Ухвала суду № 14161238, 15.02.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2-а-1832/10/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Виноградова О.І.

Суддя-доповідач: Беспалов О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

"15" лютого 2011 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Беспалова О.О.

суддів Федорової Г.Г., Вівдиченко Т.Р.,

при секретарі Кропивному Є.В.

за участю представника позивача, представника відповідача, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2010 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства "Київська лісова науково-дослідна станція" до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2009 року позивач звернувся до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2010 року позовні вимоги позивача було задоволено в повному обсязі.

Апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю - доповідача, осіб, що з"явились, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду - підлягє залишенню без змін з наступних підстав.

Суд першої інстанції при винесенні оскаржуваної постанови дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Позивач звернувся до суду та зазначив, що у період з 18 по 29 травня 2009р. відповідачем було здійснено документальну невиїзну перевірку позивача щодо визначення оподатковуваних операцій та сум податкових зобов'язань належних сплаті до бюджету по питанню операції по відшкодуванню збитків за період з 1 квітня 2003р. по 30 вересня 2008р. 3 червня 2009р. за наслідками проведеної перевірки відповідачем укладено акт № 481/23-1/00152595.

З матеріалів справи вбачається, що у розділі "Висновки" акта перевірки зазначалося, що позивачем допущено порушення вимог п. 11.3 ст. 11 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997р. № 283/97-ВР (далі - Закон № 283/97-ВР), а саме, несвоєчасно включено до складу валового доходу суму збитків за серпень 2007р. - 280 199 грн 25 коп., а також вимог п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4 ЗУ "Про податок на додану вартість" від 3 квітня 1997р. № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР), а саме, занижено податок на додану вартість на суму 883 141 грн 30 коп.

На підставі акта перевірки відповідачем було виставлено податкові повідомлення - рішення, які позивачем оскаржено в адміністративному порядку. У зв'язку з тим, що скарги позивача було залишено без задоволення, 28 жовтня 2009р. відповідачем виставлено податкові повідомлення - рішення № 0000352300/2, № 0000342300/2 та № 0000812300/2.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з повідомленням - рішенням № 0000352300/2 позивачеві було визначено суму податкового зобов'язання 439 624 грн 76 коп. за порушення вимог п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4 Закону № 168/97-ВР; повідомленням - рішенням № 0000342300/2 позивачеві було визначено суму податкового зобов'язання 53 759 грн 69 коп. за порушення вимог п. 11.3 ст. 1 Закону № 283/97-ВР. При цьому у тексті даного повідомленням - рішеннями названу суму вказано одночасно як суму, що нараховано за основним платежем, та як суму, що нараховано за штрафними (фінансовими санкціями); з повідомленням - рішенням № 0000812300/2 позивачеві було визначено суму податкового зобов'язання 86 339 грн. 93 коп. за порушення вимог п. 11.3 ст. 11 Закону № 283/97-ВР. При цьому у тексті даного повідомленням - рішенням названу суму вказано одночасно як суму, що нараховано за основним платежем, та, як суму, що нараховано за штрафними (фінансовими санкціями).

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до вимог ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно з вимогами п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст 17 "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181-111 штрафні санкції за порушення податкового законодавства накладаються на платника податків у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 цього Закону.

Як вбачається зі ст. 4 Закону № 168/97-ВР, валовий дохід це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого в грошовій, матеріальній або нематеріальних формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Згідно з вимогами п. 3.1.1 ст. 3 Закону № 168/97-ВР об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Крім того колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що рішення про вилучення земельної ділянки в кожному конкретному випадку приймалося не землекористувачем (позивачем), а власником земельної ділянки, а відшкодування збитків, завданих вилученням земельної ділянки, постійному користувачу не супроводжувалося відвантаженням товарів, або наданням результатів робіт і послуг платником податку, а також, що передачу земельної ділянки здійснював власник земельної ділянки в особі органу державно влади або місцевого самоврядування, а не землекористувач. До того ж при вилученні земельних ділянок з постійного користування позивача не відбувалася передача платником податку на додану вартість права власності або права користування майном. У даному випадку право постійного користування припинялося на підставі п. б ст. 141 Земельного кодексу України у зв'язку з її вилученням.

Колегією суддів не може бути взято до уваги твердження відповідача щодо зобов'язання позивача сплачувати податок на додану вартість з коштів, які надійшли на відшкодування збитків від вилучення земельних ділянок, з посиланням на те, що в даному випадку фактично мала місце продаж позивачем насаджень (лісу тощо), які росли на земельних ділянках, особам, яким ці земельні ділянки було передано на підставі рішень уповноважених органів у власність або користування після їх вилучення у позивача, оскільки таке твердження не підтверджується жодним доказом у справі.

Наведене свідчить, що зазначене в акті перевірки порушення, а саме, заниження податку на додану вартість на суму 883 141 грн. 30 коп. позивачем не вчинялося, а, отже, оскаржуване ним повідомлення - рішення № 0000352300/2 винесено неправомірно.

