Постанова № 14212829, 01.03.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 березня 2011 р. справа № 2а-24432/10/0570

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 16.45

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Шинкарьової І.В.

при секретаріЦарукЯ.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кнауф Гіпс Донбас»

до Артемівській обєднаній державній податковій інспекції третя особа на стороні позивача ТОВ „СК „Ново-строй” про визнання протиправними та скасування податкові повідомлення рішення

за участю представників сторін

від позивача:Самолова Ю.Ю.

від відповідача: Горник Г.В., Сафонова С.В., Романченко Л.У., від третьої особи: не зявився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Кнауф Гіпс Донбас” звернулося з адміністративним позовом до Артемівської обєднаної державної податкової інспекції Донецької області особа на стороні позивача ТОВ „СК „Ново-строй” про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 00016215440/0 від 12.10.2010 року, № 0001531640/0 від 12.10.2010 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що висновки відповідача про нікчемність правочину з ТОВ „СК „Ново-строй” не ґрунтуються на чинному законодавстві. Відсутність або наявність у контрагента ТОВ „СК „Ново-строй” власних основних засобів та трудових ресурсів не може бути безспірним доказом факту ненадання послуг. Законодавством не передбачений обовязок платника податків перевіряти законність реєстрації контрагента, чинність свідоцтва платника податку на додану вартість та належних повноважень особи на підписання податкової накладної, справність сплати контрагентом податків та чинність статутних документів. Під час виконання договорів позивач не знав та не міг знати про протиправний характер дій контрагента, а тому не повинен нести будь-яку фінансову відповідальність за наслідками цього договору, жодним законодавчим актом України не передбачено фінансову відповідальність однієї особи за протиправні дії іншої особи, на підставі документів, про недійсність яких вона не знала і не могла знати на момент їх отримання. Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність не прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Матеріали, які були досліджені відповідачем в ході перевірки доводять укладення та виконання між позивачем та ТОВ „СК „Ново-строй” угоди. Фактичне виконання господарської операції підтверджено первинними документами, які відповідають чинному законодавству.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, надав пояснення, аналогічні обставинам, викладеним в позовній заяві.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує, надавши письмові заперечення. В запереченнях відповідач вказує, що з обовязків експедитора не виконано жодного пункту договору, а складений акт про надання послуг звівся тільки до здійснення підпису на складеному акті.

Згідно з даними автоматизованого співставлення даних податкової звідності з податку на додану вартість, відповідно до пункту 5.4 Примірного порядку взаємодії органів державної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ у розрізі контрагентів, затвердженого наказом ДПА України від 18.04.2008 р. № 266, за червень 2010 року встановлено відхилення в сумі 10880,0 грн. через відсутність декларування ТОВ „СК „Ново-строй” податкового зобовязання з податку на додану вартість.

Відповідач вказує, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, а тому підлягає виключенню з податкового обліку. При цьому виключення нікчемного правочину з податкового обліку повинно відбуватися в усіх учасників такого правочину, а не лише у того, якому на конкретний момент нараховані податкові зобовязання.

З наведеного випливає, що нікчемний правочин транспортного експедирування за № 53 від 04.02.2010 р. не породжує правових наслідків для ТОВ „Кнауф Гіпс Донбас” і підлягає виключенню з податкового обліку, а саме повинно відбутися виключення з податкового кредиту суми по операції транспортного експедирування.

Відповідач наполягає на тому, що укладений договір транспортного експедирування № 53 від 04.02.2010 р. був укладений „про людське око”, без породження правових наслідків та проведення операцій, спрямованих на надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, і в свою чергу призвів до порушення встановленого порядку формування податкового кредиту і зобовязання, що є дохідною частиною Державного бюджету України власністю держави.

На підставі викладеного, представники відповідача просили у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 21.12.2010 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача залучено Товариство з обмеженою відповідальністю „СК „Ново-строй”.

Товариство з обмеженою відповідальністю „СК „Ново-строй” участь свого представника в судових засідання не забезпечила, хоча було повідомлено належним чином про судові засідання, пояснень по суті спору не надало.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю „Кнауф Гіпс Донбас” є юридичною особою, включено до ЄДРПОУ за № 31279540, знаходиться на податковому обліку в Артемівській обєднаній державній податковій інспекції Донецької області.

Відповідачем було проведено документальну невиїзну перевірку позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків Товариство з обмеженою відповідальністю „СК „Ново-строй”, за результатами якої складено акт від 29.09.2010 р. № 2163/15/31279540 (т. 1, арк. справи 14-28).

Відповідач в ході перевірки дійшов до висновку про порушення позивачем пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” внаслідок чого занижено податкове зобовязання з податку на прибуток підприємств в сумі 13600 грн. за другий квартал 2010 року; підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” внаслідок чого занижено податкове зобовязання з податку на додану вартість в сумі 10880 грн. в червні 2010 року.

Із змісту акта вбачається, що довідкою ДПІ у Київському районі м. Донецька від 06.08.10 № 6046/15-213/36306840 „Про неможливість проведення перевірки платника податку ТОВ „СК „Ново-строй” з питань підтвердження відомостей, отриманих від контрагентів згідно переліку в таблиці за червень 2010 року” встановлено, що у ТОВ „СК „Ново-строй” відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за юридичною адресою, отже відповідно до частин 1,5 статті 203, частин 1,2 статті 215 Цивільного кодексу України угоди мають ознаки нікчемності.

Згідно з даними автоматизованого співставлення даних податкової звідності з податку на додану вартість, відповідно до пункту 5.4 Примірного порядку взаємодії органів державної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ у розрізі контрагентів, затвердженого наказом ДПА України від 18.04.2008 р. № 266, за червень 2010 року встановлено відхилення в сумі 10880,0 грн. через відсутність декларування ТОВ „СК „Ново-строй” податкового зобовязання з податку на додану вартість.

Актом перевірки визначено, що фінансово-господарська діяльність ТОВ „СК „Ново-строй” здійснюється поза межами правового поля. Фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ „СК „Ново-строй” та контрагентами є такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами (стаття 234 Цивільного кодексу України). В ході перевірки не встановлено факту передачі послуг від ТОВ „СК „Ново-строй” до позивача.

Відповідно до баз даних ДПС податкової звітності та інших джерел інформації, одержаних в ході перевірки, встановлено укладення цивільно-правових відносин та проведення безтоварних операцій, спрямованих на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

Операції ТОВ „СК „Ново-строй” не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів (відповідно до форми 1ДФ кількість працюючих на підприємстві у 1 кварталі 2010 року складає 7 осіб, але враховуючи загальний обсяг декларуємих доходів від реалізації товарів, робіт фізично не могли здійснювати такий обсяг роботи), виробничо-складського приміщень та іншого майна, які необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень.

У звязку з непідтвердженням податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат у ТОВ „СК „Ново-строй” відсутні обєкти оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток по операціям з продажу товарів (послуг) підприємствам покупцям.

Несплачений підприємством податок на прибуток, податок на додану вартість внаслідок порушення встановленого порядку формування валових доходів, валових витрат, податкового зобовязання та податкового кредиту є дохідною частиною Державного бюджету України, власністю держави.

В ході перевірки встановлено відсутність здійснення послуг з підготовки вагонів до відправки, що передбачені договірними домовленостями між ТОВ „СК „Ново-строй” та позивачем.

Податковий орган дійшов висновку, що мало місце укладення домовленостей без мети настання реальних наслідків, а тому такі домовленості відповідно до частин 1,5 статті 203, частин 1,2 статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемними, та в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків крім тих, що повязані з їх недійсністю.

