Постанова № 14160180, 25.02.2011, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90

_____________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" лютого 2011 р. Справа № 2-а-15016/09/2170

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Кравченко К.В.,

при секретарі: Михайленко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю «Геліос-1»

до Каховської об’єднаної державної податкової інспекції

про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

В грудні 2009 року товариство з обмеженою відповідальністю «Геліос-1» (надалі-Позивач) звернулось до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Каховської об’єднаної державної податкової інспекції (надалі – відповідач, ДПІ), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ від 17.07.2009р. №0000712301/0, №0000722301/0, від 06.08.2009р. №0000712301/1, №0000722301/1, від 08.10.2009р. №0000712301/2, №0000722301/0 та від 16.12.2009р. № 0000712301/3, №0000722301/3.

В ході розгляду справи позивач подав заяву від 26.10.2010р. про уточнення позовних вимог, в якій просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ від 16.12.2009р. № 0000712301/3 та №0000722301/3.

          Податкові повідомлення-рішення ДПІ від 17.07.2009р. №0000712301/0 та №0000722301/0, якими позивачу зменшено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2009р. на 264066,0 грн. та збільшені зобов’язання з податку на додану вартість на 53528,0 грн., у тому числі за основним платежем на 40431,0 грн. та за штрафними санкціями на 13097,0 грн.,

винесені на підставі акту від 14.07.09р. №405/23-2/30380358 про результати позапланової виїзної документальної перевірки позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за квітень 2009р., яка виникла за рахунок від’ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.03.09р. по 30.04.09р..

За результатами апеляційного оскарження позивачем повідомлень-рішень від 17.07.2009р. №0000712301/0 та №0000722301/0 до ДПІ, ДПА в Херсонській області та ДПА України, відповідачем прийнято нові, аналогічні за змістом податкові повідомлення-рішення від 06.08.2009р. №0000712301/1, №0000722301/1, від 08.10.2009р. №0000712301/2, №0000722301/0 та від 16.12.2009р. № 0000712301/3, №0000722301/3.

Відповідно до позовної заяви та пояснень представників позивача в судовому засіданні, позивач просить скасувати спірні податкові повідомлення-рішення посилаючись на те, що вони винесені на підставі неправомірних висновків акту позапланової виїзної перевірки від 14.07.2009р. №405/23-2/30380358. Неправомірність висновків акту перевірки на думку позивача полягає в тому, що відповідач безпідставно позбавив його права на отримання бюджетного відшкодування за експортовану сільськогосподарську продукцію власного виробництва. Помилка відповідача на думку позивача по даному питанню полягає в тому, що він не вірно визначив обсяги експортних операцій позивача у березні 2009 року, що вплинуло на кінцевий результат перевірки. Крім того, на думку позивача є безпідставними висновки відповідача про необхідність проведення коригування податкового кредиту скороченої декларації з ПДВ за квітень 2009 року у зв’язку із списанням зіпсованої сільгосппродукції та товарно-матеріальних цінностей, витрачених на її отримання, на загальну суму ПДВ 241200,67 грн.. Позивач вважає, що у разі списання втрат товарних запасів, які перевищують норми природного убутку, то такі списані запаси вважаються невикористаними в господарській діяльності з метою отримання доходів, і операція по списанню таких запасів вважається операцією з їх умовного продажу, яка тягне нарахування податкових зобов’язань з ПДВ.

ДПІ проти позову заперечує і вважає висновки акту перевірки та складені на його підставі податкові повідомлення-рішення законодавчо обґрунтованими та такими, які відповідають фактичним обставинам господарської діяльності позивача.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та заперечення представників сторін, суд прийшов до наступного.

Податковим повідомленням-рішенням №0000712301/3 (0000712301/0, №0000712301/1, 0000712301/2) позивачу зменшено заявлене бюджетне відшкодування з ПДВ за квітень на 264066,0 грн., а податковим повідомленням-рішенням №0000722301/3 (0000722301/0, №0000722301/1, 0000722301/2) позивачу збільшені зобов’язання з ПДВ на суму 53528 грн., з них 40431 грн. – за основним платежем та 13097 грн. за штрафними санкціями, при цьому зобов’язання за основним платежем нараховані позивачу за березень 2009 р. в сумі 9681,0 грн. і за квітень 2009р. на суму 30750,0 грн..

За актом перевірки одним з порушень, яке стало підставою для винесення спірних рішень, було те, що в порушення п.6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР (надалі – Закон №168/97-ВР) позивач зависив обсяги експортних операцій за березень 2009р. на суму 307961 грн. та за квітень 2009р. на 121039 грн. внаслідок включення вантажно-митних декларацій, по яких вивезення задекларованих товарів за межі митної території України датовано у наступному місяці ніж місяць оформлення ВМД. Тобто, позивач обсяги експортних поставок товарів визначав за датою оформлення вантажно-митних декларацій, а не по даті фактичного відвантаження товарів з межі митної території України.

Наведені в акті перевірки обставини декларування позивачем експортних поставок за березень та квітень 2009 року відповідають фактичним обставинам справи, і підтверджені позивачем як у позовній заяві, так і під час судового розгляду справи.

Обґрунтовуючи позицію ДПІ з даного питання представники ДПІ стверджують, що підставою для декларування експортного ПДВ є дата фактичного вивезення задекларованих товарів за межі митної території України, яка проставляється митним органом у ВМД, а не дата оформлення цієї ВМД декларантом.

Позивач з таким висновком ДПІ не погоджується і зазначає, що датою здійснення експортної операції є оформлення вантажно-митної декларації.

За правилами складання декларацій з податку на додану вартість сільськогосподарські товаровиробники для визначення податкового кредиту, який слід перенести із скороченої декларації до загальної визначають питому вагу експортних операцій у загальному обсязі проданої сільськогосподарської продукції, і по цій питомій вазі визначають розмір податкового кредиту, який слід перенести до загальної декларації з ПДВ.

Відповідно до п.6.2 ст. 6 Закону №168/97-ВР при експорті товарів та супутніх такому експорту послуг ставка податку становить "0" відсотків до бази оподаткування. Товари вважаються експортованими платником податку в разі, якщо їх експорт засвідчений належно оформленою митною вантажною декларацією.

За вимогами Закону №168/97-ВР для цілей оподаткування податком на додану вартість терміни використовуються у значеннях, визначених законами з питань оподаткування або іншими законами, у частині, що не суперечить цьому Закону та іншим законам з питань оподаткування.

За приписами Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р. №959-ХІІ експорт (експорт товарів) - продаж товарів українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів.

Відповідно до Постанови КМУ від 01.03.2002 р. № 243 «Про вдосконалення механізму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за операціями з експорту продукції» для підтвердження факту вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України (експорт) платник податку на додану вартість, який здійснив операцію з вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України, подає разом з іншими передбаченими законодавством документами оригінал п'ятого основного аркуша (примірника декларанта) вантажної митної декларації, що є її складовою частиною, оформленого митним органом під час здійснення митного оформлення експорту товарів, на якому зазначеним митним органом за зверненням платника податку вчиняється напис про фактичне вивезення експортованих товарів за межі митної території України, який засвідчується підписом відповідальної посадової особи і гербовою печаткою митного органу. При цьому до оригіналів п'ятих основних аркушів (примірників декларанта) вантажних митних декларацій прирівнюються оригінали аркушів з позначенням "3/8". Такий напис вчиняється митним органом, що здійснював митне оформлення експорту товарів, виключно після одержання з митного органу, розташованого на митному кордоні України, через який здійснювалося вивезення товарів, офіційного повідомлення про фактичне вивезення товарів за межі митної території України.

Аналогічний порядок підтвердження експорту продукції передбачений також спільним наказом Державної митної служби України та Державної податкової адміністрації України «Про затвердження Порядку підтвердження відомостей про фактичне вивезення товарів за межі митної території України» від 21.03.2002 р.№ 163/121, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.03.2002 р. за №295/6583.

