Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа №:2-6777/11
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"06" жовтня 2026 р. місто Київ
Дніпровський районний суд міста Києва у складі: головуючого - судді Савлук Т.В., секретарів судових засідань - Бурячек О.В., Лазоренко Н.В., розглянувши у відкритому судовому засідання в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Інвест Кредо») до відповідача - ОСОБА_1 , в особі правонаступника ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
в с т а н о в и в:
Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» звернувся до суду із позовом в якому просить стягнути із відповідачів солідарно заборгованість за кредитним договором в сумі 110 304,80 доларів США, що за курсом НБУ станом на 01 листопада 2011 року становить 879 901,39 грн. та судові витрати.
Вимоги мотивує тим, що 25 липня 2008 року між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11376428000, відповідно до якого банк надав ОСОБА_1 кредит в розмірі 75 000 доларів США, а відповідач в свою чергу зобов`язався повернути наданий кредит у повному обсязі згідно з графіком погашення кредиту з кінцевою датою погашення 25 липня 2018 року з процентною ставкою за користування кредитом у розмірі 14,5 % річних.
З метою забезпечення виконання зобов`язань відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором, між позивачем та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 219177 від 25 липня 2008 року, відповідно до якого ОСОБА_3 зобов`язався відповідати перед позивачем за виконання ОСОБА_1 його зобов`язань, що виникли з моменту укладення кредитного договору в повному обсязі, в тому числі за повернення основної суми боргу, процентів за користування кредитними коштами, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених кредитним договором.
Банк свої зобов`язання перед відповідачем відповідно до укладеного кредитного договору виконав в повному обсязі, проте ОСОБА_1 не здійснює платежів для погашення суми заборгованості по кредиту та нарахованим процентам, чим порушує взяті на себе договірні зобов`язання. Станом на 01 листопада 2011 року заборгованість відповідача за кредитною угодою складає 110 304, 80 доларів США, що за курсом НБУ станом на 01 листопада 2011 року становить 879 901,39 грн., з яких: сума кредитної заборгованості становить 73 844, 26 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 589 055,66 грн., заборгованість по процентам в розмірі 31 274,08 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 249 473,34 грн., пеня за прострочення сплати кредиту в розмірі 1 501,51 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 11 977,54 грн. та пеня за прострочення сплати процентів в розмірі 3 684, 95 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 29 394,85 грн.
Між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимог за кредитами від 08 грудня 2011 року, за умовами якого Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» продав (відступив) покупцю Публічному акціонерному товариству «Дельта Банк» право вимоги за укладеними кредитними договорами, згідно Акту приймання-передачі від 19 грудня 2011 р. та Акту прийому-передачі документації від 03 березня 2012 р., із витягу якого вбачається, що до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» було передано право вимоги за укладеним між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 кредитним договором № 11376428000 та договором поруки до нього.
За клопотанням представника Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 09 квітня 2012 р. було проведено заміну позивача Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», згідно положень ст. 37 ЦПК України, у зв`язку із заміною кредитора у зобов`язанні.
04 грудня 2012 року Дніпровським районним судом м. Києва (головуючий суддя Виниченко Л.М.) ухвалено заочне рішення про задоволення позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Присуджено до стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 110 304,80 доларів США, що за курсом НБУ станом на 01.11.2011 року становить 879 901 грн 39 копійок.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу Адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017 року, котрим ЦПК України викладено в новій редакції.
Відповідно до п.9 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону України №2147-VIII від 03.10.2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
26 липня 2021 року Дніпровським районним судом м. Києва (головуючий суддя Савлук Т.В.) постановлено ухвалу про задоволення заяви відповідача ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 04 грудня 2021 року.
Заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 04 грудня 2021 року, яке ухвалене в межах розгляду цивільної справи за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, скасоване.
Розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання.
25 листопада 2021 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо» про допуск процесуального правонаступництва, яка надійшла до суду 28 вересня 2021 року, зареєстрована в канцелярії суду за вх.№64540.
Допущено процесуальне правонаступництво позивача - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо».
09 грудня 2021 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про закриття підготовчого судового засідання та призначено розгляд справи по суті на 13 січня 2022 року на 11.00 годину.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_1 , відповідач у справі, що підтверджується свідоцтвом про смерть, в копії долучено до справи.
06 вересня 2022 року Київським апеляційним судом постановлено ухвалу про зупинення провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 25 листопада 2021 року у цивільній справі №2-6777/11 за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - до залучення у справі правонаступника померлого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
09 травня 2023 року Київським апеляційним судом постановлено ухвалу про здійснення заміни відповідача ОСОБА_1 на його правонаступника ОСОБА_2 при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 25 листопада 2021 року.
11 липня 2023 року Київським апеляційним судом винесено постанову про залишення без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 . Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 25 листопада 2021 року - залишено без змін.
14 лютого 2024 року Верховним Судом винесено постанову про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_2 .
Постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року скасовано. Справу №2-6777/11 передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
01 травня 2024 року Київським апеляційним судом винесено постанову про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 .
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 25 листопада 2021 року скасовано.
Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо» про заміну позивача правонаступником задоволено.
Замінено у справі №2-6777/11 за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту №11376428000 від 25 липня 2008 року у загальному розмірі 110 304,80 доларів США, позивача Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на його правонаступника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо».
Представник позивача у судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності та просив задовольнити позов у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Представник відповідача у судове засідання не з`явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.
23 серпня 2021 року (вх. № 56566) на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву відповідно до змісту якого відповідач ОСОБА_3 висловив свою позицію щодо підстав для відмови у заявлених вимогах, долучивши докази на спростування позиції позивача та наведених підстав позову.
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що 25 липня 2008 року між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11376428000, відповідно до якого банк надав ОСОБА_1 кредит в розмірі 75 000 доларів США, а відповідач в свою чергу зобов`язався повернути наданий кредит у повному обсязі згідно з графіком погашення кредиту з кінцевою датою погашення 25 липня 2018 року з процентною ставкою за користування кредитом у розмірі 14,5 % річних.
З метою забезпечення виконання зобов`язань відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором, між позивачем та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 219177 від 25 липня 2008 року, відповідно до якого ОСОБА_3 зобов`язався відповідати перед позивачем за виконання ОСОБА_1 його зобов`язань, що виникли з моменту укладення кредитного договору в повному обсязі, в тому числі за повернення основної суми боргу, процентів за користування кредитними коштами, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених кредитним договором.
Банк свої зобов`язання перед відповідачем відповідно до укладеного кредитного договору виконав в повному обсязі, проте ОСОБА_1 не здійснює платежів для погашення суми заборгованості по кредиту та нарахованим процентам, чим порушує взяті на себе договірні зобов`язання. Станом на 01 листопада 2011 року заборгованість відповідача за кредитною угодою складає 110 304, 80 доларів США, що за курсом НБУ станом на 01 листопада 2011 року становить 879 901,39 грн., з яких: сума кредитної заборгованості становить 73 844, 26 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 589 055,66 грн., заборгованість по процентам в розмірі 31 274,08 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 249 473,34 грн., пеня за прострочення сплати кредиту в розмірі 1 501,51 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 11 977,54 грн. та пеня за прострочення сплати процентів в розмірі 3 684, 95 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 29 394,85 грн.
Між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимог за кредитами від 08 грудня 2011 року, за умовами якого Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» продав (відступив) покупцю Публічному акціонерному товариству «Дельта Банк» право вимоги за укладеними кредитними договорами, згідно Акту приймання-передачі від 19 грудня 2011 р. та Акту прийому-передачі документації від 03 березня 2012 р., із витягу якого вбачається, що до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» було передано право вимоги за укладеним між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 кредитним договором № 11376428000 та договором поруки до нього.
За клопотанням представника Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 09 квітня 2012 р. було проведено заміну позивача Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», згідно положень ст. 37 ЦПК України, у зв`язку із заміною кредитора у зобов`язанні.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер.
Після своєї смерті заповіту ОСОБА_1 не залишив, спадкоємцями другої черги за законом майна померлого спадкодавця є рідний брат ОСОБА_2 .
Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги (частина друга статті 1281 ЦК України).
Кредитор Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо» не звернувся з вимогою (претензією) кредитора до спадкоємців померлого ОСОБА_1 за кредитним договором № 11376428000 від 25 липня 2008 року.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
За правилом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).
Чинне законодавство розмежовує поняття прийняття спадщини (глава 87 ЦК України «Здійснення права на спадкування») та оформлення спадщини (глава 89 цього Кодексу «Оформлення права на спадщину»).
Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що не заважаючи на те, що отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину (відповідно до статті 1296 ЦК України) є правом, а не обов`язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора.
Таким чином, спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.
Якщо спадкоємець прийняв спадщину стосовно нерухомого майна, але зволікає з виконанням обов`язку, передбаченого статтею 1297 ЦК України, зокрема з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця.
Оскільки після смерті боржника зобов`язання з повернення за кредитним договором входять до складу спадщини, то умови договору позики щодо строків повернення кредиту не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї статті.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 9 жовтня 2024 року у справі № 638/1046/14-ц сформулювала правовий висновок, відповідно до якого, якщо смерть боржника настала під час розгляду судової справи за позовом кредитора про стягнення заборгованості, до таких правовідносин застосовуються загальні правила пред`явлення кредитором вимог до спадкоємців, передбачені статтею 1281 ЦК України.
Кредитор може пред`явити відповідні вимоги безпосередньо спадкоємцю або опосередковано через нотаріуса за місцем відкриття спадщини.
Неподання кредитором вимог у встановлений законом строк має наслідком втрату права вимоги до спадкоємців. Саме по собі подання позову до смерті боржника не звільняє кредитора від обов`язку дотриматися спеціального порядку пред`явлення вимог до спадкоємців.
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду також наголосила, що пропуск кредитором строків пред`явлення вимог до спадкоємців позбавляє його права вимоги як за основним зобов`язанням, так і за додатковим зобов`язанням - порукою.
Як вже зазначалося вище, сума невиконаних ОСОБА_1 перед позивачем боргових зобов`язань за кредитним договором №11376428000 від 25 липня 2008 року становить 110 304, 80 доларів США, що за курсом НБУ станом на 01 листопада 2011 року становить 879 901,39 грн., з яких: сума кредитної заборгованості становить 73 844, 26 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 589 055,66 грн., заборгованість по процентам в розмірі 31 274,08 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 249 473,34 грн., пеня за прострочення сплати кредиту в розмірі 1 501,51 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 11 977,54 грн. та пеня за прострочення сплати процентів в розмірі 3 684, 95 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 29 394,85 грн.
У ЦК України серед положень про порядок задоволення вимог кредитора спадкодавця в імперативному порядку визначений справедливий баланс між законними інтересами та правомірними очікуваннями кредитора спадкодавця та відповідними, зустрічними їм, інтересами спадкоємців.
Дотримання цього балансу полягає в тому, щоб забезпечити задоволення вимог кредитора спадкодавця за рахунок спадкового майна, не порушивши майнових прав та інтересів спадкоємців такої особи.
Визначення цього балансу законодавцем сформульовано таким чином, що спадкоємці боржника повинні відповідати за його зобов`язаннями в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Зокрема, за правилом частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
Спадкування є способом безоплатного набуття майна, а тому стягнення боргів спадкодавця з його спадкоємців у межах вартості отриманої спадщини є справедливим по відношенню до законних інтересів та правомірних очікувань кредитора.
Урахування вартості спадщини дає підстави стверджувати, що спадкоємець може задовольнити вимоги кредитора спадкодавця за рахунок іншого власного майна, що не входить до складу спадщини, якщо успадковане майно становить для спадкоємця більший інтерес, ніж те власне майно, яке спадкоємець може передати кредитору в рахунок погашення заборгованості.
Законодавець зберігає за кредитором право вимоги у разі смерті боржника. У такому випадку відбувається правонаступництво, яке є транслятивним, тобто таким, що переносить права та обов`язки на нового боржника.
Право на захист є складовою суб`єктивного права. Визнавши за особою певне цивільне право, законодавець тим самим визнає за кредитором право вимагати надання захисту, у тому числі й у судовому порядку.
Відповідно до усталеної судової практики судами традиційно визнавались за кредиторами спадкодавця права на вимогу до спадкоємців щодо виконання зобов`язань попереднього боржника, спадкодавця.
Відповідно до структури ЦК України у книзі першій, розділу І «Основні положення», у статті 16 визначені загальні способи захисту цивільних прав та інтересів. Ці способи захисту є універсальними для всіх правовідносин та можуть бути застосовані особою для врегулювання спірних правовідносин. Застосовувані способи захисту цивільних прав мають відповідати характеру спірних правовідносин та природі спору, що існує між сторонами.
Аналіз структури та змісту ЦК України дає підстави для висновку, що застосування спеціальних способів захисту, які визначені законодавцем для захисту окремих категорій цивільних прав, не виключає можливості також застосовувати загальні способи захисту цивільних прав та інтересів.
Зокрема, відповідно до абзацу 2 частини другої статті 1282 ЦК України у разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
У наведеній нормі права передбачається спеціальний, додатковий за своєю правовою природою, спосіб захисту цивільних прав та інтересів кредитора спадкодавця в разі, якщо спадкоємці не виконають його вимоги. Ані зі змісту, ані з системного аналізу наведеного правила у зв`язку з іншими нормами ЦК України Верховний Суд не має правових підстав зробити висновок, що такий спосіб захисту є єдино можливим.
Верховний Суд дійшов висновку, що застосування правила статті 1282 ЦК України не виключає можливості застосування альтернативного способу захисту, зокрема пункту 5 частини другої статті 16 ЦК України про примусове виконання обов`язку в натурі.
Тлумачення ж статті 1282 ЦК України окремо від інших норм ЦК України позбавить кредитора права на захист своїх цивільних прав та інтересів у тому випадку, якщо на час його звернення до суду з відповідною позовною вимогою майно яке було передано спадкоємцю у натурі, не зберіглося.
Відповідно до структури ЦК України кредитор має право обирати один із усіх способів захисту, які надаються йому законом, якщо інакше правило в імперативному порядку не визначено у цивільному законі. При цьому вибір способу захисту кредитор здійснює на власний розсуд.
Відповідно до статті 5 ЦПК України застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушеної майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи.
Таке розуміння права кредитора на обрання ефективного способу захисту не порушуватиме прав та інтересів спадкоємців, оскільки завжди в основі вирішення питання про прийняття спадщини лежить вольовий акт, пов`язаний із наміром спадкоємця прийняти спадщину.
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.
Саме таке розуміння особливостей захисту прав кредиторів у спадкових відносинах відповідає основній меті цивільного права, якою є забезпечення стабільності цивільного обороту.
Зазначені правові висновки наведені у постанові Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року у справі № 645/3265/13-ц (провадження № 61-5552свп18), від 23 травня 2018 року у справі № 192/2761/14 (провадження № 61-4724св18).
Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексах випадках.
При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. (ч. 2 ст. 264 ЦПК України)
За змістом положень ст. 5 Цивільного процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно із ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
За змістом п. 5 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі, який застосовується при наявності зобов`язальних правовідносин.
Як убачається з встановлених судом обставин, позивач знав про відкриття спадщини, однак не пред`явив вимог до спадкоємця у строк, передбачений відповідною редакцією статті 1281 ЦК України, суд приходить до висновку про втрату позивачем права вимоги до спадкоємця.
Залучення ОСОБА_2 до участі у справі як процесуального правонаступника саме по собі не поновлює пропущеного кредитором строку та не створює для нього обов`язку відповідати за вимогами, право на пред`явлення яких кредитор утратив унаслідок недотримання спеціального порядку.
З огляду на викладене, позовні вимоги до ОСОБА_2 як правонаступника ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Щодо стягнення з відповідача ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором №11376428000 від 25 липня 2008 року на підставі договору поруки № 219177 від 25 липня 2008 року.
Судом встановлено, що 25 липня 2008 року з метою забезпечення виконання зобов`язань відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором, між позивачем на ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 219177 від 25 липня 2008 року, відповідно до якого ОСОБА_3 зобов`язався відповідати перед позивачем за виконання ОСОБА_1 його зобов`язань, що виникли з моменту укладення кредитного договору в повному обсязі, в тому числі за повернення основної суми боргу, процентів за користування кредитними коштами, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених кредитним договором.
Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником у випадках та межах, передбачених законом і договором.
За змістом статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Водночас порука є акцесорним, тобто додатковим, зобов`язанням і не може існувати незалежно від основного зобов`язання позичальника.
Зі змісту договору поруки № 219177 від 25 липня 2008 року вбачається, що його умовами не визначено окремої календарної дати закінчення строку дії поруки.
Відсутність у договорі поруки окремо визначеної кінцевої дати не означає, що порука є безстроковою. У такому випадку застосовуються положення статті 559 ЦК України у редакції, належній до застосування з огляду на час виникнення відповідних правовідносин.
Як зазначає позивач, грошове зобов`язання по Договору про надання споживчого кредиту №11376428000 від 25 липня 2008 року (при застосуванні ануїтетної схеми погашення) позичальником належним чином не виконувалось та утвориласи заборгованість.
З наданої позивачем Довідки-розрахунку заборгованості за кредитом остання оплата за кредитом в розмірі 294,16 доларів США була здійснена 25 листопада 2008 р.
Тобто, позичальник з 25 грудня 2008 року припинив оплачувати кредит, однак жодних повідомлень або вимог до поручителя позивач не надсилав.
Відповідно до умов абзацу 3 ч. 1 п. 1.2.2. кредитного договору, «...позичальник зобов`язується повертати суму кредиту та сплачувати проценти шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі 1190,00 доларів США в день стати ануїтетних платежів...».
