Рішення № 14158546, 10.03.2011, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.03.11                                                                                 Справа № 19/7/2011(23/44)

Суддя Косенко Т.В., за участю секретаря судового засідання Хухрянської І.В., розглянув матеріали справи за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю „Др.Оеткер”, м.Київ

до фізичної особи –підприємця ОСОБА_1, м.Луганськ

про стягнення 22050 грн. 83 коп.

в присутності представників сторін:

від позивача – представник не прибув;

від відповідача –представник не прибув.

В С Т А Н О В И В:

Обставини справи: заявлено вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу 20408 грн. 92 коп., пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за весь час користування чужими коштами в сумі 755 грн. 66 коп., 3% річних в сумі 110 грн. 71 коп. та індексу інфляції в розмірі 775 грн. 54 коп.

Рішенням господарського суду Луганської області від 15.07.2010 по справі № 23/44 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 14.09.2010 по даній справі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Др.Оеткер” залишено без задоволення, а рішення господарського суду Луганської області від 15.07.2010 по справі № 23/44 залишено без змін.

Вищий господарський суд України постановою від 23.11.2010 по справі №23/44 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Др.Оеткер” задовольнив частково, рішення господарського суду Луганської області від 15.07.2010 та постанову Луганського апеляційного господарського суду від 14.09.2010 у справі №23/44 скасував, справу направив на новий розгляд до господарського суду Луганської області.

В постанові Вищий господарський суд України зазначив, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки такому факту, що асортимент і кількість товару визначено видатковою накладною № ДО-00205 від 29.11.2010, підписаною представниками сторін і скріпленою печатками.

Підпис отримувача товару скріплений печаткою підприємця ОСОБА_1. Підтвердженням здійсненої господарської операції є також акт про часткове повернення відповідачем неякісних товарів, цей акт скріплений печаткою підприємця ОСОБА_1

Попередніми судами не враховані також вимоги Закону „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, ст.1 якого передбачає, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а в ст.9 цього Закону зазначені вимоги до первинного документа та вказується, що первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо –безпосередньо після її закінчення.

Видаткова накладна №ДО-00205 від 29.01.2010 відповідає вимогам, закріпленим ч.2 ст.9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, а тому господарські суди не мали правових підстав для відмови у позові в частині стягнення вартості товару отриманого відповідачем за цією накладною.

Крім того, видачею довіреності № 51 від 03.02.2010 приватний підприємець ОСОБА_1 підтвердила отримання товарів за накладною № ДО-00205 від 29.01.2010.

Суди попередніх інстанцій без зазначення правових підстав визнали неукладеним договір №07/25ІІ від 25.02.2008, оскільки ч.2 ст.180 Господарського кодексу України передбачає, що договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх істотних умов. Істотними є умови, визначені такими за законом чи необхідні за договором даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч.1 ст.111-2 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Сторони не скористалися наданим їм правом, передбаченим ст.22 Господарського процесуального кодексу України, не забезпечили участі повноважних представників у судовому засіданні, хоча були належним чином повідомлені про час і місце проведення розгляду справи, про що свідчить відповідний штамп суду з відміткою про відправку документу на звороті примірників всіх ухвал суду, який містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників ухвали, дату відправки, підпис працівника суду, яким вона здійснена.

Як зазначив Вищий господарський суд України в Інформаційному листі від 13.08.2008 № 01-8/482 Про деякі питання застосування норм господарського процесуального кодексу України (п.19) ... дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до вимог п.3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75 (з подальшими змінами), є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

До повноважень суду не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилались згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи, а також згідно відомостей, що містяться у довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців, станом на час розгляду справи.

Неприбуття у судове засідання сторін не перешкоджає розгляду спору по суті, згідно положень ст.75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається по наявних у ній матеріалах.

Відповідач позовні вимоги не оспорив, доказів сплати заборгованості не надав.

Від позивача надійшли пояснення від 03.02.2011, від 17.02.2011, в яких він підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

09.03.2011 позивач подав клопотання про слухання справи у відсутності представника позивача.

Дане клопотання було розглянуто у судовому засіданні 10.03.2011 та задоволено судом, оскільки згідно ухвали господарського суду Луганської області від 22.02.2011 явка повноважних представників сторін в засідання суду не визначалась обов’язковою.

Також позивач подав заяву б/н від 02.03.2011 про стягнення судових витрат, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, а саме: державне мито у сумі 221 грн. 00 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 236 грн. та вартість витрат на правову допомогу адвоката 4000 грн.

Дана заява прийнята судом до розгляду.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, господарський суд Луганської області дійшов наступного.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю „Др.Оеткер” (постачальник, позивач) та Приватним підприємцем ОСОБА_1 (покупець, відповідач) 25.02.2008 був підписаний договір №07/25ІІ, за умовами якого постачальник зобов’язується постачати, а покупець приймати та оплачувати молочні продукти, десерти, йогурти, бакалійні продукти, (далі – товар), на умовах, передбачених договором (п.1.1 договору).

Відповідно до п.2.3 договору перехід права власності на товар відбувається в момент підписання товарної накладної. При цьому покупець зобов’язаний надати постачальнику довіреність згідно діючого законодавства.

Приймання товару по якості та кількості здійснюється сторонами в момент передачі товару на складі постачальника (п.2.4 договору).

На виконання умов договору 29.01.2010 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 20408 грн. 93 коп., що вбачається з наступних документів: видаткова накладна № ДО-00205 від 29.01.2010 на суму 20678 грн. 40 коп. (а.с.16), акт приймання продукції від 29.01.2010 –повернуто товару на сума 269 грн. 47 коп. (а.с.18), податкова накладна від 29.01.2010 № 15677 на суму 20408 грн. 93 коп. (а.с.17).