Виходячи з наведених нормативних положень, суд погоджується з позицією ДПІ, що підставою для декларування експортної операції є фактичне вивезенні проданого товару за межі митного кордону України, що підтверджується відповідними написами митного органу на вантажно-митній декларації з визначенням конкретної дати вивозу товару.

За наданими позивачем копіями вантажно-митних декларацій, які позивач врахував для визначення експортного податкового кредиту за березень та квітень 2009р., фактичний перетин митного кордону України товарів за цими ВМД відбувся у наступних місяцях ніж дата початку оформлення ВМД, тобто проведення експорту по цим операціям припадає на більш пізні податкові періоди, що підтверджує правильність висновків ДПІ по цьому питанню.

Під час розгляду справи позивач звернув увагу суду на те, що відповідач при визначені об’єму експортних операцій березня 2009 року неправомірно не включив до їх складу експортні операції, за якими ВМД були оформлені у лютому 2009 року, а фактичний перетин кордону України товарів за цими ВМД відбувся у березні 2009 року.

Такі зауваження позивача суд до уваги не приймає, оскільки, як вставлено судом, позивач самостійно задекларував у лютому 2009 року обсяг експортних операції по ВМД, які оформлені у лютому 2009 року, а в рамках даної тематичної перевірки, яка оформлена актом від 14.07.09р. №405/23-2/30380358, ДПІ перевіряло лише правомірність декларування позивачем бюджетного відшкодування за квітень 2009 року та визначення від’ємного значення з ПДВ за березень 2009р. Показників податкової декларації лютого 2009р., які б вплинули на розмір від’ємного значення березня 2009р. та бюджетного відшкодування квітня 2009р. позивач у деклараціях з ПДВ за березень-квітень 2009р. не відображав. Тобто, в рамках цієї перевірки ДПІ і не могло виявити завищення позивачем обсягу експортних операцій за лютий 2009р., які підлягали врахуванню при складанні декларації з ПДВ за березень 2009р..

Слід також зазначити, що завищення позивачем обсягу експортних операцій за лютий 2009р. внаслідок включення ВМД, які оформлені у лютому 2009р., а фактичне вивезення товарів за межі України по яким відбулось у більш пізніх місяцях, відображено в акті планової виїзної перевірки позивача від 30.10.09р. №618/23/30380358, за яким податковим органом приймались окремі рішення, які не є предметом оскарження в рамках даної адміністративної справи.

Отже, на думку суду відповідач при проведені перевірки, використавши дані податкового та бухгалтерського обліку позивача, правомірно визначив розмір експортних операцій позивача у березні 2009 року та визначив завищену суму податкового кредиту у розмірі 273747,0 грн., яка переносилась позивачем із спеціальної декларації з ПДВ до загальної декларації з податку на додану вартість.

Неправомірне перенесення позивачем податкового кредиту у розмірі 273747,0 грн. із спеціальної декларації з ПДВ дозволило позивачу неправомірно перекрити цим податковим кредитом належні до сплати березневі зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 9681,0 грн., отримані від здійснення інших господарських операцій, та неправомірно задекларувати бюджетне відшкодування з податку на додану вартість у квітні 2009 року на суму 264066,0 грн..

Окрім неправомірного перенесення позивачем із скороченої декларації з ПДВ до загальної декларації податкового кредиту у зв’язку із здійсненням експортних операцій по ВМД, які оформлені у березні та квітні 2009р., а експорт за якими відбувся у наступних місяцях, іншим порушенням, яке вплинуло на донарахування позивачу зобов’язань з ПДВ за квітень 2009 р. в сумі 30750,0 грн. на думку ДПІ стало проведення позивачем у квітні 2009 року операцій по списанню сільськогосподарської продукції на суму ПДВ 241200,67 грн. у зв’язку з її порчею під час зберігання.

ДПІ вважає, що списавши у квітні 2009 року внаслідок порчі сільськогосподарську продукцію, позивач не повинен був збільшувати свої зобов’язання з ПДВ, а у відповідності з пп. 7.4.3. п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР зобов’язаний був відкоригувати податковий кредит в сторону його зменшення у зв’язку з використанням цих товарів не у господарській діяльності.