Не погодившись з висновками, позивачем були подані зауваження до акту перевірки від 06.10.2010 р. № 3681 (т. 1, арк. справи 29-31), які листом відповідача від 11.10.2010 р. залишені без задоволення (т. 1, арк. справи 32-39).

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

№ 00016215440/0 від 12.10.2010 р., яким позивачу за порушення пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств в загальній сумі 16320 грн., у тому числі за основним платежем 13600 грн., за штрафними фінансовими санкціями 2720 грн. (т. 1, арк. справи 12).

№ 0001531640/0 від 12.10.2010 р., яким позивачу за порушення підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в загальній сумі 15232 грн., у тому числі за основним платежем 10880 грн., за штрафними фінансовими санкціями 4352 грн. (т. 1, арк. справи 11)

Предметом доказування в цій справі є доведення обставин укладення нікчемного правочину та наявності наданих послуг за договором транспортного експедирування від 04.02.2010 р. № 53. Від цих обставин залежить право позивача на формування валових витрат в сумі 54400 грн. в другому кварталі 2010 року, податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 10880 грн. в червні 2010 року.

Спір виник через висновки податкового органу про нікчемність договору транспортного експедирування від 04.02.2010 р. № 53, оскільки сторони договору не мали наміру на фактичне надання послуг, а позивач мав мету на збільшення валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість при відсутності фактичного надання послуг.

Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Судом встановлено, що між позивачем (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю „СК „Ново-строй” укладено договір транспортного експедирування № 53 від 04.02.2010 р. (т. 1, арк. справи 40-44).

Товариство з обмеженою відповідальністю „СК „Ново-строй”, є юридичною особою, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серії А01 № 433030 (т. 1, арк. справи 68-69) та довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України № 213210 (т. 1, арк. справи 71-72), знаходиться на податковому обліку в ДПІ у Київському районі м. Донецька (т. 1, арк. справи 73), є платником податку на додану вартість згідно з свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100242727 (т. 1, арк. справи 70).

Статус ТОВ „СК „Ново-строй” як юридичної особи та платника податку на додану вартість під час укладення та виконання договору транспортного експедирування від 04.02.2010 р. № 53 сторонами визнається.

Предметом договору є надання експедитором певних послуг, узгоджених в додатку № 1 договору, повязаних з перевезенням вантажу, який належить або відправляється (отримується) клієнтом (позивачем).

Згідно з пунктом 1.2 договору експедитор зобовязується здійснити від свого імені або від імені клієнта та за рахунок клієнта, певні юридичні дії, повязані з виконанням умов договору, а клієнт зобовязується відшкодувати витрати експедитора, понесенні під час виконання умов договору, при умові, що витрати підтверджені документально та попередньо узгоджені з клієнтом, шляхом підписання специфікації, встановленої форми в додатку № 1 до договору, а також заплатити експедитору винагороду за виконану роботу.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що експедитор зобовязаний:

забезпечувати транспортне обслуговування, а також організовувати перевезення вантажів залізничним транспортом на території України та іноземних держав;

за окремим дорученням клієнта та за рахунок його коштів за узгодженими тарифами здійснює стеження за вантажем та інформує клієнта про місцезнаходження його вантажів;

експедитор має право на відшкодування, узгоджених з клієнтом обсягах, додаткових витрат, які виникли у нього при виконанні цього договору, якщо такі витрати здійснювалися в інтересах клієнта, були узгоджені з ним та визначені в додатковій угоді;

експедитор має право не приступати до виконання обовязків за договором транспортного експедирування до отримання від клієнта всіх необхідних документів та іншої інформації відносно якостей вантажу, умов його перевезення, а також іншої інформації, необхідної для виконання експедитором обовязків, передбачених цим договором.

На виконання умов договору між сторонами були складені відповідні специфікації (т. 1, арк. справи 45-50).

На підтвердження факту надання послуг сторонами складено акт про надання послуг № 004 від 01.06.2010 р. (т. 1, арк. справи 51-66). Цим актом підтверджується, що ТОВ „СК „Ново-строй” в травні 2010 року були надані послуги позивачу з підготовки вагонів до відправки у комерційному відношенні (огляд перед завантаженням з 01.05-31.05.2010 р.), а саме оглянуто 680 залізничних вагонів, загальна ціна наданої послуги складає без податку на додану вартість 54400 грн., податок на додану вартість 10880 грн.

Додатком до наведеного акту визначено кількість вагонів, одержувач вантажу, станція призначення, дата огляду, номер вагонів, номер накладної, вага, кількість замочно-пломбувальниих пристроїв.

ТОВ „СК „Ново-строй” виписана податкова накладна від 01.06.2010 р. № 268/001, якою підтверджується поставка послуг з підготовки вагонів до відправки у комерційному відношенні за договором № 53 від 04.02.2010 р., обсяг поставки складає 54400 грн., без урахування податку на додану вартість, податок на додану вартість складає 10880 грн. (т. 1, арк. справи 67).

Позивачем здійснена оплата за договором в загальній сумі 65280 грн., у тому числі податок на додану вартість 10880 грн., про що свідчить платіжне доручення № 42171 від 03.06.2010 р. (т. 2, арк. справи 24).

Актом звірки розрахунків за 2010 рік визначено, що розрахунки між позивачем та ТОВ „СК „Ново-строй” закриті.

Відповідно до частини 4 статті 306 Господарського кодексу України допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.

Відповідно до частини 1 статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Згідно з частиною 1 статті 932 Цивільного кодексу України експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб.

Статтею 1 Закону України „Про транспортно-експедиторську діяльність” дані наступні визначення:

транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів.

транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування;

експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання, визначених договором транспортного експедирування.

Статтею 4 Закону України „Про транспортно-експедиторську діяльність” передбачено, що транспортно-експедиторська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання різних форм власності, які для виконання доручень клієнтів чи відповідно до технологій роботи можуть мати: склади, різні види транспортних засобів, контейнери, виробничі приміщення тощо.

Експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України.

Транспортно-експедиторську діяльність можуть здійснювати як спеціалізовані підприємства (організації), так і інші суб'єкти господарювання.

Зміст наведеної статті Закону свідчить, що транспортну-експедиторську діяльність можуть здійснювати суб'єкти господарювання різних форм власності, як спеціалізовані підприємства (організації), так і інші субєкти господарювання. При цьому, такі субєкти можуть, а не зобовязані, мати склади, різні види транспортних засобів, контейнери, виробничі приміщення.

Відповідно до частини 3 статті 8 Закону України „Про транспортно-експедиторську діяльність” експедитори за дорученням клієнтів:

забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до умов договорів (контрактів), укладених відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс";

фрахтують національні, іноземні судна та залучають інші транспортні засоби і забезпечують їх подачу в порти, на залізничні станції, склади, термінали або інші об'єкти для своєчасного відправлення вантажів;

здійснюють роботи, пов'язані з прийманням, накопиченням, подрібненням, доробкою, сортуванням, складуванням, зберіганням, перевезенням вантажів;

ведуть облік надходження та відправлення вантажів з портів, залізничних станцій, складів, терміналів або інших об'єктів;

організовують охорону вантажів під час їх перевезення, перевалки та зберігання;

організовують експертизу вантажів;

здійснюють оформлення товарно-транспортної документації та її розсилання за належністю;

надають в установленому законодавством порядку учасникам транспортно-експедиторської діяльності заявки на відправлення вантажів та наряди на відвантаження;

забезпечують виконання комплексу заходів з відправлення вантажів, що надійшли в некондиційному стані, з браком, у пошкодженій, неміцній, нестандартній упаковці або такій, що не відповідає вимогам перевізників;

здійснюють страхування вантажів та своєї відповідальності;