Відповідач отримав поставлений товар згідно довіреності №51 від 03.02.2010 на ім’я ОСОБА_2 (а.с.19).

Як вбачається з матеріалів справи, видаткова накладна, акт про часткове повернення товару та довіреність на представника відповідача посвідченні печаткою Приватного підприємця ОСОБА_1, що підтверджує повноваження осіб, які підписали ці документи.

Як вбачається з приписів ст.1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 цього ж Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.3.6 договору моментом поставки вважається день передачі товару постачальником та приймання його покупцем з обов’язковою відміткою у накладній. Після моменту поставки ризик випадкової гибелі, пошкодження або порчі товару несе покупець.

В п.3.4 договору сторони домовились, що розрахунки за поставлений товар здійснюються покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 15 календарних днів з моменту поставки. Фактом оплати за отриману продукцію є надходження грошей на розрахунковий рахунок постачальника.

В порушення взятих на себе зобов’язань відповідач отриманий товар не оплатив, у зв’язку з чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 20408 грн. 92 коп.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст.526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами ст.530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов’язання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання, тобто –неналежне виконання.

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений до говором або законом.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до п.5.1 договору у випадку невиконання або несвоєчасного виконання п.3.4 договору, покупець зобов’язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.

Тобто позивачем правомірно нарахована відповідачу пеня у розмірі 755 грн. 66 коп. за період з 14.02.2010 по 20.04.2010.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

Позивачем обґрунтовано нараховані відповідачу 3% річних у розмірі 110 грн. 71 коп. за період з 14.02.2010 по 20.04.2010 та інфляційні нарахування, розмір яких буде складати 511 грн. 99 коп. за період з лютого по квітень 2010 року. В решті вимог стосовно стягнення інфляційних витрат у розмірі 263 грн. 55 коп. слід відмовити за необґрунтованістю.

За вказаних обставин вимоги позивача підтверджені матеріалами справи, відповідають фактичним обставинам, але підлягають до задоволення частково.

Судові витрати покладаються на сторін відповідно задоволеним вимогам, згідно ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.47 Господарського процесуального кодексу України та ч.1 п.1 ст.8 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 № 7-93 „Про державне мито” зайве сплачене позивачем державне мито в сумі 00 грн. 49 коп. підлягає поверненню з Державного бюджету України.

З п.10 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 № 02-5/78 „Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України” вбачається, що витрати позивачів та відповідачів, пов’язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об’єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Відповідно до ч.3 ст.48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України „Про адвокатуру”. Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст.2 Закону України „Про адвокатуру”, де зазначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв присягу адвоката України. Згідно ст.12 вказаного Закону, оплата праці адвоката здійснюється на підставі письмової угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об’єднанням чи адвокатом.

Таким чином, визначальним та достатнім для відшкодування стороні витрат по оплаті послуг адвоката є факт здійснення такої оплати за умовами відповідного договору, підтверджений платіжними документами, а також факт надання послуг саме адвокатом, а не іншим представником.

Відповідно до поданих позивачем документів до матеріалів справи, 19.04.2010 між позивачем та адвокатом ОСОБА_3 укладена адвокатська угода № 18 про надавання адвокатських послуг (а.с.34).

На виконання умов угоди сторони підписали акт приймання-передачі виконаних робіт від 19.04.2010 (а.с.33).

Позивач згідно платіжного доручення № 383 від 11.05.2010, здійснив оплату наданих юридичних послуг в сумі 4000 грн. 00 коп. (а.с.32).

З урахуванням часткового задоволення позовних вимог витрати на послуги адвоката складають 3952 грн. 19 коп.

Пунктом 12 Роз’яснень президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 № 02-5/78 „Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України” зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним.

Пунктом 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007 № 01-8/973 „Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права” передбачено, що у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено), вартість економних транспортних послуг, час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець, вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка складається в країні або регіоні, наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг, тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Як вбачається з акту приймання-передачі виконаних робіт від 19.04.2010 виконавець виконав роботи по наданню консультаційних послуг, підготовки матеріалів та складання позовної заяви до господарського суду Луганської області. В судових засіданнях адвокат ОСОБА_3 участі не приймав.

Господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, вважає можливим зменшити розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат на оплату послуг адвоката для даної справи та стягнути їх у розмірі 2000 грн. 00 коп.

У судовому засіданні 10.03.2011 були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Керуючись ст.ст.44, 47, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Луганської області

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи –підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Др.Оеткер”, м.Київ, вул.Пирогова, б.10 В, офіс 6, код 32553204 заборгованість у сумі 20408 грн. 92 коп., пеню у сумі 755 грн. 66 коп., інфляційні нарахування у розмірі 511 грн. 99 коп., 3% річних у сумі 110 грн. 71 коп., витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 2000 грн. 00 коп., витрати по сплаті державного мита у сумі 217 грн. 87 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 233 грн. 17 коп., видати наказ позивачу.

3. Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Др.Оеткер”, м.Київ, вул.Пирогова, б.10 В, офіс 6, код 32553204 зайве сплачене за платіжним дорученням №313 від 21.04.2010 державне мито в сумі 00 грн. 49 коп.

Повернення державного мита здійснюється на підставі даного рішення, підписаного та засвідченого гербовою печаткою господарського суду.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 15.03.2011.

Суддя                                                             Т.В. Косенко

Помічник судді                                                                                С.І. Заєць