Позивач проти такого висновку ДПІ заперечує та зазначає, що списання сільгосппродукції внаслідок її порчі відповідно до пп.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР є операцією з умовного продажу цієї продукції, а тому він правомірно збільшив свої зобов’язання у періоді списання на суму ПДВ, що включена до вартості списаних товарів.

Відображені в акті перевірки обставини списання позивачем зіпсованої сільгосппродукції та товарно-матеріальних цінностей, витрачених на її отримання, на загальну суму ПДВ 241200,67 грн. сторонами не оспорюються та підтверджені позивачем копіями відповідних первинних документів (акти на списання, накладні на вивезення зіпсованої продукції).

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до пп.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР у разі, коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Таким чином, суд вважає, що положення пп.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР мають застосовуватись при формуванні податкового кредиту у періоді, в якому відбулось придбання товарів (робіт, послуг) подвійного призначення, тобто товарів, які вже на момент їх придбання планується використовувати як в оподатковуваних, так і неоподатковуваних господарських операціях.

У випадку списання виготовленої продукції податкові наслідки інші, оскільки має місце зміна напрямку використання придбаних товарів (робіт, послуг), що використані для виробництва списаної продукції, яка мала бути реалізована із нарахуванням зобов’язань з ПДВ.

Оскільки для цілей оподаткування списання втрат запасів, які перевищують норми природного убутку, вважається невикористанням таких запасів в господарській діяльності з метою отримання доходу, то таке списання вважається операцією з умовного продажу, і за цей звітній період нараховуються податкові зобов’язання з ПДВ. При цьому базою оподаткування є звичайні ціни, але не нижче закупівельної ціни цих товарів.

          Таким чином, дії позивача по збільшенню зобов’язань з ПДВ у скороченій декларації за результатами проведеного списання сільгосппродукції відповідають вимогами Закону №168/97-ВР.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що позивач правомірно визначив податковий кредит у спеціальній декларації з ПДВ та обґрунтовано переніс частину цього податкового кредиту до податкового кредиту загальної декларації з ПДВ, а відповідно і правомірно використав цей кредит у зменшення зобов’язань з податку на додану вартість у сумі 30750,0 грн., отриманих від здійснення інших оподатковуваних операцій позивача.

Таким чином, відповідач неправомірно нарахував позивачу податковим повідомленням-рішенням №0000722301/3 (0000722301/0, №0000722301/1, 0000722301/2) зобов’язання з ПДВ за квітень 2009 року на суму 30750,0 грн..

З акту перевірки вбачається, що сума штрафних санкцій за спірним рішенням №0000722301/3 складається з 3872 грн., які нараховані на суму основного зобов’язання в розмірі 9681 грн., та 9225 грн., які нараховані на суму основного зобов’язання в розмірі 30750 грн..

Оскільки судом визнано неправомірним нарахування рішенням №0000722301/3 основного зобов’язання на суму 30750 грн., то також є неправомірним і нарахування на цю суму штрафних санкцій в розмірі 9225 грн..

На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог шляхом скасування податкового повідомлення-рішення №0000722301/3 (0000722301/0, №0000722301/1, 0000722301/2) в частині нарахування зобов’язань з ПДВ на суму 39975,0 грн., у тому числі за основним платежем на суму 30750,0 грн. та за штрафними санкціями на суму 9225,0 грн..

Керуючись ст. 8, 9, 12, 19, 158, 159, 160-163, 167 Кодексу Адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Геліос-1» до Каховської об’єднаної державної податкової інспекції задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення рішення Каховської об’єднаної державної податкової інспекції від 16.12.2009р. №0000722301/3 в частині нарахування податкових зобов’язань з податку на додану вартість на суму 39975,0 грн., у тому числі 30750,0 грн. – за основним платежем та 9225,0 грн. – за штрафними санкціями.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Геліос-1» витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 грн. 70 коп..

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 10 березня 2011 р..

Суддя Кравченко К.В.

кат. 8.2.1