Рішення № 141619683, 19.11.2026, Господарський суд Київської області

Дата ухвалення
19.11.2026
Номер справи
911/1521/26
Номер документу
141619683
Форма судочинства
Господарське
Компанії, зазначені в тексті судового документа
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" листопада 2026 р. м. Київ Справа № 911/1521/26

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЄВРО АКВА (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 37-41)

до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

про стягнення 130351,18 грн. заборгованості,

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ЄВРО АКВА (далі позивач, ТОВ ЄВРО АКВА) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 (далі відповідач, ОСОБА_1 ) про стягнення 130351,18 грн. заборгованості за договором поставки товару № 30096 від 25.03.2025 р., у тому числі - 96481,08 грн. основного боргу, 17651,37 грн. пені, 4675,61 грн. інфляційних втрат, 11543,12 грн, 20% річних. Також позивач просив суд стягнути з відповідача судові витрати в сумі 13162,40 грн.

В обґрунтування вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору поставки товару № 30096 від 25.03.2025 р., укладеного нею як фізичною особою-підприємцем, в частині сплати вартості поставленого позивачем товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість.

Беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет, підстави позову і обраний позивачем спосіб захисту, а також категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, зважаючи на заявлене позивачем клопотання про розгяд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та заявлену у даному спорі ціну позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд дійшов висновку, що справа за поданою позовною заявою підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 01.06.2026 р. було відкрито провадження у даній справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено сторонам строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

Вказану ухвалу було отримано позивачем та відповідачем 01.06.2026 р., що підтверджується довідками про доставку електронного листа в системі ЄСІТС.

У строк, встановлений ч. 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, клопотань від сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не надходило.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 161 ГПК України до заяв по суті справи належать відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив.

15.06.2026 р. до Господарського суду Київської області через систему Електронний суд від відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 15.06.2026 р. (вх. № 10478/26 від 15.06.2026 р.), в якому відповідач не заперечує факту існування господарських правовідносин із позивачем за договором та зазначає, що позивач посилається, зокрема, на акт звірки взаємних розрахунків станом на 29.12.2025 р., однак зазначений акт звірки відповідачем не підписаний. При цьому, відповідач просить суд критично дослідити кожну видаткову накладну на предмет наявності підпису уповноваженої особи відповідача та повноважень особи, яка приймала товар. Окрім того, пункт 5.3 договору, яким встановлено пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, не містить умови про інший (триваліший) період нарахування пені, тому до спірних правовідносин застосовується шестимісячне обмеження нарахування пені, встановлене ч. 6 ст. 232 ГК України. Вимога про стягнення 20% річних більш ніж у шість разів перевищує визначений законом розмір (3% річних) і у поєднанні з пенею у розмірі подвійної облікової ставки НБУ та інфляційними втратами призводить до покладення на відповідача явно непропорційного тягаря відповідальності. Окрім того, відповідач просить суд зменшити розмір пені та процентів річних, що підлягають стягненню, адже відповідач протягом дії договору здійснила оплати на загальну суму 137475,52 грн., що свідчить про сумлінне ставлення до виконання зобов`язань та відсутність умислу на ухилення від оплати, господарська діяльність відповідача фактично припинена, дохід від підприємницької діяльності відсутній, що об`єктивно зумовило неможливість своєчасних розрахунків. Натомість позивачем не надано жодних доказів понесення реальних збитків унаслідок прострочення оплати, сукупний розмір нарахувань (пеня, 20% річних, інфляційні втрати разом 33870,10 грн.) становить понад 35% від суми основного боргу, що є явно непропорційним, зобов`язання порушено в умовах дії воєнного стану та зумовлених ним об`єктивних економічних труднощів для малого бізнесу. Крім того, на підставі ст.ст. 256, 258, 267 Цивільного кодексу України відповідач заявляє про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені (спеціальна позовна давність в один рік) у частині, нарахованій поза межами річного строку, що передував зверненню позивача до суду.