З наданої позивачем «Довідки-розрахунку заборгованості за кредитом» вбачається, що з 25 серпня 2008 р. позичальник не виконував умови абзацу 3 ч. 1 п, 1.2.2 кредитного договору, оскільки оплата з 26.08.2008 р. здійснювалась чотири рази у значь, меншому розмірі, ніж вказано у абз. З ч.І н. 1.2.2 кредитного договору та у доларам США: 283,75; 287.18; 290,65; 294,16.
Згідно «Довідки-розрахунку заборгованості за кредитом»: 26.08.2008 р. виникло порушення позичальника перед кредитором.
Згідно до абзацу 2 п. 1.2,2. кредитного договору. «...сукупно вартість кредиту визначається «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту» (Додаток № 1 Графік розрахований на дату підписання Договору)...».
Важливо, що до позову позивачем не було надано ані графіку погашення кредиту ані його сукупну вартість.
Позивач як кредитор мав усі персональні дані відповідача ОСОБА_3 як поручителя по Договору про надання споживчого кредиту та у разі невиконання або неналежного виконання позичальником - відповідачем ОСОБА_1 кредитних зобов`язань, повинен був письмово звернутись до відповідача ОСОБА_3 з вимогами щодо виконання таких зобов`язань у відповідності до п.2.2. Договору поруки № 219177 від 25 липня 2008 р., на який позивач посилається у своєму позові, однак жодних вимог де відповідача ОСОБА_3 як до поручителя не пред`являлось, що також є в порушення умов п. 10.15, 12.1., 12.2. Договору про надання споживчого кредиту та ч.4 ст. 559 ЦПК України в редакції, шо діяла на час подання позовної заяви.
Порука відповідача ОСОБА_3 припинилась, оскільки шестимісячний строк у відповідності до ч.4 ст. 559 ЦК України в межах якого кредитор мав право пред`явити вимоги до поручителя - відповідача ОСОБА_3 на момент подачі позову у 2011 році давно сплив, оскільки Договором поруки строк його дії не встановлено, що с самостійною підставою для суду відмовити позивачу у його позовних вимогах до поручителя-відповідача ОСОБА_3 .
Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить-вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Частина четверта статті 559 ЦК України в редакції, чинній до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 3 липня 2018 року № 2478-VIII, передбачала, що порука припиняється після закінчення встановленого договором строку її дії. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом.
Позивач не проводив досудового врегулювання і не надав суду підтверджень щодо таких дій, тому, при зверненні до суду позивач діяв недобросовісно по відношенню до позичальника та до поручителя.
Таким чином, відповідач ОСОБА_3 не був обізнаний про допущені порушення кредитних зобов`язань позичальником - відповідачем ОСОБА_1 .
Враховуючи, що кредитором пропущено строк пред`явлення вимог до спадкоємця за статтею 1281 ЦК України суд враховує наведений правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 638/1046/14-ц щодо наслідків такого пропуску для додаткового зобов`язання - поруки.
З огляду на викладене, позовні вимоги до ОСОБА_3 задоволенню не підлягають.
Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд виходить із того, що задоволення вимог про стягнення кредитної заборгованості можливе лише за умови доведення існування відповідного обов`язку кожного відповідача на момент вирішення спору.
Щодо ОСОБА_2 , який бере участь у справі як правонаступник померлого ОСОБА_1 , вирішальне значення має дотримання позивачем установленого статтею 1281 ЦК України строку пред`явлення вимог до спадкоємця.
Щодо ОСОБА_3 суд враховує додатковий характер поруки, відсутність у договорі окремо визначеної кінцевої дати її дії та обставини, які відповідно до застосовної редакції статті 559 ЦК України зумовлюють припинення поруки.
Відповідно до ст.ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Інвест Кредо») до відповідача - ОСОБА_1 , в особі правонаступника ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором є необгрунтованим, та таким, що не підлягає задоволенню в повному обсязі.
За змістом ст. 141 ЦПК України, судові витрати позивачу за рахунок відповідача не відшкодовуються, оскільки судом відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 526, 530, 553, 554, 559, 1218, 1281, 1282, 1054 Цивільного кодексу України, статтями 12, 13, 55, 76-81, 89, 141, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
у х в а л и в:
Відмовити в задоволені позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Інвест Кредо») до відповідача - ОСОБА_1 , в особі правонаступника ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Сторони цивільного процесу:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Інвест Кредо», адреса місцезнаходження: 01054, місто Київ, вулиця Ярославів Вал, будинок № 13/2, літера «Б»; код ЄДРПОУ: 39761587.
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_2 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
С у д д я:
Судове рішення № 141600748, Дніпровський районний суд міста Києва було прийнято 06.10.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 2-6777/11. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: