Рішення № 14180582, 12.03.2011, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Справа № 2-530

2011р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2011р. Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Ніколової І.С.,

при секретарі Бєлінськой А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства «Запорізький автомобілебудівний завод»про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач зазначив, що наказом №57а від 05.07.1994р. його було прийнято на роботу у госпрозрахунковий підрозділ «АвтоЗАЗ-Мотор»Закритого акціонерного товариства «Запорізький автомобілебудівний завод»майстром інструментального виробництва, наказом №219 від 14.10.1996р. по підприємству переведено заточувальником, зайнятим на точінні, різанні металевих виробів і інструмента абразивними кругами сухим способом 5 розряду, а наказом №39/к від 31 травня 2010р. звільнено з займаної посади за п.1. ст.40 КЗпП України за скороченням штатів.

Вважає своє звільнення незаконим, оскільки, поперше, він має вищу освіту та 16 років безперервного виробничого стажу на підприємстві, а три інші працівники його відділу є пенсіонерами; по-друге, на утриманні позивача знаходиться неповнолітня дочка ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, мати якої померла ІНФОРМАЦІЯ_2, тобто він є одиноким батьком й інших осіб з самостійним заробітком в родині позивача немає.

Просить поновити його на роботі на посаді заточувальника, зайнятого на точінні, різанні металевих виробів і інструмента абразивними кругами сухим способом 5 розряду, стягнути з відповідача компенсацію за час вимушеного прогулу з 01.06.2010 по 10.06.2010р.р. в сумі 267грн 04коп та моральну шкоду в сумі 3000грн, оскільки незаконне звільнення призвело до моральних страждань, порушення нормальних життєвих звязків та вимагало додаткових зусиль для організації його життя.

В ході судового розгляду позовні вимоги уточнив, остаточно просить стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.06.2010 по 24.11.2010р.р. в сумі 4172грн 50коп, інші вимоги не змінював.

Представник відповідача позов не визнала, надала суду письмові заперечення на позов, суду пояснила, що дійсно позивача наказом №57а від 05.07.1994р. прийнято на роботу у госпрозрахунковий підрозділ «АвтоЗАЗ-Мотор»Закритого акціонерного товариства «Запорізький автомобілебудівний завод»майстром інструментального виробництва, наказом №219 від 14.10.1996р. по підприємству переведено заточувальником, зайнятим на точінні, різанні металевих виробів і інструмента абразивними кругами сухим способом 5 розряду, а наказом №39/к від 31 травня 2010р. звільнено з займаної посади за п.1 ст.40 КЗпП України за скороченням штатів.

Вважає, що провини підприємства у незаконному звільненні позивача немає.

Процедура його звільнення з роботи за скороченням штатів дотримана, про обставини, що надають позивачу переважне право залишення на роботі (наявніть на утриманні дитини), підприємство дізналося лише після звернення його до суду.

На думку представника відповідача, відсутність вини звільняє підприємство від відповідальності за незаконне звільнення працівника, зокрема стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Але, враховуючі наявність цих обставин, відповідач самостійно прийняв рішення щодо поновлення позивача на попередній роботі, в зв'язку з чим був виданий наказ №38/к від 14.12.2010р.

Позивачу були надіслані копія цього наказу та лист №434/216 від 14.12.10р. де запропоновано з'явитися на роботу, які він отримав 20.12.2010р., але дотепер на роботу не вийшов.

Суд, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Закрите акціонерне товариство «Запорізький автомобілебудівний завод», є юридичною особою, відповідно, належним відповідачем по справі, що сторонами визнається і в силу положень ч.1 ст.61 ЦПК України доказуванню не підлягає.

Строк звернення до суду з заявленими вимогами позивачем не пропущений.

Судом встановлено, що наказом №57а від 05.07.1994р. позивача було прийнято на роботу у госпрозрахунковий підрозділ «АвтоЗАЗ-Мотор»Закритого акціонерного товариства «Запорізький автомобілебудівний завод»майстром інструментального виробництва, наказом №219 від 14.10.1996р. по підприємству переведено заточувальником, зайнятим на точінні, різанні металевих виробів і інструмента абразивними кругами сухим способом 5 розряду, а наказом №39/к від 31 травня 2010р. звільнено з займаної посади за п.1 ст.40 КЗпП України за скороченням штатів, що підтверджується копією трудової книжки позивача та копіями відповідних наказів.

Позивач вважає своє звільнення незаконим, оскільки, поперше, він має вищу освіту та 16 років безперервного виробничого стажу на підприємстві, а три інші працівники його відділу є пенсіонерами; по-друге, на його утриманні знаходиться неповнолітня дочка ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, мати якої померла ІНФОРМАЦІЯ_2, тобто він є одиноким батьком й інших осіб з самостійним заробітком в родині позивача немає, через що просить поновити його на роботі на посаді заточувальника, зайнятого на точінні, різанні металевих виробів і інструмента абразивними кругами сухим способом 5 розряду, стягнути з відповідача компенсацію за час вимушеного прогулу 01.06.2010 по 24.11.2010р.р. в сумі 4172грн 50коп, та моральну шкоду в сумі 3000грн.

Розглядаючи справу, суд зобовязаний встановити наявність тих підстав, що зазначені в п.1 ст.40 КЗпП України, обговорювати їх доцільність чи необхідність неможливо, бо це право надане лише самому підприємству.

Судом встановлені і наказами №41 від 15.03.2010р. по Закритому акціонерному товариству «Запорізький автомобілебудівний завод», та №39 від 15.03.2010р. по госпрозрахунковому підрозділу «АвтоЗАЗ-Мотор»Закритого акціонерного товариства «Запорізький автомобілебудівний завод»та штатними розкладами в матеріалах справи підтверджені зміни в організації праці та виробництва, скорочення чисельності та штату працівників.

За цими цими наказами посада, яку обіймав позивач, була виключена зі штатного розкладу, про що його було повідомлено, однак від підпису про ознайомлення позивач відмовився, що підтверджується актом від 24.03.2010р. в матеріалах справи.

На виконання цих наказів було видано розпорядження №15 від 24.03.2010р. про створення відповідної комісії.

24.03.2010р. позивачу було надано попередження про те, що його посада скорочена та йому запропоновано надати необхідні дані та документи, які б свідчили б про його переважне право на залишення на роботі, з яким він був ознайомлений .

З цим попередженням позивач був ознайомлений та від підпису на ньому відмовився, про що був складений акт, необхідних даних та документів, які б свідчили б про його переважне право на залишення на роботі, відповідачу не надав.

При скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. На підтвердження цього факту мають бути надані будь-які документи, що підтверджують ці обставини. Окрім цього, однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці визнається дисциплінованість працівникам, наявність дисциплінарного стягення.

До часу проведення змін у організації праці та виробництву, за штатним розкладом МСК госпрозрахункового підрозділу «АвтоЗАЗ-Мотор», затвердженого Правлінням Закритого акціонерного товариства «Запорізький автомобілебудівний завод»18.02.2009р., посаду заточувальника по точці, різці металевих виробів і інструменту абразивними кругами 5р. займали три працівника позивач, ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

ОСОБА_1 систематично порушував трудову дисципліну, про що по підприємству видавалися накази №117 від 24.11.2009р. про оголошення догани та позбавлення премії за скоєння прогулу; розпорядження №45 від 13.05.2010р. про позбавлення премії; розпорядження №34 від 14.04.2009р. про позбавлення премії; розпорядження №27 від 14.04.08р. про позбавлення премії, копії яких долучені до матеріалів справи.

Колеги позивача, навпаки, неодноразово заохочувалися та преміювалися, що підтверджується копіями відповідних наказів в матеріалах справи .

На підставі зазначеного підприємством був зроблений висновок, що переважне право на залишення на роботі має бути надано колегам позивача.

24.03.2010р. в присутності позивача відбулося засідання комісії, яка не знайшла перешкод щодо його звільнення. Будь-яких заперечень щодо свого звільнення або заяв про наявність підстав перешкоджаючих звільненню, він не надав, з протоколом засідання був ознайомлений та від підпису відмовився, про що складений акт від 24.03.2010р.

У звязку з відсутністю вакансій, запропонувати іншу роботу на підприємстві ОСОБА_1 на час попередження про звільнення, не було можливо, про що був складений акт від 24.03.2010р.

27 травня 2010р. на підприємстві зявилася можливість запропонувати позивачу іншу роботу.

Від запропонованої роботи він відмовився, про що складено акт №67 від 27.05.2010р.

На виконання вимог ст. 43 КЗпП України щодо обовязкової згоди профспілки на звільнення працівника протоколами №7 від 14.04.2010р. та протоколами №8 від 11.05.2010р. була отримання згода профспілкової організації госпрозрахункового підрозділу «АвтоЗАЗ-Мотор»Закритого акціонерного товариства «Запорізький автомобілебудівний завод»на звільнення ОСОБА_1 з підстав п.1 ст.40 КЗпП України.

31 травня 2010р. був виданий наказ №39/к про звільнення ряда працівників госпрозрахункового підрозділу «АвтоЗАЗ-Мотор»Закритого акціонерного товариства «Запорізький автомобілебудівний завод»по п.1. ст.40 КЗпП України, зокрема, позивача.

З наказом про звільнення позивач був ознайомлений та від підпису про ознайомлення відмовився, про що складено акт №67 від 27.05.10р.

Про наявність у позивача малолітньої дитини відповідачу відомо не було, що в судовому засіданні позивач не заперечував.

В матеріалах справи наявна постанова 14.04.2010р. засідання профкому ППО ГРП «АвтоЗАЗмотор», де зазначено, що позивач зявився на засідання профкому, де розглядалося питання про надання згоди на його звільнення, і зазначив, що він втомлюється на роботі, йому потрібен відпочинок в робочий час, і рішення профкому з приводу його скорочення не викликає в нього цікавості.

Крім того, в матеріалах справи є особові картки позивача, заповнені 16.02.2005р., з зазначенням його сімейного стану неодружений, наявність інших членів родини немає.

Але враховуючі наявність цих обставин, відповідач самостійно прийняв рішення щодо поновлення позивача на попередній роботі, в зв'язку з чим був виданий наказ №38/к від 14.12.2010р.

Позивачу були надіслані копія цього наказу та лист №434/216 від 14.12.10р. де запропоновано з'явитися на роботу, які він отримав 20.12.2010р., але дотепер на роботу не вийшов.

Аналізуючи викладене, суд приходить до наступного.

Наявність підстав, що зазначені в п.1 ст.40 КЗпП України, судом встановлені та матеріалами справи підтверджені.

Судом також встановлено, що посада позивача підлягала скороченню.

Його посилання на наявність тривалого безперервного стажу на підприємстві та пенсійний вік інших працівників його цеху, суд не бере до уваги, оскільки основним критерієм при вирішенні питання про залишення на роботі є висока працездатність та кваліфікація.

Судом встановлено, що позивач систематично порушував трудову дисципліну, що підтверджується наступними документами:

-наказ ГРП «АвтоЗАЗ-Мотор»№117 від 24.11.09р. про обявлення догани та позбавлення премії ОСОБА_1 за скоєння прогулу;

-розпорядження №45 від 13.05.10р. позбавлення премії;

-розпорядження №34 від 14.04.09р. позбавлення премії;

-розпорядження №27 від 14.04.08р. позбавлення премії.

І навпаки, ОСОБА_3 неодноразово преміювалася, їй оголошувалася подяка за організацію високого рівня виробництва, досягнення особистого професійного майстерності та кваліфікації:

-наказ-постанова №107 від 22.09.98р. ГРП «АвтоЗАЗ-Мотор» ОСОБА_3 нагороджена грамотою;

-наказ-постанова №191 від 20.09.01р. ЗАТ «ЗАЗ»ОСОБА_3 вручена почесна грамота

-наказ ЗАТ «ЗАЗ»№103 від 18.03.05р. обявлена подяка.

ОСОБА_4 теж неодноразово був нагороджений за високі досягнення у праці, а саме:

-наказ-постанова ЗАТ «ЗАЗ»№943-к від 3.09.07р. обявлена подяка та надана грошова винагорода

-наказ-постанова №1401-к від 1.09.09р. обявлена подяка.

Тому відповідачем при вирішенні питання про вивільнення позивача за скороченням штатів зазначена в п.3 ч.2 ст.42 КЗпП України обставина була врахована.

Разом з тим судом встановлено, що в позивача мається малолітня дочка ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.14), мати якої ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.15).

Про наявність цієї обставини відповідачу на момент звільнення позивача було невідомо, що позивачем не оспорюється та матеріалами справи підтверджується.

Однак наявність малолітньої дитини і відсутність в родині позивача інших осіб з самостійним заробітком є обставинами, що надають позивачу переважне право залишення на роботі, за положеннями ч.1 ст.42 КЗпП України.

Тому позивача слід поновити на роботі, оскільки на розгляді цих вимог він наполягає, не дивлячись на його добровільне поновлення відповідачем за наказом №38/к від 14.12.2010р.

Відповідно положень ст. 235 КЗпП України та п. 32 Постанови Пленуму Верховного суду №9 від 06.11.1992р. «Про практику розгляду судами трудових спорів»оплаті підлягає вимушений прогул. При присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

Згідно довідки №080310725 від 20.12.2010р., в період з липня 2010 по листопад 2010р.р. включно позивач отримав допомогу по безробіттю в сумі 3225грн.

Просить суд стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.06.2010 по 24.11.2010р.р. в сумі 4172грн 50коп, без врахування отриманих в центрі зайнятості коштів.

Суд вважає, що слід стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.06.2010 по 24.11.2010р.р. в сумі 947грн 50коп, з зарахуванням отриманої в цей період допомоги по безробіттю, оскільки вона не підлягає зарахуванню тільки у випадку затримки остаточного розрахунку при звільненні працівника за положеннями ст.117 КЗпП України, а в спірному випадку з позивачем остаточний розрахунок проведено своєчасно і в повному обсязі, що сторонами визнається і не оспорюється.

В задоволенні вимог позивача про стягнення моральної шкоди в сумі 3000грн суд вважає за необхідне відмовити у повному обсязі.

Так, за вимогами ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суму моральної шкоди позивач мотивував тим, що незаконне звільнення його з роботи призвело до моральних страждань, порушення нормальних життєвих звязків та вимагало додаткових зусиль для організації його життя.

Однак не надав суду жодних доказів цього.

Крім того, за довідкою №264 від 04.06.2010р. Закритого акціонерного товариства «Запорізький автомобілебудівний завод», позивачу в листопаді 2009р. нарахована заробітна плата в сумі 913грн 91коп, грудень 2009р. 716грн 78коп, в січні 2010р. 351грн 50коп, в лютому 2010р. 468грн 67коп, в березні 2010р. 674грн 27коп, 761грн 40коп, всього за півроку 3886грн 53коп.

Мелітопольським міським центром зайнятості позивачу виплачена допомога по безробіттю: в липні 2010р. - 600грн, в серпні 2010р. 600грн, в вересні 2010р. 665грн, в жовтні 2010р. 680грн, в листопаді 2010р. 680грн., всього 3225грн.

Таким чином, позивачу виплачувалася допомога по безробіттю, яка практично дорівнює його заробітку під час роботи на підприємстві. Крім того, йому при звільненні виплачена вихідна допомога в розмірі 1427грн 85коп., що підтверджується зазначеною довідкою.

Враховуючи наведені суми, неможливо встановити, що через брак коштів позивач зазнав моральних страждань, порушення нормальних життєвих звязків та вимагало додаткових зусиль для організації його життя.

Більш того, слід враховувати й той факт, що до звільнення позивача з роботи за скороченням штатів призвело ненадання саме ним відомостей про його сімейний стан як перед звільненням, так і за час працевлаштування, хоча йому пропонувалося це зробити і під час заповнення особистих карток за його підписом як в 2005р., так і перед звільненням.

Крім того, слід врахувати ще й те, що відповідач добровільно поновив позивача на роботі ще 14.12.2010р., однак останній дотепер не приступив до праці, хоча наказ про своє поновлення отримав особисто, чого не заперечує, тобто порушені незаконним звільненням права ОСОБА_2 як працівника поновлені ще в грудні 2010р., він мав можливість працювати, поновити свої нормальні життєві звязки, але причин невиходу на роботу пояснити суду не може.

Через викладене суд вважає в задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди відмовити.

Таким чином, позов слід задовольнити частково, поновивши позивача на роботі, стягнувши з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.06.2010 по 24.11.2010р.р. в сумі 947грн 50коп, з зарахуванням отриманої в цей період допомоги по безробіттю, а також судові витрати по справі пропорційно сумі задоволених позовних вимог - 51грн судового збору на користь держави та 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення слухання справи на користь ТУ ДСА України.

Керуючись ч.1 ст.40, ст.235 КЗпП України, Постановою Пленуму Верховного суду України „Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” №13 від 24 грудня 1999р., п. 32 Постанови Пленуму Верховного суду №9 від 06.11.1992р. «Про практику розгляду судами трудових спорів», Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995р. „Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати”, ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства «Запорізький автомобілебудівний завод»про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкодизадовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 на посаді заточувальника, зайнятого на точінні, різанні металевих виробів і інструмента абразивними кругами сухим способом 5 розряду госпрозрахункового підрозділу «АвтоЗАЗ-Мотор»Закритого акціонерного товариства «Запорізький автомобілебудівний завод».

Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Запорізький автомобілебудівний завод», розташованого в м.Запоріжжя по вул.Леніна, 8, р/р 260022475 у ЗОД «РайффайзенБанкАваль»м Запоріжжя МФО 313827, ЄДРПОУ 25480917, на користь ОСОБА_1, мешкає: АДРЕСА_1, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.06.2010 по 24.11.2010р.р. в сумі 947 гривень 50 копійок, та судові витрати по справі - судовий збір в сумі 51 гривня на користь держави, витрати на інформаційно-технічне забезпечення справи в сумі 120 гривень.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в межах одного місяця підлягає негайному виконанню.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана апеляційному суду Запорізької області через Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: