відповідності до п.3.1.6 загальних правил фінансового лізингу транспортних засобів (додаток № 1 до договору), відповідач зобовязався вчасно, відповідно до графіка лізингових платежів оплачувати лізингові.

Позивач належним чином виконав свої зобовязання за договором фінансового лізингу, надавши відповідачу в лізинг предмет лізингу, проте станом на момент розгляду справи, відповідач в порушення домовленості сторін 63930,19 грн. заборгованості за лізинговими платежами, яка виникла станом на 28 жовтня 2010 року не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобовязання з оплати лізингових платежів за отриманий у лізинг предмет лізингу, за договором фінансового лізингу транспортного засобу ЭЛ/Хрк-0047/ДЛ, який був укладений між сторонами 17 вересня 2007 року.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би підтверджував сплату заборгованості по договору фінансового лізингу транспортного засобу ЭЛ/Хрк-0047/ДЛ від 17.09.2007 року документів, що спростовували викладене у позові, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 63930,19 грн. заборгованості з лізингових платежів належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), а у разі порушення зобовязання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобовязання.

У відповідності до п. 5.1 загальних правил фінансового лізингу транспортних засобів (додаток № 1 до договору) сторонами встановлено відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань у вигляді пені в розмірі 0,1% від суми, що підлягає оплаті за кожний день прострочення.

У відповідності до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

За прострочення внесення лізингових платежів позивач нарахував відповідачу пеню, яка нарахована на заборгованість, що виникла з 28.01.2010 року по 28 жовтня 2010 року у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, у розмірі 3066,82 грн.

Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобовязань по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку про стягнення пені у сумі 3066,82 грн.

Ст. 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Цивільне законодавство базується на принципі обовязкового виконання сторонами зобовязань за договором. За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до ч. 2 статті 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

З правового аналізу вказаної норми вбачається, що підставою зміни або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору є істотне порушення договору другою стороною. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом з урахуванням того, що істотність порушення визначається виключно за обєктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Частиною 1 статті 188 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно частини 1 статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг", лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку.

У відповідності до п. 8.2 загальних правил фінансового лізингу транспортних засобів (додаток № 1 до договору), позивач має право розірвати договір або відмовитись від виконання договору в однобічному порядку, без відшкодування відповідачу яких-небудь збитків, викликаних цим розірванням, у випадку настання істотних умов (порушень) у тому числі якщо заборгованість відповідача по оплаті лізингових платежів перевищить 30 календарних днів.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, відповідач з січня 2010 року, тобто більше 30 календарних днів не сплачує лізингові платежі. Враховуючи вказані обставини, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача про розірвання договору фінансового лізингу транспортних засобів за № ЭЛ/Хрк-0047/ДЛ від 17.09.2007 року, правомірна та обґрунтована, така що підтверджена матеріалами справи та не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Пунктом 10.7 загальних правил передбачено, що при достроковому розірванні договору лізингу через будь-які обставини незавершений лізинговий період оплачується відповідачем у повному обсязі.

Таким чином, вимога позивача щодо стягнення 3066,82 грн. платежу за незавершений лізинговий платіж є такою, що підлягає задоволенню.

Згідно частини 1 п. 7 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг", у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

За таких обставин, суд вважає, що вимога про зобовязання відповідача повернути йому предмети лізингу: вантажний сідловий тягач МАЗ 544008, шасі НОМЕР_3, державний номер НОМЕР_1 є обґрунтованою.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обгрунтованими, доведеними і підлягаючими задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, повязані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову на відповідача; при відмові в позові на позивача; при частковому задоволенні позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню, судові витрати у даній справі покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 11, 15,16, 509, 525, 526, 530, 546, 548, 549, 599, 610, 611, 612, 625, 626, 692, 762, 806, 903 Цивільного кодексу України, статтями 173, 174, 175,179, 193, 198, 224, 232, 258, 285, 286, 292, 343 Господарського кодексу України, ст..1, 2,11,16 Закону України "Про фінансовий лізинг" статтями 1, 4, 12, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Розірвати договір фінансового лізингу транспортного засобу за № ЭЛ/Хрк-0047/ДЛ від 17 вересня 2007 року укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю „Елемент Лізинг”, код 34832663 та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_2.

Зобовязати Фізичну особу підприємцем ОСОБА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_2 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1; відомості про дату та місце народження, банківські рахунки відстуні;) повернути Товариству з обмеженою відповідальністю „Елемент Лізинг”, код 34832663 (адреса: 03058, м. Київ, вул. Леваневського, буд. 6, оф. 85; юр. адреса: 03038, м. Київ, вул. М. Гринченко, 4, оф. 130, код 34832663, р/р 26004010425701 в ЗАТ “АЛЬФА-БАНК" у м. Києві, МФО 300346) повернути предмет лізингу: за договором фінансового лізингу транспортного засобу за договором № ЭЛ/Хрк-0047/ДЛ вантажний сідловий тягач МАЗ 544008, шасі НОМЕР_3, державний номер НОМЕР_1.

Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_2 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1; відомості про дату та місце народження, банківські рахунки відстуні) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Елемент Лізинг” код 34832663 (адреса: 03058, м. Київ, вул. Леваневського, буд. 6, оф. 85; юр. адреса: 03038, м. Київ, вул. М. Гринченко, 4, оф. 130, код 34832663, р/р 26004010425701 в ЗАТ “АЛЬФА-БАНК" у м. Києві, МФО 300346) заборгованість за лізинговими платежами 63930,19 грн., незавершений лізинговий платіж 3066,82 грн., пеня 3824,01 грн; а також держмито 958,62 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати накази після набрання судовим рішення законної сили.

Суддя Аюпова Р.М.

Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України

та повний текст рішення складено та підписано 03 березня 2011 року

справа № 5023/915/11