забезпечують підготовку та додаткове обладнання транспортних засобів і вантажів згідно з вимогами нормативно-правових актів щодо діяльності відповідного виду транспорту;

забезпечують оптимізацію руху матеріальних потоків від вантажовідправника до вантажоодержувача з метою досягнення мінімального рівня витрат;

здійснюють розрахунки з портами, транспортними організаціями за перевезення, перевалку, зберігання вантажів;

оформляють документи та організовують роботи відповідно до митних, карантинних та санітарних вимог;

надають підготовлений транспорт, який має додаткове обладнання згідно з вимогами, передбаченими законодавством;

надають інші допоміжні та супутні перевезенням транспортно-експедиторські послуги, що передбачені договором транспортного експедирування і не суперечать законодавству.

Водночас відповідно до пункту 31 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 р. № 457, залізниця зобов'язана подавати під завантаження справні, придатні для перевезення відповідного вантажу, очищені від залишків вантажу, сміття, реквізиту, а у необхідних випадках - продезінфіковані вагони та контейнери.

Додаткова підготовка вагонів та контейнерів під завантаження вантажів, що потребують особливих умов перевезення і зберігання, може здійснюватися залізницею на підставі договору за рахунок відправника.

Аналізуючи умови спірного договору, положень наведених актів законодавства, суд приходить до висновку, що зміст отриманої позивачем послуги за договором свідчить про те, що послуга, яка надана ТОВ „СК „Ново-строй” за своїм характером є допоміжною послугою і її надання відповідає нормам законодавства про транспортне експедирування, зокрема, частині 1 статті 929 Цивільного кодексу України, статтям 4, 8 Закону України „Про транспортно-експедиторську діяльність”. При цьому законодавством перелік таких послуг не обмежено. Послуги можуть бути надані експедитором як самостійно, так і з залученням інших підприємств та організацій.

При цьому, пункт 31 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 р. № 457, не обмежує право субєктів господарювання на надання допоміжних послуг, зокрема, послуг з підготовки вагонів до відправки у комерційному відношенні, оскільки таке право передбачено законом (частина 3 статті 8 Закону України „Про транспортно-експедиторську діяльність”). Визначення експедитора, закріплене в статті 1 Закону України „Про транспортно-експедиторську діяльність”, та положення частини 3 статті 4 цього ж Закону не обмежує перелік субєктів господарювання, які можуть надавати транспортно-експедиторські послуги.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно з статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд враховує, що відповідач під час кваліфікації спірного правочину як нікчемного обґрунтував свою позицію виключно з посиланням на довідку ДПІ у Київському районі м. Донецька від 06.08.10 № 6046/15-213/36306840 „Про неможливість проведення перевірки платника податку ТОВ „СК „Ново-строй” з питань підтвердження відомостей, отриманих від контрагентів згідно переліку в таблиці за червень 2010 року” .

В наведеній довідці визначено, що податковим органом за місцем податкового обліку ТОВ „СК „Ново-строй” проведено документальну невиїзну перевірку. Водночас в назві довідки вчинено запис про неможливість проведення перевірки платника податку.

Між тим, пунктом 1.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 р. № 327, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 р. за N 925/11205, (далі Порядок № 327) який був чинним на момент складання довідки, передбачено, що за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства - довідка.

Зміст довідки ДПІ у Київському районі м. Донецька суперечить пункту 1.7 Порядку № 327, згідно з яким факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. Первинні документи під час складання довідки ДПІ у Київському районі м. Донецька не досліджувалися, висновки базуються виключно на даних податкової звітності.

Суд враховує, що відсутність юридичної особи за місцезнаходженням, відсутність у неї складських приміщень, транспортних засобів та інших активів не може обумовити нікчемність всіх правочинів, що укладаються юридичною особою.

Також суд бере до уваги специфіку послуги за спірним договором. На можливість її виконання не може вплинути наявність або відсутність основних фондів у виконавця (складські приміщення, транспортні засоби тощо.).