19.06.2026 р. до Господарського суду Київської області через систему Електронний суд від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву б/н від 19.06.2026 р. (вх. № 10884/26 від 19.06.2026 р.), за змістом якої позивач зазначав, що ним не було не подано жодного акта звірки до матеріалів справи та він не посилався на нього як на доказ наявності чи розміру заборгованості. Здійснення відповідачем оплат за поставлений товар після його отримання за відповідними видатковими накладними свідчить про прийняття ним результатів відповідних господарських операцій та підтверджує, що особи, які здійснювали приймання товару, діяли від імені та в інтересах саме відповідача. Така поведінка самого відповідача є фактичним визнанням повноважень зазначених осіб на прийняття товару, а тому доводи про необхідність надання інших доказів таких повноважень мають виключно формальний характер та не спростовують факту здійснення поставок. Відповідач обґрунтовує свою позицію щодо шестимісячного строку нарахування пені посиланням на ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, разом з тим, прострочення виконання грошових зобов`язань, за яке позивачем нараховано пеню, виникло вже після втрати чинності Господарським кодексом України, тоді як нарахування пені у даній справі розпочинається з 30.08.2025 р., відтак посилання відповідача на положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України є безпідставним, при цьому й сам договір не містить положень щодо обмеження строку нарахування пені або припинення її нарахування після спливу певного періоду прострочення. Окрім того, укладаючи договір, сторони вільно та добровільно погодили його умови щодо розміру відсотків річних, тому сам по собі факт перевищення погодженого сторонами розміру процентів річних над розміром, визначеним законом, не свідчить про неправомірність такої умови договору та не є підставою для її невиконання чи зміни судом. Окрім того, позивач зазначає, що відповідач не навела та не довела існування виняткових обставин, які б могли бути підставою для зменшення заявлених позивачем до стягнення пені та 20 % річних.

25.06.2026 р. до Господарського суду Київської області через систему Електронний суд від позивача надійшли додаткові пояснення у справі б/н від 25.06.2026 р. (вх. № 11263/26 від 25.06.2026 р.), за змістом яких останній зазначає, що у відзиві відповідач не лише не заперечувала факт поставки товару за видатковими накладними №№ ХАЛ-079813, ХАЛ-094953, ХАЛ-097106, ХАЛ-097184 та ХАЛ-102517, а й взагалі не ставила під сумнів отримання товару за будь-якою конкретною поставкою. Якщо б відповідач дійсно вважала, що товар за певними видатковими накладними фактично нею не отримувався, саме ця обставина мала б бути прямо зазначена у відзиві як одна з основних підстав заперечень проти позову. Також позивач зазначає, що у запереченнях відповідач стверджує, що товар за зазначеними нею видатковими накладними не оплачувався, водночас щодо видаткової накладної № ХАЛ-079813 відповідач сама зазначає залишок 5060,68 грн., тобто фактично визнає, що зазначена накладна була частково погашена. Більше того, загальна сума видаткових накладних №№ ХАЛ-079813, ХАЛ-094953, ХАЛ-097106, ХАЛ-097184 та ХАЛ-102517 становить 41413,20 грн., тоді як у запереченнях відповідач просить відмовити у задоволенні позову в частині 40473,40 грн. Різниця між зазначеними сумами складає 939,80 грн та повністю відповідає сумі часткового погашення видаткової накладної № ХАЛ-079813, яке було враховано позивачем при розрахунку заборгованості.

02.07.2026 р. до Господарського суду Київської області через систему Електронний суд від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі б/н від 02.07.2026 р. (вх. № 11619/26 від 02.07.2026 р.), в яких відповідач зазначає про оспорювання доведеності розміру боргу за такими видатковими накладними, товар за якими не оплачувався: ВН № ХАЛ-094953 на суму 8647,20 грн.; ВН № ХАЛ-097106 на суму 6747,12 грн.; ВН № ХАЛ-097184 на суму 15638,16 грн.; ВН № ХАЛ-102517 на суму 4380,24 грн. Окрім того, відповідач вказує, що позивачем не надано детального поденного розрахунку пені за кожною видатковою накладною, що унеможливлює перевірку правильності визначення бази та періоду нарахування.