З матеріалів справи вбачається, що оскаржувані повідомлення - рішення № 0000342300/2 та № 0000812300/2 відповідачем було виставлено з посиланням на порушення позивачем п. 11.3 ст. 11 Закону № 283/97-ВР.

В судовому засіданні суду першої інстанції представник відповідача стверджував, що вина позивача полягала у несвоєчасному включенні до складу валового доходу сум, отриманих як відшкодування збитків, отриманих за вилучені земельні ділянки. Так, на думку відповідача, позивач помилково включав зазначені суми до валового доходу з даті надходження коштів на розрахунковий рахунок або в касу підприємства. Вважав, що позивач зобов'язаний був включити ці кошти до валового доходу з дати прийняття уповноваженим органом рішення про вилучення у позивача конкретної земельної ділянки.

Колегія суддів зауважує, що дане твердження представника відповідача спростовується змістом п. 11.3 ст. 11 Закону № 283/97-ВР, згідно з яким датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше, або дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку в оплату товарів, що підлягають продажу, у разі продажу товарів за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку,а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; - або дата відвантаження товарів, а для робіт послуг - дата фактичного надання результатів робіт платником податку.

Відповідно до вимог п. "г" ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відшкодування заподіяних збитків.

Згідно з вимогами ст. 157 цього Кодексу відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу.

Як вбачається з постанови Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284 "Про Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам", збитки відшкодовуються власникам землі і землекористувачам, у тому числі орендарям, підприємствами, установами організаціями, що їх заподіяли за рахунок власних коштів не пізніше одного місяця після затвердження актів комісій, а при вилученні (викупі) земельних ділянок після прийняття відповідного рішення про вилучення у період до видачі документа, що посвідчує право на земельну ділянку підприємства, установи, організації або громадянина.

З матеріалів справи вбачається, що позивач має в постійному користуванні землі лісового фонду, що підтверджується земельно-кадастровою документацією.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 1 квітня 2003р. по 30 вересня 2008p. на рахунки позивача було переведено 4 468 406 грн. 00 коп. в якості відшкодування збитків, понесених у зв'язку з вилученням земельних ділянок, згідно з рішеннями органів державної влади та місцевого самоврядування. Зазначені кошти надійшли за вилучення у позивача земельних ділянок за рішенням уповноважених органів та в сумах, перелічених у графах 3 -5 таблиці, що розміщена на аркушах 9-12 акта перевірки.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникло сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає доведеним ту обставину, що отриманні позивачем 4 468 406 грн 00 коп. це кошти, які надійшли як відшкодування збитків за вилучені земельні ділянки на підставі рішення органів, перелічених у таблиці, що розміщена на аркушах 9-12 акта перевірки, та у період і в сумах, зазначених у цій таблиці, а також ту обставину, що зазначені суми позивачем було включено до валового доходу з дати їх надходження на розрахунковий рахунок або до каси підприємства.

Судом першої інстанції встановлено, що оскаржуване рішення - повідомлення № 0000352300/2 відповідачем було виставлено з посиланням на порушення позивачем вимог п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. З, п. 4.1 ст. 4 Закону № 168/97-ВР. Крім того, судом першої інстанції було встановлено, що строк підготовки документів на підставі яких у подальшому приймалося рішення про вилучення певної земельної ділянки, не обмежений у час, а проміжок часу з дати прийняття рішення про вилучення земельної ділянки до її фактичної оплати новим власником (користувачем) дорівнював декільком місяцям. Зокрема, зазначені періоди відображено у колонці 3 та 6 таблиці, яка міститься на аркушах 9-12 акта перевірки.

Колегія суддів зауважує, що відповідачем не було наведено жодного доказу правомірності повідомлення - рішення № 0000342300/2 та № 0000812300/2, а також обізнаності позивача про дату винесення уповноваженим органом рішення про вилучення в нього конкретної земельної ділянки або своєчасного його повідомлення про наявність такого рішення. Викладене свідчить, що про дату винесення уповноваженим органом рішення про вилучення земельної ділянки у позивача, останнього ніхто не повідомляв, а про наявність такого рішення позивач у всіх без виключення випадках дізнавався тоді, коли на його рахунок або до каси підприємства надходили певної суми коштів з посиланням на номер та дату рішення про вилучення земельної ділянки.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Статтею 200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що винесена постанова про задоволення позову є правомірною та такою, що не підлягає скасуванню, оскільки у даному конкретному випадку подією, за якою повинно було бути визначено дату збільшення валового доходу платника податку на прибуток, є дата фактичного надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок або до каси такого платника, що і було зроблено позивачем. Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідачем до суду надано не було.

Таким чином, колегія суддів вважає, що постанова Київського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2010 року відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у зазначеній постанові, у зв'язку з чим не має підстави для її скасування.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2010 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства "Київська лісова науково-дослідна станція" до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області про скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя О.О.Беспалов

Суддя Г.Г.Федорова

Суддя Т.Р.Вівдиченко

(Повний текст ухвали складено 18.02.2011р.)