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що кількість працюючих у ТОВ „СК „Ново-строй” не могла здійснити такий обсяг роботи. В довідці ДПІ у Київському районі м. Донецька визначено, що ТОВ „СК „Ново-строй” мало сім працівників згідно з податковою звітністю у 1 кварталі 2010 року, а спірні послуги були надані в травні 2010 року, тобто у 2 кварталі 2010 року. Крім того, навіть така чисельність не може обумовити неможливість надання такої послуги як огляд залізничних вагонів.

Суд також бере до уваги показання свідка начальника цеху залізничного транспорту позивача ОСОБА_6, який підтвердив обставину фактичного надання послуги ТОВ „СК „Ново-строй” з огляду залізничних вагонів перед відправкою.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду належними та допустимими доказами те, що первинні документи, що містяться у матеріалах справи, є такими, що не відповідають дійсності, тобто, що послуги з підготовки вагонів до відправки у комерційному відношенні не надавалися та те, що договір укладено з метою безпідставного збільшення валових витрат позивача та безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Ці обставини могли бути підтверджені, зокрема вироком суду про визнання осіб, які уклали договір та склали первинні документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, винними у скоєнні відповідних злочинів.

В процесі розгляду справи відповідачем доказів крім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не надано, відомостей про наявність інших доказів, які могли б бути витребувані судом, відповідачем не надавалося.

З огляду на викладене, доводи відповідача про нікчемність правочину договору транспортного експедирування від 04.02.2010 р. № 53 не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Пунктом 1.32 статті 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” передбачено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Виходячи із системного змісту пункту 5.1 статті 5 та пункту 1.32 статті 1 Закону України оподаткування прибутку підприємств”, основною умовою для віднесення до складу валових витрат є подальше використання таких товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності.

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведеного вбачається, що обовязковою умовою віднесення витрат підприємства до складу валових є документальне підтвердження таких витрат та їх звязок з господарською діяльністю платника.

В свою чергу, пунктом 5.11 статті 11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” передбачено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 цього ж Закону метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Акт про надання послуг № 004 від 01.06.2010 р. має наведені реквізити первинного документа, зміст та обсяг господарської операції відображено через визначення конкретних вагонів, одержувачів вантажу, станцій призначення, дат огляду, номери накладних, вагу.

З огляду на викладене, суд бере до уваги як належний та допустимий доказ, який підтверджує обставину надання послуги, акт про надання послуг № 004 від 01.06.2010 р., який спростовує доводи відповідача про те, що послуги фактично не надавалися.

Посилання відповідача на те, що послуги, надані ТОВ „СК „Ново-строй”, не повязані з господарською діяльністю позивача спростовуються доказами, наявними у справі. Між позивачем та Державним підприємством „Донецька залізниця” було укладено договір № 29155 від 01.01.2009 р. про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги (т.1, арк. справи 157-159). Долучені докази свідчать про фактичне виконання умов вказаного договору. Для забезпечення підготовки залізничних вагонів до відправки в комерційному відношенні позивачем був укладений договір транспортного експедирування від 04.02.2010 р. № 53.

Тобто наведені договори (договір перевезення та транспортного експедирування) забезпечують господарську діяльність позивача по реалізації власної продукції, внаслідок якої він отримує дохід.

Аналіз наданих документів та договору свідчить про виконання договірних зобовязань по наданню послуг з підготовки вагонів до відправки у комерційному відношенні, а тому висновок відповідача про порушення позивачем пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” є неправомірним.

Відповідно до пункту 17.1 статті 17 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, який був чинним під час прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, штрафні санкції у розмірах, визначених цією статтею, накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

Неправомірність нарахування позивачеві податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств у сумі 13600 грн. призводить до неправомірності застосування до позивача штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» в сумі 2720 грн.

Суд враховує, що вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.

З огляду на наведене, податкове повідомлення-рішення № 00016215440/0 від 12.10.2010 р., яким позивачу за порушення пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств в загальній сумі 16320 грн., у тому числі за основним платежем 13600 грн., за штрафними фінансовими санкціями 2720 грн., підлягає визнанню протиправним, а позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Стосовно спірного податкового повідомлення-рішення № 0001531640/0 від 12.10.2010 р., яким позивачу за порушення підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в загальній сумі 15232 грн., у тому числі за основним платежем 10880 грн., за штрафними фінансовими санкціями 4352 грн. (т. 1, арк. справи 11) суд враховує наступне.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Таким чином, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку.

В контексті спірних правовідносин таким фактором є фактичне надання ТОВ „СК „Ново-строй” послуги з підготовки вагонів до відправки у комерційному відношенні у межах господарської діяльності позивача.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Суд враховує, що наявність податкових накладних є обовязковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Від встановлення цієї обставин залежить оцінка податкових накладних як правової підстави для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

ТОВ „СК „Ново-строй” як зареєстрованим платником податку на додану вартість виписана податкова накладна від 01.06.2010 р. № 268/001, якою підтверджується поставка послуг з підготовки вагонів до відправки у комерційному відношенні за договором № 53 від 04.02.2010 р., обсяг поставки складає 54400 грн., без урахування податку на додану вартість, податок на додану вартість складає 10880 грн. (т. 1, арк. справи 67).

Податкова накладна від 01.06.2010 р. № 268/001 відображена в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних .

Спірна сума податкового кредиту з податку на додану вартість в розмірі 108880 грн. відображена позивачем в додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість „Розшифровка податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів”.

Обставина фактичної поставки послуг підтверджується окрім податкової накладної, також первинними документами та показаннями свідка, що свідчать про придбання послуги позивачем з підготовки вагонів до відправки у комерційному відношенні в межах власної господарської діяльності

Суд бере до уваги, що станом на 01.11.10 відсутнє відхилення податкового кредиту з податку на додану вартість позивача в сумі 10880 грн. за червень 2010 року з податковим зобовязанням з податку на додану вартість ТОВ „СК „Ново-строй”, про що свідчить звітна форма „Деталізована інформація по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України” (т. 2, арк. справи 47).

Таким чином, висновок відповідача про порушення позивачем підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” є неправомірним.

Неправомірність нарахування позивачеві податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 10880 грн. призводить до неправомірності застосування до позивача штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» в сумі 4352 грн.

З огляду на викладене, податкове повідомлення-рішення № 0001531640/0 від 12.10.2010 р., яким позивачу за порушення підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в загальній сумі 15232 грн., у тому числі за основним платежем 10880 грн., за штрафними фінансовими санкціями 4352 грн., підлягає визнанню протиправним, а позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Разом з цим, суд вважає, що не підлягають задоволенню позовні вимоги про скасування спірного податкового повідомлення рішення, оскільки рішення субєкта владних повноважень є скасованим з моменту набрання постановою законної сили, тобто лише на майбутнє.

З урахуванням вищевикладеного, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 254Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

постановив :

Позовні вимоги, Товариства з обмеженою відповідальністю «Кнауф Гіпс Донбас» до Артемівській обєднаній державній податковій інспекції особа на стороні позивача ТОВ „СК „Ново-строй” про визнання протиправними та скасування податкові повідомлення рішення від 12.10.10 №00016215440/0 та №0001531640/0, задовольнити частково.

Визнати протиправними податкові повідомлення рішення від 12.10.10 №00016215440/0 яким визначено суми податкового зобовязання з податку на прибуток у сумі 16320 грн. та №0001531640/0 яким визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 15232,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частину 01 березня 2011 року в присутності представників сторін.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кнауф Гіпс Донбас» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 гривні 70 копійок.

Постанову у повному обсязі складено 05 березня 2011 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Шинкарьова І.В.