02.07.2026 р. до Господарського суду Київської області через систему Електронний суд від відповідача надійшло клопотання б/н від 02.07.2026 р. (вх. № 11619/26 від 02.07.2026 р.) про долучення доказів щодо тяжкого майнового стану відповідача, а саме - копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осібпідприємців та громадських формувань про припинення підприємницької діяльності ФОП Деркач С.С., податкової декларації платника єдиного податку (за останній податковий період у зв`язку з припиненням), квитанції № 2 від 05.02.2026 р. про прийняття податкової декларації платника єдиного податку, довідки АТ КБ «ПриватБанк» про закриття рахунків № 260702SU04125000 від 02.07.2026 р., довідки АТ КБ «ПриватБанк» про поточний стан рахунку № 260624SU00063901 від 24.06.2026 р.

У відповідності з приписами ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає дану справу за наявними в ній на час ухвалення рішення матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

25.03.2025 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю ЄВРО АКВА (постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Деркач Світланою Степанівною, (покупець), яка відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань припинила підприємницьку діяльність 30.01.2026 р., був укладений договір поставки № 30096 (далі договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник взяв на себе зобов`язання продавати та поставляти, а покупець купувати та оплачувати на умовах та у порядку, визначених цим договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в додатках (специфікаціях) або накладних, що засвідчують прийом-передачу товару від постачальника до покупця та є невід`ємними частинами цього договору.

Згідно з пунктом 3.3 договору покупець зобов`язаний оплачувати кожну партію переданого постачальником товару протягом (але не пізніше) 21 (двадцяти одного) календарного дня з моменту передачі такої партії товару.

Пунктом 5.3 договору визначено, що у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару покупець зобов`язаний сплатити на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару за кожний день прострочення платежу та, окрім того, 20% річних.

Як зазначав позивач, на виконання умов договору ТОВ ЄВРО АКВА здійснило поставку товару відповідачу на загальну суму 233956,60 грн., що підтверджується видатковими накладними від 15.04.2025 р. № ХАЛ-039302 на суму 18152,00 грн.; від 08.05.2025 р. № ХАЛ-049330 на суму 18817,48 грн.; від 09.05.2025 р. № ХАЛ-049731 на суму 6544,00 грн.; від 24.05.2025 р. № ХАЛ-056259 на суму 25514,64 грн.; від 14.06.2025 р. № ЗАЛ-065590 на суму 15822,60 грн.; від 03.07.2025 р. № ХАЛ-072842 на суму 2494,80 грн.; від 05.07.2025 р. № ХАЛ-073869 на суму 16060,20 грн.; від 11.07.2025 р. № ХАЛ-076505 на суму 7407,36 грн.; від 18.07.2025 р. № ХАЛ-079813 на суму 6000,48 грн.; від 25.07.2025 р. № ХАЛ-082135 на суму 4825,44 грн.; від 26.07.2025 р. № ХАЛ-083043 на суму 20898,48 грн. (з урахуванням викресленої позиції № 1); від 08.08.2025 р. № ХАЛ-088315 на суму 18338,40 грн.; від 08.08.2025 р. № ХАЛ-088331 на суму 7981,20 грн.; від 23.08.2025 р. № ХАЛ-094953 на суму 8647,20 грн.; від 29.08.2025 р. № ХАЛ-097106 на суму 6747,12 грн.; від 29.08.2025 р. № ХАЛ-097184 на суму 15638,16 грн.; від 02.09.2025 р. № ХАЛ-098015 на суму 4380,24 грн.; від 09.09.2025 р. № ХАЛ-101575 на суму 15591,96 грн. (з урахуванням викресленої позиції № 3); від 11.09.2025 р. № ХАЛ-102517 на суму 4380,24 грн.; від 12.09.2025 р. № ХАЛ-103183 на суму 9714,60 грн., копії яких містяться в матеріалах справи.

Відповідно до виписки з рахунку ТОВ ЄВРО АКВА в АТ ОТП БАНК відповідач здійснила часткову оплату поставленого за вказаним договором товару на загальну суму 137475,52 грн.

Оскільки станом на час звернення позивача до суду відповідач повністю не розрахувалася з позивачем за поставлений товар, останній і звернувся з даним позовом до суду.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені у даній справі позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Слід зазначити, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ст. 628 Цивільного кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Заперечуючи проти позову, відповідач оспорює доведеність наявності розміру боргу за видатковими накладними № ХАЛ-094953 на суму 8647,20 грн., № ХАЛ-097106 на суму 6747,12 грн., № ХАЛ-097184 на суму 15638,16 грн., № ХАЛ-102517 на суму 4380,24 грн.

Слід зазначити, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно, цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів, видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Така позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 р. у справі № 917/1307/18, від 18.03.2020 р. у справі № 129/1033/13-ц.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. Обов`язок (тягар доказування обставин) покладається на особу, яка посилається на ці обставини (постанови Верховного Суду від 27.02.2019 р. у справі № 922/1163/18, від 29.08.2018 р. у справі № 909/105/15, від 29.08.2018 р. у справі № 910/23428/17, від 31.01.2018 р. у справі № 10/8763/17).

Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Крім того, Верховним Судом неодноразово зазначалось, що при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 р. у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 р. у справі № 904/1103/20 та від 25.06.2020 р. у справі № 924/266/18.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є надати саме ту кількість доказів, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стаття 79 Господарського процесуального кодексу України містить такий стандарт доказування як вірогідність доказів, який підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач і відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї їх кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тобто, тлумачення змісту згаданої вище ст. 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Суд відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 р. у справі № 129/1033/13-ц та постановах Верховного Суду від 02.10.2018 р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 р. у справі № 917/1307/18, від 21.12.2020 р. у справі № 916/401/17.

Дослідивши матеріали справи, суд зазначає, що всі видаткові накладні, за якими здійснено поставку, були підписані з боку покупця, однак різними особами. При цьому, з матеріалів справи вбачається, що видаткові накладні № ХАЛ-094953 на суму 8647,20 грн., № ХАЛ-097106 на суму 6747,12 грн., № ХАЛ-097184 на суму 15638,16 грн., № ХАЛ-102517 на суму 4380,24 грн., які оспорюються відповідачем, містять той же підпис, що і видаткова накладна № ХАЛ-079813 на суму 6000,48 грн., яка відповідачем не оспорюється, що, за висновком суду, дає підстави вважати доведеними факти поставки за видатковими накладними № ХАЛ-094953 на суму 8647,20 грн., № ХАЛ-097106 на суму 6747,12 грн., № ХАЛ-097184 на суму 15638,16 грн., № ХАЛ-102517 на суму 4380,24 грн.

Окрім того, відповідно до наданих відповідачем заперечень, решта видаткових накладних відповідачем не оспорюється.

При цьому, суд відхиляє посилання відповідача на те, що акт звіряння взаємних розрахунків не підписаний з боку відповідача, адже його позивачем до матеріалів справи не надано.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору ТОВ ЄВРО АКВА здійснило поставку товару відповідачу на загальну суму 233956,60 грн., однак, зазначений товар був оплачений частково у сумі 137475,52 грн.

Доказів у спростування зазначеної обставини відповідачем до матеріалів справи не надано.

Отже, факт порушення відповідачем зобов`язань за договором судом встановлений та по суті відповідачем не спростований.

З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача 96481,08 грн. основної заборгованості за договором поставки товару № 30096 від 25.03.2025 р. є доведеною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Окрім того, позивач просив стягнути з відповідача 4675,61 грн. інфляційних втрат за період з вересня 2025 року по березень 2026 року та 11543,12 грн. 20% річних за період з 30.08.2025 р. по 05.05.2026 р., нарахованих на загальну суму 91419,12 грн. за кожною видатковою накладною.

Як зазначалося вище, згідно з п. 3.3 договору покупець зобов`язаний оплачувати кожну партію переданого постачальником товару протягом (але не пізніше) 21 (двадцяти одного) календарного дня з моменту передачі такої партії товару, а в пункті 5.3 договору визначено, що у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару, покупець зобов`язаний сплатити на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару за кожний день прострочення платежу та, окрім того, 20% річних.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд візначає, що у відповідності з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними.

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною другою статті 625 ЦК України конкретизовано передбачений статями 536 та 693 цього Кодексу обов`язок покупця сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами з визначенням додаткового зобов`язання боржника на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною другою статті 625 ЦК України сторонам договору надано можливість визначення розміру процентів саме у річних, а не у будь-який інший спосіб, обумовлений у договорі, та обмеження свободи сторін в укладенні договору щодо визначення іншої методики нарахування процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами згідно зі статями 693, 536, 625 ЦК України.

Системний аналіз частини другої статті 536, частини другої статті 625 та статті 627 ЦК України дає змогу дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими коштами. Однак диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням частини другої статті 625 ЦК України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не у будь-який інший спосіб обчислення процентів за умовами договору.

Отже, законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2020 р. у справі № 922/3578/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.07.2020 р. у справі № 910/14180/18, від 14.01.2019 у справі № 910/3777/18, від 11.10.2018 р. у справі № 911/3847/17.

Приписами ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням зазначеного, у даному випадку розмір відсотків річних за умовами договору було збільшено сторонами, що не протирічить вимогам законодавства.

Судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків 20% річних у розмірі 11543,12 грн. та інфляційних втрат у розмірі 4675,61 грн., нарахованих за кожним фактом прострочення оплати за кожною видатковою накладною, які, за висновком суду, є арифметично вірними та обґрунтованими.

Також позивач просив стягнути з відповідача пеню у сумі 17651,37 грн., нараховану за період з 30.08.2025 р. по 05.05.2026 р. на загальну суму 91419,12 грн. за кожною видатковою накладною.

За приписами ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання відповідно до ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у вiдсотках вiд суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Заперечуючи проти нарахування пені, відповідач посилається на те, що договір було підписано в період дії Господарського кодексу України, тому пеня могла бути нарахована за шість місяців.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Позивач обґрунтовує нарахування пені за період 30.08.2025 р. по 05.05.2026 р. без шестимісячного обмеження тим, що з 28.08.2025 р. Господарський кодекс України втратив чинність на підставі Закону України від 09.01.2025 р. № 4196-IX Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб, а нарахування пені здійснювалося з 30.08.2025 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Верховний Суд у постанові від 15.07.2026 р. у справі № 911/437/25 (п.п. 5.13, 5.14) зазначив, що юридична оцінка поведінки учасників правовідносин, а також правових наслідків вчинених ними дій здійснюється відповідно до законодавства, чинного на момент виникнення відповідних прав та обов`язків. Розпочата за чинності певного закону реалізація права, за загальним правилом, має завершуватися із застосуванням норм, які діяли на момент виникнення такого права, якщо інше прямо не встановлено законом. З огляду на це Верховний Суд погодився із застосуванням судами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України до визначення періоду нарахування штрафних санкцій, хоча на момент вирішення спору цей Кодекс втратив чинність, та зазначив, що таке питання вирішується на підставі загальних правил дії норм матеріального права в часі.

Визначаючись відносно застосування норми ч. 6 ст. 232 ГК України до спірних правовідносин сторін, суд виходить з того, що відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (такі висновки щодо застосування норм права викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.10.2025 р. у справі № 920/51/23).

Між тим, у даній справі договір було укладено 25.03.2025 р., однак строк оплати за першою видатковою накладною, на яку нараховано пеню, встановлений до 29.08.2025 р., тобто прострочення оплати, а отже і право позивача на нарахування пені, виникло після припинення дії Господарського кодексу України. При цьому, у даному випадку для визначення застосовної норми вирішальним є момент виникнення у позивача права на нарахування пені, тобто момент прострочення відповідного платежу, а не дата укладення договору.

Судом перевірено правильність наданого позивачем розрахунку пені у розмірі 17651,37 грн., нарахованої за період з 30.08.2025 р. по 05.05.2026 р. на загальну суму 91419,12 грн. за кожною видатковою накладною, який, за висновком суду, є арифметично вірним та обґрунтованим.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру пені та процентів річних, суд відзначає таке.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 р. у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Тобто, відсотки річних, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, входять до складу грошового зобов`язання та носять компенсаційний характер.

В свою чергу, згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18, з огляду компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Судом встановлено, що на момент виникнення зобов`язання відповідач була господарюючим суб`єктом і несла відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.

Зменшення (за клопотанням сторони) заявлених процентів річних, які нараховують за неналежне виконання стороною свої зобов`язань, кореспондується із обов`язком сторони, до якої така міра відповідальності застосовується, довести згідно з приписами статті 74 ГПК України, статті 551 ЦК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Згідно зі ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу, свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

У підтвердження скрутного матеріального становища відповідач надала до матеріалів прави копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осібпідприємців та громадських формувань про припинення підприємницької діяльності ФОП Деркач С.С., податкової декларації платника єдиного податку (за останній податковий період у зв`язку з припиненням), квитанції № 2 від 05.02.2026 р. про прийняття податкової декларації платника єдиного податку, довідки АТ КБ «ПриватБанк» про закриття рахунків № 260702SU04125000 від 02.07.2026 р., довідки АТ КБ «ПриватБанк» про поточний стан рахунку № 260624SU00063901 від 24.06.2026 р.

За наслідком дослідження долучених до матеріалів справи доказів суд дійшов висновку щодо недоведеності останніми обставин неможливості належного виконання відповідачем зобов`язань за укладеним з позивачем договором, і, відповідно, щодо відсутності виняткових обставин, що мають істотне значення для вирішення питання зменшення розміру штрафних санкцій, в той час як сторонами при підписанні договору було погоджено розмір відсотків річних, у зв`язку з чим суд не вбачає підстав для зменшення заявлених до стягнення процентів річних.

Водночас, право суду зменшувати розмір неустойки передбачене ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України.

Так, згідно з приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України загалом не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі - вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При вирішенні питання щодо наявності підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить із конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, котрі водночас мають узгоджуватися з положеннями ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України (наведений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.05.2024 р. у справі № 916/2779/23, від 11.07.2023 р. у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 р. у справі № 910/8725/22).

В обґрунтування клопотання про зменшення розміру пені та процентів річних відповідач зазначала про скрутне фінансове становище, у зв`язку із чим, стягнення сум, заявлених у позові, які становлять понад 35% від суми основного боргу, є на її переконання, явно непропорційним.

Оцінивши надані до справи докази, доводи сторін справи, взявши до уваги обставини, які мають істотне значення в цій справі для вирішення питання щодо зменшення розміру пені, дослідивши надані до справи докази щодо майнового стану відповідача, суд дійшов висновку про те, що матеріалами справи не підтверджено наявності виняткових або інших істотних обставин для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені, заявленого до стягнення позивачем у даній справі.

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимоги про стягнення пені, суд відзначає таке.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається із спливом строку виконання.

Статтею 258 Цивільного кодексу встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 259 Цивільного кодексу України).

Договором, укладеним сторонами, не передбачено збільшення строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені.

З огляду на викладене, строк позовної давності щодо пені, нарахованої по першій за часом видатковій накладній, за якою наявна заборгованість, почав перебіг з 30.08.2025 р.

Позивач звернувся до суду із даним позовом 25.05.2026 р.

З огляду на викладене, річний строк позовної давності щодо стягнення пені не сплив на дату подання позову, тому не є пропущений позивачем.

З огляду на вищезазначене та беручи до уваги встановлені обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ ЄВРО АКВА у повному обсязі.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача 10500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у зв`язку із розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів справи, судові витрати у розмірі 10500,00 грн. на оплату послуг адвоката заявлені позивачем до стягнення з відповідача, оскільки для захисту своїх порушених прав та майнових інтересів позивач звернувся за послугами до Адвокатського бюро Богдана Зонова, в особі керуючого бюро Зонова Богдана Станіславовича (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЗР № 21/1754 від 13.11.2018 р.), про що свідчить наявний в матеріалах справи договір про надання правової допомоги № 10/11/25 від 10.11.2025 р. (далі договір про надання правової допомоги), відповідно до п. 1.1 якого виконавець за дорученням замовника бере на себе зобов`язання надати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а замовник зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки, обумовлені сторонами.

Пунктом 4.1 договору про надання правової допомоги визначено, що юридичні послуги надаються виконавцем, оплачуються замовником у залежності від обсягу часу, що його витрачено виконавцем на надання юридичних послуг за договором, з розрахунку вартості 1 год./1500 грн. без ПДВ.

Згідно детального опису виконаних робіт адвокатом Зоновим Богданом Станіславовичем надано ТОВ ЄВРО АКВА правничу допомогу, обумовлену договором про надання правничої допомоги № 10/11/25 від 10.11.2025 р., а саме консультація замовника щодо порядку та строків надання правничої допомоги адвокатом по стягненню грошових коштів у розмірі 96481.08 грн. основного боргу з Деркач Світлани Степанівни (ІПН: НОМЕР_1 ) - 2 години, 3000,00 грн.; підготовчі дії зі з`ясування, чи мали місце обставини (факти), про які вказує замовник та якими доказами вони підтверджуються, з`ясування, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази їх підтвердження, визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, дослідження та правовий аналіз отриманих документів, збір необхідних доказів для підтвердження позовних вимог, визначення правової норми, яка підлягає застосуванню до спірних відносин з врахуванням висновків щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, аналіз судової практики, перевірка контрагента 2 години, 3000,00 грн.; підготовка та подання позовної заяви до Господарського суду Київської області, визначення підсудності розгляду позовної заяви, визначення складу учасників судового процесу, розрахунок ціни позову та складання обгрунтованого розрахунку сум, що підлягають стягненню, складання попереднього розрахунку судових витрат, написання позовної заяви з обгрунтуванням позовних вимог та доказів, що їх підтверджують 3 години, 4500,00 грн.

13.05.2026 р. АБ Богдана Зонова та ТОВ ЄВРО АКВА було підписано акт виконаних робіт, відповідно до якого АБ Богдана Зонова виконало, а замовник прийняв за договором про надання правничої допомоги № 10/11/25 від 10.11.2025 р. наступні послуги: консультація замовника щодо порядку та строків надання правничої допомоги адвокатом по стягненню грошових коштів у розмірі 96481.08 грн. основного боргу з Деркач Світлани Степанівни (ІПН: НОМЕР_1 ) - 2 години, 3000,00 грн.; підготовчі дії зі з`ясування, чи мали місце обставини (факти), про які вказує замовник та якими доказами вони підтверджуються, з`ясування, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази їх підтвердження, визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, дослідження та правовий аналіз отриманих документів, збір необхідних доказів для підтвердження позовних вимог, визначення правової норми, яка підлягає застосуванню до спірних відносин з врахуванням висновків щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, аналіз судової практики, перевірка контрагента 2 години, 3000,00 грн.; підготовка та подання позовної заяви до Господарського суду Київської області, визначення підсудності розгляду позовної заяви, визначення складу учасників судового процесу, розрахунок ціни позову та складання обгрунтованого розрахунку сум, що підлягають стягненню, складання попереднього розрахунку судових витрат, написання позовної заяви з обгрунтуванням позовних вимог та доказів, що їх підтверджують 3 години, 4500,00 грн.

Відповідно до платіжної інструкції № 125947 від 20.05.2026 р. позивачем перераховано на рахунок АБ Богдана Зонова грошові кошти у розмірі 10500,00 грн. за надання правничої допомоги за договором № 10/11/25 від 10.11.2025 р.

Слід зазначити, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За частинами 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За приписами ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У той же час, при визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обгрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Поряд з цим, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Правова позиція щодо розумності та співмірності розміру витрат на правову допомогу також відображена у постановах Верховного Суду від 24.10.2019 р. у справі № 905/1795/18, від 01.08.2019 р. у справі № 915/237/18 та інших.

Суд звертає увагу на те, що адвокат та клієнт, керуючись принципом вільного волевиявлення щодо укладення договору про надання правової допомоги, вправі погодити між собою розмір та вартість такої допомоги. Клієнт має право погодитись або не погодитись із запропонованими тарифами (вартістю послуг), зважаючи на свої фінансові можливості. У разі ж погодження та підписання відповідного договору, клієнт оплачує вартість послуг адвоката за результатами їх надання та підтвердження.

Проте, інший учасник у справі, на якого просить клієнт покласти понесені ним витрати на правову допомогу, не зобов`язаний повністю за свій рахунок відшкодовувати всю суму заявлених витрат на правову допомогу. Як вказано вище, при визначенні суми до відшкодування, суд має виходити з критерію розумності розміру цих витрат, з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

В цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

У разі недотримання зазначених вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач, заперечуючи проти розміру витрат позивача на правову допомогу, зазначала, що дана справа віднесена судом до малозначних та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, дослідження видаткових накладних, звірка оплат та складання розрахунку є звичайними діями при підготовці позову про стягнення заборгованості за договором поставки і не свідчать про виняткову складність справи. Заявлений обсяг у 7 годин за вартістю 1500,00 грн. за годину є завищеним щодо фактичної складності справи. Відповідач зазначає, що співмірним обсягу та складності справи був би розмір витрат, який не перевищує половини заявленої суми, та просить суд зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до розумних меж відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України.

Слід відзначити, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, або ж неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 925/1067/19 від 17.08.2020 р., у справі № 916/2691/19 від 16.07.2020 р. та інших.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має врахувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Наведена правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 р. у справі № 922/445/19.

Приписами ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначає, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану.

Отже, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

З урахуванням предмета спору у даній справі, ціни позову, обсягу фактично поданих представником позивача з позовною заявою документів, дійсно необхідного та підтвердженого доказами фактичного обсягу правничої допомоги, яка надавалася у справі, що розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, суд констатує, що витрати на правничу допомогу, які позивач просить відшкодувати за рахунок відповідача, не є співмірними із ціною позову та фактично наданим обсягом послуг, і їх розмір, за висновком суду, є завищеним та не відповідає критерію розумної необхідності.

З огляду на вищенаведені обставини, дослідивши долучені до матеріалів справи докази, суд дійшов висновку, що у даному випадку розумним розміром витрат на послуги адвоката позивача, які слід покласти до відшкодування за рахунок відповідача у даній справі, є 5250,00 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення вимоги позивача щодо покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу, понесених у даній справі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України, Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд відзначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та наданих сторонами пояснень була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.

Витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Деркач Світлани Степанівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ЄВРО АКВА (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 37-41, код 36800559) 96481 (дев`яносто шість тисяч чотириста вісімдесят одну) грн. 08 коп. основного боргу, 17651 (сімнадцять тисяч шістсот п`ятдесят одну) грн. 37 коп. пені, 4675 (чотири тисячі шістсот сімдесят п`ять) грн. 61 коп. інфляційних втрат, 11543 (одинадцять тисяч п`ятост сорок три) грн. 12 коп. 20 % річних, 5250 (п`ять тисяч двісті п`ятдесят) грн. 00 коп. витрат на правничу допомогу адвоката, 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн. 40 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 19.11.2026 р.

Суддя В.М. Бабкіна

Часті запитання

Який тип судового документу № 141619683 ?

Документ № 141619683 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 141619683 ?

Дата ухвалення - 19.11.2026

Яка форма судочинства по судовому документу № 141619683 ?

Форма судочинства - Господарське

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 141619683 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Відомості про судове рішення № 141619683, Господарський суд Київської області

Судове рішення № 141619683, Господарський суд Київської області було прийнято 19.11.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі дані.

Судове рішення № 141619683 відноситься до справи № 911/1521/26

Це рішення відноситься до справи № 911/1521/26. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша система підтримує пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість докладного налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку даних. Це дозволяє продуктивно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 141619681
Наступний документ : 141619685